Рішення № 127435445, 19.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 рокуСправа №160/173/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) щодо не проведення нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу установи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 30.04.1998 року по 31.12.2021 року;

-зобов`язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (ЄДРПОУ 14316899 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно без застосування пропорційності часу, що минув з дати виникнення права на отримання цього майна по дату підписання наказу про виключення зі списків установи за період з 30.04.1998 року по 31.12.2021 року у загальному розмірі - 108265,49грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)». 31.12.2021 його було звільнено зі служби відповідно до наказу начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» від 28.12.2021 №473/ОС-21, однак повного належного розрахунку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, не проведено, а саме: не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач вказує, що його представником 14.11.2024 до відповідача було направлено запит щодо отримання документів за період проходження служби з проханням, у разі виявлення не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням всіх належних складових та не нарахування та виплати інших компенсаційних виплат провести їх виплату. Однак відповідачем проігноровано таке звернення в частині проведення належних доплат. Водночас, норми речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджені Постановою КМУ від 14.08.2013 №578, пунктом 22 якої визначено, що особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Згідно з даних щодо отримання майна, зазначених в копії арматурної картки №18 за період з 14.08.2013 по 31.12.2021, позивач речовим майном не забезпечувався. Разом з цим і компенсації за неотримане речове майно при звільненні не отримано. За викладених обставин, позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що порушує його права та інтереси, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 КАС України.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.

Представником позивача усунуто недоліки позовної зави, долучено додатки до позовної заяви та докази сплати судового збору.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/173/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позовну заяву.

Цією ухвалою суду витребувано від Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» наступну інформацію: чи виплачувалась позивачу компенсація за неотримане речове майно під час служби з 30.04.1998 по 31.12.2021; чи звертався позивач із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Розглядаючи клопотання відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, відповідно до частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

За таких обставин, зважаючи, що предметом спору, що переданий на вирішення суду, є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 30.04.1998 по 31.12.2021, суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про відсутність порушень строків звернення до суду, викладеного в ухвалі про відкриття провадження у справі, клопотання відповідача необґрунтоване та задоволенню не підлягає.

Відповідачем подано клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, Державну установу «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з наступного.

Відповідно до положень частини першої, другої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до частини другої статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (частина четверта статті 49 КАС України).

Водночас, із заявленого клопотання відповідачем необґрунтовано, на які права та обов`язки Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» та яким чином може вплинути судове рішення у справі.

Виходячи із предмета та підстав заявленого у даній справі позову, суд не вбачає правових підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України».

У поданому відзиві відповідачем зазначено про не погодження з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та безпідставними з наступного. Беручи до уваги основне завдання речового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, суть і призначення механізму грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, виплата компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покриття фактичних (дійсних) витрат, які понесла особа у зв`язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов`язаних з проходженням служби (виконанням завдань), тобто це не є, а ні грошовим забезпеченням, ані заробітною платою. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням). Грошова компенсація за неотримане речове майно має разовий характер і може бути виплачена під час звільнення зі служби та на підставі особистої заяви у зв`язку із неотриманням особою речового майна на день звільнення, отже не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Тож, виплата даної компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Щодо не проведення неналежного розрахунку при звільнені, а саме невиплата грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідачем зауважено, що виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється на підставі Порядку № 925/5. Остаточний розрахунок ОСОБА_1 був проведений своєчасно під час звільнення зі служби, спору про виплачені суми не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованого та виплаченого грошового забезпечення відповідно до Порядку №925 не існує. Глава 1 розділу ІІІ Порядку № 925 визначає порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. При цьому, Порядок № 925 не містить вказівки щодо строків виплати даної компенсації. Невиплата ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за не отримане ним в період служби речове майно особистого користування, не може вважатись, як не проведення з позивачем повного розрахунку при звільнені. Отже, грошова компенсація за неотримане речове майно не є частиною щомісячного грошового забезпечення. Фінансування на дану виплату не затверджено кошторисом на відповідний рік, оскільки завчасно таке фінансування є безпідставним та неможливим. Після виникнення підстав для здійснення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, а саме наказу про звільнення ОСОБА_1 від 28.12.2021 №473/ОС-21, особистої заяви від 31.12.2021 та Довідки №17 від 03.01.2022 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідні документи на проведення додаткового фінансування були направлені до Міністерства юстиції України. Після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок установи, грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна згідно довідки №17 від 03.01.2022 у сумі 18 625,58грн. з урахуванням належних утримань буде повністю виплачено позивачу. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)».

Відповідно до наказу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 28.12.2021 №473/ОС-21 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , заступника чергового помічника начальника УВП, звільнено 31.12.2021 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вислуга років станом на 31.12.2021 в календарному обчисленні складає 25 років 01 місяць 26 днів.

31.12.2021 позивачем подана заява до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

03.01.2022 Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» складено довідку №17 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, сума компенсації складає 18625,58грн.

Підстава для виплати компенсації: наказ від 28.12.2024 №473/ОС-21.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати при звільненні суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 30.04.1998 по 31.12.2021, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).

Соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України визначений положеннями статті 23 Закон №2713-IV, відповідно до частини 5 якої на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби визначена додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу) визначений Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок №925/5, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби врегульований главою 22 розділу II Порядку №925/5.

Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу II Порядку №925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578 в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до пункту 2 Порядку №578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно (пункт 3 Порядку №578).

Згідно із пунктом 8 Порядку №578 право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.

Пунктом 27 Порядку №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Відповідно до пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», державної установи «Центр пробації» відповідно до їх закупівельної вартості.

Пунктом 60 Порядку №578 визначено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Отже, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення зі служби на підставі їх заяви виплачується грошова компенсацію замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)» та 31.12.2021 звільнений зі служби.

31.12.2021 позивач звертався із заявою до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо виплати грошової компенсації належних до видачі предметів речового майна.

03.01.2022 Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» складено довідку №17 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума компенсації позивачу складає 18625,58 грн.

Підставою для виплати компенсації вказано наказ від 28.12.2024 №473/ОС-21.

Отже, сума компенсації розрахована відповідачем, про що свідчить довідка №17 від 03.01.2022, тож фактично не заперечено право позивача на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, які він не отримав в період проходження служби.

Доказів непогодження позивача з розрахованою сумою компенсації матеріали справи не містять.

Поряд з цим, матеріали справи не містять і доказів виплати позивачу нарахованої суми компенсації за неотримане речове майно за час служби відповідачем.

Посилання відповідача у відзиві на відсутність коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно як на підставу невиплати позивачу вказаної компенсації, суд оцінює критично.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення Кечко проти України, Сук проти України, Ромашов проти України, Шевченко проти України).

Європейський суд з прав людини у справах зауважив, що посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо виплати нарахованої позивачу суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18625,58грн.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно без застосування пропорційності часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, не підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що на час звільнення зі служби в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)» та звернення позивача до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» із заявою щодо виплати грошової компенсації належних до видачі предметів речового майна пунктом 27 Порядку №578 чітко передбачено, що розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

При цьому, наведені судом нормативно-правові акти не містять можливості застосування інших умов при нарахуванні такої компенсації.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на їх безпідставність.

Поряд з цим, довідка №17 від 03.01.2022, що міститься в матеріалах справи, відповідає додатку 7 до вказаного Порядку, та включає в себе такі дані, як: найменування речового майна, одиниця виміру, рік і місяць виникнення права на отримання предметів речового майна, кількість предметів, вартість за одиницю, сума грошової компенсації. Вказана довідка сформована за результатами розгляду заяви позивача від 31.12.2021 про виплату компенсації за неотримане речове майно. Доказів наявності спору з відповідачем щодо нарахованих сум компенсації за неотримане речове майно згідно із отриманою довідкою матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише порушене право, захист непорушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.

При вирішенні спору суд зобов`язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у сумі 605,60грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 14316899, місцезнаходження: 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 14316899, місцезнаходження: 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2) щодо виплати нарахованої ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Зобов`язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 14316899, місцезнаходження: 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2) виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) нараховану грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18625,58грн. (вісімнадцять тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 58 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 14316899, місцезнаходження: 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова