Рішення № 127379345, 05.05.2025, Доманівський районний суд Миколаївської області

Доманівський районний суд Миколаївської області

Справа № 475/187/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05.05.2025смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Кащака А.Я.

за участю секретаря судових засідань Куш О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в селищі Доманівка Миколаївської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») Грибанов Денис В`ячеславович звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову представник вказує про те, що 08 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 102103649 (далі - договір №102103649), в електронні формі. Згідно із п.1.1. договору №102103649, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «МІЛОАН» грошових коштів у сумі визначеній в п. 1.2. кредитного договору, за реквізитами, зазначеними у п.2.1. кредитного договору. Відповідно до п. 2.1. договору №102103649, кредитні кошти надаються ТОВ«МІЛОАН» позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту.

16 липня 2024 року ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу №16072024 (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого ТОВ«МІЛОАН» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі борждників, в тому числі, за укладеним з ОСОБА_1 договором №102103649 у сумі 42900,00 грн.

Представник позивача вказує, що з моменту набуття права вимоги за кредитним договором (16 липня 2024 року) ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за договором №102103649, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ», представник позивача просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за вказаним договором у розмірі 42900,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 31000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1900,00 грн. - заборгованість за комісією та відшкодувати понесені судові витрати.

Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників

Ухвалою судді від 18 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судовому засіданні.

В прохальній частині позову представник позивача просив розгляд справи провести без участі представника позивача, позовні вимоги задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

17 березня 2025 року розгляд справи відкладено на 08 квітня 2025року, у зв`язку з неявкою відповідача.

08 квітня 2025 року розгляд справи відкладено на 05 травня 2025року у зв`язку з повторною неявкою відповідача.

В судове засідання 05 травня 2025 року відповідач повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відзив на позовну заяву не надходив.

Частиною 8статті 178 ЦПК Українипередбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховується судом ірішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Частиною 1статті 280 ЦПК Українипередбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних усправі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явивсяв судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи зазначене, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За змістом частини 5статті 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи з ухваленням заочного рішення. Суд, на підставістатті 280 ЦПК України, постановив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до частини 2статті 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Встановлені судом фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що 08 грудня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи був укладений Договір про споживчий кредит №102103649 (далі - Договір).

Згідно умов п. 1.1 Договору, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно п. 1.2-1.3 Договору, сума кредиту становить 10000,00 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 08.12.2021 року (строк кредитування).

Позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу: 07.01 2022 року (п. 1.4 Договору).

Цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН» та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п. 6.1).

Укладення ТОВ «МІЛОАН» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «МІЛОАН» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 6.4. договору).

Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. договору).

Згідно з Додатком №1 до договору про споживчий кредит за №102103649 від 08 грудня 2021 року (графік платежів за договором), дата повернення позики, сплати нарахованих процентів та комісії 07.01.2022 року, сума позики складає 10000 гривень, сума нарахованих процентів - 7500 гривень, комісії за надання кредиту 1900,00 грн, загальна вартість кредиту - 19400 гривень, реальна річна процентна ставка 317,286.00%.

Додаток №2 до договору про споживчий кредит за №102103649 від 08 грудня 2021 року є паспортом споживчого кредиту, яким передбачено розмір надання кредиту, строк надання, проценту ставку та інші умови, які зазначені в кредитному договорі.

Згідно платіжного доручення за №36290212 від 08 грудня 2021 року, ТОВ «МІЛОАН» на рахунок відповідача ОСОБА_1 картка № НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти в розмірі 10000 грн згідно умов договору №102103649.

Встановлено, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором та коштів кредиту у встановлений строк не повернув.

16 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (Фактор) та ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) укладено договір факторингу за №16072024.

Відповідно до положень п. 1.1 договору, за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою, процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до Боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з положеннями п. 1.2. вказаного договору, перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

З доданного позивачем витягу з реєстру боржників до договору факторингу за №16072024 від 16 липня 2024 року, позивач вказує, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором №102103649.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права:

Вивчивши матеріали цивільної справи та надавши оцінку поданим доказам, суд виходить з наступного.

Частиною першоюстатті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першоюстатті 629 Цивільного кодексу(далі України) договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно достатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Статтею 514 ЦК Українивизначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост.12ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку оспорювався чи визнавався недійсними.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18),ст. 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумаченняст. 629 ЦК Українисвідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне правообов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться вглаві 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до вимогст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 3, 4ст. 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п. 4 ч. 5ст. 12 ЦПК(див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 465/4873/20, провадження № 61-6627св23).

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1ст. 95 ЦПК України).

За змістомст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказівправова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК Українипередбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно дост. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливобезпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10. 2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21):

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254(у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75(у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».

Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.

Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що:

«194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.

195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).

Однак матеріали справи, не містять виписок за рахунком відповідача, на який за умовами кредитного договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк.

Отже, з урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складений позивачем, доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за кредитними договорами у розмірі, вказаному у розрахунках.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що: «Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

При цьому, суд наголошує, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (п. 3 ч. 3ст. 175 ЦПК України).

Не є доказом на підтвердження заборгованості також і витяг з реєстру боржників до договорів факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій та не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Надана позивачем Відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №102103649, не є первинними документами, що підтверджують розмір заборгованості, в даному документі хоч і вказано ТОВ «МІЛОАН», однак жодних реквізитів належно оформленого документу не містить (відсутні дані та підписи повноважних осіб, дата його складення, чи будь які інші реквізити його легальності та він лише ілюструє обрахунки та відомості, але не підтверджує наявність заборгованості, її походження і розмір.

Самі по собі відомості без належних підтверджуючих доказів не може свідчити про наявність визначеної позивачем суми заборгованості, а з доданих наразі до позову доказів суд позбавлений можливості зробити достеменний висновок про те, що відповідачем не вчинялись дії щодо її погашення.

З урахуванням того, що наданий позивачем розрахунок суми боргу за кредитними договорами не є зведеним документом, який не було погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд приходить висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунку.

Крім того, Суд додатково зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що договори факторингу між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» мають законні підстави стосовно обумовлених у договорі факту передачі боргових зобов`язань боржника, акту прийому-передачі реєстру боржників за договорами факторингу, а також сплата новим кредитором грошових коштів первісним кредиторам за передачу грошових вимог, та зарахування їх на рахунок останніх.

Як слідує з правової позиції Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року (справа №301/2368/14-ц) де було зазначено, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором. На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі №2-879/11(провадження №61-10005св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.

Водночас, Суд звертає увагу, що стороною позивача не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження сплати новими кредиторами грошових коштів первісним кредиторам за передачу прав грошової вимоги та зарахування їх на рахунок останніх.

Окрім того до матеріалів справи не додано платіжних доручень на підтвердження плати за відступлення прав вимоги за договорами факторингу, як доказу, таким чином позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставину переходу права вимоги за кредитними договорами укладеними із відповідачем до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Відтак, суд приходить висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак позов є недоведеним та необґрунтованим.

При цьому, суд вважає, що з огляду на приписиЦПК України, концепцію негативного доказу та специфіку спорів про стягнення кредитних коштів, надання виписки з особового рахунку боржника у відповідній категорії спорів є обов`язком саме позивача у справі.

Натомість, у вказаній справі позивачем належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідача суду не надано, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності здійснених нарахувань.

Частинами 2, 4статті 83 ЦПК Українипередбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У пунктах 6, 7 частини другоїстатті 43 ЦПК Українивстановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбаченихЦПК Українипевних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 № 686/15112/22, провадження № 61-5229св23).

Згідно з ч. 1ст. 126 ЦПК Україниправо на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Як зазначено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23), від 16.11.2023 у справі № 344/1404/22 (провадження № 61-5922св23), від 08.11.2023 у справі № 442/7748/20 (провадження № 61-4119св22), від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19): вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1ст. 44 ЦПК Українищодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1ст. 44 ЦПКщодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 205/7739/21 /провадження № 61-3175св23/, від 16.11.2023 у справі № 757/19682 /провадження № 18-ц (61-11480св23/).

Суд наголошує, що за час перебування справи у провадженні суду в позивача (який є професійним учасником ринку фінансових послуг), у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк,суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність наданих позивачем розрахунків заборгованості, у зв`язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №102103649 від 08 грудня 2021 року, на підставі договір факторингу за №16072024 від 16 липня 2024 року, слід зазначити наступне:

Верховний Суд у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16 зазначив, що предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги). Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третястатті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Такі правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу виклала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2018 у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 у справі № 465/646/11, від 11 жовтня 2019 у справі № 910/13731/17 та від 10 жовтня 2020 у справі № 638/22396/14-ц.

Встановлено, що умовами договору факторингу за №16072024 від 16.07.2024 року передбачено обов`язок Фактора (Факторів) передати (перерахувати) грошові кошти в розпорядження Клієнта (Клієнтів) шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок. Ціною продажу згідно вказаних договір факторингу є сума грошових коштів, що сплачується Фактором Клієнту після підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників на умовах договорів. Грошові кошти сплачуються Факторами Клієнтам в розмірі 100% ціна продажу шляхом їх безготівкового перерахування на рахунок Клієнтів.

Водночас, до матеріалів справи позивачем не долучено доказів про те, що відповідним Фактором було здійснення перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта згідно договору факторингу за №16072024 від 16.07.2024 року.

Вказані обставини свідчать про недоведення факту набуття прав вимоги Фактором згідно договору факторингу за №16072024 від 16.07.2024 року до відповідача за кредитним договором №102103649 від 08 грудня 2021 року у цілому та за реєстром прав вимоги зокрема. Платіжний документ банківської установи, який би засвідчував факт безготівкового перерахування грошових коштів, суду не наданий.

Крім того, позивачем до позовної заяви у повному обсязі не долучено договору факторингу за №16072024 від 16.07.2024 року. Позивачем долучено текст данного договору факторингу №16072024, який містить Розділи 1, 2, 10 та частково 9, однак відсутні Розділи з 3 по 9 включно.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами слід відмовити.

Висновки суду щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для відшкодування позивачу судового збору, сплаченого за подання позову.

На підставі наведеного та керуючись вимогами статей13,81,141,259,263-265, 265, 268,274-279, 280-283,352,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 09.05.2025р.

Головуючий суддя А.Я. КАЩАК