Рішення № 127427256, 14.05.2025, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/652/25

2/296/1377/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2025 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої судді Пилипюк Л. М.

за участю секретаря судового засідання Клименко Е. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Позов обґрунтовано тим, що сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 упродовж тривалого часу спільно проживали як сім`я та вони є батьками дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок погіршення відносин уже понад три роки поспіль сторони проживають окремо та не спілкуються. Позивач повідомляє, що наразі ОСОБА_2 проживає за кордоном та не має наміру повертатись в Україну. Син сторін залишився проживати з батьком, який самостійно займається вихованням, утриманням, розвитком, лікуванням дитини. Відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно сина. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини надасть позивачу можливість реалізувати різні соціальні цілі без необхідності щоразу звертатись до відповідача для отримання її згоди, в тому числі й щодо переміщення дитини, на здійснення медичних втручань, на вступ до начального закладу, а також надасть можливість одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, отримувати державну допомогу як батьку, який самостійно виховує дитину. Зокрема, встановлення факту самостійного виховання дитини позивачу необхідно з метою вступу сина на навчання до Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Відповідно до Правил прийому на навчання до вказаного навчального закладу необхідна згода обох батьків неповнолітньої дитини. Разом з тим, у разі документального підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини тільки батьком згода матері на укладення контракту про навчання не потрібна.

На підставі наведеного позивач просить встановити факт самостійного утримання та виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 з березня 2022 року.

Ухвалою судді від 24 січня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

19 лютого 2025 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, який за своїм змістом є заявою про визнання позову. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 визнає наведені в позовній заяві обставини, зокрема те, що її син ОСОБА_5 проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні, а тому просить позов задовольнити.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд дійшов висновку про те, що заява представника відповідача про визнання позову не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки це суперечить закону, зокрема статті 155 СК України, та не відповідає інтересам дитини.

Суд зазначає, що наявність заяви відповідача про визнання позову не може бути підставою для звільнення позивача від процесуального обов`язку подання доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано позов.

Ухвалою суду від 20 лютого 2025 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучено Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Службу (управління) у справах дітей Житомирської міської ради.

Ухвалою суду від 04 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті.

Представник позивача ОСОБА_6 , беручи участь у судовому засіданні, пояснила, що сину сторін ОСОБА_5 наразі 16 років, він проживає разом з батьком та бабусею в м. Житомирі. Позивач самостійно займається вихованням сина та самостійно його утримує. Відповідач самоусунулась від виховання дитини, з 2022 року проживає за межами України. Рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачу необхідне з метою безперешкодної реалізації батьківських прав та для усунення потреби щоразу звертатись до відповідача за відповідною згодою. Зокрема, згода обох батьків необхідна для укладення контракту на навчання у Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова.

Заявою від 14 травня 2025 року представник позивача ОСОБА_6 просить подальший розгляд справи проводити без її участі.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні вимоги позову визнав, причини самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків йому невідомі. Після оголошення перерви в судовому засіданні до 14 год. 10 хв. 14 травня 2025 року представник відповідача не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце продовження розгляду справи.

Представник третьої особи Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради Баб`як М. М. у судовому засіданні пояснив, що він спілкувався з сином сторін ОСОБА_5 як за місцем проживання дитини, так і в Службі (управління) у справах дітей Житомирської міської ради. За результатами такого спілкування було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_5 в березні 2022 року виїхала до Польщі, де вони проживали приблизно рік. Через певні особливості соціалізації та менталітету ОСОБА_5 захотів повернутись додому. Наразі ОСОБА_5 дійсно проживає з батьком та для нього створені належні умови для виховання, відпочинку та навчання. При цьому дитина підтверджує, що матір не бере участі в його вихованні, однак вони інколи спілкуються по телефону.

Заявою від 14 травня 2025 року третьої особи Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради Баб`як М. М. просить подальший розгляд справи здійснювати без його участі.

11 березня 2025 року через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» надійшла заява представника третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 Гуменюка О. Л. про розгляд справи без його участі. У вказаній заяві представник третьої особи також зазначає про те, що він не заперечує щодо задоволення позовних вимог.

16 квітня 2025 року через «Електронний суд» до суду надійшла заява представника третьої особи Міністерства оборони України, в якій висловлено заперечення щодо задоволення позову, оскільки в разі задоволення таких позовів може виникнути механізм для штучного отримання відстрочки від мобілізації. Разом з тим, Міністерство оборони України слід виключити з числа учасників справи, оскільки Міністерство не наділене повноваженнями щодо призову громадян на військову службу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд установив, що сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 5).

Витягами з реєстру Житомирської територіальної громади підтверджено, що місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6, 7).

Спільне проживання батька ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 підтверджено копією довідки ТзОВ «ЄСП «Корбутівка» № 6 від 28 травня 2024 року.

Відповідно до змісту довідки лікаря ОСОБА_7 від 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 піклується про здоров`я дитини ОСОБА_3 , відвідує лікаря та супроводжує дитину на прийомах у лікаря (а. с. 12).

Копією довідки Житомирської міської федерації теаквон-до ІТФ № 22 від 09 травня 2024 року підтверджено, що ОСОБА_3 займається в секції теаквон-до ІТФ з 01 вересня 2017 року, входить до складу збірної команди Житомирської області. Батько ОСОБА_1 бере активну участь в спортивному вихованні дитини (а. с. 13).

Відповідно до змісту характеристики учня 9-Г класу ліцею № 34 м. Житомира ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має хороший фізичний та розумовий розвиток, зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, активний учень. Упродовж навчального року батько дитини цікавиться навчанням сина та відповідально ставиться до його виховання, завжди був присутнім на класних батьківських зборах. Батько завжди консультується з класним керівником щодо виховання та створення умов, які потрібні для успішного навчання дитини (а. с. 14). В ході розгляду справи представник позивача надала для приєднання до матеріалів справи ще одну характеристику ОСОБА_3 - учня 11-Г класу ліцею № 34 м. Житомира, яка за своїм змістом в повній мірі відповідає попередній.

У відповідь на запит адвоката Житомирський військовий інститут ім. С. П. Корольова листом від 12 жовтня 2024 року повідомляє, що стосовно згоди обох батьків на укладення контракту про проходження військової служби (навчання) у ВВНЗ з неповнолітньою особою то відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу України згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону. У разі документального підтвердження факту самосійного виховання та утримання дитини тільки батьком, згода матері на укладення контракту про навчання з неповнолітньою особою не потрібна (а. с. 15).

Відповідно до акту Служби (управління) у справах дітей від 20 березня 2025 року про обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , син сторін ОСОБА_5 з весни 2023 року постійно проживає за вищевказаною адресою разом з батьком та бабусею. Матір матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, його вихованням не займається. Для дитини створені належні умови проживання, виховання та розвитку, в нього є окрема кімната, спальне місце, він забезпечений одягом а взуттям, продуктами харчування.

До матеріалів позову позивач надав копію дозволу на проживання ОСОБА_2 в іноземній державі, строк дії якого закінчився 04 березня 2024 року.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії платіжних документів про переказ грошових коштів на картковий рахунок, платник - ОСОБА_1 , однак такі платіжні документи не містять відомостей про призначення платежів та отримувача коштів.

Звернувшись до суду із заявою, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав покликається на те, що саме він здійснює догляд за дитиною, створив для нього належні побутові умови для проживання, займається його вихованням, керуючись забезпеченням інтересів дитини. Матір дитини впродовж тривалого часу проживає за межами України, участі у вихованні та утриманні сина не бере. Вимоги позову пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Як визначено частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Зазначені норми матеріального права дають підстави для висновку, що навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини він має здійснювати батьківські права та виконувати батьківські обов`язки.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно зз частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що на день звернення із даним позовом до суду та розгляду справи ОСОБА_5 виповнилося 16 років та він проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилання позивача на той факт, що відповідачка постійно проживає закордоном не підтверджені будь якими доказами, а документи, долучені до матеріалів справи свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, проте не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Суд зазначає, що проживання матері окремо від дитини не впливає на обсяг її батьківських прав і не звільняє її від обов`язків щодо дитини. У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько. Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини.

Суд відхиляє доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 змушений щоразу звертатись до відповідача для отримання згоди на вчинення певних правовідносин щодо дитини (лікування, навчання, поїздки), оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності відповідних обставин. Ураховуючи заяву про визнання позову відповідачем, суд не вбачає наявності в позивача перешкод в отриманні згоди матері дитини на укладення контракту з навчальним закладом (за наявності такої потреби).

Звертаючись до суд з цим позовом, ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідач в питанні виховання чи утримання неповнолітнього сина умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з виховання дитини.

Враховуючи вищевикладене, встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітнього сина впливає на права та законні інтереси ОСОБА_2 , як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.

Крім того, звернення із позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина в цій справі необхідне заявнику для отримання певного соціального статусу. Суд зазначає, що статус «одинокий батько» позивач може набути в разі позбавлення матері батьківських прав чи у разі її смерті.

Утримання та виховання дітей батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

З наведених мотивів суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Міністерство оборони України, ідентифікаційний код юридичної особи - 00034022, адреса: 0168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6;

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код юридичної особи - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи - 25777327, адреса: 10014, м. Житомир, майдан імені С. П. Корольова, 4/2.

Дата складання повного рішення суду - 19 травня 2025 року.

Суддя Корольовського районного суду

міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК