Рішення № 127385023, 05.05.2025, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 610/1651/24

провадження № 2/610/164/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2025 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Тімонової В.М.,

з участю секретаря судового засідання Черепахи А.А.,

позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача - ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

представника відповідача - Мусєвіч Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 610/1651/24 (провадження № 2/610/164/2025) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про порушення прав споживача та визнання дій Оператора ГРС протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2024 року на адресу Балаклійського районного суду Харківської області через підсистему «Електронний суд» надійшов вищевказаний позов ОСОБА_1 в якій просив:

- визнати порушеними права Позивача, як споживача Оператором ГРС, введення Позивача в оману та агресивної практики (ст. 19), порушено свободу волевиявлення споживача, порушено принцип рівності сторін договору, ціну послуги визначено неналежним чином, не надано документи, які підтверджують укладення Типового договору розподілу природного газу (п. 2, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 21 Закону "Про захист прав споживачів") та розірвання Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 05.07.2006 № 938, укладеного у листопаді 2014 року б/н, також порушення положень Цивільного законодавства України щодо волевиявлення Позивача при укладенні договору, бажання замовити послугу у підприємця та надання згоди укласти такий договір, які фактично не були надані Позивачем Оператору ГРС;

- визнати незаконним використання Оператором ГРС персональних даних Позивача без його дозволу на обробку без підписання "заяви-приєднання", а саме: ЕІС-код, Назва та опис об`єкта, Адреса об`єкта, Параметри лічильника газу, Група споживання, Перелік газових приладів, Опалювальна площа, м кв., Кількість зареєстрованих осіб, Планові об`єми споживання газу у розрізі календарних місяців, погоджувальний підпис іншого власника (співвласника) об`єкта, який уповноважує його на укладання Договору та без підписання "акту розмежування балансової належності, та експлуатаційної відповідальності сторін", який містить в собі додаткові данні об`єкта Позивача;

- визнати Типовий договір розподілу природного газу, таким що не укладений між Позивачем та Оператором ГРС за відсутності підписаної Позивачем "заяви-приєднання", "акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін", відсутності законно встановленого тарифу саме для "побутових споживачів" та використання Оператором ГРС персональних даних Позивача без його дозволу;

- визнати чинним, укладений між Позивачем та Оператор ГРС Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 05.07.2006 № 938 укладений у листопаді 2014 року б/н. та зобов`язати Оператора ГРС виконувати - надавати послуги Позивачу відповідно цього договору;

- визнати, що Оператор ГРС (монополіст) немає повноважень встановлювати тариф для "побутових споживачів" - Позивача, а тариф на розподіл природного газу встановлений рішенням (індивідуальним актом) НКРЕКП для Оператора ГРС та не є законно встановленим тарифом для населення (побутових споживачів) та Позивача;

- зобов`язати Оператора ГРС здійснити перерахунок Позивачу плати за послуги згідно з умовами чинного укладеного у листопаді 2014 року б/н Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938 та повернути Позивачу платежі, нараховані на підставі Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498, який не укладений між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Позивачем та Оператором ГРС у листопаді 2014 року було укладено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання без номера. За умовами п. 42 цього договору він "набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно пролонгованим, якщо за місяць до закінчення терміну однією із сторін не буде заявлено про відмову від цього договору або його перегляд. Договір за погодженням сторін може бути розірваний достроково". На даний час цей договір не є розірваним, а тому є чинним. Оператор ГРС не пропонував розірвати цей договір. Позивач також не заявляв про розірвання цього договору. Однак, Оператор ГРС надсилає Позивачу рахунки на послуги розподілу природного газу, які не передбачені Типовим договором про надання населенню послуг з газопостачання укладеного у листопаді 2014 року б/н. Оператор ГРС посилається на ніби укладений між ними Типовий договір розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498. Позивач не укладав цей договір, не підписував "заяву-приєднання" та "акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності", не надавав згоди на обробку персональних даних та не погоджував тариф, який встановлений тільки для Оператора ГРС, а не для населення - "побутових споживачів". Вказав, що дослідивши Типовий договір розподілу природного газу, затв. Рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498, встановив: п. 1.2. Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494. Виходячи з цього пункту договору, то він має відповідати Закону України "Про ринок природного газу", ст. 13 Закону якого для "побутового споживача" не визначено обов`язку укладати цей договір розподілу, а відповідно ст. 40. Закону встановлено обов`язок Позивача укладати договори із "замовниками" - суб`єктами господарювання. Кодекс ГРС не є актом цивільного законодавства, а НКРЕКП є Регулятором для монополістів - суб`єктів господарської діяльності, а тому не може регулювати цивільно-правові відносини. Що знайшло своє відображення у Постанові ВС від 23 листопада 2023 року (справа № 641/8379/21). п. 1.3. договору розподілу "Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ", та/або документально підтверджене споживання природного газу». Виходячи з цього пункту цей договір є договором приєднання, про що не зазначено в Законі "Про ринок природного газу". Однак в ч. 2 ст. 40. Закону "Про ринок природного газу" визначено, що цей договір є тільки публічним. Тобто не є договором приєднання, а також не є договором про надання житлово-комунальних послуг відповідно Закон "Про житлово-комунальні послуги". Загальновідомим фактом є, що НКРЕКП не є видавником актів цивільного законодавства щодо договорів з «побутовими споживачами», а тому Позивач не має обов`язку укладати цей договір. НКРЕКП є Регулятором - видавником актів господарського законодавства для суб`єктів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці факти визначені в законах "Про НКРЕКП" та в Законі "Про ринок природного газу". Позивач не є суб`єктом господарської діяльності. Стверджує, що укладення договору з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України не відповідає цим статтям. Адже сукупність значення цих статей вказує на наявність волевиявлення Позивача замовити послугу у підприємця та укласти такий договір надавши згоду, які фактично не були надані Позивачем Оператору ГРС. Також важливою умовою цього договору є підписання «заяви-приєднання», яка містить в собі таку умову "Своїм підписом Споживач підтверджує згоду на автоматизовану обробку його персональних даних, а саме: "ЕІС-код, Назва та опис об`єкта, Адреса об`єкта, Параметри лічильника газу, Група споживання, Перелік газових приладів, Опалювальна площа, м кв., Кількість зареєстрованих осіб, Планові об`єми споживання газу у розрізі календарних місяців, погоджувальний підпис іншого власника (співвласника) об`єкта, який уповноважує його на укладання Договору" згідно з чинним законодавством та можливу їх передачу третім особам, які мають право на отримання цих даних відповідно до чинного законодавства, у тому числі щодо кількісних та/або вартісних обсягів наданих за Договором послуг". Отже, Позивач не тільки не підписував такої заяви, а й не надавав Оператор ГРС згоди на використання персональних даних, як і не надавав такої згоди у Типовому договорі про надання населенню послуг з газопостачання, укладеного у листопаді 2014 р. без номера. Фактичною обставиною неукладення Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови є відсутність волевиявлення Позивача сплачувати рахунки за розподіл природного газу за наявності іншого чинного Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання укладеного у листопаді 2014 року б/н та відсутності обов`язку побутового споживача укладати договір розподілу газу у статті 13 ЗУ "Про ринок природного газу". Факт споживання природного газу за договором з іншою юридичною особою - постачальником не може бути доказом надання Оператором ГРС Позивачу послуг розподілу газу за відсутності, як волевиявлення, так і без укладеного договору з наданням персональних даних та без законно встановленого тарифу саме для «побутових споживачів» відповідним уповноваженим центральним органом виконавчої влади відповідно статті 116 Конституції України та статтею 5 Закону України "Про ціни та ціноутворення". Адже, постачальник природного газу здійснює постачання природного газу Позивачу за наявності між Позивачем та Оператором ГРС Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, укладеного у листопаді 2014 року б/н. п. 1.4 "заява-приєднання - письмова заява-приєднання Споживача до умов цього Договору, складена відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем, що містить персоніфіковані дані щодо Споживача та його об`єкта та є невід`ємною частиною цього Договору" персоніфіковані дані - персоніфіковані дані щодо Споживача та його об`єкта (назва, П.І.Б., ЕІС-код, перелік вузла(ів) обліку та відповідні дані вузла обліку тощо), визначені в заяві-приєднанні, які є достатніми для проведення взаєморозрахунків та визначення об`єму споживання природного газу. Виходячи з цього пункту договору розподілу, "заява-приєднання" є обов`язковим документом для дійсності договору та для проведення розрахунків та визначення об`єму споживання природного газу. Отже, це означає, що для остаточного укладення договору споживач зобов`язаний надати підписану "заяву-приєднання". Позивач не підписувала таку "Заяву-приєднання". Згідно з пунктом 1.4 договору розподілу, "заява-приєднання" є неодмінною частиною договору розподілу природного газу. Це означає, що для повного укладення та вступу в силу договору споживач зобов`язаний надати підписану "заяву-приєднання". п. 6.1. Оплата вартості послуги Оператора ГРС з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРС, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Стверджує, що Регулятор (НКРЕКП) встановлює тарифи на послуги розподілу природного газу для Операторів ГРМ, якими є оператори газорозподільних систем (ГРС). Однак НКРЕКП не уповноважений встановлювати тарифи для населення України - побутових споживачів. Адже відповідно ч. 3 ст. 37 Закону "Про ринок природного газу" «Оператор газорозподільної системи забезпечує здійснення покладених на нього цим Законом функцій за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів». Вважає, що послуга "розподілу природного газу" та "плата за річну замовлену потужність" це різні за значенням терміни або послуги. Компетенція Регулятора щодо цін/тарифів визначена ч. 3 ст. 4 Закону "Про ринок природного газу", а ч. 6 ст. 4 Закону "Про ринок природного газу" встановлено, що "Ціни на ринку природного газу, що регулюються державою (зокрема тарифи на послуги транспортування, розподілу, …). Саме державою, а не Регулятором! Тобто цим Законом повноважень встановлювати ціни для населення - для побутових споживачів організації під назвою НКРЕКП не надано. п. 6.2. Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. Вважає, що цей пункт протирічить законодавству України, яким не визначено уповноваженого центрального органу виконавчої влади встановлювати тарифи на розподіл природного газу саме для громадян України (населення) - «побутових споживачів», окрім Кабінету Міністрів України. п. 9.1. Оператор ГРМ має право припинити/обмежити розподіл природного газу Споживачу в порядку та у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем, у тому числі у разі: 1) несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за цим Договором; 2) відсутності Споживача в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника у розрахунковому періоді; 4) несанкціонованого відбору природного газу, крім перевищення добового підтвердженого обсягу природного газу. Виходячи з цього пункту Оператор ГРС мав час з жовтня 2015 року до жовтня 2017 року укласти договори з "замовниками" або припинити/обмежити розподіл природного газу Позивачу. Однак, Оператор ГРС своєю поведінкою засвідчив свою волю до настання відповідних правових наслідків, що відповідає ст. 205 ЦК України та ч. 3 ст. 205 ЦК України "У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням». Враховуючи термін позовної давності, то Оператор ГРС своїми діями затвердив факт відсутності укладеного між сторонами саме Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498. При цьому слід взяти до уваги, що Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання укладеного у листопаді 2014 року б/н. був укладений між сторонами, про що свідчить сам договір з мокрою печаткою, даними сторін та підписами. Стверджує, що виходячи з положень розділів ХІ та ХІІ договору Оператор ГРС мав би зробити все необхідне для укладення Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498. Однак Оператор ГРС не надав відповіді та інформації на запити Позивача щодо встановлення його повноважень після зміни форми державної власності на недержавну та повноважень на встановлення тарифів для побутових споживачів. Вважає, що Оператор ГРС усунувся від виконання своїх обов`язків навіть за умовами Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498. п. 12.7. Складений Сторонами акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін є невід`ємною частиною цього Договору. Виходячи з цього пункту, Оператор ГРС без наявності підписаного сторонами «акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», Типовий договір розподілу природного газу не може вважатися укладеним. Адже має бути визначено межі відповідно глави 5 "Порядок визначення межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності" Розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС та як того вимагає пункт 2.5 вимог до провадження господарської діяльності з розподілу природного газу рішення НКРЕКП у формі постанови № 201 від 16.02.2017 року. Отже, "заява-приєднання" та "акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" мають значний вплив на дійсність договору розподілу природного газу: пункт 1.4 договору визначає "заяву-приєднання" як неодмінну частину договору. Пункт 12.7 визначає "акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" як неодмінну частину договору. В контексті Типового договору розподілу природного газу сплата рахунка та підтверджене споживання газу мають менше значення для визнання договору укладеним, порівняно з заявою-приєднанням та актом розмежування. Хоча договір допускає можливість акцептування договору шляхом: Сплати рахунку; Документально підтвердженого споживання природного газу. Ці дії не замінюють необхідність: Підписання заяви-приєднання. Складення та підписання акту розмежування. Вказав, що двозначні та несправедливі положення в договорі розподілу природного газу є нечесною підприємницькою практикою та введенням в оману: п. 1.1. Цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним, п. 1.2. Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем. Однак ст. 13 ЗУ "Про ринок природного газу" обов`язку споживача укладати договір розподілу природного газу не встановлено, а тому і положення Кодексу ГРС не можуть зобов`язувати споживача до укладення цивільних відносин.

Зазначив, що Оператор ГРС не інформував Позивача про внесені в односторонньому порядку зміни до типового договору розподілу рішеннями НКРЕКП № 1437 від 27.12.2017, № 691 від 12.07.2018, № 2080 від 07.10.2019, № 1469 від 29.07.2020, № 2033 від 06.11.2020, № 1909 від 29.10.2021, № 2188 від 17.11.2021, № 416 від 03.05.2022 та не конкретизував його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГКУ), не було обговорено в індивідуальному порядку умови договору (ст. 3 ДИРЕКТИВИ РАДИ 93/13/ЄЕС від 05.04.1993 р.), порушено свободу волевиявлення споживача, ціна/тариф на розподіл встановлена для Оператора ГРС, а не для населення - споживачів, відсутні документи, які підтверджують виконання договору (п.п. 2, 7, 8 ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про захист прав споживачів"). Вказав, що загальновідомим фактом є, що ціна/тариф на послуги розподілу природного газу для "побутових споживачів" не встановлюється монополістом - Оператором ГРС, а затверджується Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Це гарантує зрозумілість, прозорість, справедливість та обґрунтованість тарифу, а також захист прав "побутових споживачів". Однак такого нормативно-правового акту щодо повноважень НКРЕКП не існує, а монополіст - Оператор ГРС такого права немає. Ціна/тариф на природний газ та ціна/тариф на послуги з його розподілу - це два різних платежі. Плата за постачання природного газу є визначеним у ст. 13 Закону "Про ринок природного газу" обов`язком "побутового споживача". Отже, посилання Оператора ГРС на такі обставини, як "та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 1.3) суперечать смислу права на волевиявлення "побутового споживача", розумності та справедливості, зловживання монопольним становищем на ринку та більше схоже на нав`язування, нечесної та/або агресивної підприємницької практики та/або примушування до виконання цивільно-правових відносин з використанням юридичного конструкта.

Позивач звертався до Оператора ГРС із запитом на надання інформації та встановив те, що Оператор ГРС нараховує йому послуги за розподіл природного газу на підставі Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498 який Оператором ГРС з Позивачем фактично не укладався, порушивши таким чином права Позивача, як споживача, та свободу волевиявлення, а також право користування послугами відповідно укладеного у листопаді 2014 року б/н. та не розірваного Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання (затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938). Однак Оператор ГРС, не розірвавши чинний договір з Позивачем, нав`язує свої умови, гірші, ніж ті що є в укладеному у листопаді 2014 року б/н. Типовому договорі про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938 та вимагає оплати послуг розподілу не дотримуючись положень ЗУ "Про ринок природного газу", Кодексу ГРС та умов Типового договору розподілу природного газу затв. рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30.09.2015 № 2498, на який посилається сам Оператор ГРС, отже вважає, що: порушується принцип рівності сторін договору; обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про правосуб`єктність та повноваження Оператора ГРС на право здійснювати діяльність та користуватись газорозподільними системами, власником яких є держава та неналежності такого Оператора ГРС до суб`єктів господарювання державного сектору економіки; ціна/тариф на розподіл природного газу встановлено рішенням (актом індивідуальної дії) НКРЕКП у формі постанови для Оператора ГРС, а не для споживачів, тобто ціну визначено неналежним чином; в Оператора ГРС відсутні документи, які підтверджують укладення та чинність Типового договору розподілу природного газу (заява-приєднання та акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності без яких цей договір не може вважатись укладеним); здійснення Оператором ГРС нечесної, оманливої та агресивної практики; порушено право користуватися умовами укладеного у листопаді 2014 року б/н. Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938, який не був розірваний за умовами п. 42 договору та нав`язується інший Типовий договір розподілу природного газу, який фактично не укладений та відсутні докази припинення попереднього договору.

Вважає, що дії Оператора ГРС є незаконними та ґрунтуються на припущеннях та нечесній оманливій та агресивній практиці з примушуванням до виконання цивільно-правових відносин всупереч Цивільному законодавству України

Позивач користується природним газом керуючись статтями 3, 13, 22 Конституції України, постачання якого здійснюється газопостачальною компанією відповідно статті 13 ЗУ "Про ринок природного газу". Отже, цей постачальник природного газу виконує свій обов`язок з постачання природного газу, що відповідає "ЗУ "Про ринок природного газу", ціна на який вільно встановлюється між постачальником та споживачем з 1 серпня 2020 року, тобто є договірною (пояснення НКРЕКП). За період з жовтня 2015 року по теперішній час у Оператора ГРС не було будь-яких претензій щодо відсутності укладеного Типового договору розподілу природного газу та обов`язкових до нього додатків, а саме "заяви-приєднання" та "акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності", які він мав укласти відповідно рішення НКРЕКП у формі постанови № 2494 від 30.09.2015 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем" Оператор ГРС мав забезпечити укладення актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін по об`єктах побутових споживачів - протягом двох років з дня набрання чинності цією постановою. Тобто до жовтня 2017 року. Однак, Оператор ГРС був "зобов`язаний в установлені законодавством строки здійснити заходи з укладання акту" (абз. 3 п. 1 глави 5 розділу 1) не виконав рішення НКРЕКП та без дозволу Позивача невідомо звідки отримав персональні дані Позивача та використовує їх.

Вказав, що ЗУ "Про ринок природного газу" надано повноваження НКРЕКП регулювати цивільно-правові відносини між суб`єктами господарювання у сфері енергетики та комунальних послуг, а не «побутових споживачів», а також не має права встановлювати тарифи для «побутових споживачів». Адже НКРЕКП є Регулятором для суб`єктів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, якими не є «побутові споживачі» та Позивач. Положення ЗУ "Про ринок природного газу", як і правила, норми, порядки, методики, затверджені рішеннями НКРЕКП у формі постанов, стосуються технічних та безпекових регламентів експлуатації ГРС операторами ГРС та не стосуються цивільних (договірних) відносин з "побутовими споживачами", а тому застосування юридичного конструкта у Кодексі ГРС та Типовому договорі розподілу природного газу можна віднести до нечесної комерційної практики, що відповідає ст. 19, ст. 21 ЗУ "Про захист прав "споживачів" та Директиві ЄП і Ради 2005/29/ЄС від 11.05.2005р.) "споживач звільняється від обов`язку сплачувати будь-яку винагороду у випадках не запитуваного постачання товарів, води, газу, електроенергії, централізованого теплопостачання чи постачання цифрового контенту або не запитуваного надання послуг, заборонених ст. 5(5) і п. 29 додатка І до Директиви 2005/29/ЄС. У таких випадках відсутність відповіді від споживача після такого не запитуваного постачання або надання не вважається згодою". Вживання Оператором ГРС посилань до Кодексу ГРС, який є простим збірником правил, є вживанням юридичного конструкта, або введення в оману та нечесної практики. Адже цей Кодекс ГРС затверджено Регулятором монополістів - НКРЕКП для суб`єктів господарювання, а не для "побутових споживачів". Застосування положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо статусу фізичних осіб та укладення договорів не стосується Типового договору розподілу природного газу : відповідно п. 1 ст. 2 ЗУ "Про ЖКП" "Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Тобто положення цього закону стосуються тільки тих відносин, які виникають відповідно саме цього Закону, а не спеціального ЗУ "Про ринок природного газу". Вказав, що відповідно статті 4 ЗУ "Про ринок природного газу" НКРЕКП ще не набув повноважень встановлювати ціни та тарифи для населення, а встановлення тарифів на розподіл природного газу для Операторів ГРС на підставі рішення НКРЕКП у формі постанови - акта індивідуальної дії (19, ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства) не дає права Оператору ГРС встановлювати ціну/тариф на послуги розподілу природного газу без узгодження з "побутовим споживачем".

Зазначив, що укладеним між Позивачем та Оператором ГРС є укладений у листопаді 2014 року б/н. Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938, а рішення НКРЕКП у формі постанов є актами індивідуальної дії для суб`єктів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг і на населення (споживачів), в т. ч. на Позивача не розповсюджуються. Тобто "Кодекс ГРС", Типовий договір розподілу природного газу, Рішення НКРЕКП у формі постанови "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу ДЛЯ Оператора ГРС» не є актами цивільного законодавства, що знайшло своє відображення у Постанові ВС від 23 листопада 2023 року (справа № 641/8379/21), якою встановлено, що "за своєю сутністю договір є публічним договором, що вирішення того, які норми підлягають застосуванню (ЦКУ чи Кодекси НКРЕКП) то потрібно застосовувати ст. 4 ЦКУ з урахуванням того, що Кодекси НКРЕКП затверджені постановами НКРЕКП, до повноважень якої не віднесено видання нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини. Оскільки Кодекс не є актом цивільного законодавства, тому він не може регулювати цивільні відносини, зокрема і щодо порядку укладення договорів.". Тому до спірних відносин в частині визначення моменту укладення договору … застосуванню підлягають статті 633, 638-642 ЦК України".

Вважає, що Оператором ГРС не надано доказів щодо повноважень на право господарського відання газорозподільними системами та місцевими (локальними) трубопроводами відповідно статті 37 Закону України "Про ринок природного газу". Оператором ГРС порушуються права Позивача, як споживача за ст. 19, ст. 21 Закону "Про захист прав "споживачів" та положень ЦК України. Позивач не надавав Оператору ГРС свої персональні дані та не надавав згоди на обробку персональних даних, а тому персональні дані відповідно до пункту 3 статті 15 ЗУ "Про захист персональних даних" "Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку".

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 10.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

07 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» на адресу суду надійшов відзив АТ «Оператор ГРС «Харківгаз» на позовну заяву, відповідно до якого, проти заявлених позовних вимог заперечували повністю, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та діючому законодавству. Вказує на те, що позиція позивача щодо чинності на даний час укладеного ним Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання є хибною. Пунктом 2 цього договору передбачено, що Виконавцем надаються наступні послуги: постачання природного або скрапленого газу; технічного обслуговування та ремонту внутрішньо будинкових систем газопостачання та дворових газопроводів. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 19 червня 2017 року № 809 ПАТ «Харківгаз» (код ЄДРПОУ 03359500) було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПАТ «ХАРКІВГАЗ», відповідно до додатка. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 391 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи не може провадити діяльність з видобутку, транспортування або постачання природного газу. Отже, починаючи з 19.07.2017 ПАТ «Харківгаз» було заборонено здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу, внаслідок чого його зобов`язання з постачання природного газу за укладеним з позивачем Типовим договором про надання населенню послуг з газопостачання припинилися неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Також, факт чинності укладеного позивачем Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання спростовується самим позивачем у його позовній заяві, де він стверджує, що є включеним до Реєстру споживачів постачальника "Нафтогаз України", на підставі укладеного Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання затв. Постановою КМУ від 5.07.2006 № 938. Зазначене свідчить, що позивач реалізуючи своє право, передбачене ч. 1 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», змінив постачальника природного газу, шляхом укладання з новим постачальником Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1386/27831, оскільки Постанову КМУ від 5.07.2006 № 938 було скасовано, а відповідно до п. 2 зазначеної постанови НКРЕКП суб`єктів господарювання, що здійснюють на підставі ліцензії діяльність з постачання природного газу побутовим споживачам, було зобов`язано привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам. Також, зі змісту укладеного позивачем у листопаді 2014 року Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання без номера, вбачається, що його було укладено між позивачем та ПАТ «Харківгаз», тобто зовсім з іншою юридичною особою аніж відповідач. Таким чином, вимоги позивача, викладені в п.п. 3, 6, 8 прохальної частини позовної заяви не можуть вважатися доведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо заперечень позивача факт укладання Типового договору розподілу природного газу з відповідачем, обґрунтовуючи тим, що він не підписував "заяву-приєднання" та "акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності", не надавав згоди на обробку персональних даних та не погоджував тариф, який встановлений тільки для Оператора ГРС, а не для населення - "побутових споживачів" зазначили, що відповідно до підпункту 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG. Підпунктом 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини. Вважає, що зазначені положення Закону України «Про ринок природного газу» спростовують твердження позивача, що замовниками вважаються тільки суб`єкти господарювання. Зазначили, що ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» відноситься до глави 5 цього Закону, що регулює відносини з постачання природного газу, а не його розподілу, натомість ст.. 40 цього Закону чітко встановлює, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу. Те, що в Законі договір розподілу природного газу визначено публічним не означає, що він не може бути договором приєднання, оскільки, відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) й в такому випадку, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. А така позиція позивача, що договір розподілу природного газу не є договором про надання житлово-комунальних послуг відповідно до Закону "Про житлово-комунальні послуги", спростовується положеннями цього Закону. Відповідно до пункту 5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Відповідно до ч. 3 ст. 12 зазначеного Закону істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання. Виходячи з аналізу вказаних положень Закону, а також судової практики, відповідно до якої суть правовідносин за договором слід встановлювати за змістом умов договору, а не за його назвою, можна констатувати, що Типовий договір розподілу природного газу за своєю суттю є договором про надання житлово-комунальних послуг, оскільки його результат, спрямований на забезпечення умов проживання та/ або перебування осіб, відносини за цим договором регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Типовий договір розподілу природного газу містить всі істотні умови, встановлені законом для договору про надання житлово-комунальної послуги. Вказали, що відповідно до висновків ВС, викладених у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 641/8379/21, Кодекс ГРМ не належить до актів цивільного законодавства, він тем не менш, є нормативним документом, прийнятий уповноваженим законом органом в межах встановлених законом повноважень, що визначає правила обов`язкові для виконання всіма суб`єктами ринку природного газу, до яких відносяться й споживачі. Відповідно до п.п. 1, 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ суб`єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом. Пунктом 1 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827, визначено, що підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є: наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об`єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального EIC-коду як суб`єкту ринку природного газу; наявність у побутового споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу побутовим споживачам та дотримання його умов; відсутність простроченої заборгованості побутового споживача перед діючим постачальником за поставлений природний газ (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки розрахунків. Зазначене свідчить, що без укладання договору розподілу природного газу з Оператором ГРМ споживач не має права отримувати природний газ від постачальника такого газу, що спростовує твердження позивача про відсутність в нього обов`язку на укладання договору розподілу природного газу. Отже, із суті договору розподілу природного газу слідує, що позивач помиляється, що на укладення договору розподілу природного газу з відповідачем з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України позивачем не була надана згода на його укладання, адже об`єкт позивача вже підключений до газорозподільної системи, цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості отримання природного газу нічим не обмежений, позивач на свій розсуд може здійснювати споживання природного газу. Таким чином, сам тільки факт споживання природного газу позивачем свідчить про надання такої згоди.

Щодо відсутності підписаної Позивачем "заяви-приєднання", "акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін", відсутності законно встановленого тарифу саме для "побутових споживачів" та використання Оператором ГРС персональних даних Позивача без його дозволу, зазначили, що відповідно до п. 1.3 Типового договору розподілу природного газу фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Отже, як вбачається зі змісту цієї норми умовами договору передбачено достатність будь-якого окремого юридично рівнозначного факту, щоб підтвердити акцептування договору споживачем, а саме: надання підписаної Споживачем заяви-приєднання та/або сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу. Відповідно до глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому Оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань. Побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу. У разі неотримання Оператором ГРМ до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по об`єкту споживача за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача, з урахуванням вимог цього Кодексу. Таким чином, факт споживання позивачем природного газу встановлюється на підставі показань лічильника самого позивача, які можуть бути отримані відповідачем шляхом здійснення контрольного зняття показань.

Що стосується акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, то наявність цього акту необхідна переважно для споживачів, що не є побутовими, що слідує з наведених нижче норм Кодексу ГРМ. Так, відповідно до лави 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту споживача, що не є побутовим, здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і споживачем на підставі даних комерційних ВОГ, визначених договором розподілу природного газу між Оператором ГРМ і споживачем, та з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності (точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку), розрахунок об`єму нормативних та виробничо-технологічних втрат/витрат природного газу, які виникають від місця встановлення комерційного вузла обліку до межі балансової належності, додаються/віднімаються до/від об`єму, визначеного комерційним вузлом обліку. Втім, для споживача, що є побутовим розрахунок об`єму нормативних та виробничотехнологічних втрат/витрат природного газу, які виникають від місця встановлення комерційного вузла обліку до межі балансової належності не здійснюється. Окрім цього, постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131 відповідача було зобов`язано до 01.09.203р. надати НКРЕКП оформлені належним чином акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності з усіма суміжними суб`єктами ринку природного газу (крім споживачів).

Щодо відсутності законно встановленого тарифу саме для "побутових споживачів", а також щодо вимог позивача, наведених в п. 7 прохальної частини його позовної заяви, то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п. 5 розділу Х Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за № 1434/29564, рішення про встановлення тарифу приймається НКРЕКП, отже й вимоги повинні пред`являтися саме НКРЕКП, а не відповідачу. Вказали, що позивач здійснює діяльність із розподілу природного газу відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України», якою було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Кіровоградської області (крім м. Гайворон), зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131, починаючи з 01.07.2023 року ліцензійну територію діяльності було поширено на територію Харківської області. Водночас, постановою НКРЕКП № 1132 від 28.06.2023 року "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ХАРКІВГАЗ», з 01.07.2023 року АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ" зупинено дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, видану відповідно до постанови НКРЕКП від 19 червня 2017 року № 809. Таким чином, відбулася зміна Оператора ГРМ. Станом на 01.07.2023 по особовому рахунку, відкритому за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я позивача обраховувалися показання, встановленого у домоволодіння лічильника газу, що складали 7672 м3. Показання лічильника газу зняті 25.09.2023 та 20.11.2023 складали 7705 м3 та 7921 м3 відповідно. Станом на 31.01.2024 в розрахунках враховані повідомлені позивачем показання, що складали 8794 м3. Отже, має місце споживання позивачем природного газу, яке було зафіксовано на підставі показань лічильника газу, встановленого у домоволодінні позивача, що є підтвердженням акцептування позивачем Типового договору розподілу природного газу. Стосовно використання персональних даних позивача зазначили, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем. Відповідно до положень ст. 4 цього Закону суб`єктами відносин, пов`язаних із персональними даними, є: суб`єкт персональних даних; володілець персональних даних; розпорядник персональних даних; третя особа. Частиною 2 ст. 5 зазначеного Закону персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Згідно з ч. 6 ст. 6 цього Закону не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Позивачем не надано жодних доказів, що ним персональні дані були віднесені до конфіденційної інформації. Водночас, статтею 11 Закону визначені наступні підстави для обробки персональних даних: захист життєво важливих інтересів суб`єкта персональних даних; необхідність виконання обов`язку володільця персональних даних, який передбачений законом; необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб`єкта персональних даних у зв`язку з обробкою його даних переважають такі інтереси. Як було зазначено вище, для отримання природного газу побутовий споживач повинен укласти договір розподілу природного газу. Такий обов`язок, зокрема встановлений Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом ГРМ та Правилами постачання природного газу. Враховуючи зазначене, а також з метою захисту життєво важливих інтересів позивача, а саме: забезпечення цілодобового доступу до газорозподільних мереж та отримання природного газу, попереднім Оператором ГРМ були надані відповідачу персональні дані споживачів. При цьому, для зручності споживачів номери особових рахунків, що використовуються в електронній абонентській базі відповідача, залишилися таким ж, які були до зміни Оператора ГРМ. Стверджують, що Типовий договір розподілу природного газу від 01.07.2023 між позивачем та відповідачем по особовому рахунку, відкритому за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я позивача, було укладено належним чином, що свідчить про відсутність порушення відповідачем прав споживача на свободу волевиявлення споживача, на рівність сторін договору, на визначення ціни послуги, в т. ч. шляхом введення споживача в оману та агресивної практики (т. 1 а.с. 97-104).

15.10.2024 представником АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» подано додаткові пояснення у яких вказали, що в п 7 прохальної частини позовної заяви позивачем заявлено вимогу про визнання, що Оператор ГРС (монополіст) немає повноважень встановлювати тариф для "побутових споживачів" - Позивача, а тариф на розподіл природного газу встановлений рішенням (індивідуальним актом) НКРЕКП для Оператора ГРС та не є законно встановленим тарифом для населення (побутових споживачів) та Позивача. Оскільки, тариф на послуги розподілу природного газу встановлено НКРЕКП постановою від 30.12.2023 №1944 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ», то ухвалення рішення суду у цій справі на користь Позивача в цій частині призведе до того, що тариф, встановлений НКРЕКП для Харківської філії не буде вважатися таким, що законно встановлений для населення (побутових споживачів) та Позивача, що може свідчити, що рішенням суду можуть зачіпатися права та обов`язки НКРЕКП, як органу державної влади, який прийняв цей нормативно-правового акту. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу. Відповідно до ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» побутовий споживач- це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність. Розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу. Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним. Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі -Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України (стаття перша Закону). До сфери діяльності Регулятора належить, зокрема державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, утому числі діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу (стаття друга Закону). Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг (ч.2 статті третьої Закону). Статтею 14 Закону встановлено, що Регулятор на своїх засіданнях, зокрема: розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції; розглядає і схвалює в межах своїх повноважень проекти актів законодавства, пропозиції стосовно вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг; приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції; розглядає справи щодо видачі ліцензій та дотримання суб`єктами господарювання ліцензійних умов, а також щодо застосування санкцій за порушення ліцензійних умов та законодавства з питань державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суміжних ринків (частина четверта). Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження. Регулятор веде реєстр всіх прийнятих рішень та забезпечує вільний доступ до них на своєму офіційному веб-сайті у затвердженому ним порядку (частина шоста). Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п`яти робочих днів з дня їх прийняття. Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності (частина сьома). Рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (частина дев`ята). Відповідно до статті 17 Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема: приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; розробляє та затверджує нормативно-правові акти, у тому числі: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; порядки контролю за дотриманням вимог законодавства у відповідній сфері регулювання та ліцензійних умов; правила ринку, правила ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку та зміни до них відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії"; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них; порядки (методики) приєднання до електричних, теплових, газових мереж, розрахунку плати за приєднання та фінансування послуг з приєднання; порядок ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Регулятором; затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до закону; здійснює сертифікацію операторів системи передачі, газотранспортної системи та операторів газосховищ відповідно до встановленого ним порядку. Отже, згідно наведених положень Законів Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у межах своїх повноважень видала постанову від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131 (див. за посиланням https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-vidachu-licenziyi-z-rozpodilu-prirodnogo-gazu-tov-gazorozpodilni-merezhi-ukrayini) (постанови від 26 грудня 2022 р. № 1839 та 28.06.2023 № 1131). Починаючи з 01.07.2023 року ліцензійну територію діяльності було поширено на територію Харківської області. Водночас, постановою НКРЕКП № 1132 від 28.06.2023 року "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ХАРКІВГАЗ», з 01.07.2023 року АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ" зупинено дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, видану відповідно до постанови НКРЕКП від 19 червня 2017 року № 809. Таким чином, відбулася зміна Оператора ГРМ. У межах своїх повноважень, визначених Законами, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердила Кодекс газорозподільних систем (постанова від 30 вересня 2015 року №2494, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824) і Типовий договір розподілу природного газу (постанова від 30 вересня 2015 року № 2498, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829). Згідно ст.5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, комунальні послуги, зокрема послуги з постачання та розподілу природного газу. Відповідно до ст.6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема споживачі (індивідуальні та колективні); виконавці комунальних послуг. Згідно п.1 ч.2 цієї статті виконавцями комунальних послуг, зокрема, послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача. Згідно п.5 ч.2 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно ч.ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона -підприємець, взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Положеннями ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Відповідно до п.1.3. Типового договору розподілу природного газу фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Наведене положення типового договору у частині підтвердження факту приєднання до його умов і виникнення у споживача обов`язку оплачувати фактично спожиті послуги узгоджується із сталою судовою практикою, згідно якої відсутність письмово оформленого договору із виконавцем послуг не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані йому послуги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18) (т. 2 а.с. 32-36).

05.12.2024 представником АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» подано додаткові пояснення у яких вказали, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), від 28.06.2023 № 1132 з 01.07.2023 було зупинено дію ліцензії на розподіл природного газу, виданої АТ «Харківгаз», яким надавалися вказані послуги споживачам Харківської області. Постановою НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України», було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території Кіровоградської області (крім м. Гайворон), а змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131, починаючи з 01.07.2023 ліцензійну територію діяльності ТОВ «Газорозподільні мережі України» було поширено на територію Харківської області. Взаємовідносини пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 (надалі - Кодекс). Згідно з п.1 глави 3 розділу VI Кодексу, споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками, зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається. Відповідно до п.4 розділу 3 глави VI Кодексу Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору. У липні 2023 року всім фактично підключеним до/через ГРМ споживачам разом із рахунком за послуги з розподілу природного газу, в якому були наведені всі реквізити Філії, було направлено сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу. Зазначили, що на зовнішній стороні направленого споживачам аркуша, який на внутрішньому боці містив рахунок за липень 2023 року та заяву-приєднання, були розміщені: інформаційне повідомлення про те, що з 01.07.2023 на підставі постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131 Філія стала Оператором ГРМ у Харківській області, із схематичним зображенням спрощеного порядку переходу споживачів до Філії; зазначенням всіх реквізитів Філії, в тому числі платіжних; адрес Центрів обслуговування клієнтів та номерів телефонів для консультацій; інформаційний лист, за формою Додатка 3 до типового договору розподілу природного газу, з пропозицією укласти договір розподілу природного газу з Філією шляхом підписання та повернення направленої заяви-приєднання. Таким чином, наведене у зверненнях ОСОБА_1 твердження щодо відсутності інформування споживачів Харківської області про зміну з 01.07.2023 Оператора ГРМ є необґрунтованим та не відповідає дійсності.

Щодо витребування доказів вказали, що наведене у клопотанні про витребування доказів Позивачем ОСОБА_1 твердження щодо не отримання чітких відповідей на запитувану інформацію та відомості від Оператора ГРМ є необґрунтованим та не відповідає дійсності. На всі звернення ОСОБА_1 були надані відповіді в строки передбачені чинним Законодавством України, а саме: відповідно до положень статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»

Стосовно повноважень виконуючого обов`язки директора Філії вказали, що відповідно до п.1 ч.1 ст. Закону №755-IV виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - виписка) - документ в електронній або у випадках, передбачених цим Законом, у паперовій формі, який формується за результатами проведення реєстраційних дій і містить відомості про юридичну особу або її відокремлений підрозділ, фізичну особу - підприємця (у тому числі про взяття на облік в органах державної статистики та податкових органах, видачу ліцензії та документів дозвільного характеру) або громадське формування, що не має статусу юридичної особи, а також про проведену реєстраційну дію. Згідно даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником Харківської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» є Безпалов Дмитро Вячеславович - виконуючий обов`язки директора. Повноваження на представництво інтересів філії перевірені державним реєстратором, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тобто інформація носить офіційний і достовірний характер. В цілому додаткові письмові пояснення відповідача кореспондуються з викладеними ним запереченнями у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях (т. 2 а.с. 151-164).

09.12.2024 представник позивача подав клопотання про заміну неналежного відповідача, а саме: Харківську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» на належного відповідача - ТОВ «Газорозподільні мережі України», оскільки Харківська філія за своїм правовим статусом не є юридичною особою та не може бути відповідачем по вказаній справі (т. 2 а.с. 175-177).

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 09.12.2024 клопотання представника позивача задоволено, замінено первісного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» у вказаній цивільній справі, належним відповідачем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України».

31.10.2024 та 22.01.2025 представником позивача подано уточнені позовні заяви.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 25.02.2025 відмовлено у прийнятті до розгляду заяв представника позивача - ОСОБА_2 про зміну предмету позову від 31.10.2024 та від 22.01.2025, поданих в межах цивільної справи №610/1651/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про порушення прав споживача та визнання дій Оператора ГРС протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та повернуто їх позивачу.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та наполягали на його задоволенні з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, вказаних у відзиві та додаткових поясненнях.

Суд, заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальної послуги з постачання та розподілу природного газу, яка надається Харківською філією ТОВ «Газмережі»,ТОВ «Газорозподільні мережі України» за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основні засади організації та експлуатації енергосистем.

Так, абз .2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договорі України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Відносини, які виникають між газопостачальними підприємствами, газорозподільними підприємствами та фізичними особами (населенням) споживачами газу регулюються Правилами надання населенню послуг з газопостачання і затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року №2246, яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №442 від 13 липня 2016 року та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2496.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2006 року за №938 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246» (чинна станом на 30 червня 2014 року), затверджено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання.

В листопаді 2014 року між Чугуївською філією ПАТ «Харківгаз» та ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , укладено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання (т. 1 а.с. 40-42).

Відповідно до п.1 вказаного Типового договору, виконавець зобов`язується безперервно надавати споживачеві, членам його сім`ї та іншим особам, зареєстрованим у квартирі, приватному будинку, послуги з постачання природного або скрапленого газу від групових резервуарних установок для побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення житлових приміщень, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами (цінами), у строки і на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно п.42 зазначеного Типового договору, цей договір укладається на 1 (один) рік, набирає чинності з дня його підписання і вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку однією зі сторін не було заявлено про намір його розірвання або перегляду.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 стверджує, що вищевказаний Типовий договір не розірваний, а Типовий договір розподілу природного газу, затверджений рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року №2498, він з відповідачем не укладав.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року за №442 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено Перелік Постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, в якому у пункті 10 вказано - Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 року № 938 «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246» (Офіційний вісник України, 2006 р., № 27, ст. 1965).

При цьому, починаючи з 30 вересня 2015 року відносини між газопостачальними підприємствами, газорозподільними підприємствами та фізичними особами (населенням) - споживачами газу регулюються Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2494 (далі - Кодексом ГРМ), постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ визначено, що його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем.

Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу - це правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Доступ до газорозподільної системи - це право користування потужністю складової (об`єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи.

Оператор газорозподільної системи - це суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;

Споживачем природного газу (споживач) є фізична особа, фізична особа -підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Згідно з пунктом 5 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ, взаємовідносини, пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ, для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб`єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов`язковою умовою є наявність фізичного підключення об`єкта споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) до ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб`єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VI цього Кодексу.

Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 р. № 2498 (далі - Типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об`єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об`єму споживання природного газу, зокрема мають містити присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку, величину приєднаної потужності об`єкта споживача та перелік комерційних вузлів обліку (за їх наявності).

У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Підпунктом 6 пункту 1 глави 2 розділу ХІ Кодексу ГРМ передбачено, що до порушень споживача та несанкціонованого споживача, які кваліфікуються як несанкціонований відбір природного газу з ГРМ (крадіжка газу) та внаслідок яких щодо них здійснюється нарахування не облікованих об`ємів (обсягів) природного газу, належать використання природного газу споживачем за відсутності чи після розірвання договору розподілу природного газу.

Згідно п. 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Такі ж висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі №591/4825/20 та від 14 вересня 2022 року у справі №717/341/21.

За приписами ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами абзацу 2 ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якщо споживач, зокрема вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Як вбачається з тверджень позивача ОСОБА_1 , які викладені у його позовній заяві, та які не заперечуються відповідачем, він отримує від відповідача комунальну послугу з постачання та розподілу природного газу та сплачує відповідачу грошові кошти за надання такої послуги.

При цьому, позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано доказів відмови від отримання комунальної послуги з постачання та розподілу природного газу, яка надається йому відповідачем, після прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постанови від 30 вересня 2015 року №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».

Вчиненням вищевказаних дій та за відсутності незгоди позивача ОСОБА_1 приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач і не подання до ТОВ «Газорозподільній мережі України» письмової заяви про припинення розподілу природного газу до домоволодіння АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 підтвердив своє волевиявлення на приєднання та приєднався до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постанови від 30 вересня 2015 року №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаних позивачем «заяви-приєднання» та «акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», з врахуванням вчинення позивачем ОСОБА_1 вищевказаних дій, які свідчать про його бажання укласти з відповідачем Типовий договір розподілу природного газу, а відтак і приєднання (акцептування) такого договору, жодним чином не підтверджує, що такий Типовий договір не був укладений між позивачем та відповідачем.

Отже, позивач ОСОБА_1 є споживачем послуги з постачання та розподілу природного газу, яка надається ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії, а укладений Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання від листопада 2014 року має вичерпний строк дії, тому фактично втратив чинність одночасно з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 05 липня 2006 року №938, якою саме було затверджено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання, та яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №442 від 13 липня 2016 року.

З врахуванням викладеного, доводи позивача ОСОБА_1 про те, що Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання від листопада 2014 року є чинним, не знайшли свого об`єктивного підтвердження під час судового розгляду, внаслідок чого не заслуговують на увагу.

Крім того, 07 жовтня 2019 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову №2080, відповідно до якої затверджено ряд змін до Кодексу ГРС та Типового договору розподілу природного газу, зокрема до глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, яким встановлено порядок розрахунків за договором розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.

Згідно з пунктом 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою. З 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за: 39 куб.м. -для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі; 126 куб.м. - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; 314 куб.м. - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об`єкта споживача, що не є побутовим.

Згідно умов пункту 6.1 розділу VI Типового договору розподілу природного газу, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення (п.6.2 розділу VI даного Договору).

Отже, вищевказаними положеннями Кодексу ГРС та Типового договору природного газу чітко визначено тариф, за яким споживач здійснює оплату вартості послуг відповідача з розподілу природного газу, яким є тариф, що встановлений Регулятором для Оператора ГРМ.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 вказуючи, як на підставу визнання Типового договору розподілу природного газу, затвердженого рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року №2495, таким, що не укладений між позивачем та відповідача, на відсутність законно встановленого тарифу саме для «побутових споживачів» щодо, як вбачається з позовної заяви, розподілу природного газу, не врахував, що оплата вартості послуги ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії з розподілу природного газу здійснюється споживачем, у даному випадку позивачем ОСОБА_1 , за тарифом, встановленим Регулятором, тобто НКРЕКП, для ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії, а не за тарифами, які встановлені для «побутового споживача».

За вказаних обставини, доводи позивача щодо відсутності встановленого тарифу з розподілу природного газу саме для «побутових споживачів» не можуть бути підставою для визнання Типового договору розподілу природного газу таким, що не укладений між ним та ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії.

Також, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про захист персональних даних», цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки;

- персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;

- суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.10 Закону України «Про захист персональних даних», використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних чи відповідно до закону.

Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб`єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб`єктам відносин, пов`язаних з такими даними.

Згідно п.3 постанови НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу», суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору розподілу природного газу в тримісячний строк з дати набрання чинності цією постановою.

Отже, укладенням між відповідачем ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії та позивачем ОСОБА_1 . Типового договору розподілу природного газу приведені у відповідність до цього Типового договору раніше виниклі між ними правовідносини, які були врегульовані Типовим договором про надання населенню послуг з газопостачання від листопада 2014 року, при укладенні якого позивач ОСОБА_1 надав свої персональні дані.

При цьому, суд звертає, що позивачем не обґрунтовано, в чому саме полягає незаконність використання відповідачем його персональних даних без його дозволу, та не зазначено, які саме дії відповідач ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії вчинив з його персональними даними, що були направлені на їх використання.

Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що законодавством не передбачено його обов`язку, як побутового споживача, укладати договір розподілу природного газу, суперечать положенням п.5 глави 3 розділу І, п.1 та п.2 глави 1, п.1 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРМ, якими передбачений обов`язок споживача, у даному випадку позивача, укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, у даному випадку з відповідачем ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії.

З врахуванням вищевикладеного, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що між ним та відповідачем ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Харківської філії не укладався Типовий договір розподілу, затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2498 є безпідставними.

Крім того, відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК.

Одночасно, суд звертає увагу, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Також, згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Суд враховує, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Разом із цим, забезпечення наведених прав споживачів кореспондується із положеннями абз.4,5 п.5 гл.3 розділу VІ Кодексу ГРС, яким визначено, що у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має право подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

При цьому, суд звертає увагу, що доводи позивача про те, що відповідачем ТОВ «Газорозподільні мережі України», його, як споживача, введено в оману жодним доказом не підтверджені та жодним чином не обґрунтовані, натомість зводяться виключно до загального цитування вимог Закону України «Про захист прав споживачів», без зазначення, які саме відповідачем вчинені дії, що призвели до введення позивача в оману.

Також, згідно ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 , як встановлено під час судового розгляду та викладено вище, протягом тривалого часу користується послугою, яка надається відповідачем на підставі укладеного між ним та останнім Типовим договором розподілу природного газу, сплачує грошові кошти за надану послугу та маючи об`єктивну можливість відмовитися від отримання такої послуги, цього не зробив, що свідчить про волевиявлення позивача ОСОБА_1 на отримання такої послуги та рівність сторін договору, при цьому ціну послуги, яку отримує позивач, встановлюється НКРЕКП, а не відповідачем, та така ціна не є договірною і не залежить від позивача чи відповідача.

Посилаючись на порушення відповідачем ТОВ «Газорозподільні мережі України» положень п. 7 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачем не вказано, який саме документ, що підтверджує виконання Типового договору розподілу природного газу, йому своєчасно не передано (надано), а стверджуючи про порушення відповідачем положень ЦК України щодо його волевиявлення при укладенні договору, бажання замовити послугу у підприємця та надання згоди укласти такий договір, які фактично не були надані позивачем Оператору ГРС, не зазначає конкретні частину та статтю ЦК України, порушення яких суд має встановити в діях (бездіяльності) відповідача ТОВ «Газорозподільні мережі України».

З огляду вищевикладеного, позивачем не доведено порушення відповідачем ТОВ «Газорозподільні мережі України» положень ст.19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», як при укладенні Типового договору розподілу природного газу, так і під час його виконання, а встановити наявність або відсутність у діях (бездіяльності) відповідача положень ЦК України, суд позбавлений об`єктивної можливість, з огляду на не конкретизацію таких положень позивачем.

Крім того, твердження позивача про те, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, яка не є органом центральної виконавчої влади, як Кабінет Міністрів України, суперечить Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», який набрав чинності 26 листопада 2016 року, який визначає її правовий статус, завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення. НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Також не заслуговує уваги посилання позивача на незаконність Постанови НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2498, оскільки дана постанова про затвердження Типового договору з розподілу природного газу, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829, та є чинною на теперішній час.

Крім того, відповідно до п.п.1, 2 глави 1 розділу III Кодексу ГРМ, експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ. Власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Як вбачається з вказаної норми, всі власники газорозподільних мереж (окрім мереж, що є державним майном) зобов`язані передати такі мережі на баланс/у власність Оператору ГРМ, оскільки лише Оператор ГРМ має право здійснювати експлуатацію таких мереж.

У позовній заяві позивач стверджує, що Оператором ГРС не надано доказів щодо повноважень на право господарського відання газорозподільними системами та місцевими (локальними) трубопроводами відповідно до ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу». У статутному капіталі Оператора ГРС немає державної частки більше ніж 50%, а тому не має права здійснювати господарську діяльність у державному секторі економіки. Оператор ГРС немає державної частки в статутному капіталі та протизаконно використовує місцеві (локальні) трубопроводи та не має права використовувати газорозподільні системи, власником яких ж держава. Оператор ГРС не надав договорів на користування або експлуатацію газорозподільних систем та місцевих (локальних) газопроводів.

Суд наголошує, що саме на позивача покладається обов`язок подання доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, внаслідок чого позивач повинен був подати до суду докази, які підтверджують вищевказані твердження.

Однак, позивачем не надано доказів, які підтверджують відсутність у відповідача ТОВ «Газорозподільні мережі України» права, у тому числі на договірних засадах, за користування газорозподільними системами та місцевими (локальними) трубопроводами, які розташовані за його місцем проживання, внаслідок чого суд не приймає до уваги вищевказані доводи позивача.

З врахуванням вищевикладеного, суд не вбачає порушенням з боку відповідача ТОВ «Газорозподільні мережі України» прав позивача ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2040/20 зазначено, що відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вимога позивача ОСОБА_1 щодо зобов`язання Оператора ГРС здійснити перерахунок плати за послуги згідно з умовами чинного укладеного у листопаді 2014 року Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений Постановою КМУ від 05 липня 2006 року №938, та повернути йому платежі, нараховані на підставі Типового договору розподілу природного газу, затвердженого рішенням НКРЕКП у формі постанови від 30 вересня 2015 року №2498, який не укладений між сторонами, жодним чином не обґрунтована та є похідною від інших позовних вимог, обґрунтованість яких під час судового розгляду не встановлено.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахування вищевикладеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позивач, на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», звільнений від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, та враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про порушення прав споживача та визнання дій Оператора ГРС протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», місцезнаходження:04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 1.

Повний текст рішення складено 16 травня 2025 року.

Суддя В.М. Тімонова