Рішення № 127407140, 09.05.2025, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/5611/24

провадження № 2/570/329/2025

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 травня 2025 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Губар Н.В.,

представника відповідача адвоката Тищук К.П.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

у с т а н о в и в:

покликаючись на наявність спору щодо належності квартири до спільної сумісної власності подружжя, позивач у поданій до суду 29 жовтня 2024 року позовній заяві просить у порядку поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказану квартиру; судові витрати покласти на відповідача.

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач до суду не з`явився.

Зважаючи на те, що його з"явлення не визнане обов`язковим, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати його особисті пояснення з приводу спору, наявність його представника, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу у відсутність відповідача.

У судовому засіданні позивач позов підтримала.

Її представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що хоча спірне майно зареєстроване за відповідачем, але придбане сторонами спільно під час перебування в зареєстрованому шлюбі за їх спільні кошти та в інтересах сім"ї, зі згоди дружини. Крім цього, вказує, що на момент придбання квартири 11.09.2023 був чинний КпШС 1969 року, норми якого не передбачали обов`язкової письмової та/або нотаріально посвідченої згоди одного із подружжя при укладенні договорів, в тому числі які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації іншим з подружжя.

Представник відповідача показала, що відповідач, з яким вона співпрацює багато років та знає дану ситуацію, позов визнає, оскільки квартира дійсно придбана за спільні кошти сім"ї. На той час відповідач перебував в Україні, а позивач за кордоном, тому номінальним власником вказаний лише відповідач. На даний час відповідач перебуває за кордоном і лише це перешкоджає сторонам вирішити це питання у позасудовому порядку.

Суд встановив такі обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюб з 12 січня 2000 року до 30 вересня 2024 року.

11 вересня 2023 року сторони за 4 536 грн. 00 коп. придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 37,7 кв.м., загальною площею 63,8 кв.м./договір купівлі-продажу від 11.09.2003, посвідчений приватним нотаріусом по Рівненському районному нотаріальному округу Олинцем В.П., зареєстрований в реєстрі за №3860/.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.10.2024 право власності на придбану квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 .

Відповідно до звіту про незалежну оцінку нерухомого майна від 23 жовтня 2024 року ринкова вартість об`єкту станом на 23.10.2024 становить 1 178 950 грн. 00 коп., а вартість 1/2 частки становить - 589 475 грн. 00 коп. без ПДВ.

Спірні правовідносини регулюються такими нормами права.

Зміст прававласності,яке полягаєу правіволодіння,користування тарозпорядження своїммайном визначеноу ст.317 ЦК України. Ст.321ЦК України закріплює конституційнийпринцип непорушностіправа власності,передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. У силу положень ст.21, 24, 41 Конституції України, ст.319, 358ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно з п.2 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Ч.1 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК України).

Відповідно до ч.1-3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку /ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю/.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі /ст.23 КпШС/.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу,суд визначивюридичну природуспірних правовідносині закон,який їхрегулює,дослідив поданіписьмові докази,оцінивши їхза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному іоб`єктивномурозгляді усудовому процесівсіх обставинсправи вїх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Ч.1 ст.15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом даного спору є об`єкт нерухомого майна: трикімнатна квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 37,7 кв.м., загальною площею 63,8 кв.м.

Суть позову полягає у поділі даного майна.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст.316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Окремим випадком виникнення такого права, що обумовлюється особливим суб`єктним складом учасників і характером відносин між ними, є спільне майно подружжя. Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовані у нормах Сімейного кодексу України.

Власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.2, 3 ст.325ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

На момент придбання квартири 11.09.2023 року був чинний КпШС 1969 року, норми якого не передбачали обов`язкової письмової та/або нотаріально посвідченої згоди одного із подружжя при укладенні договорів, в т.ч. які в тому числі які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації іншим з подружжя.

Згідно з нормами ст. 22 КпШС (у редакції яка діяла на на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, що повністю узгоджується з вимогами ст.60 СК України.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Виходячи з аналізу зазначених норм права, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком, оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.19, 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

Ніким не заперечується, що питання поділу спільного майна подружжя не вирішувалося ні під час шлюбу, ні після розлучення.

Позивач "поза розумним сумнівом" довів, що спірне майно придбане під час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя за її згоди. Закон не містить будь-яких застережень стосовно того, на кого зареєстроване майно. Доказів про те, що відповідач у більшій частині приймав участь у його придбанні, суду не надав. Відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.3 ст.12, ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд, перевіривши доводи сторін, дійшовши висновку про вчасність його позовних вимог, тому, не порушуючи норми ЦПК України, ч.4 ст.129Конституції України вважає за необхідне вирішити спір по суті, забезпечивши право позивача на судовий захист, гарантований йому ст.55, 124Конституції України та передбачений ЦПК України, виконуючи свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процессу.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність порушеного цивільного права позивача. Об`єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідач не надав, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову. Оскільки спірне майно придбане сторонами під час шлюбу, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, які мають право на його поділ, при цьому частки дружини та чоловіка у зазначеному майні є рівними.

Поділ майна означає припинення права спільної власності й виникнення на його основі права власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто після такого поділу кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна, відносини права спільної власності припиняються.

Суд вважає, що задоволення позову забезпечує справедливу рівновагу між інтересами сторін, що узгоджується з положеннями ст.6, 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

При вирішенні питання про розподіл судовихвитрат між сторонами, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язкуіз задоволеннямпозову звідповідача підлягаєстягненню накористь позивачапонесені тадокументально підтвердженісудові витратиу видісплаченого судовогозбору урозмірі 5894 грн. 75 коп. Такий ж розмір судового збору підлягає стягненню з відповідача в прибуток держави у зв`язку із виділенням йому аналогічної частки майна.

На підставі наведеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5894 грн. 75 коп. судового збору.

???Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави (отримувач:ГУК уРівненській обл./Рівненськийрайон/22030101,номер рахунку(IBAN): НОМЕР_1 ,МФО 899998,ЄДРПОУ 37993783/судовий збірв розмірі 5894 грн. 75 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Кушнір Н.В.