Рішення № 127430301, 13.05.2025, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/2615/24

Провадження № 2/148/125/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчука О.О

за участі секретаря Носулько К.П.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, служба у справах дітей Джулинської сільської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся позивач з вказаним позовом вказавши, що він є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір`ю, ОСОБА_4 є відповідач ОСОБА_3 . З листопада місяця 2023 року, позивач проживає разом із своїм сином, ОСОБА_4 , однією сім`єю, за адресою: АДРЕСА_1 та син ОСОБА_5 перебуває на його самостійному вихованні та утриманні. Відповідачка не приймає участі в утриманні неповнолітнього сина та проживає окремо в іншому місці, також ОСОБА_3 про здоров`я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток не піклується, не спілкується з сином, матеріальної допомоги на його утримання не надає. Фактично, вказана поведінка відповідачки свідчить про ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а також свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути аліменти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 3196,00 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача - ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 витрати на правову допомогу що складають 10 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, додатково пояснив, що близько чотирьох років самостійно займається вихованням свого сина ОСОБА_4 , проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок належить матері позивача, ОСОБА_6 , яка також здійснює догляд за онуком ОСОБА_5 , оскільки з листопада місяця 2024 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації в ЗСУ де він по даний час проходить військову службу у військовій частині в Миколаївській області, на засідання відпустили по повістці. Фактично з листопада місяця 2024 року по даний час неповнолітній син ОСОБА_5 перебуває під опікою бабусі ОСОБА_7 , 1946 року народження. ОСОБА_3 вихованням та утриманням сина не займається, проживає окремо, матеріальної допомоги на його утримання не надає, у зв`язку з чим просить позбавити останню батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 та стягнути аліменти.

Представник позивача, адвокат Рясний В.Д. підтримав у повному обсязі заявлені позовні вимоги та просив задовольнити у судовому порядку, додатково пояснив, що ОСОБА_3 , про здоров`я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток не піклується, не спілкується з сином, матеріальної допомоги на його утримання не надає. Фактично, вказана поведінка відповідачки свідчить про ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а також свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, 24.12.2024 року через канцелярію суду подала заяву про визнання позову.

Представник органу опіки та піклування Джулинської сільської ради, за дорученням ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Додатково пояснила, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, була розглянута заява ОСОБА_2 , де останнім зазначено, що з листопада 2023 року він проживає разом лише з сином ОСОБА_4 .. Мати дитини, ОСОБА_9 , належним чином не цікавиться життям сина, його матеріальним утриманням, не підтримує будь-який зв`язок із сином. Також комісією служби у справах дітей 03 грудня 2024 року було проведено акт обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку була лише бабуся, ОСОБА_7 , 1946 року народження, яка і є власником даного будинку, неповнолітній ОСОБА_5 був у школі, позивач ОСОБА_2 був призваний по мобілізації та перебував у навчальному центрі м. Володимир Волинському, ОСОБА_3 у будинку не було, фактично дитина перебувала під наглядом бабусі ОСОБА_7 . В будинку для виховання, розвитку та проживання неповнолітнього ОСОБА_5 створені всі необхідні умови. Одяг та взуття дитини у задовільному стані відповідно віку та сезону, окрема кімната, облаштоване місце для навчання. Згідно характеристики від 10.12.2024 року № 585 навчального закладу, вихованням хлопця займаються обоє батьків. Працівниками служби у справах дітей Джулинської сільської ради, був здійснений телефонний дзвінок до матері, ОСОБА_3 , де вона відповіла, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав, але приїхати на комісію немає можливості, також була відмова про написання будь яких заяв, чи пояснень до служби у справах дітей Джулинської сільської ради.

Неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у судовому засіданні пояснив, що близько чотирьох років проживає разом з батьком, який його забезпечує матеріально, з мамою спілкуватися взагалі не бажає, вона до нього не приїздить, подарунки не купує та не телефонує.

Вислухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Допитана у якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що позивач ОСОБА_2 являється рідним братом чоловіка свідка, ОСОБА_3 останній раз бачила близько 15 років тому, коли вона народила перших двох дітей, потім свідок переїхала проживати до Київської області, а у с. Шляхове повернулася десь приблизно у 2021 році. Зі слів позивача дізналася, що відповідач постійно їздить на заробітки за межи України і це не влаштовувало позивача. Вони не були розписані, а проживали разом та мають трьох дітей, двоє з яких повнолітні. Маму ОСОБА_5 свідок з 2021 року не бачила, вона не приділяє належної уваги по вихованню дитини. Батько забезпечує дитину харчуванням та одягом. На даний час ОСОБА_5 проживає з бабусею, оскільки ОСОБА_2 - 07.11.2024 призвано на службу по мобілізації, таким чином з початку листопада 2024 року ОСОБА_5 знаходиться на повному утриманні бабусі ОСОБА_7 . Також пояснила, що позивач офіційно ніколи не працював, ходив по заробітках, комусь ремонти робив, меблі також робить, свого житла не має, живуть у матері позивача. Старша донька позивача ОСОБА_11 водить ОСОБА_5 до лікарів, вона ж і укладала угоду з сімейним лікарем дитини.

Допитана у якості свідка ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_2 знає, а ОСОБА_3 не знає, один раз бачила її років чотири, три тому назад. Пояснила, що товаришує з бабусею хлопця ОСОБА_13 та вони часто зустрічаються на присадибній ділянці. Також вказала, що ОСОБА_5 шість років тому говорив свідку, що матір йому нічого не купує, мати не виконує своїх обов`язків по вихованню дитини. Дитина знаходиться на утриманні бабусі, оскільки батька призвали на службу.

Згідно копії паспорта громадянина України (серія НОМЕР_1 , виданого 11.11.1999 року Бершадським PВ УМВС України в Вінницькій області), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований с. Шляхова Бершадського району Вінницької області з 01.10.2002 року; (а.с. 10-14)

Згідно копії паспорта громадянина України (серія НОМЕР_2 , виданого 06.05.2010 року Бершадським PВ УМВС України в Вінницькій області), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована в АДРЕСА_1 з 24.02.2006 року; (а.с. 17, 74)

Відповідно Витягу з реєстру територіальної громади № 2024/005943410 від 22.05.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована в АДРЕСА_2 з 2022 року; (а.с. 19)

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 15.01.2015 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості про батьків містять: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 ; (а.с. 27)

Згідно копії паспорта громадянина України ( НОМЕР_4 , виданого 07.06.2024 року органом 0515 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився в с. Шляхова Бершадського району Вінницької області; (а.с. 34)

Згідно Акту від 11.11.2024 року складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те що ОСОБА_4 , 2010 року народження проживає зі своїм батьком ОСОБА_2 в будинку 4. ОСОБА_2 веде гідний зразок життя, без шкідливих звичок, дбає про свого сина ОСОБА_5 і може бути його опікуном. Матір, ОСОБА_3 з дитиною не проживає; (а.с. 28)

Згідно довідки № 505 від 11.11.2024 року Шляхівського ліцею імені Г.Й.Кузика Джулинської сільської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно навчається у 8 класі Шляхівського ліцею імені Г.Й.Кузика Джулинської сільської ради; (а.с. 29)

Відповідно до акта обстеження умов проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , з`ясовано, що в житлово-побутові умови задовільні, забезпечені продуктами харчування. У дитини є місце для сну, навчання канцелярські приладдя, забезпечений одягом та взуттям відповідно до віку та пори року. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - бабуся, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - онук. Під час обстеження в будинку була присутня бабуся ОСОБА_7 з її слів онук був на навчанні, матері ОСОБА_3 в будинку не було; (а.с. 78)

Згідно Рішення виконкому Джулинської сільської ради від 23.01.2025 за № 1/8 «Про затвердження висновку про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав», виконком вирішив затвердити висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , щодо її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;(а.с. 107).

Згідно Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав затвердженого рішенням виконавчого комітету Джулинської сільської ради від 23.01.2025 за № 1/8, комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Джулинської сільської ради, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 , 1984 року народження, батьківських прав щодо її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ;(а.с. 108)

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 1 статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23),22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22 (провадження № 61-16164св23), від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21),та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23), від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18(провадження № 61-1682св22).

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22 (провадження № 61-18610св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (провадження № 61-7357св21)).

Отже, ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини, внаслідок чого її фізичний, психічний і моральний розвиток піддаються небезпеці.

ОСОБА_2 не аргументував, яким чином позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 сприятиме захисту інтересів дитини, а ті обставини, що вона не бере участі у вихованні дитини, не можуть вважатись достатніми підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені. У даному випадку позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дитини на краще.

У Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 23.01.2025 року за № 1/8, служба у справах дітей Джулинської сільської ради посилається на характеристику навчального закладу, який відвідує дитина від 10.12.2024 року за № 585, згідно якої навчальний заклад зазначає, що вихованням хлопця займаються обоє батьків.

Крім цього суд критично відноситься до пояснень позивача ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4 у судовому засіданні з приводу того, що відповідач ОСОБА_3 на протязі чотирьох років не бере участі у вихованні дитини, оскільки у позовній заяві та у заяві, яка адресована на адресу служби у справах дітей Джулинської сільської ради з приводу вирішення питання про позбавлення батьківських прав відповідача, від 12.11.2024 року, позивач ОСОБА_2 зазначав, що саме з листопада місяці 2023 року проживає разом зі своїм сином однією сім`єю, за адресою: АДРЕСА_1 та з того часу матір дитини не цікавиться його життям, матеріально не утримує, що було розглядом на комісії виконкому, як стверджував представник служби у справах дітей у судовому засіданні, хоча належних та допустимих доказів, даного фату суду не надав.

Крім того, судом у судовому засіданні встановлено, що з 07.11.2024 позивача ОСОБА_2 призвано на службу по мобілізації та на час розгляду справи він проходить військову службу у військовій частині, яка дислокується у Миколаївській області, що значно віддалено від місця проживання неповнолітньої дитини, таким чином з початку листопада 2024 року неповнолітня дитина знаходиться на повному утриманні бабусі ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка за своїм станом здоров`я, зі слів позивача, не має можливості належним чином утримувати дитину.

Суд критично відноситься до Акту від 11.11.2024 року складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , щодо проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2010 року народження разом з батьком ОСОБА_2 в будинку 4. ОСОБА_2 та останній може бути його опікуном, оскільки щоб отримати довідку про місце проживання, потрібно звернутися до Центру надання адміністративних послуг і додати відповідний перелік документів разом із заявою. Подати заяву може особа, якій потрібен витяг, або її законний представник, що має відповідну довіреність, таким чином позивач не був позбавлений можливості самостійно, або через представника звернутися за відповідною довідкою в ЦНАП. Щодо видача довідки про встановлення опікунства над особою, дана процедура здійснюється органом місцевого самоврядування також з відповідним переліком документів за заявою заінтересованої особи.

Крім цього суд зауважує, що даний акт складено 11.11.2024 року, після призову ОСОБА_2 на службу по мобілізації 07.11.2024 року. Таким чином суд не приймає даний акт в якості належного та допустимого доказу.

Суд також критично відноситься до акта обстеження житлово-побутових умов складеного комісією у складі начальника служби у справах дітей Джулинської сільської ради, спеціаліста та офіцера громади від 03.12.2024, оскільки в ньому зазначено, що ОСОБА_2 , перебував у навчальному центрі м.Володимир Волинському, син - ОСОБА_4 був у школі на навчанні, в будинку була лише бабуся ОСОБА_7 , 1946р.н., ОСОБА_3 , - матері у будинку не було, оскільки даний акт не є достатнім доказом для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання обов`язків з виховання дитини.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18(провадження № 61-13690св20), на які, у тому числі, посилалася заявниця).

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Так, в матеріалах справи міститься висновок про доцільність позбавлення батьківських прав від 23.01.2025 року за № 1/8, згідно якого комісія з питань захисту прав дитини при виконкомі Джулинської сільської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , щодо її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд не приймає даний висновки до уваги, оскільки останній є не обґрунтованим та не вмотивованим, в ньому відсутня інформація, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов`язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків. Не надано підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.

Між тим у висновку комісія посилається на характеристику навчального закладу, який відвідує дитина від 10.12.2024 року за № 585, згідно якої навчальний заклад зазначає, що вихованням хлопця займаються обоє батьків, але даній характеристиці, яка покладена в основу висновку не надано обґрунтування.

Також у висновку зазначено, що при обстеженні житлово-побутових умов складеного комісією у складі начальника служби у справах дітей Джулинської сільської ради, спеціаліста та офіцера громади від 03.12.2024 року, гр. ОСОБА_2 , 1978 року народження перебував у навчальному центрі м.Володимир Волинському, тобто призваний по мобілізації.

Таким чином не зважаючи на те, що навчальний заклад зазначає, що вихованням хлопця займаються обоє батьків, на час обстеження батько дитини призваний по мобілізації та дитина фактично залишилася під опікою 80-річної бабусі, а також відсутність інформації, яка підтверджує винну поведінку матері, щодо нехтування батьківськими обов`язками, комісія все ж таки ухвалює рішення про позбавлення матір батьківських прав, що в свою чергу не буде відповідати інтересам дитини.

Крім того, у висновку відсутнє підтвердження, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав змінить життя дитини на краще, враховуючи, що дитина залишилася на утримання вісімдесятирічної бабусі, оскільки батька мобілізовано.

Також у справі немає належних та допустимих доказів, щодо жорстокого поводження матері із дитиною, а також щодо попередження ОСОБА_3 про необхідність змінити поведінку, документів про доведену вину в її діях, притягнення до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків.

Таким чином з огляду на вищевикладене суд вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, якими він керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, яке має систематичний та постійний характер; не проявлення інтересу до дитини; особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку).

Також суд зазначає, що заява відповідачки, в якій вона визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, тим самим відмовилася від батьківських прав на дитину та посилання у висновку на це представниками комісії у справах дітей, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини.

Крім цього суд зазначає, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Суд не може покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши обставин справи. Тобто повинне мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення. Так, принцип змагальності (передбачений ч. 3 ст. 12 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок ВС у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Також суд критично відноситься до показів свідків ОСОБА_10 яка є жінкою рідного брата позивача, тобто близькою родичкою, а також свідка ОСОБА_12 , яка є подругою матері позивача, оскільки вони можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи.

Крім цього суд звертає увагу на те, що заява до Служби у справах дітей Джулинської сільської ради про вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , позивачем ОСОБА_2 подано 12.11.2024 року, позов до суду подано 19.11.2024 року тобто після того, як позивач 07.11.2024 року був призваний на військову службу по мобілізації, таким чином суд вважає, що даний позов було створено штучно та подано до суду з метою отримання відстрочки від мобілізації.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За встановлених у справі обставин, за відсутності беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження свідомого нехтування ОСОБА_10 своїми обов`язками щодо виховання дитини, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд приходить до висновку, що позивач не довів існування достатніх підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише при наявності вини у діях батьків, у зв`язку із наведеним суд не вбачає законних підстав для позбавлення ОСОБА_10 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина.

За таких обставин по справі, на підставі викладеного, суд вважає, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, служба у справах дітей Джулинської сільської ради в частині позбавлення батьківських прав, слід залишити без задоволення, оскільки викладені у ньому обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд виходить зі слідуючого.

Згідно з частиною другою статті 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частинами першою, другою статті 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтями 180, 191 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Частиною другою статті 182 СК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення рішення судом першої інстанції, встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до статей 181, 182 СК України, за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Пунктом 17 постанови ПВСУ № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України» при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів передбачено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька або в твердій грошовій сумі і виплачується щомісячно.

Відповідно до положень частина 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Верховною Радою України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Відповідно акта обстеження житлово-побутових умов, складеного комісією у складі начальника служби у справах дітей Джулинської сільської ради, спеціаліста та офіцера громади від 03.12.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно Витягу з реєстру територіальної громади № 2024/005943410 від 22.05.2024, зареєстрована в АДРЕСА_2 з 2022 року; (а.с. 19)

Згоди щодо утримання дитини між батьками не досягнуто.

Як було зазначено вище, згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У відповідності до положень статті 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

В законодавстві термін «тверда грошова сума» є умовним та позначає відповідну суму аліментів на утримання дитини, що чітко визначена за домовленістю між платником та одержувачем аліментів або за рішенням суду.

Грошовою одиницею України є гривня (стаття 99 Конституції України).

За змістом частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Механізм обов`язкової індексації розміру аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (із змінами та доповненнями).

Абзацами першим, третім пункту 10-4 вказаного Порядку встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється з місяця, в якому призначено аліменти. У разі проведення державним, приватним виконавцем індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з наступного року з місяця, що відповідає місяцю встановлення розміру аліментів.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу.

Статтею 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, розраховує щомісяця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що механізм та порядок щорічного визначення розміру прожиткового мінімуму та щорічної індексації розміру аліментів є в значній мірі схожим. Це робить можливим та доцільним проведення такої індексації лише за умови визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі із зазначенням конкретної грошової суми у грошовій одиниці України - гривні, а не з прив`язкою до розміру прожиткового мінімуму чи до її частини.

Зазначене узгоджується з приписами статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка, зокрема, регулює питання щодо проведення державним, приватним виконавцем індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі.

При таких обставинах, приймаючи до уваги положення зазначених вище правових норм, ураховуючи законодавчо встановлений механізм обов`язкової індексації розміру аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, за наявності відповідної заяви одержувача про обрання ним способу стягнення аліментів у вигляді твердої грошової суми, суд у резолютивній частині рішення про стягнення аліментів повинен зазначати конкретну грошову суму, визначену у грошовій одиниці України - гривні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3196,00 грн..

Таким чином, позивач визначився зі способом стягнення аліментів та просив стягувати його з відповідача у зазначеній твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: становить - 3196,00 гривень.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що розмір аліментів із зазначення конкретної грошової суми у розмірі 3196,00 гривень відповідатиме належному забезпеченню інтересів неповнолітньої дитини, ураховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини та платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд в постанові від 17 червня 2020 року (справа № 642/80/18) зазначив, що сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

З матеріалів справи вбачається, що син сторін проживає з батьком, а отже на ОСОБА_2 покладено більше турбот щодо утримання дитини.

Таким чином, виходячи з закріплених частиною 9 статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, такий розмір аліментів сприятиме гармонійному фізичному та духовному розвитку дитини, а платник аліментів, враховуючи встановлені судом обставини, має можливість нести відповідні витрати. Аліменти у вказаному розмірі є помірною сумою, не завищеною в сьогоднішніх умовах з урахуванням віку та потреб дитини, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягають задоволенню.

Відповідності до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України - під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень закону України «Про судовий збір».

При вирішенні питання розподілу між сторонами судових витрат, суд враховує, що відповідно ст.141 ЦПК України судові витрати відшкодовуються пропорційно задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує вимоги, викладені в частині 3 цієї статті.

Визначаючись з розподілом витрат позивача на правничу допомогу, суд враховує, що ОСОБА_2 скористався правовою допомогою адвоката Рясного В.Д. по вказаній справі, про що свідчить договір про надання правової допомоги від 12.11.2024 та додатковою угодою № 1 від 12.11.2024 (а.с.20-22).

У акті прийому-передачі наданих послуг від 12.11.2024 зазначено перелік наданих правових та юридичних послуг: консультація та вивчення документів (2 години) - 500,00 грн.; розробка позовної заяви (5 годин) - 5500,00 грн.; представництво інтересів у суді 2000,00 грн.; розробка заяви до служби у справах дітей (2 години) - 2000,00 грн. Загальна вартість виконаних послуг становить 10000,00 грн. (а.с. 24).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність понесених витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Оцінюючи розмір витрат позивача на правничу допомогу адвоката (10 000 грн.) по цій справі на предмет їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору по даній справі, а також з огляду на розумну необхідність судових витрат (10 000 грн.) позивача для цієї конкретної справи, суд вважає неспівмірним та завищеним розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн. з урахуванням незначної складності справи; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягу наданих адвокатом послуг; ціни позову, тому вважає, що необхідно заяву про стягнення витрат позивача на правничу допомогу адвоката задовольнити частково і стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи також часткове задоволення позовних вимог. У стягненні решти суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката - відмовити.

Так, відповідно до ст. 5 ч. 1 п. 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору у справі про стягнення аліментів, тому під час подання позову судовий збір не сплачувався.

Враховуючи наведене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн. за позовну вимогу про стягнення аліментів.

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, служба у справах дітей Джулинської сільської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3196,00 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову - 19.11.2024 до повноліття дитини.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.(п`яти тисяч)

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ), в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за вимогу про стягнення аліментів.

В іншій частині позову, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 19 травня 2025 року.

Суддя Дамчук О.О.