Рішення № 127355454, 07.05.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/554/25

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Сливки Віктора Петровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 721 643,65 грн;

представники сторін:

від позивача Бондар А.Г.,

від відповідача Глазов О.О.,

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент, Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Сливки Віктора Петровича (далі Відповідач) про стягнення 721 643,65 грн неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 29.03.2024 по 30.12.2024, у зв`язку з простроченням повернення об`єкта оренди за Договором оренди окремо визначеного майна № 558 від 26.02.2018.

Ухвалою від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/554/25, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.03.2025, запропоновано Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

26.03.2025 від представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив протокольною ухвалою від 26.03.2025, призначивши наступну дату підготовчого судового засідання на 14.04.2025.

04.04.2025 від представника Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого він заперечує проти задоволення позову, вважає вимоги Департаменту необґрунтованими та безпідставними. Свою позицію мотивує тим, що укладений між сторонами договір оренди не передбачає такої підстави його припинення як втрата Відповідачем статусу підприємця та, відповідно, у Департаменту були відсутні підстави для нарахування неустойки, оскільки Відповідач жодним чином не прострочив повернення об`єкта оренди. Заразом зазначає, що, починаючи з 24.02.2022, орендоване майно не могло бути використане Відповідачем через обставини, за які він не відповідає, що було встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі № 916/5722/23. Вказує, що з огляду на неможливість подальшого використання об`єкта оренди Відповідач 20.12.2024 звернувся до Департаменту з пропозицією щодо розірвання договору оренди, а 30.12.2024 об`єкт оренди було повернуто Позивачеві за актом приймання-передачі. Вважає, що Департаментом безпідставно нараховано неустойку в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки договір оренди продовжував діяти, а повернення майна було здійснено в установленому законом порядку.

Протокольною ухвалою від 14.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2025.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.05.2025, представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

07.05.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021р. №137-УІІІ, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, основними функціями та завданнями якого є реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю.

Пунктом 2.4. Положення на Департамент покладено функції, зокрема: здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності; здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності; здійснення інших повноважень, передбачених чинним законодавством України, актами державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері управління об`єктами комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

26.02.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та ФОП Сливкою В.П. (Орендар) укладено Договір оренди окремо визначеного майна № 558 (далі Договір; а.с. 11-12), згідно з п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окремо визначене майно у вигляді майданчиків загальною площею 1 393,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Гідропарк «Лузанівка» (балансоутримувач КП «Узберіжжя Одеси»).

Об`єкт оренди було передано Відповідачу за Актом приймання-передачі окремо визначеного майна у вигляді майданчиків від 26.02.2018 (а.с. 13).

Згідно п.1.3 Договору термін його дії з 26.02.2018 по 26.01.2021.

22.01.2020 сторони підписали Додатковий договір № 2 про внесення змін до Договору, яким продовжено термін дії Договору до 22.01.2025.

Відповідно до п. 4.7. Договору після закінчення строку дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктом 4.10. Договору передбачено, що у випадку припинення дії цього Договору, у зв`язку із закінченням строку дії або дострокового розірвання договору, Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.

Згідно з п. 7.5. Договору зміна або розірвання Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається.

Як визначено п. 7.11. Договору, дія останнього припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- продажу об`єкта оренди за участю Орендаря;

- загибелі об`єкта оренди;

- достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду;

- банкрутства або ліквідації Орендаря;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

28.03.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності Відповідачем на підставі власного рішення.

20.12.2024 Відповідач звернувся до Департаменту із заявою, в якій просив розірвати Договір № 558 від 26.02.2018 у зв`язку із припиненням підприємницької діяльності (а.с. 53).

30.12.2024 Відповідач повернув Департаменту об`єкт оренди, про що свідчить підписаний сторонами та балансоутримувачем Акт приймання-передачі окремо визначеного майна у вигляді майданчиків, загальною площею 1393,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Гідропарк «Лузанівка» (а.с. 23).

Предметом позову є вимога Департаменту про стягнення з Відповідача 721 643,65 грн неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 29.03.2024 по 30.12.2024, у зв`язку з простроченням повернення об`єкта оренди за Договором оренди окремо визначеного майна № 558 від 26.02.2018.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Стаття 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено судом, між сторонами у цій справі на підставі договору № 558 від 26.02.2018 виникли правовідносини оренди.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема: закінчення строку, на який його укладено; припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи орендаря.

Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Суд зазначає, що неустойка згідно частини другої статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Частиною 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 73), з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Враховуючи приписи ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, припинення фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності Сливкою В.П. підприємницької діяльності, не припиняє його зобов`язань, які пов`язані з підприємницькою діяльністю і які залишаються за ним як за фізичною особою.

Суд водночас враховує, що дійсно, згідно з п. 7.11. Договору дія останнього припиняється внаслідок, зокрема, банкрутства або ліквідації Орендаря.

Разом з тим, термін «ліквідація» не може бути використаний по відношенню до фізичних осіб-підприємців, оскільки діюче законодавство передбачає лише можливість припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, в той час як процедура ліквідації застосовна лише до юридичних осіб.

Частиною 1 ст. 637 ЦК України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 213, 637 ЦК України тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень. Метою тлумачення правочину є з`ясування його змісту, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину. Підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст договору/умов договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

У постанові від 04.10.2023 у справі № 910/11489/22 Верховний Суд зауважив, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 у справі № 910/878/19).

Отже, зміст п. 7.11. Договору не дає підстав виснувати, що дія Договору припинилася у зв`язку з втратою ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, наслідком чого є те, що правовідносини оренди між сторонами за Договором № 553 від 26.02.2018 продовжилися.

За таких обставин, Договір оренди окремо визначеного майна № 558 від 26.02.2018 не припинився 28.03.2024 одночасно з втратою ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця.

Докази припинення Договору з інших підстав також відсутні у матеріалах справи.

Відтак, в період з 29.03.2024 по 30.12.2024, за який Департамент нарахував неустойку, Договір був чинним, адже згідно з Додатковим договором № 2 від 22.01.2020 термін дії Договору було продовжено до 22.01.2025.

При цьому, як свідчать матеріали справи, об`єкт оренди було повернуто Позивачу за Актом приймання-передачі від 30.12.2024, який підписано сторонами та балансоутримувачем без зауважень.

Таким чином, встановлені судом обставини справи виключають можливість застосування до ОСОБА_1 відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки Позивач не довів того факту, що протягом періоду нарахування неустойки Договір було припинено та що Відповідач протягом вказаного періоду був зобов`язаний повернути об`єкт оренди.

За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову про стягнення з Відповідача 721 643,65 грн неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за період з 29.03.2024 по 30.12.2024, слід відмовити, оскільки Позивач не довів того факту, що протягом періоду нарахування неустойки Договір було припинено та що Відповідач протягом вказаного періоду був зобов`язаний повернути об`єкт оренди.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору слід покласти на Позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 721 643,65 грн відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 07 травня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 15 травня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков