Рішення № 127474036, 20.05.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року Справа№640/25799/21

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення від 19.08.2021 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Молдови.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу 21.08.2021 року було вручено рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 19.08.2021 року про його примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Молдови.

Зазначає, що має в Україні дружину та доньку, проте не продовжив посвідку на тимчасове проживання на території України, оскільки в міграційній службі йому повідомили, що на період карантину документи не приймаються та послались на розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації», постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 та постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України.

При цьому, співробітники ДМС зазначили, що під час дії карантину на території України позивач буде звільнений від відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19) від 17.03.2020 року, до іноземців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку перебування на території України та/або про обмін посвідки на тимчасове/постійне проживання у зв`язку із введенням карантину, не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину.

Оформлення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у період дії карантину здійснюється за місцем звернення особи.

В свою чергу, постановою КМУ №855 від 11.08.2021 року було продовжено карантин в Україні строком до 01.10.2021 року.

Наголошує, що 19.08.2021 року позивач знову звернувся до ДМС України (м. Київ, вул. Петропавлівська, 11) з питання оформлення посвідки на тимчасове проживання, але відповідач замість оформлення посвідки виніс рішення, що оскаржується.

При цьому, співробітники ДМС не виявляли позивача, як зазначено в рішенні, а позивач самостійно звернувся до співробітників ДМС.

У зв`язку з зазначеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі № 640/25799/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року адміністративну справу 640/25799/21 прийнято до провадження.

Відповідач не скористався правом надання письмового відзиву, тому суд розглядає справу на підставі наявних в ній доказів.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 є громадянином Молдови, про що свідчить ІD-паспорт НОМЕР_1 з терміном дії до 12.05.2023 року.

Позивачем 24.11.2017 року було укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане Святошинським районним у місті Києві відділом управління юстиції у місті Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилась донька, ОСОБА_4 , що доведено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Подільським районним у місті Києві відділом управління юстиції у місті Києві.

03.04.2017 року позивач отримав посвідку на тимчасове проживання на території України НОМЕР_4 зі строком дії до 13.04.2018 року.

11.07.2018 року строк перебування позивача в Україні продовжено до 09.09.2018 року.

21.10.2019 року строк перебування позивача в Україні було продовжено до 09.12.2019 року.

27.11.2019 року позивачу було надано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_5 зі строком дії до 26.11.2020 року.

Даних щодо подальшого продовження строку перебування позивача в України матеріали справи не містять.

21.08.2021 року позивачу було вручено рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 19.08.2021 року про його примусове повернення до країни походження або третьої країни.

В спірному рішенні, зокрема зазначено, що 19.08.2021 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було виявлено громадянина Молдови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.

У ході опитування громадянина Молдови ОСОБА_2 пояснив, що в Україну прибув 22.08.2019 через ПП «Могилів-Подільський» автомобільним транспортом з приватною метою.

Заїхав по паспорту № НОМЕР_1 від 12.05.2016 до 12.05.2023. Метою його візиту на територію України було воз`єднання з сім`єю, а саме: дружиною громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 .

27.11.2019 року був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_6 зі строком дії до 26.11.2020, яку отримав на підставі воз`єднання сім`ї з громадянкою України ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 . На території України не працює. Проживає за власні накопичені кошти та кошти дружини.

За сімейними обставинами вчасно не звернувся за обміном посвідки на тимчасове проживання на Україні. Про те, що має залишити територію України після закінчення строку дії посвідки у семиденний строк знав, але не мав можливості це зробити. За продовженням строку дії посвідки не звертався, оскільки не було необхідності. Усвідомлює, що своїми діями порушує законодавство України.

На даний час має намір покинути територію України, щоб при поверненні легалізувати своє становище.

За порушення правил перебування іноземних громадян на території України стосовно ОСОБА_1 працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області складено протокол від 19.08.2021 року про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

За порушення громадянами України, які запросили в Україну іноземців та не вжили заходів до забезпечення своєчасної реєстрації останніх, працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно ОСОБА_5 було складено протокол від 19.08.2021 року про адміністративне правопорушення за ст. 205 КУпАП.

Встановлені відповідачем обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 порушені вимоги ст. 4, ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

З метою виконання повноважень, передбачених ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідачем вирішено примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни і зобов`язати його покинути територію України до 15.09.2021 року.

Водночас, відповідач повідомив прокуратуру міста Києва про прийняте рішення про примусове повернення з України.

Перевіряючи правомірність підстав для примусового видворення за межі України, суд зазначає таке.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також міжнародними нормами.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України визначені ст. 288 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України зметою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Частина 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянство» передбачає, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

При цьому, порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерствавнутрішніх справУкраїни, Адміністрації Державноїприкордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції у цій Інструкції терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Пунктом 5 розділу 1 Інструкції передбачено підстави для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни зокрема: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Пунктом 1-5 розділу 2 Інструкції визначено, що рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 1) (далі - рішення про примусове повернення) готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/ підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3). У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства/

Згідно з Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, (даліПорядок), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Відповідно до пункту 6 Порядку продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну.

В пункті 8 Порядку зазначено, що заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше, ніж за десять та не пізніше, ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2019 року громадянин Молдови ОСОБА_2 через ПП «Могілів-Подільський» перетнув державний кордон України з приватною метою.

27.11.2019 року позивачу було надано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_5 зі строком дії до 26.11.2020 року, яка не була продовжена, як вказує позивач, з підстав епідемії на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

Таким чином, позивач після 26.11.2020 року не покинув територію України та для продовження строку перебування на території України до територіальних підрозділів ДМС України не звертався.

В спірному рішенні від 19.08.2021 року зазначено, що за порушення правил перебування іноземних громадян на території України Грубляка Геннадія працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області складено протокол від 19.08.2021 року про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Крім того, за порушення громадянами України, які запросили в Україну іноземців та не вжили заходів до забезпечення своєчасної реєстрації останніх, працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно дружини позивача ОСОБА_5 було складено протокол від 19.08.2021 року про адміністративне правопорушення за ст. 205 КУпАП.

Даних щодо прийняття постанов про адміністративні правопорушення відносно позивача та його дружини за вказаними протоколами сторонами до матеріалів справи не надано.

Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 19.08.2021 року громадянина Молдови ОСОБА_1 примусово повернуто до країни походження або третьої країни. Примірник рішення про примусове видворення за межі країни позивач отримав, проте не виконав дане рішення.

Суд зауважує, що позивач не надав суду належних доказів у підтвердження існування в нього законних джерел доходу на території України та підстав для тимчасового проживання, встановлених частинами 4-12 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Суд критично оцінює твердження позивача про неможливість звернення до органів ДМС через наявність карантину в України з підстав можливості такого звернення поштою або через вебпортал.

Стосовно доводів позивача щодо наявності у нього сталих соціальних зв`язків на території України зазначає таке.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.

При цьому, бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 12 серпня 2020 року у справі №755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі №263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі №211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26 січня 2022 року у справі №200/9761/20-а).

Суд зазначає, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто, мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально.

Не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу, та навіть народження дітей, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування, і Європейський суд з прав людини.

Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території... така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов`язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов`язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні»».

Також, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2021 по справі № 263/14519/20, зазначено, що мотиви задоволення позову судами попередніх інстанцій були висновувані лише на тому, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

Стосовно вказаного висновку, суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Суд також звертає увагу, що позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправнним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 19.08.2021 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Молдови.

Питання відшкодування судових витрат не розглядається з підстав відмови у позовних вимогах.

Керуючись ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 травня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Б. Голубова