Рішення № 127412949, 19.05.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/17138/23

Провадження № 2/202/128/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді Бєсєди Г.В.

за участю секретаря Голєва А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про припинення правовідносин та стягнення переплати, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду міста Дніпра звернувся представник акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» з позовомдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 10.01.2022. При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайтіwww.privatbank.ua,складає договір про надання банківських послуг. Банк виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У свою чергу відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 17.07.2023 має заборгованість у загальному розмірі 126241, 50 грн., яка складається з: 115001, 95 грн. заборгованість за кредитом; 11239, 55 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Представник ОСОБА_1 адвокатДонець С.О. надав відзив на позовну заяву в якому наголошував, що позивач вводить суд в оману, зазначаючи, що відповідач звернувся до банку за споживчим кредитом тільки 10.01.2022. До позовної заяви додано виписку за договором № б/н за період 13.08.2019-19.07.2023, відповідно до якої взаємовідносини між сторонами вже існували як мінімум з 13.08.2019, а отримана відповідачем виписка щодо поповнення картки/рахунку від 23.10.2023 по картці/рахунку НОМЕР_1 , свідчить, що взаємовідносин сторін вже існували з 20.11.2018 в рамках спірного договору. Позивачем не надано суду докази, на підставі яких саме договірних документів існували взаємовідносини сторін в період з 20.11.2018 по 10.01.2022. Згідно розрахунку заборгованості за договором доданим до позову, позивач намагається стягнути з відповідача заборгованість за період з 10.01.2022, при цьому не надає суду доказів того, що відповідна заборгованість виникла саме в цей період. Навпаки, письмові докази у справі свідчать, що станом на 22.08.2019 за відповідачем вже обліковувалась заборгованість у сумі 92 963,80 грн. До матеріалів справи позивачем надано виписку за договором, згідно якої дійсно відповідачу було надано кредитну карту, номер якої періодично змінювався через перевипуск за закінченням терміну її дії, з кредитним лімітом 110 000 гривень. З даних виписки вбачається, що відповідач періодично користувався кредитними коштами, але постійно її поповнював. Звертав увагу суду, що згідно виписки по картці/рахунку НОМЕР_1 за період 20.11.2018-19.10.2023 щодо надходжень на картку і списання. Згідно виписки вбачається, що за відповідний період, відповідач поповнив картку/ рахунок на загальну суму 143 717, 97 грн., тобто переплата за кредитною карткою складає 33 717,97 грн. Позивач повністю списав внесені кошті відповідачем на погашення заборгованості за використання кредитного ліміту з різними відсотковими ставками, а не на погашення заборгованості саме за тілом кредиту. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» надано відповідь на відзив в якій зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 18.04.2018. Зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов?язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві. На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг Відповідачу було відкрито картковий рахунок N? ОСОБА_2 . Номер картки Дата відкриття Термін дії Тип картки 5218572212555184 03.02.2017 12/18 MasterCard Platinum 5218572221001634 22.12.2018 12/19 MasterCard Platinum 521857 (п.п.1.1.1.90 , 2.1.1.11 Умов) ключем до карткового рухунку є пластикова Картка (п. 1.1.1.62 Умов) яку отримав Відповідач та мобільний телефон який вказав Відповідач (п. 1.1.1.15 та п.1.1.1.16 Умов) в Заяві. Наголошували, що відповідачу було видано платіжну картку та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором.

ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що згідно первісного позову в справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТКБ «ПриватБанк» в рамках договірних відносин, що виникли, позивач за зустрічним позовом не визнає наявність заборгованості за первісним позовом у справі, навпаки, вважає, що з його боку умови договору про споживче кредитування були виконані в повному обсязі, у зв`язку з чим договір вважає припиним, з необхідністю стягнення з відповідача переплачених коштів за умовами договору. Згідно розрахунку заборгованості за договором, доданим до первісного позову, банк намагається стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 10.01.2022. До матеріалів справи Позивачем за первісним позовом надано виписку за договором № б/н за період 13.08.2019-19.07.2023. Згідно виписки дійсно відповідачу за первісним позовом було надано кредитну карту, номер якої періодично змінювався через перевипуск за закінченням терміну її дії, з кредитним лімітом 110000 гривень (довідка Банку про зміну кредитного ліміту 31.12.2021р.). Згідно даних виписки по картці ОСОБА_1 періодично користувався кредитними коштами, але постійно її поповнював. Отримавши позовну заяву з додатками до неї, відповідач за первісним позовом замовив у позивача виписку по картці/рахунку НОМЕР_1 за період 20.11.2018-19.10.2023рр. щодо надходжень на картку і списання. Згідно виписки за відповідний період, ОСОБА_1 поповнив картку рахунок на загальну суму 143717,97грн., тобто переплата за кредитною карткою складає 33717,97грн. Оскільки позичальник належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, то таке зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України.

Представником акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» надано відзив на зустрічну позовну заяву в якому зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 18.04.2018 особисто у відділенні банку. Відповідач ніяк не спростував свій особистий підпис на анкеті від 18.04.2018. Текстом анкети від 18.04.2018 передбачено, що позичальник згоден із ст. 634 ЦК України в повній мірі та приєднується і погоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг АТ КБ ПриватБанк розміщених на офіційному сайті банку. Також в останньому реченні анкети від 18.04.20218 зазначено, що при використанні позичальником електронного підпису або іншого аналогу електронного підпису для підпису Анкет-Заяв, вважати такий підпис який прирівнюється к особистому підпису. Згодом, ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 26.07.2022, згідно якої відповідач, який діє на підставі власного волевиявлення, згідно зі статтею 634 Цивільного кодексу України, підписанням цієї Заяви приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», Умов та Правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua /terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка (далі Договір), приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати. Також, в заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 26.07.2022, підписаній відповідачем, зазначено основні умови кредитування.

Представник акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» позов підтримав та просив задовольнити, надав заяву про розгляд справи без їх участі.

ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровська від19.02.2024 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про припинення правовідносин та стягнення переплати. Вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 доакціонерного товариствакомерційного банку«Приватбанк» проприпинення правовідносинта стягненняпереплатиоб`єднано в одне провадження з первісним позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про припинення правовідносин та стягнення переплати до судового розгляду по суті.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2025 у задоволенні клопотання акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про повернення до стадії підготовчого судового засідання в справі відмовлено.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 10.01.2022 відповідачем ОСОБА_1 була підписана заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Відповідачу були видані кредитні картки типу: «MasterCard World Black Edition» 13.08.2019 - строком дії до 08/22 та Visa Signature 10.01.2022 - строком дії до 12/24.

Відповідно до виписки по рахунку фактично відповідач користувався кредитними коштами з серпня 2019.

З доданого банком до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором убачається, що станом на 17.07.2023 банк нарахував відповідачу заборгованість у загальному розмірі 126241, 50 грн. 45 коп., з яких: 115001 грн 95 коп. - заборгованість за кредитом та 11 239 грн 55 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, банк, послався на Умови та правил надання банківських послуг, витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток, а також заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту, які були підписані відповідачем з використанням ОТП-паролю 10.01.2022.

Зокрема, позивач посилається на те, що, підписавши заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач погодився з умовами кредитування, а саме тарифами, встановленими банком, підтвердивши, що така заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

У свою чергу, відповідач у своєму зустрічному позові заперечує проти нарахованої банком заборгованості та вважає, що кредит ним повністю погашений, у зв`язку з чим зобов`язання припинилося на підставі статті 599 ЦК України.

При вирішенні спору між сторонами, суд виходить із того, що згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язання має правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У частині 2 статті 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів, тип процентної стави (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За загальним правилом відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд звертає увагу, що в переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд ураховує, що не надано доказів щодо погодження процентної ставки за користування кредитом.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, банк на обґрунтування своїх вимог посилається, зокрема, на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт, які розміщені на його сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини договору.

Однак матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що саме з цими умовами, правилами та тарифами був ознайомлений відповідач і погодився з ними, в тому числі у частині відсоткової ставки за користування кредитом.

Позивачем надано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 10.01.2022 і паспорт споживчого кредиту, які були підписані відповідачем з використанням ОТП-пароля 10.01.2022, у яких визначено відсоткову ставку за користування кредитним лімітом, то суд вважає, що вони можуть вважатися належним доказом погодження сторонами відсоткової ставки за користування кредитом з 10.01.2022.

Само ж по собі надання банком відповідачу 10.01.2022 інформації про умови кредитування жодним чином не свідчить, що на цих умовах відповідачу надавався кредит у 2019 році.

Тому суд, приходить до висновку про неможливість застосувати до спірних правовідносин умови щодо нарахування відсотків за користування кредитом до 10.01.2022, оскільки без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заявах відповідача домовленості сторін про розмір процентів, надані банком Умови та правила надання банківських послуг і тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки сторонами не дотримані вимоги статті 207 ЦК України.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Згідно з випискою по рахунку в період з 22.08.2019 по 10.01.2022 банком були списані з банківської картки відповідача проценти за користування кредитним лімітом у загальному розмірі 90874, 76 грн.

Враховуючи, що позивачем не надано належних доказів погодження сторонами розміру процентів з 22.08.2019 по 10.01.2022 за користування кредитом, суд вважає, що законних підстав для списання з карткового рахунку відповідача грошових коштів у сумі 90874, 76 грн. у рахунок погашення процентів за користування кредитом не було.

Суд звертає увагу, що згідно наданої банком виписки станом на 22.08.2019 заборгованість відповідача складала 92963 грн 80 коп., однак жодних доказів щодо укладення договору до серпня 2019 року та наявності зазначених зобов`язань у відповідача позивачем не надано, а тому вимоги в цій чистині не підлягають задоволенню, у зв`язку із їх недоведеністю.

Відповідачем на погашення кредиту періодично вносилися грошові кошти шляхом поповнення карткового рахунку, з якого банком, у свою чергу, було списано 90874, 76 грн.

Отже, утримавши з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 90874, 76 грн., банк фактично отримав належне виконання відповідачем свого зобов`язання в частині повернення суму кредиту, у зв`язку з чим зобов`язання відповідача за кредитним договором за період з 22.08.2019 по 01.07.2023 припинилися.

Суд вважає, що заборгованість, нарахована банком станом на 17.07.2023 в розмірі 126241 грн 50 коп., яку він просить стягнути на свою користь з відповідача, є необґрунтованою, оскільки утворилася за рахунок списання банком процентів за користування кредитом, розмір яких не був погоджений сторонами в установленому порядку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

Водночас за встановлених обставин суд вважає можливим задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання договору про надання споживчого кредиту, який був укладений між сторонами у формі заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 10.01.2022 та Умов та Правил надання банківських послуг, а також паспорта споживчого кредиту від 10.01.2022, припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язання.

У своєму зустрічному позові відповідач також просив стягнути з банку на його користь переплату за кредитом у сумі 33717 грн 97 коп.

Суд ураховує, що згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною третьою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За таких обставин суд вважає, що вказана переплата за кредитом підлягає стягненню з банку на користь відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із положень статті 133 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та інші витрати.

Відповідно до статті ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу на даних послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому частиною 1-5 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Згідно матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2 684 грн.

Оскільки суд дійшов висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», то вказані витрати позивача не підлягають відшкодуванню відповідачем та покладаються на нього.

У свою чергу, відповідачем у зв`язку з поданням зустрічного позову в електронному вигляді був сплачений судовий збір у сумі 1 717, 76 грн. (858,88 грн.за кожну вимогу).

Також відповідачем були понесені витрати на правничу допомогу адвоката Донця С.О., яка полягає в аналізі фактичних обставин справи, формуванні доказів, наданні юридичних консультацій, аналізі судової практики, складанні, оформленні і надсиланні (поданні) відзиву на позов та зустрічного позову, в сумі 20 000 грн., що підтверджується копією акта приймання-передачі послуг (виконаних робіт), копією рахунку-фактури, копією квитанції про оплату.

Суд вважає, що такі витрати є розумними та обґрунтованими, а саме вони відповідають ціні пред`явленого до відповідача позову, рівню складності судової справи, обсягу наданих адвокатом послуг та часу, необхідному для їх надання, в тому числі у зв`язку із поданням зустрічного позову.

Отже, витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у сумі 20 000 грн., підлягають відшкодування за результатами розгляду справи за рахунок позивача.

Стосовно стягнення з позивача на користь відповідача заявленого «гонорару успіху» в сумі 20 000 грн., то суд вважає, що ці витрати не підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.

Так, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 19 жовтня 2000 року у справіІатрідіс проти Греції(Iatridis v. Greece, заява № 31107/96 (§ 55) вирішував питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом, стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху».

ЄСПЛ відзначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Суд враховує, що гонорар адвоката за прийняття рішення на користь клієнта, який визначений угодою між відповідачем та його адвокатом, є платою відповідача як сторони у справі за сам результат судового розгляду його справи, досягнення якого не ставиться у залежність від фактично наданих послуг. Такі витрати здійснюється за волею самої сторони, а тому суд вважає, що покладення цих витрат на іншу сторону буде несправедливим і порушуватиме принципи реальності, співмірності, розумності та обґрунтованості, які закріплені у статті 137 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що з акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути суму доведених судових витрат, а саме по сплаті судового збору в розмірі 1 717 грн. 76 коп. та на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., відмовивши відповідачу у відшкодуванні інших витрат у вигляді «гонорару успіху».

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четвертастатті 268 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятоюстатті 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, тобто датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 16.04.2025, є дата складення повного судового рішення 19.05.2025.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про припинення правовідносин та стягнення переплати задовольнити частково.

Визнати договір про надання споживчого кредиту, оформлений у вигляді заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 10.01.2022, а також паспорта споживчого кредиту від 10.01.2022, укладеного між акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язання.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 33717 (тридцять три тисячі сімсот сімнадцять) грн 97 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 717 грн 76 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

У відшкодуванні ОСОБА_1 інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 19.05.2025.

Суддя Г.В. Бєсєда