Вирок № 127414568, 19.05.2025, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/3549/24

Провадження № 1-кп/715/62/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2025 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12024262020003523 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Першотравенськ Верходніпровського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, працюючого механіком, з вищою освітою, особи, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, раніше не судимого, у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_5 , вступив у попередню злочинну змову з невстановленою особою на ім`я « ОСОБА_6 » з яким став на шлях вчинення умисного, злочину пов`язаного із незаконним переправленням осіб з числа громадян України, які бажали виїхати поза пунктом пропуску за межі території України до країн Європи.

В період часу з 01 вересня 2024 по 17 вересня 2024 ОСОБА_5 вступив у попередню злочинну змову з невстановленою особою на ім`я « ОСОБА_6 », який на даний час перебуває за межами України, та який перебуваючи з-за кордоном, при невстановлених слідством обставинах підшукав чоловіків з числа громадян України, які мали намір незаконно перетнути державний кордон України поза пунктом пропуску, а саме: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яким повідомив про можливість переправлення останніх через державний кордон України до республіки Румунія за грошову винагороду в сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США з кожного, нащо останні погодились (при цьому ОСОБА_5 не був обізнаний про грошову винагороду).

Отримавши згоду на передачу винагороди за переправлення від осіб які мали намір виїхати за межі країни, невстановлена особа на ім`я « ОСОБА_6 » завчасно повідомив вказаним особам план та порядок незаконного переправлення їх через державний кордон України.

В подальшому 18.09.2024 р. 07 год. 15 хв. ОСОБА_5 , діючи за попередньою домовленістю з невстановленою особою па ім`я « ОСОБА_6 » на автомобілі марки «Fiat Scudo» реєстраційний номер НОМЕР_1 приїхав у вказане раніше місце, а саме до приміщення готелю «Сім Днів» у м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області. В подальшому ОСОБА_14 , прибувши у визначене місце, забрав осіб, яких планували перевезти через державний кордон України. Після чого ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Fiat Scudo» вирушив з вказаними особами до заздалегідь визначеного йому місця - неподалік АЗС «WOG» вулиця Героїв Майдану, 32, Смотрич, Хмельницька область.

Прибувши на вказане місце, ОСОБА_5 надав вказівку останнім про необхідність визначення серед них водія, який буде керувати зазначеним автомобілем, слідуючи за автомобілем, який буде їх супроводжувати. У зв`язку з чим гр. ОСОБА_11 - особа, яка мала намір перетнути державний кордон України, та, не маючи намір вчиняти кримінальне правопорушення, сів за кермо автомобіля марки «Fiat Scudo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та по вказівці ОСОБА_5 розпочав рух слідом за автомобілем марки «Volkswagen Touareg» реєстраційний номер НОМЕР_2 та «Chevrolet Captiva», реєстраційний номер НОМЕР_3 , а також виконуючи вказівки ОСОБА_5 по маршруту руху по заздалегідь залишеній в автомобілі рації.

Того ж дня близько о 15 год. 09 хв. під час руху в напрямку лінії державного кордону з метою подальшого переправлення через державний кордон поза пунктом пропуску в смт. Глибока працівниками Державної прикордонної служби України був зупинений автомобіль марки «Fiat Scudo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_11 , в якому знаходилися наступні громадяни: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , у супроводі автомобіля «Chevrolet Captiva», реєстраційний номер НОМЕР_3 , в якому знаходились за кермом ОСОБА_15 , який не був обізнаний про злочинні наміри невстановленої особи на ім`я « ОСОБА_6 » та ОСОБА_5 , який за допомогою радіостанції надавав вказівки щодо маршруту руху. В подальшому вищевказані особи були затримані працівниками НОМЕР_4 - прикордонного загону.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково та пояснив, що він визнає всі обставини вчинення ним кримінального правопорушення, окрім корисливого мотиву, оскільки жодних котів він не отримував та не мав отримати, а вчиняв свої протиправні дії на прохання свого побратима, з яким воював при захисті України, та який попросив його йому безкоштовно, керуючись дружніми відносинами допомогти.

Заслухавши пояснення обвинуваченого, свідків, дослідивши докази по справі суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що 18.09.2024 року зареєстровано кримінальне провадження № 12024262020003523 за ч.3 ст.332 КК України (витяг з ЄРДР т. 1 а.с. 1-3).

Органами досудового розслідування на підставі повідомлення про виявлення кримінального правопорушення 18.09.2024 року розпочато досудове розслідування за ч. 3 ст. 332 КК України. (т. 1 а.с. 8).

Із постанови про визнання речовим доказом та передачу його на зберігання від 16 жовтня 2024 року, дві рації, які вилучені під час огляду місця події - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 21-22).

Із постанови про визнання та прилучення речових доказів від 18 вересня 2024 року, транспортний засіб марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_5 - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 24-25).

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2024 року накладено арешт на транспортний засіб марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_5 . (т.1 а.с. 28-29).

Із постанови про визнання та прилучення речових доказів від 18 вересня 2024 року, транспортний засіб марки «Chevrolet Captiva», чорного кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_6 - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 31-32).

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2024 року накладено арешт на транспортний засіб марки «Chevrolet Captiva», чорного кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_6 . (т.1 а.с. 35-36).

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2024 року скасовано арешт на транспортний засіб марки «Chevrolet Captiva», чорного кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_6 в частині обмеження користування та повернуто транспортний засіб ОСОБА_15 (т.1 а.с. 37-38).

Із постанови про визнання речовим доказом від 19 вересня 2024 року, мобільний телефон марки «Iphone-11» - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 117-119).

Із постанови про визнання речовим доказом від 20 вересня 2024 року, мобільний телефон марки «Iphone-11» - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 156-158).

Із постанови про визнання речовим доказом від 20 вересня 2024 року, мобільний телефон марки «Iphone-11» - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 212-214).

Із постанови про визнання речовим доказом від 20 вересня 2024 року, мобільний телефон марки «Redmi 13C» - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 234-236).

Із постанови про визнання речовим доказом від 19 вересня 2024 року, мобільний телефон марки «Redmi 9C» - визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні (т.1 а.с. 268-270).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та допитані в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вказали, що вперше побачили обвинуваченого ОСОБА_5 в день виїзду, розмов про кошти з ним не вели.

Отже, дослідивши всі вищенаведене докази по справі, суд приходить до висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_5 є склад злочину, передбачений ч. 2 ч. 332 КК України, а саме, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами, наданням засобів, вчиненого щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб.

Жодних належних і допустимих доказів, які б доводили винуватість ОСОБА_5 у організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, за кваліфікуючою ознакою: вчинено з корисливих мотивів, суду не надано. Тому його дії слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 332 КК України на ч.2 ст. 332 КК України.

Аналізуючи досліджені докази, суд прийшов до висновку, що вони не є достатніми та переконливими доказами, для визнання винуватості ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого йому правопорушення поза розумним сумнівом.

Так, стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення.

Обов`язок доказування, у тому числі винуватості особи, покладається на сторону обвинувачення.

Проте, надані суду докази не підтверджують, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення з корисливих мотивів.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у ч. 4 ст. 17 КПК України. Зі змісту ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (п. 45), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при визначені його громадських прав має право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом.

З наданих стороною обвинувачення доказів, суд не вбачає належних та достатніх доказів на підтвердження факту здійснення ОСОБА_5 злочинної діяльності з корисливих мотивів.

Пред`явлене обвинувачення ОСОБА_5 за ч.3 ст.332 КК України не містить допустимої інформації щодо вчинення злочину з корисливих мотивів, тобто таких фактів органом досудового розслідування не доведено.

Суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, ґрунтуються на припущеннях, зібраними без урахування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право особи на справедливий суд, що передбачає обов`язок правоохоронних органів діяти з додержанням прав і основоположних свобод людини, не зважаючи на важливість мети, яка при цьому переслідується.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора, які як сторона обвинувачення, здійснюють збирання доказів, у тому числі і шляхом проведення слідчих дій ( ч.2 ст. 93 КПК України).

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, висловлену у п. 60 Рішення у справі «Коробов проти України», яке набуло статусу остаточного, відповідно до якої Європейський суд з прав людини в черговий раз звертає увагу на те, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту», вимоги норм ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, суд приходить до переконання про недотримання стороною обвинувачення стандарту підтвердження доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в частині наявності такої кваліфікуючої ознаки вчинення злочину, вчинення з корисливих мотивів.

Враховуючи наведене, виходячи із системного тлумачення Закону, оскільки кримінальна відповідальність за ч.3 ст. 332 КК України настає лише у тому разі, коли дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або вчинені з корисливих мотивів. А дії, вчинені способом, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яку незаконно переправляли через державний кордон України, чи вчинені щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища утворює склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 332 цього Кодексу, а тому лише факт незаконного переправлення осіб через державний кордон України, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України та сприяння у незаконному переправленні, за кваліфікуючими ознаками: вчинено щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, у ОСОБА_5 , не може вважатися доказом доведеності корисливого мотиву обвинуваченого, відтак суд тлумачить усі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого на його користь.

За таких обставин, суд вважає, що органами досудового слідства не доведена винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, в частині кваліфікуючої ознаки: вчинення злочину з корисливих мотивів, у зв`язку з чим його слід перекваліфікувати на ч.2 ст. 332 КК України.

Так, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочині за ч.2 ст.332 КК України, повністю підтверджується дослідженими вищевказаними доказами.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у Постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У Постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у Постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Вирішуючи питання про розмір і вид покарання, яке слід призначити обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України належить до тяжких злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; особу винного, який раніше не судимий, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, одружений, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, має позитивну характеристику за місцем проживання, його молодий вік, що на його утримання перебуває неповнолітня дитина та непрацездатна хвора матір-пенсіонерка, хворий брат, за яким він здійснює догляд, надаючи соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст.66 КК України є щире розкаяння, активне сприяння у розкритті злочину, повне визнання вини, його участь у захисті України шляхом участі в бойових діях, його незначну (посередницьку) роль у вчиненні злочину, а також його прохання про перерахунок частини коштів, внесених у якості застави на користь ЗСУ в сумі 50 000 грн.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

На підставі викладеного, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також враховуючи особу обвинуваченого, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_5 слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, тобто із звільненням його від відбування покарання з випробуванням і призначенням іспитового строку, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 371, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити у виді застави.

Грошові кошти в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень, сплачені ОСОБА_4 25.09.2024 року відповідно до квитанції № 0.0.3906603661.1 на рахунок ТУ ДСА України в Чернівецькій області на підставі ухвали слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24.09.2024 року, передати на потреби ЗСУ для цілей оборони України з наступними реквізитами:

МФО 300001

Рахунок № UA843000010000000047330992708

Код ЄДРПОУ 00032106

Отримувач: Національний банк України

Призначення: допомога ЗСУ;

Іншу частину грошових коштів у розмірі 192240 (сто дев`яносто дві тисячі двісті сорок) гривень, 00 копійок, що внесені ним на рахунок: UA548201720355279001000008745, одержувач коштів: ТУ ДСА України в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 26311401, банк: Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача: 820172, відповідно до квитанції № 0.0.3906603661.1 від 25.09.2024 року згідно ухвали слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року повернути заставодавцю - ОСОБА_4 .

Речові докази:

- дві рації, які вилучені під час огляду місця події - конфіскувати в дохід держави;

- транспортний засіб марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_5 - повернути власнику або законному володільцю;

- транспортний засіб марки «Chevrolet Captiva», чорного кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_6 - повернути власнику або законному володільцю;

- мобільний телефон марки «Iphone-11» - повернути власнику;

- мобільний телефон марки «Iphone-11» - повернути власнику;

- мобільний телефон марки «Iphone-11» - повернути власнику;

- мобільний телефон марки «Redmi 13C» - повернути власнику;

- мобільний телефон марки «Redmi 9C» - повернути власнику.

Скасувати арешт накладений ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2024 року накладено арешт на транспортний засіб марки «Fiat Scudo», білого кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_5 .

Скасувати арешт накладений ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 вересня 2024 року накладено арешт на транспортний засіб марки «Chevrolet Captiva», чорного кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_6 .

На вирок суду може бути подано апеляцію до Чернівецького апеляційного суд через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом 30-ти діб з дня його проголошення всіма учасниками процесу.

Суддя: