Рішення № 127473685, 20.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 рокуСправа №160/7924/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицька І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 16.01.2025 р. №046350018300 про відмову в призначенні пенсії;

- визнати протиправними і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.02.2025 р. та 28.02.2025 р. №046350018300 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 р., зарахувавши до спеціального страхового стажу, передбаченого Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909, періоди роботи: з 06.03.1984 р. по 27.03.1988 р.; з 28.03.1988 р. по 30.05.1988 р.; з 31.05.1988 р. по 05.11.2000 р.; з 06.11.2000 р. по 19.08.2004 р.; з 25.10.2004 р. по 02.06.2005 р.; з 01.04.2008 р. по 30.04.2010 р. у подвійному розмірі; з 01.05.2010 р. по 28.11.2014 р. у подвійному розмірі; з 02.01.2015 р. по 31.10.2019 р. у подвійному розмірі; з 01.11.2019 р. по 09.01.2025 р. у подвійному розмірі, з розглядом питання про призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 09.01.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. Заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, рішенням від 16.01.2025 року №046350018300 якого позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу. 06.02.2025 року позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. Останнім прийнято рішення №046350018300 про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу. 20.02.2025 року позивач втретє звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. Останнім прийнято рішення від 28.02.2025 року №046350018300 про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу. Такі рішення позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою. Крім того, вважає за необхідне зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як працівнику на посаді, передбаченій Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відповідачам встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву.

Суд зазначає, що ухвала суду, якою відкрито провадження у справі, була направлена та доставлена до електронних кабінетів відповідачів 19.03.2025 року, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Копії позовної заяви з додатками були направлені та доставлені до електронних кабінетів відповідачів 19.03.2025 року, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Станом на день розгляду справи по суті відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на позовну заяву до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористалось, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не зверталось.

28.03.2025 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з позовними вимогами не погоджується та вважає їх безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству. Свою правову позицію обґрунтовує наступним. 09.01.2025 року, 06.02.2025 року, 20.02.2025 року позивач зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з заявами про призначення пенсії. Заява позивач та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 16.01.2025 року №046350018300 та рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.02.2025 року та 28.02.2025 року №046350018300 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Представник відповідача зазначає, що періоди з 06.03.1984 року по 27.03.1988 року; з 28.03.1988 року по 30.05.1988 року; з 31.05.1988 року по 05.11.2000 року; з 06.11.2000 року по 19.08.2004 року; з 25.10.2004 року по 02.06.2005 року; з 01.04.2008 року по 30.04.2010 року; з 01.05.2010 року по 28.11.2014 року; з 02.01.2015 року по 31.10.2019 року позивачем не підтверджено довідками. Період з 01.11.2019 року по 31.01.2025 року згідно з довідкою №30/1 від 06.02.2025 року не зараховано в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відповідно до ст. 24 п. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Крім того, представник відповідача зазначив про відсутність підстав для призначення позивачці грошової допомоги з огляду на відсутність в останньої необхідного страхового стажу. З урахуванням вищевикладеного, представник відповідача вважає, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 09.01.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Після реєстрації заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №046350018300 від 16.01.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване наступним:

«Страховий стаж заявника становить 25 років 6 місяців 9 днів. Результат розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 05.03.1984 року серії НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення (05.03.1984 року) не відповідає бланку трудової книжки;

- періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника від 21.10.1991 року серії НОМЕР_2 , оскільки записи внесені із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом МПУ, МЮУ та МСЗНУ №58 від 29.07.1993 року (на титульній сторінці прізвище ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним (Шевелева). Стаж зараховано за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Вирішено: на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відмовити в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу».

06.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046350018300 від 13.02.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване наступним:

«Страховий стаж особи становить 25 років 11 місяців 2 дні. Результат розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 21.10.1991 року по 23.12.1992 року згідно трудової книжки колгоспника від 21.10.1991 року серії НОМЕР_2 , оскільки відсутня уточнююча довідка про кількість відпрацьованих трудоднів, яка підтверджується первинними документами.

В зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу на дату звернення, в призначенні пенсії відмовлено.».

20.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком та зарахувати стаж роботи у подвійному розмірі згідно довідки №30/1 від 05.02.2025 року.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046350018300 від 28.02.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване наступним:

«Страховий стаж особи становить 26 років 2 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди:

- робота в колгоспі з 21.10.1991 року по 23.12.1992 року, згідно трудової книжки, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих вихододнів;

- з 01.11.2019 року по 31.01.2025 року згідно із довідкою №30/1 від 06.02.2025 року в подвійному розмірі по ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відповідно до ст. 24 п. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим законодавством. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.».

Не погоджуючись із рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

За приписами статті 2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.

Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.

Відповідно до абзацу 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 встановлено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів мають право на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

Розділом 2 Переліку встановлено, що до закладів охорони здоров`я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до примітки 2 цієї Постанови робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Переліком не передбачена необхідність підтвердження роботи в структурному лікувальному закладі для визначення чи підтвердження спеціального стажу.

Приписами статей 3 та 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 року №2802-ХІІ визначено, що закладами охорони здоров`я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Тобто, основною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи, напрацьованого в закладах і на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить також постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, згідно пункту 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що дублікат трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 05.03.1984 року, копія якого міститься у матеріалах справи, містить наступні записи про трудову діяльність позивача:

- 06.03.1984 року прийнята до Верхньорогачицької райлікарні на посаду медсестри хірургічного відділу на підставі наказу №26 від 06.03.1984 року (запис №1);

- 28.03.1988 року переведена на посаду 0,5 ставки медсестри інгаляційного кабінету та 0,5 ставки медсестри дуоденального кабінету на підставі наказу №53 від 28.03.1988 року (запис №2);

- 31.05.1988 року переведена на посаду завідуючої ФАП село Вишневе на підставі наказу №97 від 31.05.1988 року (запис №3);

- 06.11.2000 року переведена на посаду палатної медсестри гінекологічного відділення на підставі наказу №148 від 06.11.2000 року (запис №4);

- 08.04.2004 року згідно рішення Верхньорогачицької районної ради від 24.03.2004 року №20 Територіально-медичне об`єднання реорганізовано на центральну районну лікарню на підставі наказу №49а від 08.04.2004 року (запис №5);

- 19.08.2004 року звільнена з посади за власним бажанням зв`язку з переїздом до місця проживання чоловіка, ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №136 від 19.08.2004 року (запис №6);

- 25.10.2004 року прийнята до Павлоградської школи-інтернату на посаду медсестри, санітарки на підставі наказу №54/2 пар. 2 від 25.10.2004 року (запис №7);

- 02.06.2005 року звільнена з займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу №34 від 03.06.2005 року (запис №8);

- 01.04.2008 року прийнята до міської лікарні №4 м. Павлоград на посаду сестри медичної операційної відділення заготівлі крові та її компонентів на підставі наказу №76-к від 01.04.2008 року (запис №9);

- 30.04.2010 року звільнено у зв`язку з переведенням до пологового будинку (п. 5 ст. 36 КЗпП України) на підставі наказу №211-к від 30.04.2010 року (запис №10);

- 01.05.2010 року прийнята до пологового будинку м. Павлоград на посаду сестри медичної відділення трансфузіології по переводу в 4-ої міської лікарні по строковому договору на підставі наказу №38-к від 30.04.2010 року (запис №11);

- 01.01.2011 року пологовий будинок перейменовано на Комунальний заклад «Павлоградський пологовий будинок» на підставі наказу УОЗ від 14.01.2011 року №10 (запис №12);

- 01.01.2012 року КЗ «Павлоградський пологовий будинок» перейменовано на КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР» на підставі наказу №181 від 27.12.2011 року (запис №13);

- 28.11.2014 року звільнена з займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, в зв`язку з виходом на пенсію по пільгам на підставі наказу №125 від 28.11.2014 року (запис №14);

- 02.01.2015 року прийнята до КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР» на посаду сестри медичної відділення трансфузіології на підставі наказу №1-к від 02.01.2015 року (запис №15);

- 25.06.2018 року змінено повну назву з Комунального закладу «Павлоградський пологовий будинок» Дніпропетровської обласної ради» на Комунальний заклад «Павлоградський пологовий будинок» Павлоградської міської ради» на підставі рішення ПМР №1206-37/VІІ від 19.06.2018 року (запис №16);

- 01.11.2019 року переведена на посаду сестри медичної відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії на підставі наказу №211-к від 28.10.2019 року (запис №17);

- 04.12.2019 року Комунальний заклад «Павлоградський пологовий будинок» Павлоградської міської ради» реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «Павлоградський пологовий будинок» Павлоградської міської ради» на підставі рішення ПМР №1931-58/VІІ від 19.11.2019 року (запис №18);

- 07.08.2022 року Комунальне некомерційне підприємство «Павлоградський пологовий будинок» Павлоградської міської ради» реорганізоване шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради» на підставі рішення ПМР №586-19/VІІІ від 22.02.2022 року, наказу №131-к від 01.08.2022 року (запис №19).

Також, відповідно довідки про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.02.2025 року №30/1, виданої КНП «Павлоградська міська лікарня №1» ПМР, копія якої міститься у матеріалах справи, остання дана ОСОБА_1 в тому, що вона прийнята в КЗ «Павлоградський пологовий будинок» ДОР на посаду сестра медична відділення трансфузіології з 02.01.2015 року (наказ №1-к від 02.01.2015 року). Переведена на посаду сестра медична відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії, тимчасово. Період з 01.11.2019 року (наказ №211-к від 28.10.2019 року) по 17.05.2022 року 2 роки 6 місяців 16 днів. Переведена на посаду сестра медична відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії, постійно. Період з 18.05.2022 року (наказ №92-к/тр від 18.05.2022 року) по 05.02.2025 року 11 місяців 17 днів. Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Наказом МОЗ України від 08.10.1997 року №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих ВООЗ із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.

Суд встановив, що записи в трудовій книжці позивача належним чином оформлені, скріплені підписом, прізвищем з ініціалами уповноваженої особи та печаткою роботодавця, що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці відповідачами суду не надано, а тому, їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 2.2, 2.3, 2.4, 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58:

2.2. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державним нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

2.3. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

2.4 Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

4.1. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.».

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на керівників підприємств.

Зважаючи на це, на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені можливості встановити вказані обставини, шляхом витребування додаткової інформації, уточнюючих довідок, пояснень від підприємства (посадових осіб), на якому працював позивач, адже останні в межах своєї компетенції мають право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи.

Згідно роз`яснення, наданого Міністерством охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України у листах від 10.09.2002 року №10.03.67/100, від 28.05.2002 року №10.02.2011/450 та від 21.06.2002 року №02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це визначено статтею 60 Закону № 1788-XI.

Крім того, у спеціальному листі Міністерства охорони здоров`я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 року № 10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров`я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, зазначено, що у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75, центральні районні лікарні, онкологічні лікарні та диспансери з числом хірургічних ліжок 50), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 року № 605 «Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі») та відділення реанімації і інтенсивної терапії.

Крім того, суд наголошує, що Розділом 2 «Охорона здоров`я» Переліку №909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до приміток 1-1, 2 Переліку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі «1. Освіта», відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов`язане не тільки з місцем роботи закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.

Так, відповідно до частини 1 розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку №909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

До посад середнього медичного персоналу (молодших спеціалістів з медичною освітою) належать посади медичних працівників, робота на яких вимагає від фахівця спеціальної медичної освіти.

Згідно із Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників охорони здоров`я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 29.03.2002 року №117, професії дезінфектора, молодшої медичної сестри з догляду за хворими, молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці тощо) належать до категорії робітників.

Наказом Міністерства економіки України від 25.10.2021 року №810 затверджено Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010, згідно із якого посада санітарки є спорідненою (однотипною) професійною назвою роботи до посади молодшої медичної сестри.

У той же час, Перелік №909 містить примітку 3, якою визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

До 01.01.1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 року за №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397, а саме розділом ІІ «Лікарі та інші медичні працівники» визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.

З аналізу зазначеного вище, пунктом 1 розділу II «Лікарі та інший медичний персонал» Переліку установ, організацій та посад, робота в яких, дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Ради Міністрів СССР від 17.12.1959 року №1397, який діяв на час роботи позивача, передбачено, що час роботи в лікарняних установах всіх типів та найменувань, у тому числі клініках та клінічних частинах, госпіталях, лепрозоріях, психіатричних колоніях на посаді «медичної сестри» зараховується до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 року у справі № 263/3555/17 та від 17.02.2021 року у справі №120/4377/18-а.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області протиправно не зараховано до спеціального страхового стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, періоди роботи згідно

дублікату трудової книжки від 05.03.1984 року серії НОМЕР_1 з 06.03.1984 року по 19.08.2004 року; з 25.10.2004 року по 02.06.2005 року; з 01.04.2008 року по 30.04.2010 року; з 01.05.2010 року по 28.11.2014 року; з 02.01.2015 року по 09.01.2025 року (день звернення із заявою про призначення пенсії), у зв`язку із чим, останні підлягають зарахуванню до спеціального страхового стажу позивачки у подвійному розмірі.

Також, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.11.2019 року по 31.01.2025 року, згідно із довідкою №30/1 від 06.02.2025 року в подвійному розмірі.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки колгоспника від 21.10.1991 року серії НОМЕР_2 , з підстав відсутності довідки про відпрацьовані вихододні та наявності виправлення прізвища позивачки, суд зазначає таке.

Як вже наголошувалось судом, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на керівників підприємств. Зважаючи на це, на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Разом з тим, судом встановлено, що виправлення прізвища позивача з ОСОБА_3 засвідчене належним чином, зокрема, у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 від 21.10.1991 року міститься запис про те, що прізвище ОСОБА_2 зазначено згідно паспорту серії НОМЕР_3 , виданого 26.04.2006 року Верхньорогачицьким РВ УМВС України в Херсонській області. Зазначений запис засвідчений підписом уповноваженої особи та скріплений печаткою відділу кадрів КНП «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради.

Крім того, суд зазначає, що у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 від 21.10.1991 року, копія якої міститься у матеріалах справи, наявні наступні записи:

- 21.10.1991 року прийнята в члени колгоспу «Перемога» Верхньорогачицького району Херсонської області згідно поданої заяви від 03.10.1991 року на підставі наказу №12 від 21.10.1991 року (запис №1);

- 23.12.1992 року виключна з членів колгоспу «Перемога» на підставі наказу №12 від 23.12.1992 року (запис №2);

- 02.08.1999 року прийнята в члени КСП «Перемога» згідно поданої заяви з 02.08.1999 року на підставі протоколу №8 від 28.08.1999 року (запис №3);

- 26.12.1992 року колгосп «Перемога» перейменовано в КСП «Перемога» у зв`язку з реорганізацією на підставі наказу №3 від 26.12.1992 року (запис №4);

- 14.03.2000 року членство у господарстві припинено у зв`язку з реорганізацією КСП у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю і переведено на роботу у СТОВ на посаду пом. кухара, п. 5 ст. 35 КЗпП України, на підставі розпорядження РДН №107 від 14.03.2000 року (запис №5);

- 27.08.2000 року звільнена з обійманої посади за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) на підставі наказу №13 від 27.08.2000 року (запис №6);

- 28.08.2000 року прийнята до СТОВ «Перемога і Ко» різно-працюючою згідно заяви на підставі наказу №46 від 28.08.2000 року (запис №7);

- 31.10.2000 року звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №105 від 31.10.2000 року (запис №8).

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310 (далі Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

З матеріалів справи встановлено підтвердження трудової діяльності позивачки у колгоспі.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивачка, як член колгоспу, без поважних причин не виконувала встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

З огляду на відповідні записи трудової книжки колгоспника, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача, суд приходить до висновку, що відповідачі необґрунтовано та безпідставно не врахували до страхового стажу позивачки періоди її роботи, згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 21.10.1991 року.

Разом з тим, суд зауважує, що вказані періоди збігаються із записами, наявними в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 05.03.1984 року, у зв`язку з чим окремому зарахуванню до страхового стажу позивача не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №046350018300 від 16.01.2025 року, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046350018300 від 13.02.2025 року та від 28.02.2025 року підлягають скасуванню як протиправні.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Аналіз положень Порядку №22-1 свідчить про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території. Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за первісною заявою позивача від 09.01.2025 року про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

У постанові від 26.09.2023 року у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

Тобто, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву позивачки від 09.01.2025 року та зарахувати до спеціального страхового стажу спірні періоди роботи позивача.

Щодо вимоги позивачки про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191 (далі Порядок).

Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-ІV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За приписами пункту 6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-ІV, станом на день її призначення.

Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

З аналізу наведених норм права можливо зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е - ж статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.

Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій висловив Верховний Суд у справі №234/13835/17 від 13.03.2018 року, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 02.03.2020 року у справі №175/4086/16-а, від 28.04.2020 року у справі №678/941/17, від 12.03.2019 року у справі №127/9277/17.

З аналізу викладених приписів суд зазначає, що позивачу пенсія ще не призначена, її стаж роботи не розраховано пенсійним органом у встановленому порядку на виконання правових висновків суду у цій справі, у зв`язку із чим, позовні вимоги у зазначеній вище частині є передчасними.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено документально підтверджений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у розмірі.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 16.01.2025 року №046350018300 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.02.2025 року №046350018300 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.02.2025 року №046350018300 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періоди роботи з 06.03.1984 року по 19.08.2004 року, з 25.10.2004 року по 02.06.2005 року, з 01.04.2008 року по 30.04.2010 року, з 01.05.2010 року по 28.11.2014 року, з 02.01.2015 року по 31.10.2019 року, з 01.11.2019 року по 09.01.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 року, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька