Рішення № 127466776, 20.05.2025, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/432/25

2/368/546/25

Рішення

Іменем України

"20" травня 2025 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого - судді Закаблук О.В.

При секретарі - Токовенко Н.О.

- розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської міської ради Обухівського району Київської області, - про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, суд, -

В С Т А Н О В И В :

27.03.2025року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кагарлицької міської міської ради Обухівського району Київської області, - про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в прохальній частині якої позивачка просить суд винести рішення, на підставі якого:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду.

2. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на нежитловою будівлею за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Вищевказані позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обгрунтовував в мотивувальній частині її позовної заяви наступними обставинами та нормами права:

1. Обставини справи:

- ОСОБА_1 (далі - Позивачі) з 2003 року по даний час проживає в селі Стави Обухівського району Київської області.

З 15.06.2003 року ОСОБА_1 , тобто - Позивач відкрито, добросовісно користується нежитловою будівлею за адресою АДРЕСА_1 .

Факт використання Позивачем вищевказаної з 15.08.1995 року підтверджується випискою з погосподарських книг, виданою виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради від 07.06.2023 року № 52.

Згідно даних КП КОР «Київське обласне БТІ» станом до 01.01.2013 року реєстрація права власності на вищезазначену нежитлову будівлю не проводилась.

Позивач протягом майже 22 років відкрито, безперервно та добросовісно користуються вищевказаною нежитловою будівлею, обслуговує та утримує та її у належному стані.

Чинним законодавством визначено, що добросовісний володілець може набути у власність майно, у тому числі нерухоме, за умови дотримання встановлених вимог.

Правове обгрунтування:

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних нрав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п яти років, набуває право власності на це майно (надувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. воно грунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також, для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, - необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Саме до таких правових висновків щодо змісту згаданих норм матеріального права дійшов суд касаційної інстанції у аналогічних за обставинами справах, зокрема: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16 ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16 - ц (провадження № 61-2017св18), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-2924св21) та від 24 червня 2021 року у справі № 210/49/20 (провадження № 61-2924св21).

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим.

Отже, за змістом частини 1 статті 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 у справі № 910/17274/17).

Пункт 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року передбачає, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Отже, виходячи зі змісту ст. 344 Цивільного кодексу України, а також наведеної вище судової практики, умовами для визнання за особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є:

- добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння;

- безперервність володіння;

- сплив установлених строків володіння.

Як зазначалося вище, Позивач майже 22 роки відкрито, добросовісно та безперервно користується нежитловою будівлею у с. Стави Обухівського району Київської області. Тобто Позивач добросовісно заволодів і користується зазначеною будівлею, не приховував факту знаходження цього майна в його фактичному володінні та таке володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності. За цей час ніхто не пред`являв свої права нежитлову будівлю та її власник фактично відсутній.

Отже, Позивачем дотримано всіх умов, які дають підстави для визнання за ним права власності на спірну нежитловою будівлею у с. Стави Обухівського району Київської області, в судовому порядку, - за набувальною давністю.

Пунктом 9 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» встановлено, що підставою для державної реєстрації прав, зокрема, с рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Наведене вище свідчить, що за Позивачем може бути визнано право власності на нежитлову будівлю у с. Стави Обухівського району Київської області за набувальною давністю.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст. ст. 328, 344, 392 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 4, 174, 175 Цивільного процесуального кодексу України, - позивач просить суд задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви (позовні вимоги).

27.03.2025року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., присвоєно, - справа № 368/432/25, провадження № 2/368/546/25.

01.05.2025року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 189, 197 200, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі, прийнято процесуальне рішення про слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справудо підготовчогосудового засідання на 15 год. 00 хв. 20.05.2025 року.

В підготовчесудове засідання,яке відбулося20.05.2025року,-сторона позивача(позивач ОСОБА_1 ,та йогопредставник,-адвокат КлапчукФ.П.),-не з`явилися,хоча повідомлялися судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - на адресу суду надійшла письмова заява клопотання представника позивача, в якій представник позивача просить суд слухати справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

В підготовче судове засідання, яке відбулося 20.05.2025 року, представник відповідача, - Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, - не з`явився, проте, - на адресу суду надійшла письмова заява клопотання відповідача, в якій відповідач просить суд слухати справу без участі його представника, позов визнає в повному обсязі.

Фактичне визнання позову відповідачем, - Кагарлицькою міською радою Обухівського району Київської області в підготовчому судовому засіданні дає підставу суду застосувати положення ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового засідання суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України суд приходить до висновку щодо можливості винесення судового рішення по результатам проведення підготовчого судового засідання, не призначаючи судове засідання до основного судового розгляду по суті.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу без участі осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, та вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви задовольнити, - шляхом винесення судового рішення, як окремого процесуального документу, з постановленням в нарадчій кімнаті, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Згідно ч.1ст.30ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред явлені одночасно щодо декількох об 'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Як вбачаєтьсяз позову,-предметом позовув даномуцивільному провадженніє визнання права власності на нерухоме майно (будівля), яка розміщена в с. Стави Обухівського району Київської області.

Що стосується тієї обставини, що с. Стави Київської області, - наразі відноситься до Обухівського району, а справа слухається не в Обухіському районному суді Київської області, а в Кагарлицькому районному суді Київської області, то суд зазначає наступне:

Пунктом 3-1Прикінцевих таперехідних положеньЗакону України«Про судоустрійі статуссуддів» визначено,що донабрання чинностізаконом Українищодо змінисистеми місцевихсудів натериторії Україниу зв`язкуз утворенням(ліквідацією)районів відповіднімісцеві судипродовжують здійснюватисвої повноваженняу межахтериторіальної юрисдикції,визначеної донабрання чинностіПостановою ВерховноїРади України"Проутворення таліквідацію районів"від 17липня 2020року №807-ІХ, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про затвердження воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807/ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», - с. Стави, - відноситься до Обухівського району Київської області.

Разом зтим,відповідно дороз`ясненнянаданого РадоюСуддів України,до змінисистеми судоустроюта приведенняїї увідповідність до нового адміністративно - територіального устрою шляхом утворення, реорганізації чи ліквідації судів, - місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ в межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою, а так як с. Стави ранішевходило до Кагарлицького району Київської області, - то дану справу слід слухати в Кагарлицькому районному суді Київської області.

Відповідно, враховуючи ту обставину, що предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно (будівля), та враховуючи положенняч.1ст.30ЦПК України,-дана справапідсудна Кагарлицькомурайонному судуКиївської області,- як суду першої інстанції загальної юрисдикції, так як в даному випадку має місцевиключна підсудність,- підсудність за місцем розташування нерухомого майна.

Сторони по справі:

- позивачем по справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Верхнє Висоцьке Турківського району Львівської області, громадянин України, паспорт громадянина України, ID картка № НОМЕР_1 , виданий 15.10.2019 року органом 3231, РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

- відповідачем по даній справі є юридична особа, - Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області, (09201, Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик, пл. Незалежності, 1, Код ЄДРПОУ: 04054613).

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні, та застосування до ни норм матеріального та процесуального права:

- Як встановлено судом в судовому засіданні, - Позивач ОСОБА_1 з 2003 року по даний час проживає в селі Стави Обухівського району Київської області.

З 15.06.2003 року ОСОБА_1 , тобто - Позивач відкрито, добросовісно користується нежитловою будівлею за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт використання Позивачем вищевказаної з 15.08.1995 року підтверджується випискою з погосподарських книг, виданою виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради від 07.06.2023 року № 52.

Згідно даних КП КОР «Київське обласне БТІ» станом до 01.01.2013 року, - реєстрація права власності на вищезазначену нежитлову будівлю, - не проводилась.

Позивач протягом майже 22 років відкрито, безперервно та добросовісно користується вищевказаною нежитловою будівлею, обслуговує та утримує її у належному стані.

Тобто, - Позивач добросовісно заволодів і користується зазначеною будівлею, не приховував факту знаходження цього майна в його фактичному володінні та таке володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності. За цей час ніхто не пред`являв свої права нежитлову будівлю та її власник, - фактично відсутній.

Отже, Позивачем дотримано всіх умов, які дають підстави для визнання за ним права власності на спірну нежитловою будівлею у с. Стави Обухівського району Київської області, в судовому порядку, - за набувальною давністю.

Чинним законодавством визначено, що добросовісний володілець може набути у власність майно, у тому числі нерухоме, за умови дотримання встановлених вимог, та при використанні наступних норм права:

Згідно ізч.1ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.2ст.16ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Згідно ч.1ст.344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно п.9Постанови ПленумуВССУ зрозгляду цивільнихта кримінальнихсправ №5від 07.02.2014р. відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема , таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Згідно п.11Постанови ПленумуВССУ зрозгляду цивільнихта кримінальнихсправ №5від 07.02.2014р.,враховуючи положеннястатей 335і 344ЦК,-право власностіза набувальноюдавністю можебути набутона майно,яке належитьна правівласності іншійособі (ане особі,яка заявляєпро давністьволодіння), а також на безхазяйну річ.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК а також; частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнішому володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно п.14Постанови ПленумуВССУ зрозгляду цивільнихта кримінальнихсправ №5від 07.02.2014р. виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, - відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. воно грунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так,набути правовласності намайно занабувальною давністюможе будь-якийучасник цивільнихправовідносин,якими зазмістом статті2ЦК Україниє фізичніособи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдетьсяпро добросовісне,але неправомірне,в томучислі безтитульне,заволодіння майномособою,яка вподальшому претендуватимена набуттяцього майнау власністьза набувальноюдавністю.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також, для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, - необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Саме до таких правових висновків щодо змісту згаданих норм матеріального права дійшов суд касаційної інстанції у аналогічних за обставинами справах, зокрема: Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16 ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16 - ц (провадження № 61-2017св18), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добровільно набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-2924св21) та від 24 червня 2021 року у справі № 210/49/20 (провадження № 61-2924св21).

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим.

Отже, за змістом частини 1 статті 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 у справі № 910/17274/17).

Пункт 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року передбачає, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно п. 9 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» встановлено, що підставою для державної реєстрації прав, зокрема, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене,керуючись п. 9 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» встановлено, що підставою для державної реєстрації прав, зокрема, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, Постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р., ч.ч. 1, 2 ст. 16, ст. 328, ч.ч. 1, 4 ст. 344, п.11 ч. 1 ст. 346 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259263 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Кагарлицької міської міської ради Обухівського району Київської області, - про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - задовольнити.

Визнати за фізичною особою, - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с. Верхнє Висоцьке Турківського району Львівської області, громадянином України, паспорт громадянина України, ID картка № НОМЕР_1 , виданий 15.10.2019 року органом 3231, РНОКПП: НОМЕР_2 ), -

- право власності (за набувальною давністю) на нерухоме майно:

-нежитлову будівлю,яка розміщеназа адресою: АДРЕСА_1 , (технічний паспорт від 09 липня 2024 року, - нежитлова будівля АДРЕСА_1 , реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:0779 6897 6386 5668, Ідентифікатор об`єкта нерухомого майна 01.3067496.4985041.20240809.95.0000.18)

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: Закаблук О.В.