Рішення № 127336760, 05.05.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 травня 2025 року м. Ужгород№ 260/1198/25 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Колушкіній Ю.В.

за участю:

позивача - не з`явилася,

відповідача 1: представник - Шестак Н.В.,

відповідача 2: представник - не з`явився,

третьої особи: представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особам - Державна казначейська служба України, в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 та 01.01.2025 розмірі 3028,00 грн;

2) зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 та 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн;

3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

4) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 на підставі ч. ч. 2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який у 2024 та 2025 роках становить 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Позивач, суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, стверджує, що за період з 01.11.2024 року по 31.01.2025 року обчислення її суддівської винагороди було проведено з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що встановлений в абзаці 5 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на рівні 2102,00 грн. На переконання позивача, проведений відповідачами розрахунок є протиправним, оскільки при обчисленні розміру суддівської винагороди слід виходити з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн.

14 березня 2025 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зокрема, зазначив, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму також регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX, прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня становить 2102,00 гривні. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Вказана законодавча норма неконституційною не визнавалась. Тому дії щодо визначення розміру суддівської винагороди з розрахунку 2102,00 грн, відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є правомірними.

Відповідач 2 відзив на позов у встановлений судом строк не подав, про продовження процесуального строку для подання такого не клопотав.

3-я особа свої письмові пояснення щодо позову до суду також не надіслала.

У позовній заяві позивач просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача у засіданні суду 05 березня 2025 року проти позову заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву від 14.03.2025.

Представники відповідача 2 та 3-ї особи в судове засідання 05 березня 2025 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином проінформовані про дату та час судового розгляду.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 04.07.2024 №427/2024 ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) призначено на посаду судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області.

Наказом в.о. голови Великоберезнянського районного суду Закарпатської області «Про зарахування судді ОСОБА_1 » від 08.07.2024 №40/2 ОСОБА_1 з 15 липня 2024 року зараховано до штату Великоберезнянського районного суду Закарпатської області.

Наказом в.о. голови Великоберезнянського районного суду Закарпатської області «Про виконання обов`язків судді ОСОБА_1 » від 11.07.2024 №41/2 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.

За період з 01 листопада 2024 року по 31 січня 2025 року обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 було проведено відповідно до статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн.

Вказана обставина підтверджується відомостями довідки про доходи, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - ТУ ДСА в Закарпатській області), та визнається сторонами.

Поряд з цим, позивач вважає, що її суддівську винагороду за спірний період слід було обчислювати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 та 01.01.2025, у розмірі 3028,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю зазначених дій відповідачів, вважаючи, що такі порушують її право на належний рівень оплати праці, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регламентують норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402).

Статтею 4 цього Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, суддівська винагорода, в розумінні ст. 48 Закону №1402, є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 135 Закону №1402 унормовано розмір, склад, порядок нарахування та виплати суддівської винагороди. При цьому ч. 1 зазначеної статті визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону №1402, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Ч. 3 ст. 135 Закону №1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч. 5 ст. 135 Закону №1402).

Тобто, спеціальними законодавчими нормами розмір суддівської винагороди поставлено в залежність від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 вказав, що ст. 130 Конституції України дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні розглядуваних правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Враховуючи обставини того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Відтак, враховуючи положення ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402, слід дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Прожитковий мінімум в розумінні ст. 1 вказаного законодавчого акту це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

При цьому, зі змісту положень Закону №966-XIV вбачається, що останнім закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Тому оскільки спеціальним Законом №1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України» та ст. 135 Закону №1402 викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн.

Згідно абз. 4 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX у 2025 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня становить 3028,00 грн.

Поряд з цим, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн. До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України №1402.

Будь-які зміни до Закону України №1402 в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Відтак, відсутні законні підстави для застосування вказаної величини для визначення розміру суддівської винагороди.

Конституційний Суд України неодноразово висловлювався на рахунок гарантій незалежності суддів та їх взаємозв`язок з суддівською винагородою.

Зокрема, у своєму рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вказав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018).

Вищенаведене свідчить про протиправність дій відповідача 1 щодо обрахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз. 5 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, а саме: для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн.

Разом з тим, положеннями ст. 148 Закону №1402 визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших, окрім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду, здійснює Державна судова адміністрація України.

Відповідно до ст. 149 Закону №1402, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу ч.ч.1, 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів.

Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402 у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п`ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

В той же час, ТУ ДСА в Закарпатській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

В ході розгляду даної адміністративної справи Державна судова адміністрації України, всупереч своєму процесуальному обов`язку, не надала жодних доказів здійснення забезпечення ТУ ДСА в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за спірний у даній справі період, виходячи із встановленого станом на 01 січня 2024 року та на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На думку суду вказана бездіяльність відповідача 2 призвела до вчинення відносно позивача протиправних дій ТУ ДСА в Закарпатській області, що зумовили звернення з даним позовом до суду.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи з встановленого на 01.01.2024 та 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн., є протиправною.

При цьому, належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити ТУ ДСА в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 року по 31.01.2025 року, виходячи із встановленого на 01.01.2024 та 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, а також зобов`язання ТУ ДСА в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за спірний період у перерахованому розмірі.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає позовні вимоги належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, не підлягає задоволенню клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

З цього приводу суд зазначає, що перелік судових рішень, які виконуються негайно, наведений в ст. 371 КАС України.

Так, зокрема, згідно п. 2 ч. 1 зазначеної статті негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Предметом даного адміністративного позову є питання проведення перерахунку суддівської винагороди з огляду на виплату такої у меншому, аніж передбачено законодавчими нормами розмірі. Отже, рішенням в такій справі судом не вирішувалося питання щодо присудження виплати позивачу заробітної плати (суддівської винагороди) та не визначалося конкретної суми стягнення за місця, а тому положення ст. 371 КАС України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ - 26213408), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, Державна казначейська служба України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 37567646) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 та 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн.

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.01.2025, виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 та 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн.

4. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.11.2024 по 31.01.2025 на підставі ч. ч. 2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який у 2024 та 2025 роках становить 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 14 травня 2025 року.

СуддяР.О. Ващилін