Рішення № 127475036, 20.05.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 травня 2025 року Справа № 280/3642/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді АртоузО.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, ЄДРПОУ 26316700) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, 58, ЄДРПОУ 43315529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Дмитро Геннадійович (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, 58, ЄДРПОУ 43315529) про визнання оскарження рішень, дій або бездіяльності органів ДВС,

ВСТАНОВИВ:

06 травня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Дмитро Геннадійович про визнання оскарження рішень, дій або бездіяльності органів ДВС, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22 квітня 2025 року ВП № 75960663 про накладення штрафу;

стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області понесені витрати на сплату судового збору.

Позовну заяву мотивовано тим, що на виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження ВП № 75960663 на підставі виконавчого листа № 520/1718/23, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 04.04.2024. Водночас, позивач не має можливості у добровільному порядку виконати вимоги виконавчого листа №520/1718/23, оскільки кошторисом на 2025 рік видатки на виконання судових рішень на користь суддів не передбачаються, а тому накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду вважає безпідставним. Крім того, вказує, що вимоги щодо обчислення конкретного розміру невиплаченої надбавки за вислугу років рішення суду у справі №280/1782/22 не містить, а тому посилання відповідача на невиконання рішення суду в цій частині є безпідставними. Стверджує, що вчинення дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за рішенням суду в умовах відсутності кошторисних призначень прямо заборонено бюджетним законодавством. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 12.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 20.05.2025 о 14:30 год.

Відповідач позов не визнав та 15.05.2025 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у Відділі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 75960663 з примусового виконання виконавчого листа № 520/1718/23, який видав 04.04.2024 Запорізький окружний адміністративний суд, про "Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести з 24 вересня 2021 року по 21 червня 2022 року нарахування та виплатити суддівську винагороду судді ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу. Листом від 02.04.2025 за вих. № 08-03/2793 боржник повідомив відділ, що кошторисом на 2025 рік видатки на виконання судових рішень на користь суддів не передбачаються, оскільки зміни до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, згідно з якими виконання рішень судів на користь суддів здійснюється за вищевказаним КЕКВ, були запроваджені після складання бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України на 2025 рік. В той же час, боржником не було проведено перерахування та обчислення конкретного розміру невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди, що, зокрема, унеможливлює звернення державного виконавця із заявою до суду щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення. Таким чином, вимоги вищезазначеного виконавчого документа боржником не виконані як в частині виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, так і в частині перерахування та обчислення конкретного розміру невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди. Поважних причин невиконання рішення у встановлений виконавцем строк у листах боржника не зазначено. Своїм правом, передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до Запорізького окружного адміністративного суду щодо вирішення питання про виправлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; відстрочення чи розстрочення виконання; зупинення виконання (дії) судового рішення; заміну сторони виконавчого; роз`яснення судового рішення тощо - боржник не скористався. Відтак відповідач вважає спірну постанову правомірною. Також, відповідач наголошує на тому, що боржник отримав оскаржувану постанову 22.04.2025, в той час як звернувся до суду із позовом від 06.05.2025, тобто після закінчення строків, установлених законом на оскарження рішень державного виконавця. Відповідач просить відмовити у позові.

У судове засідання 20.05.2025 представник позивача подала заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити.

У судове засідання 20.05.2025 представник відповідача та третя особа не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наведене, суд визнав можливим здійснення судового розгляду за відсутності представника відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі № 520/1718/23 визнано протиправним і скасовано наказ начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області «Про зупинення виплати доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 » від 24.09.2021 №98-ос, зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести з 24.09.2021 по 21.06.2022 нарахування та виплатити суддівську винагороду судді ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишено без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2023 - без змін.

04 квітня 2024 року Запорізьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 520/1718/23 про зобов`язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести з 24 вересня 2021 року по 21 червня 2022 року нарахування та виплатити суддівську винагороду судді ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича від 05.09.2024 ВП №75960663 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа №520/1718/23.

Листом від 19.09.2024 № 08-03/5342 позивачем повідомлено відповідачу, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 26.08.2024 № 414 про внесення змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету (набрали чинності з 05 вересня 2024 року) виплати на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством мають здійснюватися з КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». У зв`язку із наведеним 10.09.2024 територіальне управління звернулося до Державної судової адміністрації України із клопотанням про затвердження додаткових кошторисних призначень КЕКВ 2800 «Інші видатки» бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Листом від 18.09.2024 № 11-18098/24 Державна судова адміністрація України повідомила про відмову у затвердженні вищевказаних кошторисних призначень. Зважаючи на викладене позивачем повідомлено про відсутність можливості виконати судове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі № 520/1718/23.

На вимогу державного виконавця листом від 02.04.2025 № 08.03.2025 позивачем повідомлено про те, що кошторисом на 2025 рік видатки на виконання судових рішень на користь суддів не передбачаються, оскільки зміни до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, згідно з якими виконання рішень судів на користь суддів здійснюється за вищевказаним КЕКВ, були запроваджені після складання бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України на 2025 рік. Вказано, що територіальне управління вважає, що єдиним способом виконання рішення суду у справі є виконання рішення за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». У той же час, на думку територіального управління наявні підстави для зміни порядку та способу виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі № 520/1718/23 шляхом стягнення на користь судді ОСОБА_1 не донарахованої та недоплаченої суддівську винагороди за період з 24.09.2021 по 21.06.2022 розрахованої на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича від 22.04.2025 ВП № 75960663 за невиконання рішення без поважних причин накладено на боржника територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області штраф у розмірі 5100 грн. на користь держави. Згідно мотивувальної частини вказаної постанови боржником не було проведено перерахування та обчислення конкретного розміру невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди, що, зокрема, унеможливлює звернення державного виконавця із заявою до суду щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області звернулося до суду з адміністративним позовом про її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.п.1, 16 ч.3 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За змістом ч.1 ст.75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Частиною 4 статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

З огляду на вищевикладене, накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Разом з тим, визначальною умовою для накладення такого штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, а їх подолання для боржника було неможливим або ускладненим.

Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

При цьому, поважними, у розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

У свою чергу, засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Так, частинами 1, 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII установлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами ч. 1 ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

За приписами ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, з урахуванням положень Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Суд зазначає, що фактичне та у повному обсязі виконання рішення суду у справі № 520/1718/23 можливе за умови наявності у позивача відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Судом встановлено, що резолютивна частина рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі № 520/1718/23, в частині, яка перебуває на примусовому виконанні у спірному виконавчому провадженні, містить не тільки зобов`язання щодо виплати суддівську винагороду судді ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, але і зобов`язання нарахувати суддівську винагороду з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

Водночас, територіальним управління не було надано державному виконавцю жодних доказів виконання рішення суду у справі № 520/1718/23 в частині здійснення з 24.09.2021 по 21.06.2022 нарахування суддівської винагороди судді ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

Суд зазначає, що виконання територіальним управління такого обов`язку, покладеного судовим рішенням, яке набрало законної сили, жодним чином не залежить від наявності/відсутності бюджетного фінансування на виплату відповідних сум.

При цьому, посилання позивача на те, що вчинення дій щодо нарахування суддівської винагороди за рішенням суду в умовах відсутності кошторисних призначень прямо заборонено бюджетним законодавством, є безпідставними, оскільки жодна норма Бюджетного кодексу України та іншого закону, який регулює відповідні правовідносини, не містить подібної заборони.

Вказані обставини свідчать про невжиття позивачем належних та вичерпних заходів щодо виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 520/1718/23, що свідчить про невиконання боржником рішення суду без поважних причин та за відсутності об`єктивних перешкод виконання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова про накладення на територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області штрафу за невиконання виконавчого листа №№ 520/1718/23 є правомірною та не підлягає скасуванню, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другоїстатті 77 КАС Україниобов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС Українипідтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС Україниобов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов`язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову задоволенні адміністративного позову.

При цьому, підстави для розподілу судових витрат відсутні з урахуванням положень статті 139 КАС України, а також правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.05.2024 у справі № 240/17530/23 про те, що якщо позивачем є суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, ЄДРПОУ 26316700) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, 58, ЄДРПОУ 43315529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Дмитро Геннадійович (69095, м. Запоріжжя, вул. Приходська, 58, ЄДРПОУ 43315529) про визнання оскарження рішень, дій або бездіяльності органів ДВС відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 20 травня 2025 року.

СуддяО.О. Артоуз