Рішення № 127451320, 05.05.2025, Широківський районний суд Дніпропетровської області

Справа №197/105/25

Провадження №2/197/259/25

Широківський районний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 року

приміщення суду за адресою: вул. Соборна, 86, с-ще Широке, 53700

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гері О.Г.,

за участісекретаря судовогозасідання -Слобідської Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_2 є клієнтом за договором банківського обслуговування, має карткові рахунки НОМЕР_1 та рахунок НОМЕР_2 . За вказаними картковими рахунками без участі позивача по кредиту на суму 500 грн АТ КБ «Приватбанк» повідомляє про нарахування заборгованості в сумі 38500 грн. Зазначена інформація неодноразово надавалася у телефонному режимі представниками АТ КБ «Приватбанк». Позивач стверджує, що зазначені 38 000 грн нараховано помилково та з порушенням чинного законодавства України. Зважаючи на вищевикладене позивач просить визнати протиправними дії Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» щодо безпідставного нарахування коштів (штрафів, пені, неустойки) щодо користування коштами ОСОБА_2 по карткових рахунках, відкритих у АТ КБ «Приватбанк» та зобов`язати Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок боргу з врахуванням висновків суду та вказаної позовної заяви ОСОБА_2 .

Провадження у справі відкрито 11.02.2025.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності, заявлені вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надав суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є клієнтом за договором банківського обслуговування, має карткові рахунки НОМЕР_1 та рахунок НОМЕР_2 . За вказаними картковими рахунками без участі позивача по кредиту на суму 500 грн АТ КБ «Приватбанк» нарахувало заборгованість в сумі 38500 грн. Зазначена інформація неодноразово надавалася у телефонному режимі представниками АТ КБ «Приватбанк». Позивач стверджує, що зазначені 38000 грн нараховано помилково та з порушенням чинного законодавства України.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що за кредитною карткою НОМЕР_1 , отриманою 14.04.2023 ОСОБА_2 на підставі підписаного договору/Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 14.04.2023 - останнє нарахування процентів відбулося 01.07.2024 за користування кредитними коштами за червень 2024. За іншим кредитним договором № б/н від 26.09.2023 р. («Кредит готівкою» в сумі 20200,00 грн.) - останнє нарахування процентів відбулося 27.04.2024. Всі ці нарахування здійснені Банком за звичайною процентною ставкою за користування кредитом, а не за прострочення платежів. Підставою для пред`явлення цього позову стало положення пункту 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування", який було ще 24.12.2023 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем". Зважаючи на вищевикладене представник відповідача посилається на те, що всі нарахування здійснюються Банком на підставі підписаних між сторонами договорів, а пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" не є чинним на сьогодні.

Позовна вимога - зобов`язати Банк здійснити перерахунок боргу з урахуванням висновків суду та вказаної позовної заяви, не відповідає вимогам ЦПК України, бо боржник/Відповідач повинен виконувати рішення суду, що прямо зазначено у резолютивній частині рішення суду, а не в інших письмових документах чи усних промовах учасників справи або в мотивувальній частині рішення суду.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії банка з приводу нарахування та скасування штрафних санкцій, або навіть відсотків, то з точки зору Великої Палати Верховного Суду подібний спосіб захисту не є ефективним та не підлягає задоволенню судом. Так, у Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справа № 320/8618/15-ц провадження №61-4393сво18 зазначено, що у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних Документ сформований в системі «Електронний суд» 27.02.2025 5 санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Об`єднана палата вважає, що позовна вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за період з березня 2015 року по теперішній час у сумі 2500 грн. на тіло кредиту по кредитному договору, є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Крім цього, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Таким чином, нарахування банком відсотків, комісії та неустойки є лише попередньою фіксацією факту наявності боргу та порушення цивільноправових зобов`язань, а тому не впливає на права клієнта і позовна вимога про визнання незаконними дії банка щодо нарахування та скасування цих платежів/сум не є ефективним способом захисту та не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1ст.1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістомст.1056-1 ЦК Українирозмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до заяв про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг підписаних власноруч позивачем слідує, що нарахування процентів здійснені відповідачем за звичайною процентною ставкою за користування кредитом, з якими позивач ознайомився в момент підписання заяви про приєднання.

Посилання позивача, на те, що відповідно до розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту: "6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Але зважаючи на те, що пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" не є чинним на сьогодні, суд не приймає доводи позивача в цій частині.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч.2 ст.78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так, позивачем не доведено суду та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства.

Посилання позивача на порушення розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту:..." є безпідставними, оскільки на даний час цей пункт не є чинним.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок безпідставності позовних вимог.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволені позову представника позивача Бойка Володимира Володимировича (місцезнаходження: 03061, м. Київ, вул. Михайла Донця, 11/56), який діє в інтересах ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 РозділуХІІІПерехідних положень ЦПК України.

Повний текст рішення складений 15.05.2025.

С у д д я: О.Г. Геря