Рішення № 127413414, 06.05.2025, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/10592/24

2/214/1792/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 травня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Ткаченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,

представника позивача - адвоката Трофименко М.В.,

представника третьої особи - Зінченка С.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить суд установити факт її проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з загиблим ІНФОРМАЦІЯ_2 військовослужбовцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 2000 року по 2023 рік, посилаючись на необхідність отримання грошових коштів сім`ї загиблого військовослужбовця. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що вона з 2000 року перебувала у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_2 , проживаючи разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , вони піклувалися один про одного та вели спільне господарство і мали спільний побут і спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. 03.03.2023 ОСОБА_2 було призвано до ЗСУ за загальною мобілізацією, а 25.04.2023 їй прийшло сповіщення про смерть ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув поблизу н.п. Водяне Донецької області. Після смерті вона через свого представника звернулась до відповідача із заявою щодо оформлення грошової допомоги у зв`язку із загибеллю чоловіка, однак їй було повідомлено про виплату грошових коштів особам із числі членів сім`ї загиблого, а шлюб між ними не було офіційно зареєстровано. У заявку з чим вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 19 грудня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 05 лютого 2025 року за клопотанням представника третьої особи витребувано із ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про наявність осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Витребувано з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження та реєстрацію шлюбу відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце народження м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Україна, із зазначенням відомостей про батьків, дітей, а також дружини ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Установлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Трофименко М.В. на задоволенні вимог наполягала з підстав, викладених у тексті позовної заяви.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав.

Представник третьої особи Міністерства оборони України Зінченко С.О. у судовому засіданні вважав, що вимоги не підлягають задоволенню.

В обґрунтування письмових пояснень представником третьої особи зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один з подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого), однак коло осіб, які мають право на отримання грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 не встановлено, про відсутність таких осіб позивач не зазначає. Наданий позивачем акт про фактичне проживання не підтверджує факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. З посиланням на усталену практику Верховного Суду в цій частині, вважає, що позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна встановити факт проживання з ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків подружжя.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що позивачка його сусідка, яка проживає на 5 поверсі, а він живе на 6 поверсі. ОСОБА_2 знає років 20 як сусіда, він останній час жив з ОСОБА_4 . Спочатку вони жили з дітьми, а потім жили самі. ОСОБА_2 йому казав, що хоче одружитись з позивачкою, казав про наявність сина від попереднього шлюбу, разом з ОСОБА_1 виховував її дітей. До війни ОСОБА_2 працював на таксі, ОСОБА_1 з початком війни виїхала до Польщі. Знає, що до війни ОСОБА_1 працювала у Бучі близько року, ОСОБА_2 постійно проживав по АДРЕСА_2 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що позивачка її матір, ОСОБА_2 вважає своїм вітчимом, який проживав однією сім`єю з її матір`ю ОСОБА_1 як сімейна пара, а також з братом ОСОБА_6 по АДРЕСА_3 . Позивачка на початку війни виїхала в Польщу в березні-квітні 2022 року та досі там знаходиться. Восени 2022 року ОСОБА_2 призвали до армії в 2023 році він загинув. Вони з братом вважали ОСОБА_2 батьком і так до нього звертались. Вона знає, що у ОСОБА_2 , є син за кордоном. ОСОБА_2 був зареєстрований по АДРЕСА_4 , але фактично проживав про АДРЕСА_2 . Похованням ОСОБА_2 займалися вони з братом, на похованні його ОСОБА_1 не було, бо вона не могла виїхати з Польщі.

Вислухавши доводи учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 18 квітня 2023 року виконуючи бойове завдання за призначенням в ході ведення бойових дій, загинув солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10, 15 - копії сповіщення, свідоцтва про смерть).

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Отже, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов`язків.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270ск18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 5 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

У постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23) зазначено, що «предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства».

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, правомірною) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23).

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19 (провадження № 61-1214св23) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

При зверненні до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, надала суду:

-копію акту про фактичне проживання особи, складеного 28 липня 2023 року мешканцями квартир АДРЕСА_5 , згідно якого за адресою: АДРЕСА_3 , починаючи з 2000 року мешкали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ;

-копію протоколу замовлених послуг та обладнання від 06.03.2019, де абонентом по АДРЕСА_3 зазначено ОСОБА_2 ;

-відео з врученням нагрудного знаку за мужність ОСОБА_2 позивачці по справі та її сину ОСОБА_8 ;

-копії записів, які нібито знайшли при загиблому ОСОБА_2 , в яких зазначено контакти позивачки та її дітей.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Таким чином, ОСОБА_1 виходячи з наданих доказів просить установити факт проживання її з ОСОБА_2 за його життя однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу лише на підставі її показів свідків, що не можна вважати повним, всебічним та об`єктивним встановленням цих обставин. Наданий до суду акт та відомості про укладення угоди на обслуговування обладнання за 2019 рік лише підтверджують факт проживання ОСОБА_2 у вказаний період по АДРЕСА_3 , однак не дають підстави стверджувати наявність фактичних шлюбних стосунків і спірний період з ОСОБА_1 , оскільки сам факт спільного проживання без установлення ведення спільного господарства, спільного побуту та спільного бюджету, не є підставою для встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_2 саме однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Таким чином позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження ведення з ОСОБА_2 спільного господарства, наявності у неї з ним спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання за власні кошти чи спільні кошти іншого майна в інтересах сім`ї, а тому не довела факту проживання разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23) у період з 2004 року (ураховуючи, що виникнення такого права стало можливим лише з 01 січня 2004 року, коли набрав чинності Сімейний кодекс України, бо КпШС України не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу) по 2023 рік (ураховуючи відсутність її в країні з березня-квітня 2022 року).

Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1219/21 (провадження № 61-3321св23) де Верховний Суд погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю, виходив із того, що в матеріалах справи немає жодного доказу, який би підтверджував факт проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, що є підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

У постанові від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц (провадження № 61-15921св21) Верховний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не довела сумісного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу, зокрема ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 (провадження № 61-1904св22) зазначено, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

При цьому самі по собі показання свідків не є підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 554/6033/22).

Крім того, позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За змістом частини першої статті 51 ЦПК України, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 376/1533/21 (провадження № 61-4946св23).

Відповідно до пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Аналіз наведеної правової норми свідчить, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21 (провадження № К/990/20744/22) та у постанові від 27 березня 2024 року у справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23).

Таким чином, на відміну від адміністративного процесу, у процесі цивільному стороною не може бути організація без статусу юридичної особи або посадова особа.

Так, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, не містить відомості про ІНФОРМАЦІЯ_6 , як про юридичну особу.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою у позові, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_6 .

Третя особа Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження за адресою: м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6.

Повне рішення складено 16 травня 2025 р.

Суддя А.В. Ткаченко