Рішення № 127435602, 19.05.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2025 року Справа№640/9762/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовом до Служби безпеки України, в якому просить зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 без урахування податків і зборів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9762/22. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

19 серпня 2022 року до Окружного адміністративного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по 15 липня 2022 року день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року без урахування податків та зборів.

13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону № 2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13.12.2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу № 640/9762/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.

Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 лютого 2025 року зазначену справу передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В. від 25 лютого 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/9762/22 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по 15 липня 2022 року день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року без урахування податків та зборів. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У зв`язку з перебуванням судді Давиденко Т.В. на лікарняному з 05 березня 2025, на підставі розпорядження керівника апарату Донецького окружного адміністративного суду С.Троцак від 26 березня 2025 року № 42 здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 640/9762/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 березня 2025 року, адміністративна справа № 640/9762/22 передана на розгляд судді Смагар С.В.

Ухвалою від 28 березня 2025 року суд прийняв до провадження адміністративну справу № 640/9762/22, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Ухвалою від 31 березня 2025 року у відповідача були витребувані докази у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він з 31.08.2018 звільнений з військової служби у запас. В день його звільнення розрахунок у порушення ст. ст. 47, 116 КЗпП України, не здійснено, про нараховані суми, належні йому при звільненні, не повідомлено.

Відповідач надав суду відзив, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач з 31.08.2018 звільнений з військової служби у запас. В день його звільнення розрахунок у порушення ст. ст. 47, 116 КЗпП України, не здійснено, про нараховані суми, належні йому при звільненні, не повідомлено. 25.01.2022 року Окружним адміністративним судом м, Києва за справою № 640/27355/21 було визнаного противоправними дії Служби безпеки України щодо невиплати мені на момент звільнення індексації доходів (грошового забезпечення) в період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2018 року. Зазначеним рішенням Службу безпеки України зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року. 14 червня 2022 року Службою безпеки України було здійснено добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва за справою № 640/27355/21 від 25.01.2022 року та зараховано мені на особистий рахунок 4 798 гривень 50 копійок.

15.06.2022 року Окружним адміністративним судом м. Києва в адміністративній справі № 640/17807/21 було визнано противоправними дії Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати позивачу на момент звільнення грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Зазначеним рішенням Службу безпеки України зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31 серпня 2018 року з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. 15.07.2022 року Службою безпеки України було здійснено добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в адміністративній справі № 640/17807/21 від 15.06.2022 року та зараховано позивачу на особистий рахунок 34 374 гривні 61 копійка. Таким чином, час фактичного розрахунку Служби безпеки України з позивачем з моменту його звільнення з військової служби 31.08.2018 року змінено з 14 червня 2022 року на 15 липня 2022 рік.

Наявна у матеріалах справи довідка фінансово-економічного управління СБУ від 04.04.2025 № 21/2-1202 та платіжні доручення від 13 червня 2022 року (сплачено 14 червня 2022 року), від 11 липня 2022 року (сплачено 15 липня 2022 року) свідчать, що позивачу остаточно на виконання вищенаведених рішень суду перераховано 4978 грн. 50 коп. та 34374 грн. 61 коп.

Довідка фінансово-економічного управління СБУ від 04.04.2025 № 21/2-1202 свідчить, що середньомісячне грошове забезпечення позивача нараховане за період липень серпень 2018 року, склало 37390 грн. 80 коп.

Щодо правових підстав нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні та строків звернення до суду.

Закон України Про Службу безпеки України 25.03.1992 № 2229-XII (далі Закон № 2229, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин)

Стаття 27. Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України

Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Стаття 30. Грошове забезпечення військовослужбовців та оплата праці працівників Служби безпеки України

Форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 37 Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України

2. Виплачувати військовослужбовцям посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовими званнями, надбавку за вислугу років, грошову винагороду та матеріальну допомогу, грошову компенсацію замість продовольчого пайка, речового забезпечення та здійснювати інші виплати на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 Про внесення змін до Указу Президента України від 7.11.2001 № 1053 затверджено Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців (далі Положення № 1262, у редакції, чинній на момент спірних правовідносин).

Розділ. I. Загальні засади

1. Це Положення визначає порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.

Розділ. VII. Звільнення з військової служби

Днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

Наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України

Розділ VII. Звільнення з військової служби

7.1. Звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби провадиться відповідно до розділу VII Положення, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Кодекс Законів про Працю України (далі КЗпП України).

Стаття 116. (у редакції, чинній на момент звільнення позивача)

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (у редакції, чинній на момент звільнення позивача).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Поряд із цим аналіз чинної практики Верховного Суду, дає достатні правові підстави суду виснувати, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, але з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, доцільно застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Подібну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23.

Отже у питанні відшкодування позивачу середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, суд застосовує норми загального законодавства, а саме ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

За результатами арифметичного підрахунку періоду прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 01.09.2018 (наступний день після звільнення) по 14.07.2022 (15.07.2022 проведено фактичний розрахунок) загалом налічує 1413 календарних днів.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності, суд виходить з таких міркувань.

Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням особливостей нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, виходячи із кількості календарних днів у місяці.

Отже, із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Довідка фінансово-економічного управління СБУ від 04.04.2025 № 21/2-1202 свідчить, що середньомісячне грошове забезпечення позивача нараховане за період липень серпень 2018 року, склало 37390 грн. 80 коп., отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає 603 грн. (37390,8 : 62).

Сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення при звільненні у цій справі складає 39353 грн. 11 коп. (4978 грн. 50 коп. та 34374 грн. 61 коп.).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Як зазначив суд вище, довідка фінансово-економічного управління СБУ від 04.04.2025 № 21/2-1202 свідчить, що середньомісячне грошове забезпечення позивача нараховане за період липень серпень 2018 року, склало 37390 грн. 80 коп., отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає 603 грн. (37390,8 : 62).

Сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення при звільненні у цій справі складає 39353 грн. 11 коп. (4978 грн. 50 коп. та 34374 грн. 61 коп.).

За результатами арифметичного підрахунку періоду прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 01.09.2018 (наступний день після звільнення) по 14.07.2022 (15.07.2022 проведено фактичний розрахунок) загалом налічує 1413 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби належних сум становить 852039 грн. (603 грн. х 1413).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 39353 грн. 11 коп., суму 852039 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд ураховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, № 806/2473/18 від 30 жовтня 2019 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку з розміром виплачених сум, характером несвоєчасно виплачених сум, враховуючи звернення до суду позивача тільки у вересні 2021 року з приводу стягнення індексації грошового забезпечення, та у травні 2022 року з приводу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 8000 грн.

Суд звертає увагу, що сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні розрахована без відрахування податкових зобов`язань, що покладається на роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/407/19).

Стосовно способу судового захисту визначеного позивачем у позовних вимогах суд зазначає наступне. Позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 без урахування податків і зборів.

Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, саме на суд покладений обов`язок визначення розміру відшкодування за час затримки належних позивачу виплат. Враховуючи зазначене, суд відмовляє позивачу у позовній вимозі щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В той же час, з урахування вищевикладеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача 8000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2018 по 14.07.2022 (без урахування обов`язкових платежів та податків).

Позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а тому звільнений від сплати судового збору за даною позовною заявою. Таким чином підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по 15 липня 2022 року день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року без урахування податків та зборів задовольнити частково.

Стягнути зі Служби безпеки України (01034, місто Київ, вул. Володимирська 33, ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8000 грн. (вісім тисяч гривень) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2019 по 28.09.2022 (без урахування обов`язкових платежів та податків).

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 19 травня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вст. пну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар