Ухвала суду № 127474410, 19.05.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/5425/25

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шуляк Л.А.,

розглянувши матеріали зустрічного позову ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ про визнання правочину недійсним,

встановив:

Представник ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із зустрічним позовом, в якому просить: визнати правочин, вчинений неповнолітньою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за Контрактом від 25.09.2018 року №18-467 недійсним через вчинення його за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників.

Визначаючись із тим чи наявні підстави для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 8 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, який не є суб`єктом владних повноважень, може пред`явити зустрічний позов відповідно до положень статті 177 цього Кодексу.

Згідно із статтею 177 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, який не є суб`єктом владних повноважень, має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 178 Кодексу адміністративного судочинства України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу.

Так, предмет зустрічного позову по своїй природі і змісту має бути подібним до предмету первісного позову, з тією лише відмінністю, що про нього заявляє відповідач; він міг би бути предметом іншого позову, самостійного судового провадження й безпосередньо чи опосередковано пов`язаний із первісними спірними правовідносинами як підставами позову.

Залежно від предмету зустрічного позову особою обирається певний спосіб захисту порушеного права - об`єктивний чи суб`єктивний та відповідно до виду способу захисту визначаються зміст та межі позовних вимог, формуються конкретні позовні вимоги, визначаються зміст та межі процесуального розсуду адміністративного суду, зміст та межі доказування у справі, підстави та зміст втручання суду в адміністративний розсуд суб`єкта публічної адміністрації.

Водночас задоволення зустрічного позову має виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Отже, ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

В контексті наведеного вище слід звернути увагу на те, що у первісному позові Національною академією внутрішніх справ порушується питання щодо відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача під час навчання в закладі вищої освіти.

В той же час, у зустрічному позові йдеться про необхідність визнання недійсним контракту про здобуття освіти в закладі вищої освіти.

Отже, слід констатувати, що спір за первісним позовом та спір за зустрічним позовом виникли з різних за своїм характером правовідносин та обґрунтовані різними обставинами та правовими підставами, адже у первісному позові позовні вимоги обґрунтовані обставинами, що пов`язані із звільненням відповідача зі служби в поліції та несплатою витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, а в зустрічному позові йдеться про необхідність визнання недійсним контракту про здобуття освіти в Національній академії внутрішніх справ.

Відтак, на думку суду, первісний позов та зустрічний позов не є взаємопов`язаними, а тому не можуть бути об`єднані в одне провадження.

Більше того, для прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов має підлягати розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій чи хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або ж зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому слід врахувати, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Більше того, зазначеним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, виражені у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. При цьому участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відтак визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням (або загрозою порушення) приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права або ж інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і відповідні наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення певних цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як слідує зі змісту зустрічної позовної заяви, предметом оскарження у ній визначено правочин - контракт від 25.09.2018 року №18-467 про здобуття освіти в закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, що укладений між Національною академією внутрішніх справ та відповідачем.

При цьому правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".

Загальні засади проходження служби в поліції врегульовано розділом VII цього Закону.

За приписами частини 1 статті 63 Закону України "Про Національну поліцію" контракт про проходження служби в поліції - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає поліція, для визначення правових відносин між сторонами.

Контракт про проходження служби в поліції укладається зокрема з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання (пункт 2 частини 2 статті 63 Закону України "Про Національну поліцію").

Згідно з частиною 7 статті 63 Закону України "Про Національну поліцію" контракт про навчання укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення такими особами 18-річного віку.

Визначення правових відносин між курсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Із системного аналізу зазначених норм Закону України "Про Національну поліцію" слідує, що контракт є письмовим договором, який зокрема може укладатися між громадянином, якому не виповнилося 18 років, і державою в особі відповідного вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських. При цьому визначення правових відносин між сторонами такого контракту здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить зокрема визнання правочину недійсним.

В силу приписів статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як унормовано частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, контракт, який укладений між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 , по своїй суті є письмовим договором та не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас визнання такого контракту недійсним (нікчемним) належить до одного із способів захисту, що визначений статтею 16 ЦК України.

Тобто, в даному випадку в зустрічному позові заявлено вимогу, яка стосується захисту цивільного права відповідача, оскільки у випадку визнання контракту недійсним (нікчемним) реалізується не публічний, а приватний інтерес ОСОБА_1 .

При цьому ані статтею 177, ані статтею 178 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано підстави пред`явлення зустрічного позову, форма і зміст зустрічної позовної заяви, не врегульовано наслідки пред`явлення зустрічного позову, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому застосуванню підлягає частина 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відтак в даному випадку слід застосувати аналогію процесуального закону, зокрема, приписи статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачені випадки відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2024 у справі №120/8645/23.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що поданий зустрічний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому у прийнятті такого до розгляду слід відмовити.

Керуючись статтями 7, 170, 177, 178, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

Відмовити у прийнятті до розгляду зустрічного позову ОСОБА_1 .

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Л.А.Шуляк