Рішення № 127430250, 19.05.2025, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/2165/24

Провадження №2/145/273/2025

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2025 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І. І. ,

за участю: секретаря судового засідання Кушко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», адреса: вулиця С. Бандери, буд. 87, оф. 54, м. Львів, Львівська область, код ЄДРПОУ 42655697

в особі представника позивача - адвоката Дзундзи Ольги Володимирівни,

до

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

До Тиврівського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №9886754. Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті https://mycredit.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та акцептована ОСОБА_1 шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором) заяви-формуляра про акцептування оферти про прийняття пропозиції ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» укласти договір про надання позики на умовах фінансового кредиту на визначених умовах.

Відповідач здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 4 400 (чотири тисячі чотириста) грн. 00 коп., поточний/картковий рахунок НОМЕР_2 вказаний Відповідачем при оформленні Договору позики.

На умовах Договору позики позикодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах, передбачених договором позики №9886754, у розмірі 4400 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 31.08.2020, розмір процентів у день (процентна ставка базова/день) становить 1,60 %, знижена процентна ставка/день становить 1,52%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день становить 2,70%.

Первісний кредитор надав докази перерахування коштів від ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», котра являється підрядником в частині технічного перерахування коштів у безготівковій формі, відповідно до умов договору № 23-01-18/5 від 23.01.2018, укладеного між Компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання, що передбачені умовами договору позики, як своєчасне повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із припиненням здійснення платежів на виконання кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договром.

Враховуючи вищезазначене, 01.04.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421, згідно якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», включно і до ОСОБА_1 за Договором позики № 9886754 від 01.08.2020 , порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 2723.

05 лютого 2024 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» уклали договір факторингу № 20240205/2, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс», включно і до ОСОБА_1 , за Договором позики № 9886754 від 01.08.2020, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 117.

Станом на 28 листопада 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 14975 грн. 68 коп., а саме: заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) 4 400,00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування позикою 8 348,00 грн.; інфляційне збільшення 2 227,68 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики № 9886754 від 01.08.2020 в розмірі 14975 грн. 68 коп, а також судові витрати на сплату судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та правничу допомогу адвоката в сумі 7000 гривень 00 коп.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 20.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи суд вирішив проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше. Учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Копію ухвали було направлено учасникам справи, зокрема, відповідачу на зареєстровану адресу проживання 09.01.2025 та 20.01.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 29.01.2025 на адресу суду повернувся конверт з довідкою про причини повернення, у якій вказано, що "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно доч.7ст.128ЦПК Україниу разіненадання учасникамисправи інформаціїщодо їхадреси судоваповістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотань про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило. Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про вирішення спору за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом на підставі досліджених доказів, які містяться в матеріалах справи.

01.08.2020 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 9886754 (а.с. 6).

Відповідно до п. 1 договору позики позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язуться повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Згідно з п. 2 договору позики умови надання позики є наступними: сума позики - 4400,00 грн, строк позики (строк договору) - 30 днів, процентна ставка (базова) - 1,60% в день, дата надання позики 01.08.2020, розмір процентів акційних у день - 1,52%, розмір процентів на прострочену позику у день 2,70 %.

В п. 4.2. договору позики зазначено, що позичальник до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику.

Пунктом 5 договору позики визначено, що цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписання накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір позики підписаний позичальником з використанням одноразового електронного ідентифікатора vNnuvmw0X3.

Основні умови позики викладені в паспорті позики, відповідно до якого сума кредиту - 4400 грн, строк кредитування - 30 днів, процентна ставка - 1,52% в день, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобовязання щодо повернення кредиту- 2,7% в день (а.с. 5).

Згідно довідки ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 07.05.2024 № 07/05-2024-5/ТНПП ТОВ «ФК «Фінекспрес» підтвердило прийняття до виконання платіжної інструкції та завершення наступної платіжної операції: дата - 01.08.2020, сума - 4400,00 грн,, за номером платіжної картки НОМЕР_3 . Номер платежу 6373207717540407143465626 (а.с.9).

01.04.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 016-010421, згідно якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», включно і до ОСОБА_1 за договором позики № 9886754 від 01.08.2020, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 2723 (а.с. 25-29).

05лютого 2024року ТО«ѳроко Фінанс»та ТОВ«Фінансова компанія«АРТЕМІДА-Ф»уклали договірфакторингу №20240205/2,згідно якогоТОВ «Фінансовакомпанія «АРТЕМІДА-Ф»набуло статусунового кредитората отрималоправо грошовоївимоги повідношенню доосіб,які являлисьборжниками ТО«ѳроко Фінанс»,включно ідо ОСОБА_1 ,за Договоромпозики №9886754від 01.08.2020,порядковий номерзгідно реєструправ вимоги117 (а.с. 14, 30-36).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 9886754 від 01.08.2020 заборгованість ОСОБА_1 станом на 28.11.2024 становить 14975,68 грн. з яких: 4400 грн - залишок за тілом кредиту, 8348 грн - заборгованість за процентами, інфляційне збільшення - 2227,68 (нараховано новим кредитором на період 01.09.2020-23.02.2022) (а.с. 15-16).

Дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно доположень ст.638ЦК Українидоговір єукладеним,якщо сторонидосягли згодиз усіхістотних умовдоговору. Істотнимиумовами договорує умовипро предметдоговору,умови,що визначенізаконом якістотні абоє необхіднимидля договорівданого виду,а такожусі тіумови,щодо якихза заявоюхоча боднієї ізсторін маєбути досягнутозгоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639ЦК Українипередбачено,що договірможе бутиукладений убудь-якійформі,якщо вимогищодо формидоговору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Згідно ст. 1046 за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 525 ЦК України, передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 513, 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який відповідає вимогам цивільного законодавства, що висуваються до договорів такого типу, на виконання умов укладеного договору позикодавцем здійснено перерахування коштів на рахунок позичальника. Таким чином, договір позики є укладеним.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладання 01.08.2020 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 договору позики №9886754, за яким позичальнику у позику надано грошові кошти в сумі 4400 грн. Крім цього, суд, перевіривши договори факторингу, вважає, що вони відповідають вимогам цивільного законодавства, отже доходить висновку про правомірність переходу прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «1 безпечне агенство необхідних кредитів» до ТОВ «Сірко Фінанс» та, в подальшому, до ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда -Ф».

Судом встановлено, що первісним позикодавцем виконано свої зобов`язання за умовами договору позики, натомість відповідач свої зобов`язання за умовами договору в повному обсязі не виконав та надану позику та проценти за користування нею у визначені договором строки в повному обсязі не повернув.

Так, із розрахунку заборгованості за договором № 9886754 від 01.08.2020 вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за основним зобов`язанням в розмірі 4400 грн. Оскільки судом встановлено факт укладання договору позики та надання грошових коштів у позику, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в цій частині та робить висновок, що зазначена заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф».

Щодо стягнення заборгованості за процентами суд зазначає таке.

В п. 2. договору позики № 9886754 від 01.08.2020 зазначено, що строк позики (строк договору) складає 30 днів, розмір процентів акційних в день - 1,52%, базова процентна ставка в день - 1,6%, розмір процентів на прострочену позику в день - 2,7%, вартість позики а весь строк , на який надано позику, - 2006,40 грн.

Отже, відсотки, які мали бути сплаченими відповідачем на користь первісного кредитора за умовами договору, складають 2006,40 грн.

Водночас, відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 9886754 від 01.08.2020 заборгованість ОСОБА_1 за процентами станом на 28.11.2024 становить 8348 грн, частина з яких нарахована на прострочену заборгованість відповідно до умов договору. Умов застосування базової та акційної процентної ставки, а також підстав і строку нарахування процентів на прострочену заборгованість, договір позики не містить. Правил надання товариством з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» грошових коштів у позику позивачем до позової заяви не долучено.

Суд не може погодитись із наведеним позивачем розрахунком заборгованості за процентами виходячи з такого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) виклала такі правові висновки.

Щодо змісту поняття «користування кредитом».

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнила висновок висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Зокрема,Велика ПалатаВерховного Судуу п.141зазначеної постановивказала,що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, з урахуванням системного аналізу норм ЦК України, що регулюють правовідносини із надання грошових коштів у позику, та правових висновків Верховного Суду, суд вважає, що умови договору позики, укладеного між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , про нарахування процентів на прострочену позику, є саме встановленою договором відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України. Водночас, позивач просить стягнути з відповідача інфляціне збільшення в розмірі 2227,68 грн відповідно до ст. 625 ЦК України, які нараховані позивачем за період з 01.09.2020 по 23.02.2022.

Суд звертає увагу, що 24.12.2023 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

Зазначеним законом пункт 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" викладено в такій редакції: "У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняєтьсявід відповідальностіперед кредитодавцемза такепрострочення.У томучислі,але невиключно,споживач уразі допущеннятакого простроченнязвільняється відобов`язку сплатикредитодавцю неустойки(штрафу,пені)та іншихплатежів,передбачених договоромпро споживчийкредит запрострочення виконання(невиконання,часткове виконання)споживачем зобов`язаньза такимдоговором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення нарахованих процентів підлягають до часткового задоволення в розмірі нарахованих процентів в межах строку кредитування в розмірі 2006,40 грн. Позовні вимоги про стягнення нарахованих процентів поза межами строку кредитування в розмірі 6341,60 грн та позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат в розмірі 2227,68 грн задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до п. 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" зазначені нарахування підлягають списанню кредитодавцем, а в даному випадку позивачем, як його правонаступником.

Отже, дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги вимоги позивача, наведені в позовній заяві, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 01.08.2020 №9886754 в розмірі 6406,40 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 4400,00 грн, заборгованість за процентами - 2006,40 грн.

Розподіл процесуальних витрат.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн, що підтверджено платіжною інструкцією від 12.12.2024 № 964 (а.с. 38) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 гривень, розмір яких підтверджує договором про надання правової допомоги від 28.11.2024 № 20241128/8 (а.с.7-8), попереднім розрахунком суми судових витрат (а.с.11).

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 6406,40 грн, що складає 42,78% позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 42,78% від сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2422,40 грн, що складає 1036,30 грн.

Що стосується питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 4.2. наданого позивачем договору про надання правової допомоги від 28.11.2024 № 20241128/8 у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог у повному обсязі) клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду в розмірі 7000 грн. Відповідно до п. 4.3. зазначеного договору у разі ухавлення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 42,78% від ціни позову за умовами договору про надання правової допомоги клієнт має сплатити адвокату винагороду у розмірі 2994,60 грн.

Отже, доведена сума витрат на правничу допомогу, яка підлягає розподілу за результатами розгляду справи, зменшується судом та складає 2994,60 грн.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 42,78% від визначених судом витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, у розмірі 2994,60 грн, що складає 1281,09 грн.

Враховуючи викладене,керуючись статтями2,3,5,10,12,13,76-82,133,137,141,258,259,263-265,268,273ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства зобмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» (ЄДРПОУ 42655697) заборгованість за договором позики від 01.08.2020 № 9886754 у розмірі 6406 (шість тисяч чотириста шість) грн 40 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» (ЄДРПОУ 42655697) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1036(однатисяча тридцятьшість)грн 30коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства зобмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» (ЄДРПОУ 42655697)судові витратина професійнуправничу допомогув розмірі 1281 (одна тисяча двісті вісімдесят одна) грн 09 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогопроголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження нарішення суду,якщо апеляційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняйому повногорішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текстсудового рішенняскладено 19травня 2025року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», адреса: вулиця С. Бандери, буд. 87, оф. 54, м. Львів, Львівська область, код ЄДРПОУ 42655697

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Суддя Патраманський І. І.