Рішення № 127475573, 19.05.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2025 року м. Київ №640/13771/21

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії судді: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Діски А.Б., Кочанової П.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКабінету Міністрів України третя особа:Міністерство соціальної політики Українипровизнання протиправною та скасування постанови в частині,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (відповідач/КМУ), в якому просить суд:

1. Звернутися до Верховного суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання, розгляд якого віднесено до його юрисдикції, щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень:

- підпункту 2 пункту 26 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року;

- частини 8 статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» №2402-111 від 26 квітня 2001 року.

2. Визнати незаконним та нечинним пункт 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 04 червня 2015 року №389, в частині поширення дії цього Порядку на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про охорону дитинства».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2021 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22.09.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2025 справа розподілена судді Жуковій Є.О.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.02.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жукова Є.О., судді Діска А.Б., Кочанова П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 справу прийнято до провадження, розгляд справи розпочато спочатку. Суд ухвалив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією суддів: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Діски А.Б., Кочанової П.В., призначити справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 19 березня 2025 року.

Підготовче судове засідання, призначене на 19 березня 2025 року відкладено у зв`язку із неподанням відповідачем відзиву на позов та доказів опублікування оголошення щодо оскарження нормативно-правового акта.

У судовому засіданні 23 квітня 2025 року колегія суддів порадившись на місці ухвалила закрити підготовче провадження у справи та перейти до судового розгляду справи по суті. У судовому засіданні учасниками справи заявлені клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи клопотання сторін, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на місці ухвалив продовжувати розгляд справи у письмовому провадженні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є батьком багатодітної сім`ї, що підтверджується Посвідченням № НОМЕР_1 від 12 січня 2012 року. Відтак, у передбачених законодавством випадках, позивач має право на пільги, встановлені для багатодітних сімей, а також є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї (Порядок), затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №389 від 04 червня 2015 року «Про затвердження порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (Урядовий кур`єр від 19.06.2015 - № 109) зі змінами (Постанова КМУ №389), а також Закон України «Про охорону дитинства» №2402-111 від 26 квітня 2001 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 30, ст.142) зі змінами.

Позивач вважає, що п. 2 Порядку є незаконним в частині поширення його дії на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про охорону дитинства», а тому підлягає визнанню адміністративним судом протиправним та нечинним.

Позивач вважає, що Верховна Рада України доповнивши статтю 13 ЗУ «Про охорону дитинства» частиною 8 відповідно до підпункту 2 пункту 26 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», скасувала соціальні гарантії для багатодітних сімей передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини третьої та пунктом 1 частини шостої статті 13 ЗУ «Про охорону дитинства» та допустила можливість зменшення гарантованої знижки плати за житлово-комунальні послуги та гарантії безоплатного одержання ліків за рецептами лікарів, чим порушила відповідні правомірні очікування цієї категорії громадян.

Зазначає, що покладення Конституцією України на державу обов`язку охороняти сім`ю, дитинство, материнство і батьківство, вказує на особливий статус багатодітних сімей у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, а відтак, обумовлює посилений їх соціальний захист.

Як вказує позивач, хоча й п. 2 Порядку, узгоджується з положеннями частини 8 ст. 13 ЗУ «Про охорону дитинства», однак є незаконним та підлягає визнанню судом нечинним, оскільки суперечить Конституції України та Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, у зв`язку з тим, що при вирішенні спору про визнання протиправним та нечинним п. 2 Порядку підлягають застосуванню підпункт 2 пункту 26 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» та частина 8 статті 13 Закону України «Про охорону дитинства», зі змісту яких вбачається, що вони суперечать Конституції України, позивач просить адміністративний суд звернутися до Верховного суду з метою вирішення питання відповідно до ст. 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про внесення до Конституційного суду України подання про перевірку на відповідність Конституції України вказаних норм законів.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що на підставі статті 13 Закону України «Про охорону дитинства», яка була додана до зазначеного Закону у зв`язку з прийняттям Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» Кабінетом Міністрів України прийнято оскаржуваний Порядок.

Відповідач зазначає, прийняття нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, що приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України, є реалізацією дискреційних повноважень Уряду, тобто наданих державному органу повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону.

Зауважує, Уряд Постановою № 389 лише визначає механізм (тобто формує реалізації пільг) з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.

У відповіді на відзив позивач акцентує, що оскаржуваний Порядок порушує права та правомірні очікування позивача на одержання належних йому пільг відповідно до досягнутого рівня соціального захисту багатодітних сімей, який існував до прийняття цих нормативно-правових актів, а також порушує конституційне право позивача на достатній життєвий рівень. Скасування державою пільг багатодітним сім`ям шляхом поширення відповідно до п. 2 Порядку сфери його дії на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із ЗУ «Про охорону дитинства», у сукупності із нормами п.п. 2 п. 26 розділу І ЗУ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28 грудня 2014 року та ч. 8 ст. 13 ЗУ «Про охорону дитинства» №2402-111 від 26 квітня 2001 року, порушує сутність індивідуальних прав багатодітних сімей, закріплених и. 1, 2, 3 та 4 ч. 3 та п. 1 ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про охорону дитинства», їх правомірні очікування на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України), а також зменшує досягнутий рівень соціального захисту їх прав, що є непропорційним втручанням у права багатодітних сімей та не відповідає інтересам українського суспільства.

Третя особа у наданих поясненнях не погоджується з позовом, вбачає вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Зазначає, на виконання Закону № 76 постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 (зі змінами), затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї. Відповідно до пункту 2 Порядку № 389 його дія поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законами України: „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", зокрема, „Про охорону дитинства", тощо. Згідно із пунктом 12 Порядку № 389, у разі коли середньомісячний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, уповноважений орган письмово або через особистий кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.

Надання багатодітним сім`ям пільг на оплату житлово-комунальних послуг без урахування сукупного доходу сім`ї призведе до соціальної нерівності відносно інших категорій громадян, пільги яким нараховуються з урахуванням доходу.

Зазначає, Мінсоцполітики ніяким чином не порушувало права та законні інтереси ОСОБА_1 та діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачалися Конституцією України та законами України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з прийняттям Закону України від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» Кабінетом Міністрів України постановою від 4 червня 2015 р. № 389 затверджено «Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (Порядок/Порядок №389).

Цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.

Пунктом 2 Порядку установлено, що дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законами України: «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесені до категорії 3; дружини (чоловіки) та опікуни (на час опікунства) дітей померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; сім`ї, які мають дитину з інвалідністю, інвалідність якої пов`язана з наслідками Чорнобильської катастрофи; діти, потерпілі від Чорнобильської катастрофи; особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше ніж 14 календарних днів або не менше ніж три місяці протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасники війни; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (ветерани праці; особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною), «Про освіту» (пенсіонери, які раніше працювали педагогічними працівниками у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у них), Основами законодавства України про охорону здоров`я (пенсіонери, які раніше працювали медичними і фармацевтичними працівниками у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у таких населених пунктах), «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (пенсіонери, які раніше працювали у бібліотеках у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у них), «Про захист рослин» (пенсіонери, які працювали у сфері захисту рослин у сільській місцевості і проживають там), «Про жертви нацистських переслідувань» (колишні в`язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв`язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням; дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге), «Про охорону дитинства» (багатодітні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї, в яких не менше року проживають троє або більше дітей, сім`ї, в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування), «Про соціальний захист дітей війни», «Про культуру» (пенсіонери, які раніше працювали в державних та комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури у сільській місцевості і селищах міського типу і проживають у них), Кодексом цивільного захисту України (батьки та члени сімей осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які загинули (померли) або зникли безвісти під час виконання службових обов`язків; особи, звільнені із служби цивільного захисту за віком, через хворобу або за вислугою років та які стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків).

Позивач вважає пункт 2 вказаного Порядку в частині поширення дії цього Порядку на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про охорону дитинства» незаконним та таким, що підлягає визнанню нечинним, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту . Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень

Відповідно до частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин другої та третьої статті 264 Кодекс адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Положеннями пунктів 3, 10 частини 1 статті 116 Конституції України регламентовано, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

За юридичною позицією Конституційного Суду України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності при виданні постанов і розпоряджень повинен виходити із закріплених за ним виключно Конституцією та законами України повноважень, які не можуть встановлюватися іншими правовими актами (указами Президента України, постановами Верховної Ради України, власними актами) (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 листопада 2008 року № 25-рп/2008).

Між тим, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII).

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частиною 1 статті 49 цього Закону обумовлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч. 2 ст. 49 Закону № 794-VII).

Таким чином, на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України Кабінет Міністрів України видає підзаконні нормативно-правові акти - постанови і розпорядження, реалізуючи у такий спосіб свою виконавчу (управлінську) компетенцію.

Разом з цим, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційне повноваження здійснювати законотворчу діяльність належить виключно Верховній Раді України. Прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконних нормативно-правових актів є формою реалізації його конституційних повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №640/28113/20.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до § 29 Регламенту Кабінету Міністрів України (тут і далі в редакції чинній на момент прийняття постанови від 04.05.2015 №389 Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї) акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. (пункт 1 § 32 Регламенту).

28 грудня 2014 року Верховною Радою України Закон України прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII.

Пунктом 26 Закону № 76-VIII постановлено внести зміни у Законі України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142 із наступними змінами):

« 1) абзац шостий частини третьої статті 5 викласти у такій редакції:

"можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів";

2) статтю 13 доповнити частиною восьмою такого змісту:

"Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини третьої та пунктом 1 частини шостої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України";

3) частину п`яту статті 19 замінити двома частинами такого змісту:

"Учні державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Порядок забезпечення учнів державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладів стипендією, організації харчування учнів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, дітей-інвалідів/інвалідів I-III групи та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", визначається Кабінетом Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть забезпечувати харчуванням учнів інших категорій та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів".

У зв`язку із цим частини шосту - дванадцяту вважати відповідно частинами сьомою - тринадцятою».

Відповідно до пункту 1 розділу III. Прикінцеві положення Закону № 76-VIII цей Закон набирає чинності з 1 січня 2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 25 квітня 2015 року.

Згідно з пунктом 2 розділу III. Прикінцеві положення Закону № 76-VIII установлено, що норми цього Закону в частині врахування середньомісячного сукупного доходу сім`ї при наданні пільг набувають чинності з 1 липня 2015 року.

Поряд з вказаним, пунктом 16 розділу III. Прикінцеві положення Закону № 76-VIII Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Внаслідок вказаних змін статтю 13 Закону України «Про охорону дитинства» доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 76-VIII від 28.12.2014, а саме: «Установити, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 4 частини третьої та пунктом 1 частини шостої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

У зв`язку з прийняттям Закону України від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" Кабінетом Міністрів України постановою від 4 червня 2015 р. № 389 затверджено «Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 2 Порядку дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законами України: "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесені до категорії 3; дружини (чоловіки) та опікуни (на час опікунства) дітей померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; сім`ї, які мають дитину з інвалідністю, інвалідність якої пов`язана з наслідками Чорнобильської катастрофи; діти, потерпілі від Чорнобильської катастрофи; особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше ніж 14 календарних днів або не менше ніж три місяці протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями), "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (учасники війни; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (ветерани праці; особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною), "Про освіту" (пенсіонери, які раніше працювали педагогічними працівниками у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у них), Основами законодавства України про охорону здоров`я (пенсіонери, які раніше працювали медичними і фармацевтичними працівниками у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у таких населених пунктах), "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (пенсіонери, які раніше працювали у бібліотеках у сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у них), "Про захист рослин" (пенсіонери, які працювали у сфері захисту рослин у сільській місцевості і проживають там), "Про жертви нацистських переслідувань" (колишні в`язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв`язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням; дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге), "Про охорону дитинства" (багатодітні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї, в яких не менше року проживають троє або більше дітей, сім`ї, в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування), "Про соціальний захист дітей війни", "Про культуру" (пенсіонери, які раніше працювали в державних та комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури у сільській місцевості і селищах міського типу і проживають у них), Кодексом цивільного захисту України (батьки та члени сімей осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які загинули (померли) або зникли безвісти під час виконання службових обов`язків; особи, звільнені із служби цивільного захисту за віком, через хворобу або за вислугою років та які стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов`язків) (далі - пільговики).

Пунктом 3 Порядку встановлено, пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Відповідно до Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» проект постанови Кабінету Міністрів України підготовлено Міністерством соціальної політики України на виконання пунктів 2, 16 розділу Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII.

Проект акта розроблено з метою законодавчого врегулювання порядку надання пільг окремим категоріям громадян із урахуванням положень Закону країни „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Ця сфера правового регулювання базується на нормах законів України «Про міліцію», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про освіту», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про захист рослин», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про охорону дитинства», «Про соціальний захист дітей війни», «Про культуру», Основах законодавства України про охорону здоров`я, Кодексу цивільного захисту.

Реалізація проекту акта здійснюватиметься за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Проект акта погоджено Міністерством інфраструктури України та Пенсійним фондом України із зауваженнями, які враховано, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України - із зауваженнями, які враховано частково, Міністерством фінансів - із зауваженнями, які не враховано. Міністерство юстиції вважається таким, що погодило проект без зауважень (§39 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950).

Проект акта не потребує проведення консультацій з громадськістю.

Проект акта погоджено без зауважень Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, висловлено зауваження, які не враховано, - Спільним представницьким органом репрезентативних усеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні.

Реалізація проекту акта дозволить законодавчо врегулювати питання реалізації права на пільги з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв`язку, на придбання твердого палива, скрапленого газу окремим категоріям пільговиків із урахуванням положень Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Аналіз оскаржуваного пункту 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї свідчить, що останній відтворює положення частини восьмої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства», тобто, відповідає зазначеному Закону.

Варто зауважити, що вказаний Порядок не змінює, скасовує чи відміняє, встановлені Законом України «Про охорону дитинства» пільги, а лише визначає механізм (форму реалізації) таких пільг у відповідності до частини восьмої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства».

Крім того, підлягає врахуванню також те, що у позові, що розглядається, не ставиться питання про порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного нормативно-правового акта, вказане і не встановлено судом під час розгляду справи.

Ураховуючи викладене, відповідач, видаючи постанову від 04 червня 2015 року №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї», діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких умов, суд приходить до висновку, що оскаржуваний пункт 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 04 червня 2015 року №389, в частині поширення дії цього Порядку на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про охорону дитинства», видані відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції Кабінету Міністрів України, тому є законними.

Фактично аргументи позивача на обґрунтування позовних вимог ґрунтуються на незгоді із внесеними змінами у частину 8 статті 13 Закону України «Про охорону дитинства», внаслідок прийняття Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ.

Суд зазначає, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень встановленні статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 264 КАС України установлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим згідно з пунктом 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно із частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України також зазначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.

Таким чином, питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень) віднесене до виключної компетенції Конституційного Суду України.

При цьому в порядку адміністративного судочинства до суду можуть бути оскаржені тільки ті правові акти та/або дії чи бездіяльність КМУ, які виникли у правовідносинах, у яких він реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду, також, питання законотворчої діяльності ВРУ, зокрема й в аспекті вимог, порушених у позові, не відносяться до сфери управлінських відносин суб`єкта владних повноважень, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У підсумку, суд наголошує, що питання конституційності нормативно-правових актів виходить за межі судового контролю адміністративного суду, а віднесене до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Щодо клопотання позивача про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання, розгляд якого віднесено до його юрисдикції, щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень: підпункту 2 пункту 26 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року; частини 8 статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» №2402-111 від 26 квітня 2001 року, варто зазначити наступне.

Так, частиною четвертою статті 7 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта не є імперативним обов`язком та вказане право підлягає застосуванню судом лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України.

Ба більше, вказане прямо ставиться у залежність від вирішення питання застосування такого акту, що виходить за межі предмету даного позову, який обмежений виключно дослідженням законності постанови Кабінету Міністрів України у порядку статті 264 КАС України.

Отже, перевіряючи дотримання відповідачем положень ч. 2 ст. 2 КАС України, де визначено критерії, яким має відповідати рішення чи дія суб`єкта владних повноважень, судом не встановлено порушень вказаних вимог з боку відповідача, як і не встановлено порушень з боку відповідача прав чи інтересів власне позивача, оскільки вирішення конституційності закону чи постанови Кабінету Міністрів України, на чому ґрунтуються в цілому підстави позову, знаходиться поза межами компетенції адміністративного суду.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення даного спору по суті.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий суддя Жукова Є.О.

Судді Діска А.Б.

Кочанова П.В.