Рішення № 127355420, 14.05.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/931/25Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Крутькової В. О.

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

справу № 916/931/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ

про стягнення 108 612,95 грн

за участю представників:

від позивача: Перепечай К. В.;

від відповідача: не з`явився;

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ попередньої оплати в сумі 105 800,00 грн, процентів річних в сумі 686,79 грн, інфляційних втрат в сумі 2 126,16 грн, а також витрат зі сплати суми судового збору у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на відсутність поставки попередньо оплаченого позивачем у сумі 50 % товару, та надалі неповернення передплати за непоставлений товар.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про судове засідання; судове засідання щодо розгляду справи по суті призначити на 16.04.2025 о 15:00 год.

11.04.2025 господарським судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх.№ 9048/25 від 20.03.2025 у справі № 916/931/25.

У судовому засіданні 16.0342025 за участю представника позивача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, судом постановлено протокольну ухвалу, якою відкладено судове засідання на 12.05.2025 о 16:40, із викликом учасників справи у судове засідання, яке постановлено провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача.

08.05.2025 за вх.№14753/25 господарський суд одержав додаткові пояснення позивача у справі.

09.05.2025 за вх.№14896/25 господарський суд одержав клопотання позивача про долучення доказів фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 14.05.2025 за участю представника позивача у режимі відеоконференції, судом на підставі ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення.

Відповідач у судові засідання не з`явився, при цьому про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом надіслання ухвал суду до електронного кабінету, які були отримані першим.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

01.07.2021 між ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» (Продавець), з однієї сторони, і ТОВ «ХАВЕСТ-АГРО» (Покупець) з іншої сторони уклали договір №КП01/07-21 купівлі-продажу Товару (далі договір), згідно з яким Продавець зобов`язується передати у власність Покупця Товар в асортименті та за цінами відповідно до п. 2 цього договору, а Покупець - прийняти і оплатити його згідно умов даного договору.

Право власності на Товар виникає у Покупця з моменту повної його оплати. При цьому Покупець несе відповідальність за Товар з моменту його отримання (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.1. договору Продавець передає Товар у власність Покупцеві згідно виставленого Продавцем рахунку-фактури в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору Покупець здійснює попередню оплату Товару на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 50% загальної суми договору у строк до 06.07.2021 включно. Покупець перераховує залишок загальної суми за договором в розмірі 50% на поточний рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з моменту отримання Товару Покупцем.

Специфікацією № 1 визначено, що предметом поставки є Корпус 45 футового рефрижераторного контейнеру, 45HCPW, б/в в кількості 1 шт за ціною 211 600,00 грн з ПДВ.

Надалі відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 286 від 01.07.2021 на загальну суму 211 600 грн у тому числі ПДВ., який позивач 05.07.2021 оплатив у сумі 105 800 грн, про що свідчить платіжна інструкція від 05.07.2021 № 14436, з призначенням платежу /часткова оплата за товари згідно рах. №286 від 01.07.2021 у т.ч. ПДВ/.

Проте відповідач товар позивачу не передав.

16.12.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. №273, в якій просив у семиденний строк передати товар за договором.

30.12.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів (передплати) в розмірі 105 800 грн.

У зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо поставки товару, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 105 800 грн.

Висновки суду

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 663, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 693 ЦК України передбачає, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина перша).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга).

Господарський суд встановив, що на виконання умов договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №286 від 01.07.2021 позивач оплатив відповідачу 105 800 грн, що є попередньою оплатою Товару в обсязі 50% загальної суми договору.

В силу вимог статті 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оскільки положеннями ст. 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як вбачається з матеріалів справи 17.12.2024 позивач на електронну пошту відповідача направив вимогу вих.№273 від 16.12.2024 про передачу товару за договором купівлі-продажу у семиденний строк. Проте, вказана вимога залишилась без виконання.

Надалі 30.12.2024 позивач направив на електронну пошту відповідача вимогу про повернення коштів (передоплати) у розмірі 105 800 грн. Вказана вимога також залишилась без виконання відповідачем.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що відповідачем свого зобов`язанням, визначеного Договором виконано не було в повному обсязі, товар на суму 105800 грн не поставлений, сума попередньої оплати за непоставлений товар не повернута.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 колегія суддів виснувала, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Припис частини 2 статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, вимога від 30.12.2024 вих. №293 є прямим вираженням волевиявлення покупця на вибір варіанту поведінки повернення попередньої оплати за договором.

Таким чином, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 105 800 грн як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 105 800 грн, а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, суд дійшов висновку про те, що у відповідача виник обов`язок повернути позивачу 105 800 грн суму попередньої оплати.

Доказів щодо належного виконання зобов`язань на підтвердження поставки товару суду відповідачем не надані, докази на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 105 800 грн в матеріалах справи також відсутні.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, суд вважає, що вимоги позивача в частині повернення попередньої оплати в сумі 105 800 грн є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 686,79 грн та інфляційних втрат в сумі 2 126,16 грн, господарський суд вказує таке.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Зокрема Верховний Суд вказав, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Також, господарський суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір 3% річних за період з 24.12.2024 по 31.12.2024 з 01.01.2025 по 12.03.2025 становить 686,79 грн, господарським суд встановив невідповідність цього розрахунку обставинам справи щодо прострочення відповідача, з огляду на те, що датою виникнення зобов`язань про повернення попередньої оплати є - 06.01.2025, із врахуванням направлення вимоги відповідачу 30.12.2024.

За таких обставин судом самостійно, в межах заявленого позивачем періоду нарахування 3 % річних , здійснено розрахунок 3 % річних, згідно з яким розмір 3 % річних становить 556,54 грн.

За тих же обставин судом самостійно, в межах заявленого позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, здійснено розрахунок втрат від інфляції, згідно з яким розмір втрат від інфляції становить 2126, 16 грн.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ХАВЕСТ-АГРО».

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

На підставі ст.129 ГПК України судові витраті щодо сплати судового збору покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу в сумі 22 000 грн, господарський суд зазначає таке.

У позові позивач вказав, що судові витрати позивача на правничу допомогу становлять 22 000 грн.

У клопотанні від 09.05.2025 позивач долучив до матеріалів справи докази про розмір понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у розмірі 22 000 грн.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ч. 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на професійну (правничу) допомогу позивачем надано до суду:

1) ордер серія ВК № 1164175 від 11.03.2025, який виданий адвокатом Перепечай К. В. на підставі договору № б/н від 10.03.2025;

2) договір про надання правової допомоги від 10.03.2025, який укладений між Адвокатським бюро МИКОЛИ БЛЯШИНА (захисник) та ТОВ "ХАВЕСТ-АГРО" (Клієнт), згідно з яким Адвокатське бюро (Захисник) зобов`язується надати правову (правничу) допомогу Клієнту у формі захисту та представництва його інтересів в суді, зокрема щодо стягнення попередньої оплати за Договором купівлі-продажу Товару №КП01/07-21 від 01.07.2021 року, укладеним з ТОВ «КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ» (надалі по тексту Договору судова справа). Відповідно до п. 3.1. договору Сторонами з урахуванням принципу свободи договору погоджено, що розмір гонорару за цим Договором визначено відповідно до принципу свободи договору у формі нарахування та виплати гонорару в фіксованому розмірі за судову інстанцію/етап справи: - за представництво в суді першої інстанції в розмірі 22000,00 грн. - за стадію апеляційного провадження в розмірі 12000,00 грн. - за супровід виконання рішення в розмірі 5000,00 грн., а в разі, якщо виконавче провадження триває понад 3 місяці, додатково сплачується 3000,00 грн за супровід виконавчого провадження.

3) звіт про надану правову допомогу Адвокатським бюро «Миколи Бляшина» Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАВЕСТ-АГРО» по справі №916/931/25;

4 ) рахунок від 11.03.2025 про сплату гонорару за правову допомогу в судовій справі у розмірі 22 000 грн та платіжна інструкція № 3566 від 11.03.2025 про сплату гонорару за послуги адвоката.

З правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо, випливає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому, таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

Господарський суд наголошує, що надані відповідачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (постанова Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №911/1610/22).

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат позивача, оцінивши надані позивачем докази понесених судових витрат за критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, господарський суд вважає, що відповідні витрати позивача пов`язані із розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим, а відтак, заява позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 21973, 62 підлягає задоволенню, із врахуванням часткового задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КОНТЕЙНЕРИ УКРАЇНИ (65104, Одеська обл., м. Одеса, пр-т Академіка Глушка, буд. 29, офіс 228, ідентифікаційний код 42163494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАВЕСТ-АГРО" (35132, Рівненська обл., Дубенський р-н, село Підлозці, вул. Польова, будинок 4, ідентифікаційний код 326315672) суму попередньої оплати у розмірі 105 800,00 грн, 3 % річних в сумі 556,54 грн, інфляційні втрати в сумі 2 126,16 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2419,50 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 21973, 62 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 14 травня 2025 р.

Суддя Т.Г. Деркач