Рішення № 127335998, 14.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 рокуСправа №160/7515/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого Лозицької І.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

-визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області від 10.02.2025 року № 047050030084 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після досягнення мною віку 60 років;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зарахувати до мого страхового стажу періоди роботи: з 29.02.1984 року но 04.02.1987 року, коли я працювала кравчинею легкого жіночого сукня у «Верхньодніпровському райпобуткомбінаті», з 15.12.1993 року по 17.10.1994 року, коли я працювала закрійником у малому приватному підприємстві «Ірина», відповідно до записів зроблених у моєї трудовій книжки НОМЕР_1 (дата заповнення 29.02.1984 року), та призначити і виплатити мені пенсію за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», після досягнення мною віку 60 років з 21.11.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 03.02.2025р. позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, однак за результатом розгляду її заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення про відмову щодо призначення позивачу пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025р. відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7515/25. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами,

Відповідачі, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзивів на позовну заяву не скористались, причини неподання відзивів на позовну заяву суду не повідомили.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем-2 було подано до суду копію пенсійної справи позивача.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення нею віку 60 років, 03.02.2025 року звернулась до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області із заявою про призначення їй пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатом розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинської області прийнято рішення від 10.02.2025 року № 047050030084 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Додатково зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.02.1984 з 29.02.1984р. по 04.02.1987р., оскільки при звільненні з роботи відсутній підпис відповідальної особи; з 15.12.1993р. по 17.10.1994р. перетинається з періодом отримання допомоги по безробіттю.

Позивач вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, винесене протиправно, і в свою чергу позивач має право на таку пенсію, приймаючі до уваги наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченийЗаконом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV(далі по текстуЗакон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 45 Закону № 1058-IVпенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як підтверджено матеріалами справи, пенсійним органом не було враховано період роботи позивача з 29.02.1984 року но 04.02.1987 року, з підстав того, що при звільненні з роботи відсутній підпис відповідальної особи.

Неврахування такого періоду також підтверджується розрахунком форми РС-право.

Суд зазначає, що відповідно дост. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII(далі по текстуЗакон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).

Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм дає суду підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Суд зауважує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить всі необхідні записи, що підтверджують факт роботи позивача у період з 29.02.1984 року но 04.02.1987 року.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу того, що в трудовій книжці позивача є в наявності певні недоліки в оформлені трудової книжки, такі як відсутність підпису відповідальної особи, оскільки наявність таких недоліків щодо заповнення трудової книжки не є підставою вважати, що вказані спірні періоди роботи не підтверджують факту перебування особи на відповідній посаді, до того ж, обов`язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, а не на працівника.

Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 29.02.1984 року но 04.02.1987 року до загального стажу, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Що стосується позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періоду з 15.12.1993 року по 17.10.1994 року, суд зазначає про таке.

Як вбачається з оскаржуваного рішення період з 15.12.1993р. по 17.10.1994р. не був врахований до страхового стажу, оскільки такий період перетинається з періодом отримання допомоги по безробіттю.

Відповідно до трудової книжки позивача з 15.12.1993р. по 17.10.1994р. позивач працювала закрійником у малому приватному підприємстві «Ірина».

Відповідно до розрахунку стажу форми РС-право, відповідачем був врахований до страхового стажу період безробіття з 22.12.1993р. по 31.12.1993р.

В той час, судом досліджуючи трудову книжку вбачається, що запис про центр зайнятості зроблений в трудовій в період з 21.09.1993р., отже на думку суду, відповідачем була допущена помилка в розрахунку стажу ОСОБА_1 в період з 15.12.1993 року по 17.10.1994 року.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд доходить висновку про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 15.12.1993 року по 17.10.1994 року у малому приватному підприємстві «Ірина», відповідно до записів трудовій книжки НОМЕР_1 .

З урахуванням встановлених судом обставини, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області від 10.02.2025 року № 047050030084 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, згідно із ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає скасуванню судом.

Щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо зобов`язання відповідача призначити і виплатити пенсію за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його призначити позивачу пенсію.

Частиною першоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягаютьзадоволенню.

На підставі ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів в рівних частинах понесені судові витрати в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.77,139,241-246,250,255,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області від 10.02.2025 року № 047050030084 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після досягнення нею віку 60 років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зарахувати до її страхового стажу періоди роботи: з 29.02.1984 року но 04.02.1987 року у «Верхньодніпровському райпобуткомбінаті», з 15.12.1993 року по 17.10.1994 року у малому приватному підприємстві «Ірина», відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 29.02.1984 року).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2025р. про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 302,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 302,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька