Рішення № 127458951, 07.05.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4784/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 61165, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, пов. 8-9 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Липецька сільська рада (62414, Харківська обл., Харківський р-н., с. Липці, вул. Покровська, буд. 5) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"", 62420, Харківська обл., Харківський р-н., с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1 проприпинення права власності та витребування земельної ділянкиза участю представників сторін:

позивача: Чернявський А.В.;

відповідача: не з`явився;

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Липецька сільська рада: не з`явився;

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1 : не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулось до Господарського суд Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма`Труд.Землі.Капітал» про примусове припинення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Також до стягнення заявлені судові витрати.

Крім того, позивачем в 3 пункті прохальної частини позовної заяви заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості 3-ї особи, на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06.01.2025 року позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх. № 4784/24) залишено без руху. Встановлено Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

09.01.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 556/25) про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 13.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22 січня 2025 року о 14:00год. Клопотання позивача викладене у 3 пункті прохальної частини позовної заяви про залучення 3-ї особи - задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 . Встановлено 3-й особі, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, строк на подачу пояснень протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання позовної заяви. Встановлено відповідачу строк у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов. Встановлено відповідачу 5 (п`ятиденний) строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень відповідно до вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України. Встановлено позивачу 5 (п`ятиденний) строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив.

22.01.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 1768/25).

22.01.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1807/25), у якому останній, просить суд, залишити позовну заяву без задоволення.

Ухвалою суду від 22.01.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 26 лютого 2025 року о(б) 13:00 год.

24.01.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 2105/25) у якій останній, просить суд .позов задовольнити.

26.02.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 5164/25).

Ухвалою суду від 26.02.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом із урахуванням пункту 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи, залучено до участі у справі у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Липецьку сільську раду. Зобов`язано позивача, надіслати на адресу 3-ї особи, копію позовної заяви та доданих до неї документів. Встановлено 3-й особі, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Липецькій сільській раді, строк на подачу пояснень протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.02.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у зв`язку із залучення до участі у справі 3-ї особи, відповідно до вимог частини 3 статті 177 господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.

Ухвалою суду від 26.02.2025 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12 березня 2025 року о(б) 12:30 год.

11.03.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 6206/25).

12.03.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 6379/25) про долучення документів.

У судовому засіданні представником позивача заявлено усне клопотання про поновлення строку на подання доказів.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено усне клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів. Поновлено строк на подання клопотання про долучення доказів вх. № 6379/25 від 12.03.2025 року, долучено їх до матеріалів справи, та подальший розгляд справи ведеться із їх урахуванням.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 02 квітня 2025 року о(б) 13:20 год.

Ухвалою суду від 02.04.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання у справі, та призначено розгляд справи по суті на 09 квітня 2025 року о(б) 10:40 год.

Ухвалою суду від 09.04.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 07 травня 2025 року о(б) 10:40 год.

Уповноважений представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, з якої вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвала-повідомлення" від 09.04.2025 року у справі № 922/4784/24 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 10.04.2025 року о(б) 04:14 год.

Уповноважений представник 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Липецької сільської ради у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, з якої вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвала-повідомлення" від 09.04.2025 року у справі № 922/4784/24 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу Липецькій сільській раді Харківського району Харківської області в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 10.04.2025 року о(б) 04:14 год.

Уповноважений представник 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1 : не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про свідчить направлення на адресу останнього копії ухвали суду від 09.04.2025 року.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо позовних вимог, та просив суд, позов задовольнити у повному обсязі.

Судом у судовому засіданні 07.05.2025 року було оголошено рішення (скорочене) вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, у відповідності до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2021 року № 1302, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 року № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 року № 85) (чинного на момент звернення із відповідний позовом) (далі - положення), Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

У свою чергу, пункт 3 зазначеного вище Положення передбачає, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до підпункту 27 пункту 4 Положення, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за, зокрема, додержанням органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

В ході вивчення додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням на території Харківської області, Головним управлінням Держгекоадастру у Харківській області було встановлено, що 12.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 12.06.2017 року, відповідно до якої остання просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку.

На підставі заяви фізичної особи ОСОБА_1 від 12.06.2017 року Головним управлінням видано наказ від 16.06.2017 року № 10740-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» у відповідності до якого, надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Також, позивач зазначає, що у подальшому, 04.12.2017 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява фізичної особи ОСОБА_1 від 30.11.2017 року у якій останній. просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданого до заяви від 20.11.2017 року, остання мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0225.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 30.11.2017 року видано наказ від 14.12.2017 № 21395-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі, багаторічні насадження площею 2,0000 га. (кадастровий номер 6325184500:02:001:0225) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківської району Харківської області,

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 було зареєстровано 30.05.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_1 (речове право: 31875272, реєстраційний номер 1845886963251).

Також, позивач зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.12.2017 року № 21395-СГ було також покладено обов`язок на громадянина ОСОБА_1 використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 91, 103 Земельного кодексу України, Закону України «Про особисте селянське господарство», встановлених обмежень та інших нормативно-правових актів.

За твердженнями позивача, у подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 фізичною особою ОСОБА_1 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5641, 5642, виданого 27.11.2019 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.», на підставі чого 26.12.2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 34961952.

Таким чином, з 26.12.2019 року власником та користувачем спірної земельної ділянки є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.».

На переконання позивача, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось станом на дату звернення із позовом, то перебування її у власності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ.» є незаконним, та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства України, оскільки юридичні особи не можуть набувати земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, натомість, вони можуть отримувати такі земельні ділянки в оренду.

Вищевказане стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 13, 14, 19 Конституції України, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес.

Статтею 14 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до вимог статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у відповідності до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2021 року № 1302, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 року № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 року № 85) (чинного на момент звернення із відповідний позовом) (далі - положення), Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

У свою чергу, пункт 3 зазначеного вище Положення передбачає, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Також, позивач зазначає, що відповідно до підпункту 27 пункту 4 Положення, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за, зокрема, додержанням органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

В ході вивчення додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням на території Харківської області, Головним управлінням Держгекоадастру у Харківській області було встановлено, що 12.06.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 12.06.2017 року, відповідно до якої остання просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку.

На підставі заяви фізичної особи ОСОБА_1 від 12.06.2017 року Головним управлінням видано наказ від 16.06.2017 року № 10740-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою у відповідності до якого, надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 30.11.2027 року щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передання йому зазначену земельну ділянку у власність.

Як вбачається із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданого до заяви від 20.11.2017 року, земельна ділянка мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0225.

14.12.2017 № 21395-СГ Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі, багаторічні насадження площею 2,0000 га. (кадастровий номер 6325184500:02:001:0225) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківської району Харківської області,

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 було зареєстровано 30.05.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_1 (речове право: 31875272, реєстраційний номер 1845886963251).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 фізичною особою ОСОБА_1 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5641, 5642, виданого 27.11.2019 року Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ., на підставі чого 26.12.2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 34961952.

Таким чином, за твердженнями позивача, з 26.12.2019 року власником та користувачем спірної земельної ділянки є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ..

На переконання позивача, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось станом на дату звернення із позовом, то перебування її у власності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ. є незаконним, та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства України, оскільки юридичні особи не можуть набувати земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, натомість, вони можуть отримувати такі земельні ділянки в оренду.

Крім того, позивач зазначає, що Головне управління Держгеокадатсру у Харківській області звертаючись із даним позовом вбачає належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави звернення із позовом про припинення права власності на підставі статті 143 Земельного кодексу України.

Також. позивач зазначає, що можливість обрання такого способу захисту, підтриманого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 року у справі № 477/2330/18, де викладено висновок, що заявлена на підставі пункту «а» частини першої статті 143 Земельного кодексу України вимога про припинення права власності скаржника на спірну земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка з огляду на підстави позову є ефективною у спірних правовідносинах. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку.

У постанові від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду (пункт 120) зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах. У цьому випадку позивач виступає у правовому статусі суб`єкта, який здійснює повноваження як територіальний орган центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено реалізацію державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, оскільки відповідно до підпункту 27 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за, зокрема, додержанням органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Також, посилається на висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2024 року по справі № 948/73/23, та зазначає, що законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами доказами, зазначає наступне.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308 (чинного та в редакції, що діяла на момент отримання громадянином земельної ділянки у власність), Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджалось землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент отримання громадянином земельної ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною 1 статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Крім того, статтею 121 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент отримання громадянином земельної ділянки у власність) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Відповідно до вимоги статті 118 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент отримання громадянином земельної ділянки у власність) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вищевикладеного слідує, встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень.

При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 19 Конституції України).

Як вбачається із матеріалів справи, та про що не заперечується сторонами, наказом від 14.12.2017 № 21395-СГ Головного управлінням Держгеокадастру у Харківській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі, багаторічні насадження площею 2,0000 га. (кадастровий номер 6325184500:02:001:0225) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківської району Харківської області.

В подальшому, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 було зареєстровано за ОСОБА_1 30.05.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Гончаренко Оленою Анатоліївною.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб реалізував власне право на безоплатну приватизацію земельної ділянки із земель державної власності, отримавши у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 із цільовим призначенням із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 3 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, входять до категорії земель сільськогосподарського призначення, що мають особливий статус, якій встановлює додаткові обмеження щодо порядку розпорядження даною категорією земель на відміну від інших земель, види використання яких в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного Кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до статті 33 Земельного Кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Таким чином, законом встановлено лише право власників земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, на передачу у користування юридичним особам України таких ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни їх цільового призначення, але без можливості передання юридичним особам права власності на ці ділянки.

Відповідний висновок також випливає із аналізу норм Закону України Про особисте селянське господарство.

Частиною 3 статті 5 Закону України Про особисте селянське господарство визначено, що земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю лише однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя або спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства.

З аналізу вищевикладеного слідує, що закон не передбачає можливості володіння юридичною особою земельною ділянкою особистого селянського господарства на праві власності, що суперечить як нормі закону, так і самій суті цього виду господарювання.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до частин 1 та 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.09.2024 року № 393896430, земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 була зареєстрована 30.05.2019 року (№ запису 31875272) за фізичною особою ОСОБА_1 .

В подальшому, 26.12.2019 року (№ реєстрації 34961952) відповідно до акту приймання передачі нерухомого майна від 27.11.2019 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Труд.Земля.Капітал».

Статтею 391 Цивільного кодексу України, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З аналізу вищевикладеного слідує, що саме власнику належить право усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, відповідно до частини першої статті 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З аналізу вищевикладених норм слідує, що повноваження Держгеокадастру, як органу виконавчої влади, визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

При цьому, абзацом п`ятим статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

У відповідності до статті 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема: а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; д-1) звернення до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності.

Згідно із статтею 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14 січня 2015 року визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань: подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом; звертається до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився; звертатися до суду з позовом про розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту, а також про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

З аналізу вищевикладених норм слідує, що у правовідносинах, що склались у цій справі, Держгеокадастр виконує функції державного контролю за використанням та охороною земель, та реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд приймає до уваги, що статтею 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель, пунктом 51 Положення від 14.01.2015 року № 15 визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

З вищевикладеного слідує, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом; звертається до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився; звертатися до суду з позовом про розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту, а також про припинення права постійного користування земельною ділянкою).

Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судом, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області, що свідчить про належність земельної ділянки до територіальної громади Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Про вказане також свідчить наявний у матеріалах справи витяг, щодо реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 6325184500:02:001:0225.

З вищевикладеного слідує, що саме до компетенції територіальної громади Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області або прокурора в особі відповідного органу, належить право здійснювати захист щодо спірної земельної ділянки як власника земельної ділянки, а не позивачу у справі.

У даному випадку, позивач може здійснити повідомлення власника земельної ділянки щодо відповідних порушень, а не перебирати на себе функції останнього щодо здійснення захисту порушених прав.

Водночас суд приймає до уваги, що ГУ Держгеокадастр у Харківській області, подаючи позов про примусове припинення права власності, діє не в межах та у спосіб, що визначений Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже цими актами не передбачено повноваження Держгеокадастру подавати позови про примусове припинення права власності, діючи як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

При цьому, суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 зазначила, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області реалізуючі функції як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, а не як суб`єкт здійснення права державної власності на землю, не має право подавати позов про припинення права власності земельної ділянки.

Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач суд примусово припинити право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в той час як позивач у справі не власником спірної земельної ділянки.

У зв`язку із чим, у даній справі Головне управління Держгеокадастру у Харківській є неналежним позивачем, оскільки відсутні порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 зазначено, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах. При реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, як представник власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись статтею 16 Цивільного кодексу України та 152 Земельного кодексу України.

Однак, як в межах даної справи, так і в межах справи № 925/1133/18, обставини якої були предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду, Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю, тобто виступає як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пункт 1 - правовий статус, що зазначений вище).

Також, суд не приймає посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 року у справі № 477/2330/18, де як зазначає позивач викладено висновок, що заявлена на підставі пункту «а» частини першої статті 143 Земельного кодексу України вимога про припинення права власності скаржника на спірну земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка з огляду на підстави позову є ефективною у спірних правовідносинах. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку, оскільки правовідносини в межах справи № 922/4784/24 та № 477/2330/18 є різними, тобто не є тотожними, у зв`язку із чим, суд не може взяти до уваги висновки, що викладені у цій постанові (в межах справи № 477/2330/18) Великої Палати Верховного Суду.

При цьому, в межах справи № 477/2330/18 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з позовною заявою, в якій просив: примусово припинити право власності відповідача на земельну ділянку та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно згідно з яким він є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Водночас, в межах кримінального провадження було проведено огляд спірної земельної ділянки та встановлено, що на місці розташування земельної ділянки виритий кар`єр глибиною приблизно до 10 м, з якого здійснюється видобуток піску. Родючий шар ґрунту знятий без передбаченого законом дозволу. Земельні ділянки не містять слідів сільськогосподарського обробітку. Частина землі, яка не зайнята кар`єром, засмічена; на ній знаходиться знятий родючий шар, вкритий бур`яном. Під час проведення слідчої дії на земельних ділянках працювала техніка, яка здійснювала видобуток піску, зокрема, екскаватор, який зареєстрований і обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) МІО-Строй, директором якого є відповідач.

З вищевикладеного слідує, що в межах справи № 477/2330/18 прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подано позов про припинення права власності у зв`язку із нецільовим використанням земельної ділянки, а саме: на землях для ведення особистого селянського господарства виритий кар`єр з якого здійснюється видобуток піску.

Отже, в межах справи № 922/4784/24 позивач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звертається з позовом до суду, у якому просить, припинити право власності у зв`язку із тим, що фізична особа, якій передано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, передала цю земельну ділянку юридичній особі, що суперечить Закону України Про особисте селянське господарство.

Враховуючи вищевикладене, правовідносини в межах справи № 922/4640/24 та № 477/2330/18 різняться, тобто не є тотожними, у зв`язку із чим, суд не приймає посилання позивача на постанову у справі № 477/2330/18.

З аналізу вищевикладених норм слідує, що у даній справі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є неналежним позивачем, що є підставою для відмови у позові.

При цьому, Касаційний Господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 29.08.2023 року у справі № 910/5958/20 зазначив, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.

Суд також приймає до уваги практику Верховного Суду викладену у постанова від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17, а саме, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог, про примусове припинення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0225 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Керуючись статтями 13, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивача: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, пов. 8-9, ЄДРПОУ 39792822);

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" (62420, Харківська обл., Харківський р-н., с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924);

3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Липецької сільської ради (62414, Харківська обл., Харківський р-н., с. Липці, вул. Покровська, буд. 5, ЄДРПОУ 04396615);

3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "19" травня 2025 р.

СуддяО.О. Ємельянова