Рішення № 127406878, 26.03.2025, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/3603/22

провадження № 2/361/471/24

26.03.2025

РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2025 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретаря Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит-Капітал (далі ТОВФККредит-Капітал або Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №3896904 від 27 вересня 2021 року в розмірі 85574 грн. 43 коп.

В обґрунтування позову зазначало, що 31 серпня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Мілоан (далі ТОВ Мілоан) та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі відповідно до Закону України Про електронну комерцію та підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором кредитний договір №3896904, який розміщено в особистому кабінеті відповідача, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20000 грн., шляхом безготівкового переказу на картковий рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до п. п. 1.3, 1.4 вказаного договору кредит надано на строк 30 днів, з терміном повернення і сплатою комісії за надання кредиту 27 жовтня 2021 року. ТОВ Мілоан умови кредитного договору №3896904 виконало у повному обсязі, надало ОСОБА_1 кредит, проте відповідач у свою чергу не виконав умови кредитного договору, кредитні кошти не повернув.

23 лютого 2022 року між ТОВМілоан і ТОВФККредит-Капітал укладений договір відступлення прав вимоги №81-МЛ, за умовами якого Товариство набуло прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3896904.

У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №3896904 у нього виникла заборгованість на загальну суму 85574 грн. 43 коп., з яких: 18818 грн. заборгованість за тілом кредиту, 63756 грн. 43 коп. заборгованість за відсотками, 3000 заборгованість за комісією.

Позивач ТОВФККредит-Капітал у судове засідання не з`явилося, його представник ОСОБА_2 у позовній заяві просила суд здійснювати розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем проживання, про причини неявки суд він не повідомив, відзив на позов і заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). При цьому, згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України), а також електронними доказами, якими є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі (ч. 1 ст. 100 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

На підставі ч. 3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Позивач ТОВФККредит-Капітал, звертаючись до суду з цим позовом на підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №3896904 від 27 вересня 2021 року додало до позовної заяви: копію Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВМілоан (у редакції від 13 липня 2021 року); копію анкети-заяви на кредит №3896904 від 27 вересня 2021 року; копію кредитного договору №3896904; копію графіку платежів за договором про споживчий кредит 3896904 від 27 вересня 2021 року (додаток №1 до договору про споживчий кредит 3896904); копію паспорта споживчого кредиту №3896904; платіжне доручення 57336360 від 27 вересня 2021 року на суму 20000 грн.; хронологію вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину №3896904 від 27 вересня 2021 року; копію довідки про ідентифікацію; копію картки обліку виконання договору (розрахунок заборгованості); копію відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №3896904; копію договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року; копію витягу з Реєстру боржників договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року; акт приймання-передачі реєстру боржників від 23 лютого 2022 року до договору відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23 лютого 2022 року; платіжне доручення №66788 від 23 лютого 2022року на суму 3475728 грн. 24 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст.1054 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання водному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про споживче кредитування договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України Про електронні документи та електронний документообіг, а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України Про електронну комерцію). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію №675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі Закон №675-VIII), який набув чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 12 Закону №675-VIII встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зі змісту кредитного договору №3896904 від 27 вересня 2021 року (індивідуальна частина) вбачається, що його сторонами ТОВМілоан (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) цей договір укладений в електронній формі в порядку, визначеному розділом 6 кредитного договору Порядок укладення договору, а саме в електронній формі в особистому кабінеті позичальника та підписаний зі сторони позичальника із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 1.2 договору (далі кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно з п. 1.4 договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 20000 грн (п. 1.2 кредитного договору).

Кредит надається строком на 30 днів з 27 вересня 2021 року, термін (дата) повернення і сплата комісії та процентів за користування кредитом (дата платежу) 27 жовтня 2021 року (п. п. 1.3, 1.4).

Комісія за надання кредиту: 3000 грн., яка нараховується за ставкою 15.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1.). Проценти за користування кредитом: 10200 грн., які нараховуються за ставкою 1,70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2.). Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована (п. 1.7).

Аналогічні умови надання кредиту прописані у Паспорті споживчого кредиту №3896904 від 27 вересня 2021 року та Заяві на отримання кредиту №3896904 від 27 вересня 2021 року.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору №3896904 кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

У п. 7.1 кредитного договору №3896904 встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього договору. Строк дії договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п. 1.4 договору. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього договору кредитні кошти не будуть відправлені кредитодавцем та/або не будуть отримані позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в особистому кабінеті.

За змістом п. 9.1 кредитного договору №3896904 цей кредитний договір (індивідуальна частина) є самостійним кредитним договором (правочином), що містить усі істотні умови, укладений в порядку, спосіб та формі, що відповідає вимогам законодавства.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №2-6315/11роз?яснив, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту ст.640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, ч. 2 ст. 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Особливістю консенсуальної природи кредитного договору є те, що законом допускається одностороння відмова від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором, що знайшло відображення, зокрема, у ст. 1056 ЦК України та ст. ст. 10, 14, 15 Закону України Про споживче кредитування.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно уклав кредитний договір №3896904 (індивідуальна частина) від 27 вересня 2021 року з ТОВМілоан, умовами якого передбачалося надання кредитних коштів у розмірі 20000 грн.

Проте, консенсуальна природа кредитного договору свідчить лише про те, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, але в той же час, не свідчить про те, що у позичальника автоматично виник обов`язок повернути кредит та сплатити проценти, у розмірі та на умовах зазначених в договорі, оскільки цей обов`язок є похідним від обов`язку кредитодавця надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Про це зазначено і у п. 7.1 договору про споживчий кредит №3896904 (індивідуальна частина) від 27 вересня 2021 року.

Тобто, висуваючи вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитор зобов`язаний довести належними, допустимими, достовірними та, у своїй сукупності і взаємозв`язку, достатніми доказами наявність такої заборгованості, зокрема, факт надання та отримання грошових коштів, а також розмір заборгованості.

Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц та від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц неодноразово зазначав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до с. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Зокрема, належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором/договором позики можуть бути виписки за картковими рахунками (по кредитному договору).

Згідно із правовою позицією, яка була висловлена Верховним Судом у постанові від 30січня 2018 року у справі №161/16891-15 банк (фінансова установа) зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Проте, із досліджених доказів вбачається, що до позовної заяви позивачем не додано жодного доказу, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 , як зазначено у п. 2.1 кредитного договору №3896904.

Надана до позовної заяви копія платіжного доручення 57336360 від 27 вересня 2021 року не може вважатися належним доказом надання кредиту на підставі кредитного договору, оскільки вона не відповідає за формою та змістом вимогам, встановленим постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, оскільки вона не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу (інформації про його виконання).

Зі змісту вказаного вище платіжного доручення вбачається, що грошові кошти в розмірі 20000 грн. перераховані на рахунок НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_1 .

При цьому, із поданих позивачем документів не вбачається, що відповідач зазначав будь-який картковий рахунок, зокрема, і НОМЕР_1 .

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що вказане платіжне доручення не є доказом перерахування коштів, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.

При цьому, письмових або електронних доказів, які б відповідали вимогам процесуального законодавства на підтвердження перерахунку грошових коштів саме на рахунок ОСОБА_1 , до позовної заяви позивачем не додано та відповідних клопотань про витребування відповідних доказів позивачем не заявлялося.

Тобто, позивач фактично не підтвердив належними та допустимими доказами факт виконання первісним кредитором ТОВМілоан зобов`язання щодо надання грошових коштів у сумі визначеній у п. 1.2 кредитного договору, а, відповідно, не підтвердив і факт виникнення у відповідача ОСОБА_1 обов`язку повернути кредит, сплатити комісію та проценти, у розмірі та на умовах зазначених в цьому договорі, та права вимоги первісного кредитора за цим договором.

Також позивачем до позовної заяви додано відомість про щоденні нарахування та погашення, складена ТОВМілоан, однак дана відомість не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Ця відомість із зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документом, що створений первісним кредитором, а тому інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вона була складена, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Таким чином, суд вважає, що позивач ТОВФККредит-Капітал не надало жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідача на підставі договору про споживчий кредит №3896904 від 27 вересня 2021 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачу.

З огляду на недоведеність факту надання кредиту, вимога про його повернення, як і нарахування на таку суму відсотків та комісій, не може вважатися обґрунтованою.

Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється переказ і видача коштів з рахунків, то за відсутності таких доказів позовні вимоги є недоведеними, що унеможливлює стягнення будь-яких коштів, так як суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази існування та розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №3896904.

Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що ТОВФККредит-Капітал у суді не доведено належними та допустимими доказами факту перерахування кредитних коштів за кредитним договором №3896904 на рахунок відповідача ОСОБА_1 , тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 95, 100, 259, 263 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кредит Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.