Рішення № 127438731, 19.05.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2025 року Справа № 480/3149/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Опімах Л.М.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3149/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2024 року позивач товариство з обмеженою відповідальність «Торговий дім «Латімер» звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що з метою здійснення митного оформлення товару в режимі імпорту, поставленого на виконання договору на закупку від 01.03.2023 №01032023-UK, укладеного між позивачем і компанією JIUJUANG HUYAN NEW MATERIAL CO., LTD (KHP), позивач до Київської митниці Державної митної служби України 14.03.2024 подав електрону митну декларацію №24UA100380309051U3, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України.

При поданні митної декларації позивач надав копії документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Митним органом в порядку проведення консультації на адресу декларанта направлені повідомлення від 14.03.2024, в яких зазначено, що надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, митним орган взагалі не зазначено які розбіжності він встановив і в яких саме документах митного оформлення.

14.03.2024 позивачем було надано відповідь з поясненнями щодо понесених витрат по транспортуванню товару, які стали складовими митної вартості, з посиланням на надані документи, підтверджено фактурну вартість поставленого товару, долучене судове рішення з аналогічного питання.

Не зважаючи на дачу пояснень, роз`яснень, логічних викладок позивачем під час проведення консультацій з митним органом, відповідач, опрацювавши документи, надані при митному оформленні товарів, які надавались за МД від 14.03.2024 №24UА100380309051U3, своїм Рішенням про коригування митної вартості товарів від 14.03.2024 №100380/2024/000022/2 визначив її в сторону збільшення за другорядним (резервним) методом, мотивуючи своє рішення наступними аргументами:

1) надані декларантом до митного оформлення документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки;

2) декларантом не надано документів, згідно з якими між замовником та виконавцем погоджено витрати з транспортування вантажу;

3) в митній декларації від 14.03.2024 №24UА100380309051U3 фактурна вартість зазначена за штуку товару, а відповідно до інвойсів ціна товару, що імпортується зазначена на вагу;

4) у митного органу наявна інформація щодо митного оформлення аналогічного товару з рівнем вартості 1,52 доларів США за кілограм, митне оформлення якого здійснене за МД від 12.04.2023 №23UА100100429058U5.

Позивач не погоджується з прийнятим відповідачем Рішенням про коригування митної вартості товарів, просить визнати його протиправним і скасувати, зазначаючи, що ним до митного оформлення були надані документи для підтвердження митної вартості товару, які за своїм змістом не суперечать один одному, містять дані, що піддаються обчисленню, підтверджують митну вартість товарів за ціною договору, підтверджують правомірність обраного ним методу митного режиму.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення вимог заперечив, вказав, що після опрацювання документів, поданих разом з митною декларацією від 14.03.2024 №24UА100380309051U3 встановлено, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять достовірних та об`ективних відомостей, які б підтверджували числові значения складових митної вартості.

Зокрема, відповідно до п. 4.4. Контракту умови поставки визначаються у інвойсі. Згідно наданого інвойсу від 13.09.2023 № JJHY230906-2THUA умовами поставки умови товару є FOB - Ningbo (Китай).

Згідно положень Інкотермс - 2010, термін FOB (Free On Board (... named port of shipment) Франко борт (...назва порту відвантаження) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на покупця покладається обов`язок укласти та сплатити договір морського перевезення.

Пунктом 6 частини 10 статті 58 Митного кодексу передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості) на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати нга страхування товару, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Для підтвердження витрат на транспортування товару декларантом надано до митного оформлення для підтвердження транспортних витрат довідки довідку про вартість транспортування від 07.03.2024 № б/н, видану ТОВ «ЛОРІС», довідка від 07.03.2024 № 07/03/2024FM/7, видану ТОВ «Формаг», довідку від 01.03.2024 № 108 видану ТОВ «Транскарго». Однак, згідно з відомостями, наведеними в СМR від 07.03.2024 № 2002, перевезення товарів здійснює «SVEN-TRANS» LLS.

Отже, відбулось залучення третіх осіб але документів, щодо понесених транспортних витрат суб`єктами, які були залучені до перевезення не надано, а тому це є достатньою підставою для обґрунтованих сумнівів щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товарів. Підприємство, яке надало документи для підтвердження транспортних витрат повинно однозначно ідентифікуватись з підприємством, що здійснило перевезення оцінюваного товару.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно- експедиторську діяльність» укладається договір транспортного експедирування у письмовій формі та умови договору визначаються за угодою сторін. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Проте, договір (контракт) про надання транспортно-експедиційних послуг, а також транспортні документи з перевізником, зазначеним у CMR, відсутні серед наданих до митного оформлення документів, тому неможливо ідентифікувати надані документи про транспортні витрати з поставкою товарів за вказаною МД.

Також розбіжність у наданих документах полягала і в тому, що в інвойсі від 05.01.2024 № JJHY231221-2THUA та проформі-інвойсі від 21.12.2023 № JJHY231221-2THUA ціни вказано за кг, у митній декларації від 14.03.2024 №24UА100380309051U3 ті самі ціни заявлені за штуку товару.

Крім того, відповідно до розділу 2 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Держмитслужби України від 01.07.2021 № 476 здійснено перевірку правильності визначення митної вартості товарів шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

При здійсненні такого порівняння з`ясовано, що вартість заявлених до митного оформлення товарів є меншою від мінімального рівня митної вартості подібних за фізичними характеристиками товарів, інформація по яким міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України. Наявність у митного органу інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, додатково підтвердила сумніви митниці у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є обґрунтовані підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ.

Джерелом інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару на підставі опису товару, умов постачання за Інкотермс, країни його походження та відвантаження, обсягу поставки за результатом аналізу зазначених критеріїв обрано МД від 12.04.2023 № 23UА100100429058U5 (вартість товару згідно джерела інформації - 1,52 USD/кг).

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач 14.03.2024 подав до Київської митниці Державної митної служби України електрону митну декларацію №24UА100380309051U3, відповідно до якої митна вартість товару (рівниця зі склониток) була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України ( а.с. 15).

Разом митною декларацією позивачем подані наступні документи:

пакувальний лист від 05.01.2024 б/н:

рахунок-проформа від 21.12.2023 № JJHY231221-2THUA;

рахунок-фактура від 05.01.2024 № JJHY231221-2THUA;

коносамент від 11.01.2024 №GS124010953;

автотранспортна накладна від 07.03.2024 №2002;

декларація про походження товару від 05.01.2024 № JJHY231221-2THUA;

банківські платіжні документи, що стосуються товару від 28.12.2023 № 231228/000599079 та від 23.02.2024 № 240223/000603672;

рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.03.2024 №227;

рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 07.03.2024 №65612;

рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 07.03.2024 №ЛР-000138;

документ на підтвердження вартості перевезення товару у формі довідки від 07.03.2024 №07/03/2024 FM/7;

документ на підтвердження вартості перевезення товару у формі довідки від 01.03.2024 №108;

документ на підтвердження вартості перевезення товару у формі довідки від 07.03.2024 б/н;

прайс-лист виробника товару від 21.12.2023 б/н;

зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі-продажу від 01.03.2023 №01032023-UK;

договір про надання послуг митного брокера від 10.01.2023 №3;

договір ( контракт) про перевезення від 01.03.2018 №03/07-2018;

договір ( контракт) про перевезення від 28.04.2023 №2804/23-01;

договір ( контракт) про перевезення від 01.03.2021 №МЗТ/01.01.2021;

договір ( контракт) про перевезення від 29.12.2023 №СВ202312/29;

заявка на перевезення від 05.03.2024 №05/03/24;

паспорт якості б/н від 05.01.2024;

копія митної декларації країни відправлення від 07.01.2024 №310120240519924360;

митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів від 14.03.2024 №24UА100380309051U3.

Відповідач, опрацювавши документи, які надавались за МД від 26.12.2023 №24UА100380309051U3, прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів від 14.03.2024 №100380/2024/000022/2 ( а.с. 11), визначивши її в сторону збільшення за другорядним (резервним) методом, мотивуючи своє рішення наступними аргументами:

1) надані декларантом до митного оформлення документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки;

2) декларантом не надано документів, згідно з якими між замовником та виконавцем погоджено витрати з транспортування вантажу;

3) в митній декларації від 14.03.2024 №24UА100380309051U3 фактурна вартість зазначена за штуку товару, а відповідно до інвойсів ціна товару, що імпортується зазначена на вагу;

4) у митного органу наявна інформація щодо митного оформлення аналогічного товару з рівнем вартості 1,52 доларів США за кілограм, митне оформлення якого здійснене за МД від 12.04.2023 №23UА100100429058U5.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України ( далі МК України).

Статтею 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Згідно з ч. 8 ст. 257 МК України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів.

На виконання ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч. 5 ст. 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Суд зауважує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, відповідно, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень ч. 3 ст. 58 МК України.

Згідно з ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Положеннями ч. 6 ст. 54 МК України встановлено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2 - 4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

За правилами ч. 3 ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України).

За правилами ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зі змісту ст. 53 МК України випливає, що законом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондує й положенням ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Водночас ч. 3 ст. 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із положеннями ч. 5 ст. 54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема,:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів.

Як передбачено ч. 6 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст. 53 цього Кодексу. Або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 по справі № 810/2784/18, від 06.09.2019 по справі № 815/2501/18, від 26.11.2019 по справі № 821/107/16, від 21.06.2022 по справі № 820/6811/16, від 20.03.2024 по справі № 826/5959/17, від 30.07.2024 у справі № 420/32440/23.

Також, суд зазначає, що сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У митниці є обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 у справі № 21-498а15 та у постанові Верховного Суду від 30.04.2024 по справі № 826/15125/17.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах сумнів у правильності визначення митної вартості, відповідач, серед іншого, пов`язує з наявністю в ЄАІС Держмитслужби України цінової інформації щодо подібних/аналогічних товарів митне оформлення яких вже здійснено.

Так, судом встановлено, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів позивача відбулось спрацювання ризику, згенерованого АСУР, зокрема, за кодами 105-2 контроль правильностi визначення митної вартостi товарiв; 106-2 витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів .

Крім цього, при перевірці заявленої митної вартості товарів позивача посадовою особою митниці відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 01.07.2021 № 476 (далі - Методичні рекомендації), було здійснено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів, по яких спрацювали ризики АСУР, з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких здійснено у максимально наближений час.

З оскаржуваного рішення встановлено, що джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару 1.52 дол. США/кг (12.04.2023 №23UA100100429058U5).

Суд зазначає, що цінова інформація, викладена в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками Держмитслужби (АСАУР) не може бути обґрунтованою підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначених в митній декларації, поданій позивачем, оскільки автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не містить усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, відтак такі дані не можуть мати першочергового значення у порівнянні з наданими декларантом первинними документами про товар.

Суд зауважує, що в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Тобто вимоги вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів. Крім того, згідно Правил, митний орган повинен був зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувались ним при коригуванні митної вартості за резервним методом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 520/2000/19, від 07.12.2023 у справі № 380/23618/21.

Також, суд зазначає, що у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст. 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Проте, текст оскарженого рішення про коригування митної вартості не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо.

Відповідачем зазначено лише номер та дату митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування митної вартості та не зазначено докладної, інформації, та джерел, які використовувалися контролюючим органом, при її визначенні, а саме ним не було зазначено митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту цього товару, час експорту в Україну, виробник, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах митним органом не враховано, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, необхідно навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за резервним методами.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18.

Щодо визначення вартості поставленої партії товару, то для здійснення митних процедур, декларантом було надано наступні документи:

пакувальний лист від 05.01.2024 б/н:

рахунок-проформа від 21.12.2023 № JJHY231221-2THUA;

рахунок-фактура від 05.01.2024 № JJHY231221-2THUA;

коносамент від 11.01.2024 №GS124010953;

автотранспортна накладна від 07.03.2024 №2002;

декларація про походження товару від 05.01.2024 № JJHY231221-2THUA;

банківські платіжні документи, що стосуються товару від 28.12.2023 № 231228/000599079 та від 23.02.2024 № 240223/000603672;

рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.03.2024 №227;

рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 07.03.2024 №65612;

рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 07.03.2024 №ЛР-000138;

документ на підтвердження вартості перевезення товару у формі довідки від 07.03.2024 №07/03/2024 FM/7;

документ на підтвердження вартості перевезення товару у формі довідки від 01.03.2024 №108;

документ на підтвердження вартості перевезення товару у формі довідки від 07.03.2024 б/н;

прайс-лист виробника товару від 21.12.2023 б/н;

зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі-продажу від 01.03.2023 №01032023-UK;

договір про надання послуг митного брокера від 10.01.2023 №3;

договір ( контракт) про перевезення від 01.03.2018 №03/07-2018;

договір ( контракт) про перевезення від 28.04.2023 №2804/23-01;

договір ( контракт) про перевезення від 01.03.2021 №МЗТ/01.01.2021;

договір ( контракт) про перевезення від 29.12.2023 №СВ202312/29;

заявка на перевезення від 05.03.2024 №05/03/24;

паспорт якості б/н від 05.01.2024;

Надання митному органу зазначених вище документів надають можливість ідентифікувати митну вартість поставленого товару та належність саме цих документів саме до цього вантажу.

Щодо посилань митного органу на те, що під час митного оформлення позивачем не було надано документів про погодження витрат, пов`язаних з транспортуванням товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до «Правил заповнення декларації митної вартості», затверджених наказом Міністерства фінансів від 24.05.2012 №599, та для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України подаються транспортні ( перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

На підтвердження транспортних витрат позивача до митної декларації по якій було відмовлено в здійсненні розмитнення товару, долучено:

довідку про транспортні витрати від 01.03.2024 №108 по морському перевезенню контейнеру MRSU0526840 від місця завантаження порт Нінгбо (Китай) до порту вивантаження - Гданськ (Польща), з рахунком про транспортні витрати в якому визначена вартість таких послуг;

довідку з транспортних витрат від 07.03.2024 №07/03/2024FM/7 по навантажувальне- розвантажувальним роботам в порту Гданськ контейнеру MRSU0526840, з рахунком в якому визначена вартість послуг з транспортування;

рахунок-довідку транспортно-експедиційних витрат при використанні автомобільного транспорту з перевезення вантажу за маршрутом Гданськ (Польща) - Шостка (Україна) через митний пост - Чоп від 07.03.2024 б/н, з рахунком в якому визначена вартість послуг з транспортування;

коносамент (товаророзпорядчий морський документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу) від 11.01.2024 GS124010953.

Додатково долучені до позовної заяви платіжні інструкції про оплату послуг надавачів транспортних послуг та акти прийняття виконаних робіт, які свідчать про надання та отримання послуг з транспортування, визначення вартості таких послуг і про відсутність претензій сторін договору транспортування один до одного ( а.с. 38-42, 49, 65-67) .

Таким чином, виконання умов договору, відсутність претензій клієнта до експедитора, складання акту виконаних робіт, оплата наданих послуг в повному обсязі підтверджує вартість таких послуг.

За умов надання таких документів у митного органу є можливість ідентифікувати належність транспортних витрат по доставці товару, перевіри в повній мірі маршрут доставки товару та підтвердити заявлені декларантом складової митної вартості товару щодо вартості транспортування.

Митний кодекс України не містить чіткого переліку документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися такими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №810/2839/17, у якій зазначено про помилковість доводів митного органу про необхідність підтвердження транспортних витрат виключно фінансовими та/або бухгалтерськими документами, і дійшов висновку про те, що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Таким чином, залучення надавачами транспортно-експедиційних послуг суб- перевізників не протирічить діючому законодавству України, складений практиці міжнародних перевезень та складностями логістичної доставки товарів в України в умовах військових дій. Умови здійснення розрахунків надавачами транспортно-експедиційних послуг з субперевізниками, жодним чином не впливають на складові митної вартості, так як понесені витрати позивача підтверджено документально з первісними надавачами послу, а тому у митного органу відсутні підстави вважати непідтвердженими числові значення складових митної вартості в частині транспортних витрат.

Також суд зазначає, що суперечить фактичним обставинам справи висновок митного органу стосовно розбіжностей в інформації, вказаній в митній декларації та інвойсах, а саме фактурної вартості товару ( за штуку одиницю товару та на вагу), оскільки очевидним є той факт, що в митній декларації, яка є предметом дослідження у цій справі, графа 35 містить інформацію про масу брутт (кг) 20153, а графа 38 маса нето ( кг) 19608,9, поштучно товар не обліковувся ( а.с.14,15).

Відтак, на переконання суду, при зверненні до митного органу щодо митного оформлення товару позивачем були надані усі належні документи, які підтверджують числові значення митної вартості. Натомість відповідачем жодним чином не обґрунтовано наявність сумнівів у заявленій митній вартості товарів.

Положення статті 53 МК України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни товару, вказаної у документах, які самі по собі вже підтверджують митну вартість товару.

Така позиція суду, узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №826/25605/15 міститься правовий висновок про те, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 14.03.2024 №UA 100380/2024/000022/2, тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним і скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений при подачі позову до суду у розмірі 3028,00 грн (а.с.10).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд виходить з такого.

Приписами ч. 1, 2ст. 134 КАС Українипередбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3, 4ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами п. 4 ч. 1ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зіст. 30 Закону № 5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з наведених правових норм, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузаконом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Так, судом встановлено, що представництво інтересів позивача у даній справі здійснювалось адвокатом Бакаєвим Олександром Сергійовичем, зокрема ним здійснено підписання та подання позовної заяви та попередній ( орієнтовний) розрахунок втитрат ( а.с.74), подання відповіді на відзив ( а.с.86-89). На підтвердження повноважень на вчинення таких дій долучений ордер на надання правничої допомоги адвокатом, оформлений 11.04.2024 ( а.с.75), з якого вбачається, що цей ордер виданий адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідувально. При цьому, договір про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом Бакаєвим О.С. не надавався.

Водночас, договір про надання правової допомоги № 05-04/24 від 11.04.2024 ( а.с.69-71), яким визначений розмір гонорару 10000,00 грн укладався позивачем з адвокатським бюро «Віктор Васильцов і партнери». Доказів надання правової допомоги саме адвокатським бюро матеріали справи не містять. Також, стороною позивача долучений договір про надання професійної правничої допомоги №05-04/1/24 від 11.04.2024, укладений між адвокатським бюро «Віктор Васильцов і партнери» і адвокатом Бакаєвим О.С., який зазначений в ордері як підстава для надання правової допомоги ( а.с.72-73).

Відповідно до ст.13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом ст. 14 цього Закону адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленомуЗаконом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Адвокатське бюро має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського бюро адвокат, який створив адвокатське бюро, протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.

Стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське бюро.

Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно доЗакону України"Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно доЗакону України"Про безоплатну правничу допомогу".

За вимогами ч.1,2 ст.26 Закону Уркаїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3)ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер- письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.Ордервидається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову формуордера.

Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від «12» квітня 2019 року № 41 (з подальшими змінами) визначено, що ордер на надання правничої допомоги є письмовий документ (в паперовій або електронній формі), що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок вДодатку 1).

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Пунктом 8 Положення передбачено, що адвокати, адвокатські об`єднання або адвокатські бюро ініціюють генерування ордерів відповідно від адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, керівників (уповноважених осіб) адвокатського об`єднання, адвокатського бюро через офіційний веб-сайт НААУ, в раді адвокатів регіону, або як виняток у передбачених Радою адвокатів України випадках безпосередньо у Національній асоціації адвокатів України.

Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності) ( пункт 9). Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи. Під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об`єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності ( пункт 10).

Пунктом 12 затверджені реквізити, які має містити ордер, відповідно до п.12.6 в ордері повинно бути зазначено ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження.

Відповідно до пунктів 12.10, 12.11, 12,12 ордер також повинен містити підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням. Під час дії воєнного стану на території України, реквізити, передбачені цим підпунктом можуть оформлятись у відповідності до п. 10 цього Положення.

З огляду на положення статей 13,14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та пункти 8, 9, 10, 12.6, 12.10, 12.11, 12.12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від «12» квітня 2019 року № 41 (з подальшими змінами), суд вважає, що наданий адвокатом ордер на представництво інтересів позивача у даній справі підтверджує повноваження саме адвоката Бакаєва О.С., як такого, що здійснює адвокатську діяльність індивідувально, а не від імені адвокатського бюро «Віктор Васильцов і партнери».

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даній справі підстави для відшкодування витрат на правову допомогу відсутні, оскільки, відсутні докази укладення договору про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом, який надавав таку допомогу, та сам відсутні і докази надання правової допомоги особою, з якою такий договір укладений, адвокатським бюро. Відтак, в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на правову допомогу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Латімер" ( код ЄДРПОУ 40893315, вул. Каденюка Леоніда, 1, будівля 340, м.Шостка, Сумська область 41100) до Київської митниці ( код ЄДРПОУ 43997555, вул. Гавела Вацлава, 8-А, м.Київ, 03124) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості № UА №100380/2024/000022/2 від 14.03.2024

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь товариства з обмеженою відповдіальністю «Латімер» 3028,00 грн в рахунок відшкодування судового збору.

В задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах