Рішення № 127405869, 16.05.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2025 року Справа № 640/37175/21 Провадження ЗП/280/548/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

15.12.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі відповідач), у якій позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №435 о/с від 08.11.2021 про відсторонення від виконання службових обов`язків з припинення виплати грошового забезпечення поліцейських, капітана поліції ОСОБА_1 (0059956).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач займає посаду оперуповноваженого відділу боротьби з організованими злочинними групами та злочинними організаціями управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. З червня 2021 року позивачу відмовлено у наданні оплачуваної щорічної відпустки за відмову вакцинуватися від COVID-19. Крім того, від позивача постійно вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також застосовувались обмеження права щодо повноцінної роботи. 08.11.2021 позивача попереджено про ознайомлення з вимогами законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб та про можливе відсторонення від виконання службових (посадових) обов`язків. Після відмови в здійсненні вакцинування щодо позивача було винесено наказ № 435 від 08.11.2021 про відсторонення від виконання службових обов`язків та припинення виплати грошового забезпечення до усунення причин, що зумовили таке відсторонення. Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ є протиправним з огляду на те, що щеплення від COVID-19 не є обов`язковим, відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності щепленні не передбачено законом.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

19.04.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву (вх.№03-14/29498/22), у якому представник відповідача зазначає, що законодавством чітко визначено як обов`язок працівників Департаменту здійснити профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (за умов відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень), так і обов`язок керівництва Департаменту здійснювати контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями Департаменту здійснювати контроль за проведенням обов`язок керівництва Департаменту здійснювати контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями Департаменту і у випадку відмови або ухилення від проведення таких щеплень відстороняти від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців Департаменту із припиненням виплати заробітної плати (грошового забезпечення). Оскільки ОСОБА_1 відмовився від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, видаючи оспорюваний наказ від 08.11.2021 №435 о/с, відповідач діяв відповідно до чинного законодавства та в межах наданих повноважень. З урахуванням наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 №380 та постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 №372, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 06.03.2022 наказом Департаменту від 06.03.2022 №88 о/с ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків. Зауважено, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.03.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву (вх№13036), у якому зазначено, що Департамент, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи і це прямо передбачено законодавством та відповідає вимогам пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236. Водночас бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення він може бути притягнений до адміністративної відповідальності. Право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовився від обов`язкового щеплення та не надав будь-яких доказів, що він має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинації. Також вказано, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 30.04.2023. З огляду на відсутність порушеного права позивача просить відмовити у задоволенні позову.

Копія ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 про прийняття справи до провадження була направлена на адресу місця реєстрації позивача, проте на адресу суду повернувся конверт із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання».

Згідно із частиною шостою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 04.03.2021 у справі № 910/6835/20).

Крім того, суд наголошує, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічне правозастосування міститься в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 №807/897/16, від 23.11.2023 у справі № 215/7312/20, від 27.06.2023 у справі № 160/23260/21, від 22.03.2023 у справі № 640/14827/19, а також ухвалі від 14.08.2023 у справі № 200/579/23.

Додатково суд поінформував позивача про розгляд справи №640/37175/21 Запорізьким окружним адміністративним судом засобами телефонного зв`язку, про що секретарем судового засідання складена телефонограма від 25.03.2025. Жодних письмових пояснень щодо предмета спору від позивача до суду не надано.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2021 у справі №640/37175/21 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду протягом 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху належним чином засвідчених копій доданих до позовної заяви документів для відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2022 у справі №640/37175/21 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2825-IX супровідним листом від 30.04.2024 № 03-19/7740/24 матеріали адміністративної справи №640/37175/21 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно правових спорах наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва. З урахуванням положень Закону України № 2825-IX та результатів авторозподілу судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (протокол доступний за посиланням: https://court.gov.ua/gromadjanam/perelik_rozpodil/), матеріали адміністративної справи №640/37175/21 скеровано за належністю до Запорізького окружного адміністративного суду, які надійшли 14.03.2025 за вх.№12099.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №640/37175/21 (провадження ЗП/280/548/25) прийнято справу до провадження, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні); зобов`язано позивача та відповідача протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали надати до суду письмові пояснення щодо актуальності цього спору та процесуальної позиції по суті заявлених позовних вимог.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 08.11.2021 №435 о/с «По особовому складу» відповідно до статті 60 Закону України «Про національну поліції», статті 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим Міністерством юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928, постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 та статті 46 Кодексу законів про працю України наказано відсторонити від виконання службових обов`язків з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення: капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з організованими злочинними групами та злочинними організаціями) управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Підстава: рапорт про відмову вакцинування ОСОБА_1 . Підстава: рапорт про відмову вакцинування ОСОБА_1 від 08.11.2021 (пункт 1 наказу)

Пунктом 2 наказу від 08.11.2021 №435 о/с припинено виплату грошового забезпечення з 08.11.2021 на період відсутності на службі через невиконання вимог законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб без поважних причин.

Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №435 о/с від 08.11.2021 про відсторонення від виконання службових обов`язків з припинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті)

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 3 Закону України від 19.11.1992 № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).

Статтею 284 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

За обставинами справи, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 подав рапорт про відмову від отримання профілактичного щеплення проти COVID-19, а також був ознайомлений з вимогами законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб та про можливе відсторонення від виконання службових (посадових) обов`язків (роботи).

Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-III (далі Закон №1645-III) визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Основними принципами профілактики інфекційних хвороб є: визнання захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності (стаття 10 Закону №1645).

Стаття 11 Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до статті 12 Закону №1645 профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Пунктами 2-3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1645-ІІІ встановлено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.

09.12.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова №1236).

29.06.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від № 677 «Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби».

04.10.2021 Міністерством охорони здоров`я України видано наказ №2153, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ № 2153). Відповідно до вказаного Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

У свою чергу, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України є міжрегіональним територіальним органом у складі кримінальної поліції Національної поліції України, який бере участь у реалізації державної політики з питань боротьби з організованою злочинністю та згідно із законодавством України здійснює оперативно-розшукову діяльність (пункт 1 Положення про Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 23.10.2019 № 1077).

З наведеного слідує, що Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України належить до органів виконавчої влади, працівники якого підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Досліджуючи правові підстави для відсторонення позивача від виконання службових обов`язків з 08.11.2021, суд зазначає, що згідно з положеннями статті 70 Закону № 580-VIII відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків (посади) здійснюється у таких випадках:

- проведення щодо поліцейського службового розслідування, - відсторонення у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України;

- здійснення щодо поліцейського кримінального провадження, - відсторонення у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України;

- у разі прийняття відповідною місцевою радою резолюції недовіри згідно з положеннями статті 87 цього Закону, - відсторонення поліцейського, який є керівником органу (підрозділу) поліції.

Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У Рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення терміну "законодавство" від 9 липня 1998 року у справі № 17/81-97 визначено, що найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Отже, терміну "законодавство" включає акти Кабінету Міністрів України, та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади до яких належить Міністерство охорони здоров`я.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону».

Відповідно до статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський серед іншого зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Разом з тим, Закон України «Про Національну поліцію» не врегульовує права та обов`язки поліцейських в сфері дотримання законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб, а також питання наслідків невиконання поліцейським його обов`язків у цій сфері.

Отже, до обставин справи є застосовними загальні положення трудового законодавства (КЗпП України) та законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб, оскільки спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства, в тому числі, і щодо відсторонення працівників від роботи з підстав, передбачених статтею 46 Кодексу законів про працю, а, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством в тому числі і у випадку недотримання законодавства в сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Запровадження уповноваженим державним органом політики обов`язкової вакцинації певних категорій осіб з метою досягнення належного рівня захисту населення від серйозного інфекційного захворювання та вироблення колективного імунітету є загальновизнаною та поширеною у світі практикою боротьби з пандемією цієї хвороби.

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

З урахуванням наведених норм та фактичних обставин справи суд вважає правильними доводи представника відповідача про те, що позивач, перебуваючи на державній службі, повинен виконувати свої обов`язки в сфері захисту населення від інфекційних хвороб, а тому на виконання Наказу №2153 позивач як поліцейський був зобов`язаний отримати обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19. У свою чергу, на виконання пункту 41-6 Постанови №1236 був зобов`язаний в строк до 08.11.2021 забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень від COVID-19 усіма підпорядкованими особами, а, починаючи з 08.11.2021 відсторонити осіб, які відмовляються або ухиляються від проведення згаданих щеплень від роботи.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач у вказані для виконання строки довів до відома позивача відомості щодо необхідності виконання Наказу №2153 з приводу обов`язку пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а також попереджав позивача про наслідки відмови/ухилення від вчинення таких дій (відсторонення від роботи без збереження заробітної плати).

Позивач мав можливість протягом тривалого часу розгляду справи пройти медичне обстеження та, у разі наявності протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 чи здійснення щеплень проти COVID-19, надати такі докази суду, проте не надав. При цьому надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров`я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров`я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров`я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.

Крім того, суд враховує, що тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 вказала, що «не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

У пункті 14.9 постанови від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що «в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Зокрема, судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач проходив службу в управлінні стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, мав звання капітана поліції та перебував на посаді оперуповноваженого відділу боротьби з організованими злочинними групами та злочинними організаціями, у зв`язку з чим мав безпосередній контакт з населенням, що могло сприяти поширенню коронавірусної інфекції COVID-19 у випадку відсутності у нього щеплення.

За наведених обставин, наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 08.11.2021 №435 о/с про відсторонення позивача від виконання службових обов`язків з 08.11.2021 є таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем наказу про відсторонення його від службових обов`язків, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, місцезнаходження: вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 43305056.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 16.05.2025.

Суддя К.В.Мінаєва