Рішення № 127405603, 16.04.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2025Справа № 910/13301/24

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал"

до Акціонерного товариства "Завод"Арсенал""

про стягнення 691 118,04 грн пені, 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 804,22 грн трьох процентів річних

Представники учасників процесу згідно з протоколом від 16.04.2025,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2024 року Казенне підприємство спеціального приладобудування "Арсенал" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Завод "Арсенал" (далі - відповідач, Завод) про стягнення 1 782 409,35 грн заборгованості за теплову енергію за період з січня по березень 2022 року, яка складається з 864 254,27 грн основної заборгованості, 691 118,04 грн пені, 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 804,22 грн трьох процентів річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку оплати за теплову енергію згідно Договору № 1/23-83-21 від 04.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/13301/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.11.2024 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

14.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

20.11.2024 перед початком засідання представником позивача подано до канцелярії суду відповідь на відзив.

Підготовче засідання 20.11.2024 було відкладено на 25.12.2024.

28.11.2024 відповідачем до суду були подані письмові заперечення на відповідь на відзив.

Через перебування судді Джарти В. В. у відпустці підготовче засідання 25.12.2024 не відбулось.

Ухвалою суду від 06.01.2025 підготовче засідання було призначене на 16.01.2025.

16.01.2025 відповідачем до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 16.01.2025 була оголошена перерва до 06.02.2025.

05.02.2025 відповідачем до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва було подане клопотання про долучення документів на підтвердження сплати основного боргу в повному обсязі, а саме у розмірі 864 254,27 грн.

У підготовчому засіданні 06.02.2025 позивачем було подане клопотання про закриття провадження у справі в частині суми сплаченого основного боргу. У підготовчому засіданні була оголошена перерва до 19.03.2025.

Ухвалою суду від 19.03.2025 судом вирішено закрити провадження у справі в частині вимоги про стягнення 864 254,27 грн основного боргу, подальший розгляд справи № 910/13301/24 здійснювати щодо позовних вимог про стягнення 691 118,04 грн пені, 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 804,22 грн трьох процентів річних та повернути Казенному підприємству спеціального приладобудування "Арсенал" з Державного бюджету України 12 963,81 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 3264 від 22.10.2024.

За наслідками підготовчого засідання 14.04.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 16.04.2025.

У судовому засіданні 16.04.2025 представник позивача підтримав поданий позов, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У свою чергу представник відповідача позов визнав частково, повідомив про сплату основної заборгованості в повному обсязі та просив зменшити заявлені до стягнення пеню, три проценти річних та інфляційні нарахування.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін суду не представлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Державним підприємством заводом «Арсенал» та Казенним підприємством спеціального приладобудування «Арсенал», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Завод «Арсенал», 04 січня 2022 року був укладений Договір №1/23-83-21 (далі - Договір) на постачання теплової енергії, згідно з п.1.1. якого КП СПБ «Арсенал» надає послуги з централізованого опалення за кодом ДК 021-2015; 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція, в приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, та вказані у Додатку № 1 до даного Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що кількість використаної теплової енергії визначається щомісячно розрахунковим методом згідно розрахунків, викладених в додатках №1 та №2 до Договору, та вказується в актах приймання-передавання енергоресурсів, що складаються представниками сторін.

Відповідно до п. 3.3. Договору авансовий платіж за теплову енергію наступного місяця в розмірі 50% Сторона-2 (ДП завод «Арсенал») здійснює до 20 числа діючого місяця за результатами використаної теплової енергії попереднього місяця. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів наступного місяця після надання послуг на підставі виставленого рахунку та підписаного Сторонами Акту приймання-передавання енергоресурсів.

Відповідно до п. 5.3. Договору за прострочення строків оплати за надані послуги, що зазначені в Договорі, Сторона 2 (Відповідач) сплачує Стороні 1 (Позивач) пеню в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення, до повного розрахунку за надані послуги.

Так, Відповідачем було використано теплової енергії: у січні 2022 року в кількості 79,233 Гкал, що підтверджується Актом приймання- передавання енергоресурсів від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 142569,01 грн; у лютому 2022 року в кількості 29,808 Гкал, що підтверджується Актом приймання-передавання енергоресурсів за лютий 2022 року від 01.03.2022 на суму 53635,44 грн; у березні 2022 року в кількості 34,374 Гкал, що підтверджується Актом приймання-передавання енергоресурсів від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 61851,34 грн.

Оскільки Відповідач всупереч умовам п. 3.3. Договору не вносив авансовий платіж, то 13 квітня 2022 року йому були виставлені рахунки-фактури на оплату використаної теплоенергії згідно з вищезазначеними актами, а саме: за січень 2022 року - № 9548/01 від 11.04.2022 на суму 142569,01 грн; за лютий 2022 року - № 9594/02 від 11.04.2022 на суму 53635,44 грн; за березень 2022 року - № 9585 від 11.04.2022 на суму 61851,34 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1209 «Деякі питання нарахування (визначення) плати за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв`язку із зміною ціни природного газу» у зв`язку зі зміною цін на природний газ, що використовується для виробництва теплової енергії, у вересні 2022 року було здійснено перерахунок нарахувань за послуги з постачання теплової енергії за опалювальний період з грудня 2021 року по березень 2022 року для категорії споживачів «Інші споживачі (крім населення)».

Враховуючи дану обставину, у зв`язку зі зміною ціни природного газу та збільшенням вартості теплової енергії проведено донарахування суми використаної Відповідачем теплової енергії в січні-березні 2022 року, в зв`язку з чим Сторонами було оформлено і підписано Акти коригування до Актів приймання-передавання теплоенергії. а саме: Акт коригування до Акту приймання-передавання енергоресурсів за січень 2022 року від 16.09.2022 на суму 346157,26 грн; Акт коригування до Акту приймання-передавання енергоресурсів за лютий 2022 року від 16.09.2022 на суму 131514,08 грн; Акт коригування до Акту приймання-передавання енергоресурсів за березень 2022 року від 16.09.2022 на суму 128527,14 грн.

На підставі даних актів Відповідачу 22.09.2022 були виставлені відповідні рахунки-фактури для проведення оплати за використану тепло енергію, а саме: № 9735 від 21.09.2022 на суму 346157,26 грн; № 9736 від 21.09.2022. на суму 131514,08 грн; № 9737 від 21,09.2022 на суму 128527,14 грн.

Разом згідно з оформленими актами Відповідачем було використано теплової енергії: в січні 2022 року на суму 488 726,27 грн; в лютому 2022 року на суму 185 149,52 грн; в березні 2022 року на суму 190 378,48 грн.

Підписання вищезазначених актів свідчить про те, що ДП заводом «Арсенал» погоджено та підтверджено факт використання теплової енергії, її кількість а також суму, на яку завод використав теплову енергію з січня по березень 2022 року. При цьому претензій щодо якості чи якихось інших недоліків при отриманні послуг заявлено не було.

Однак ДП завод «Арсенал», за твердженням позивача, яке не оспорюється відповідачем, не здійснив оплату за використану ним теплову енергію, чим грубо порушив умови Договору №1/23-83-21 від 04.01.2022 а також права та законні інтереси КП СПБ «Арсенал».

Станом на момент звернення позивача до суду загальна сума заборгованості відповідача складала 864 254,27 грн.

10.06.2024 на адресу Відповідача було повторно направлено вищезазначені рахунки-фактури на оплату використаної теплової енергії у січні-березні 2022 року, а також претензію за № 0-7/22 з вимогою погасити заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 864 254,27 грн згідно з Договором № 1/23-83-21 від 04.01.2022.

Однак дану претензію відповідач залишив без задоволення, не надавши на неї відповідь.

Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження переліку підприємств, що належать до сфери управління Державного космічного агентства України, які підлягають перетворенню в акціонерні товариства» від 26.07.2022 №2286 (зі змінами) та Наказом Державного космічного агентства України № 220 від 25.12.2023 «Про створення акціонерного товариства «Завод «Арсенал» було перетворено державне підприємство «Завод «Арсенал» (код за ЄДРПОУ 14310520) в акціонерне товариство «Завод «Арсенал» (код за ЄДРПОУ 14310520).

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до приписів статті 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Листом за № 269 від 20.04.2023 комісія з припинення ДП завод «Арсенал», розглянувши заяву КП СПБ «Арсенал» про визнання кредиторських вимог, повідомила, що передавальний акт майна, прав та обов`язків від ДП завод «Арсенал» (код ЄДРПОУ 14310520) до AT «Завод «Арсенал» (код ЄДРПОУ 14310520), містить положення про те, що усе майно, права та обов`язки ДП завод «Арсенал» стосовно всіх кредиторів, боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами, які наявні у ДП завод «Арсенал» станом на дату державної реєстрації припинення, переходять до його правонаступника - акціонерного товариства «Завод «Арсенал», включаючи зобов`язання перед кредитором - Казенним підприємством спеціального приладобудування «Арсенал».

Згідно з пунктом 4 Наказу Державного космічного агентства України № 220 від 25.12.2023 правонаступництво за Передавальним актом щодо майна, прав та обов`язків від державного підприємства завод «Арсенал» до акціонерного товариства «Завод «Арсенал» стосовно всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами, настає з моменту державної реєстрації товариства.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.02.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення - Акціонерне товариство «Завод «Арсенал».

Таким чином, відбулося припинення юридичної особи в результаті реорганізації боржника - ДП завод «Арсенал» шляхом перетворення в AT «Завод «Арсенал», а саме зміною організаційно-правової форми.

В зв`язку з тим, що до нової юридичної особи перейшло усе майно, всі права та обов`язки ДП завод «Арсенал», КП СПБ «Арсенал» заявляє даний позов саме до правонаступника боржника - акціонерного товариства «Завод «Арсенал».

З огляду на викладені вище обставини, Позивач звернувся за захистом свого порушеного права до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Відповідача 1 782 409,35 грн заборгованості за теплову енергію за період з січня по березень 2022 року, яка складається з 864 254,27 грн основної заборгованості, 691 118,04 грн пені, 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 804,22 грн трьох процентів річних.

Водночас, під час розгляду справи відповідачем було сплачено основну заборгованість в сумі 864 254,27 грн, що підтверджується наданою відповідачем платіжною інструкцією № 144 від 30.01.2025. Окрім того, відповідач просив суд врахувати його поведінку, спрямовану на сприяння легкому та швидкому розгляду справи шляхом визнання суми основного боргу, повного надання до суду необхідних документів у справі, а також враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язань за договором, майновий стан відповідача, збитковість фінансових результатів, заборгованість з заробітної плати, відсутність збитку позивача та надмірно великий розмір санкцій, порівняно з основним боргом, нарахованих позивачем та зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 1(однієї) гривні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

З огляду на вказане, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №1/23-83-21 на постачання теплової енергії від 04.01.2022, не здійснював своєчасне внесення плати за спожиті енергоресурси, внаслідок чого утворилась заборгованість за січень 2022 року - березень 2022 року в розмірі 864 254,27 грн, яка була сплачена в повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0, 1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3. Договору за прострочення строків оплати за надані послуги, що зазначені в Договорі, Сторона 2 (Відповідач) сплачує Стороні 1 (Позивач) пеню в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожен день прострочення, до повного розрахунку за надані послуги.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 691 118,04 грн пені за період з 18.04.2022 по 17.10.2024 включно, суд зазначає, що він є арифметично вірним, відповідає положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимога про стягнення пені в розмірі 691 118,04 грн є обґрунтованою.

Одночасно, відповідач просить суд врахувати його поведінку, спрямовану на сприяння легкому та швидкому розгляду справи шляхом визнання суми основного боргу, повного надання до суду необхідних документів у справі, а також враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язань за договором, майновий стан відповідача, збитковість фінансових результатів, заборгованість з заробітної плати, відсутність збитку позивача та надмірно великий розмір санкцій, порівняно з основним боргом, нарахованих позивачем та зменшити розмір пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних Одночасно, відповідач просить суд врахувати його поведінку, спрямовану на сприяння легкому та швидкому розгляду справи шляхом визнання суми основного боргу, повного надання до суду необхідних документів у справі, а також враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язань за договором, майновий стан відповідача, збитковість фінансових результатів, заборгованість з заробітної плати, відсутність збитку позивача та надмірно великий розмір санкцій, порівняно з основним боргом, нарахованих позивачем та зменшити розмір пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних до 1(однієї) гривні.

до 1(однієї) гривні.Суд зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, зазначено: «реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав».

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У даному випадку суд враховує, що порушення виконання зобов`язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).

Оцінюючи наявні матеріали справи, суд бере до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, враховує визнання відповідачем позову в частині основної заборгованості та сплату останньої в повному обсязі, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій в справах з ідентичними правовідносинами, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України до 1,00 грн. Таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Окрім цього, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані 56 804,22 грн трьох процентів річних за період з 18.04.2022 по 17.10.2024 включно та 170 232,82 грн інфляційних втрат.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку що обґрунтованим та підтвердженим матеріалами справи є стягнення з відповідача 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 676,91 грн трьох процентів річних.

При цьому, чинне цивільне законодавство України не містить чіткого визначення поняття "санкція".

У науці цивільного права сутність санкції як правового засобу в механізмі правового регулювання цивільних відносин розуміють як фінансово-правову міру відповідальності.

Санкції як правові засоби, спрямовані на забезпечення інтересів суб`єктів цивільних правовідносин і захист цивільних прав та інтересів, мають такі ознаки:

- спрямовані на усунення перешкоду задоволенні інтересів учасників цивільних правовідносин;

- виступають елементами механізму правового регулювання цивільних відносин і забезпечують його ефективне функціонування;

- призводять до негативних наслідків для особи, яка не виконала цивільного обов`язку, встановленого законом чи договором.

Можна сформулювати таке визначення санкції, як певного негативного наслідку, встановленого законом або договором, який застосовується в разі невиконання (неналежного виконання) цивільно-правового обов`язку, порушення заборон, обмежень та в інших випадках, встановлених законом.

З аналізу змісту статей 524 та 533 ЦК України можна зробити висновок, що цивільне законодавство містить визначення грошового зобов`язання, як такого, що виражається в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті і стосується права однієї особи сплатити певну кількість грошей, а іншої сторони - їх отримати.

Згідно із частиною 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За змістом статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Визначення розміру штрафних санкцій передбачено у статті 231 ГК України, якою встановлено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Стаття 233 ГК України регулює питання зменшення розміру штрафних санкцій. Так, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер, тому не можуть бути зменшенні на підставі статей 551 Цивільного кодексу та 233 Господарського кодексу України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1,00 грн пені, 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 676,91 грн трьох процентів річних.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" до Акціонерного товариства "Завод "Арсенал"" про стягнення 691 118,04 грн пені, 170 232,82 грн інфляційних втрат та 56 804,22 грн трьох процентів річних задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Арсенал"" (01010, Україна, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок, 8; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14310520) на користь Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" (01010, Україна, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, будинок, 8; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14307357) 1,00 грн (одну гривню 00 копійок) пені, 170 232,82 грн (сто сімдесят тисяч двісті тридцять дві гривні 82 копійки) інфляційних втрат, 56 676,91 грн (п`ятдесят шість тисяч шістсот сімдесят шість гривень 91 копійку) трьох процентів річних та 13 770,42 грн (тринадцять тисяч сімсот сімдесят гривень 42 копійки) судового збору.

3. У іншій частині позовних вимог про стягнення 691 117,04 грн пені, 127,31 грн трьох процентів річних та 1,91 грн судового збору відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 16.05.2025.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ