Вирок № 127332633, 14.05.2025, Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 149/1182/21

Провадження №1-кп/149/7/25

Номер рядка звіту 227

В И Р О К

і м е н е м У к р а ї н и

14.05.2025 м. Хмільник Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

його захисників: адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , їх представника - адвоката ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмільник кримінальне провадження №12020020330000405 від 22.11.2020 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Куликівка Сакського району Кримської області, місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 19 години 40 хвилин 21 листопада 2020 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Renault Kangoo PHA 4», державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Жданова в селі Війтівці (колишня назва - с. Жданівка) Хмільницького району Вінницької області, в напрямку села Семки Хмільницького району Вінницької області, поруч із лінією електроопори № 40, в порушення правил дорожнього руху України, а саме вимог п.1.3 ПДР України, п.1.5. ПДР України, вимог п.2.3. (б) ПДР України, вимог п.12.3. ПДР України, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, в момент об`єктивної появи в його полі зору велосипедиста, який рухався в попутному з автомобілем напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки чи об`їзду перешкоди, та як наслідок допустив наїзд на велосипедистку ОСОБА_12 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 доставлено до КНП «Хмільницька ЦРЛ», де від отриманих тілесних ушкоджень 30.11.2020 померла.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 86 від 29.12.2020 у ОСОБА_12 виявлено відкриту черепно-мозкову травму у вигляді синців на голові, крововиливу у м`які тканини голови, епідурального, субдурального субарахноїдального крововиливів головного мозку, кров`янистого ліквору, забою речовини головного мозку, перелому кісток склепіння та основи черепа.

Дана відкрита черепно-мозкова травма могла виникнути 21.11.2020 року, від дії твердого тупого предмета чи співударянням об такий, належить до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпека для життя. Смерть ОСОБА_12 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , від вказаної відкритої черепно-мозкової травми.

Порушення водієм ОСОБА_5 вказаних вимог Правил дорожнього руху України відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи № СЕ-19/102-21/737-ІТ від 21.01.2021 з технічної точки зору знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину частково та пояснив, що він 21.11.2020 біля 20:00 год. їхав з роботи з м. Хмільник в с. Семки з швидкістю 50 км/год та в цей час була погана видимість на дорозі, покриття на дорозі було вологе. Зазначає, що йому на зустріч їхав велосипед, він взяв лівіше та продовжив рух далі, в цей час він побачив мах ногою та велосипед, який виїжджає на проїжджу частину, він різко взяв вліво та почав гальмувати, почув стук та одразу зупинився, вибіг та побачив жінку та велосипед на відстані приблизно 20 см від правого краю узбіччя, після чого він її переніс на дорогу, де сухіше (на уточнюючі питання ОСОБА_5 вказав, що коли побачив велосипед, який їхав назустріч, він взяв правіше). Також уточнив, що він рухався на відстані приблизно 20 см від узбіччя. До моменту удару розумів, що це просто перешкода, що то велосипед побачив, як вийшов з автомобіля. Зазначив, що потерпіла була у темному одязі. На момент зупинки автомобіль був розташований під кутом приблизно 45 градусів до проїжджої частини. Кінцеве положення авто в момент зупинки половина на зустрічній смузі руху, а половина на своїй. Повідомив, що з моменту гальмування до моменту зупинки проїхав приблизно 5 м. Також відмітив, що на вулиці було хмурно, темно та вогко. Зазначає, що він можливо побачив велосипед на відстані приблизно 20,7 м, як він відтворював на слідчому експерименті. Звернув увагу, що під час слідчого експерименту він перед собою бачив просто темну пляму. Цивільний позов визнав частково, вказавши на відсутність у нього такої суми коштів, яку просять стягнути потерпілі. Під час виступу у судових дебатах просив вибачення у потерпілих, усвідомлює свою відповідальність за керування в стані алкогольного сп`яніння.

Потерпілий ОСОБА_13 повідомив, що 21.11.2020 біля 19:30 год його дружина виїхала велосипедом на роботу. Велосипед був обладнаний світловідбиваючими елементами. Трохи пізніше він також збирався йти на роботу, і коли виходив з дому, то почув сигнал швидкої медичної допомоги. В цей час до нього зателефонувала начальник зміни на роботі ОСОБА_14 , яка повідомила йому, що можливо його дружину біля магазину збили автомобіль. Оскільки ОСОБА_13 знаходився на відстані приблизно 300 м звідти, він поїхав туди велосипедом. Там він побачив свою дружину, яка лежала біля дороги та нього не реагувала. Біля дружини також були працівники швидкої допомоги, яким він допоміг посадити дружину в автомобіль швидкої допомоги. Також там знаходився обвинувачений, який перебував у п`яному вигляді. На місце ДТП приїхала двоюрідна сестра дружини, з якою він поїхав за донькою додому. Коли вони повернулись на місце ДТП уже з донькою, то там перебували батьки дружини. Потім він з донькою та батьками дружини поїхали у лікарню, де їм повідомили, що дружина перебуває у комі. Також повідомив, що дружина, коли виїжджала з дому була одягнена у зелену довгу куртку та сіро-білу шапку. Дорожнє покриття було асфальтоване після ремонту, та без вибоїн.

Потерпілий ОСОБА_15 очевидцем події не був, однак повідомив, що коли він прибув на місце ДТП, то на вулиці було темно та сухо, видимість була хороша, дорога біля магазину, де сталась ДТП, освітлювалась, дорожня розмітка була відсутня. При визначенні міри покарання, просив застосувати найсуворішу.

Потерпіла ОСОБА_10 очевидцем події ДТП не була, однак повідомила, що по прибуттю на місце ДТП вона відмітила, що видимість була хорошою, було світло та сухо, там стояли люди. При визначенні міри покарання поклалась на розсуд суду.

Потерпіла ОСОБА_9 очевидцем події ДТП не була, однак повідомила, що того вечора її мати ОСОБА_12 була одягнена в чорні штани, темно-зелену куртку, світлий берет. При визначенні міри покарання, просила застосувати найсуворішу.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується доказами, дослідженими в процесі судового розгляду:

витягом з ЄРДР (т.2, а.с.77), відповідно до якого 22.11.2020 до ЄРДР за № 12020020330000405 були внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

протоколом огляду місця ДТП від 21.11.2020 з план-схемою та фото таблицею до нього (т. 2, а.с. 78-93) відповідно до якого було оглянуто проїжджу частину вулиці Жданова в с. Жданівка Хмільницького району. Зафіксовано розташування транспортного засобу на місці події та локалізацію пошкоджень транспортного засобу;

висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 77 (т. 2, а.с. 94) відповідно до якого ОСОБА_5 перебував у стані алкогольного сп`яніння. Результат 1, 34 ‰, через 20 хв. - 1, 32 ‰;

висновком експерта № 880 від 01.12.2020 (т. 2, а.с. 100-104) встановлено, що на момент експертного огляду рульове керування, гальмівна система автомобіля «Renault-Kangoo», держ.номер НОМЕР_2 знаходяться у працездатному стані. У деталях та вузлах рульового керування, гальмівної системи автомобіля «Renault-Kangoo», держ.номер НОМЕР_2 на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП не виявлено;

висновком експерта № СЕ-19/102-20/16824-ІТ від 07.12.2020 (т. 2, а.с. 107-114), яким встановлено, що в момент первинного контакту кут між подовжньою віссю автомобіля Renault-Kangooдерж.номер НОМЕР_2 та подовжньою віссю велосипеда«Дорожник» складав величину близько 10. Наїзд на велосипед під керуванням ОСОБА_12 автомобілем Renault-Kangooдерж.номер НОМЕР_1 стався на проїзній частині вул. Жданова с.Жданівка Хмільницького району на смузі руху в напрямку с. Семки. Швидкість руху автомобіля Renault-Kangooдерж. номер НОМЕР_1 , яка відповідає довжині видимих зафіксованих слідів гальмування коліс та коченню автомобіля Renault-Kangoo до повної зупинки без залишення слідів гальмування, при умові, що вказані сліди гальмування, які були виявлені та зафіксовані під час проведення огляду місця ДТП 21.11.2020, звизначається рівною біля 44.2-47.7 км/год;

протоколм огляду трупа від 30.11.2020 (т. 2, а.с. 115-120) відповідно до якого було проведено огляд трупа ОСОБА_12 та зафіксовано наявні тілесні ушкодження;

висновком експерта № 86 (т. 2, а.с. 121-23), яким встановлено, що при судово-медичній експертизі трупа гр. ОСОБА_12 виявлено відкриту черепно-мозкову травму у вигляді синців на голові, крововиливу в м?які тканини голови, епідурального, субдурального та субарахноїдального крововиливів головного мозку, кровянистого ліквору, забою речовини головного мозку, перелому кісток склепіння та основи черепа). Дана відкрита черепно-мозкова травма могла виникнути 21.11.2020 року, від дії твердого тупого предмета чи співударянням об такий, належить до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпека для життя, згідно Наказу №6 пункт 2.1.3. правил судово-медичного визначення ступеня важкості тілесних ушкоджень. Смерть гр. ОСОБА_12 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , від вказаної відкритої черепно-мозкової травми. Між відкритою черепно-мозковою травмою, яка ускладнилась набряком та набуханням головного мозку та смертю гр. ОСОБА_12 , є причинно-наслідковий зв?язок. Також при судово-медичній експертизі трупа гр. ОСОБА_12 було виявлено закриту тупу травму грудної клітки (синець на тулубі, переломи ребер), яка належить до середніх тілесних ушкоджень. Вказана закрита тупа травма грудної клітки могла виникнути 21.11.2020 року, від дії твердого тупого предмета чи співударянням об такий, в чинному зв?язку зі смертю ОСОБА_12 не перебуває. Також при судово-медичній експертизі трупа гр. ОСОБА_12 було явлено тілесні ушкодження у вигляді синців на обох верхніх та лівій кній кінцівках та саден на правій кисті, які належать до легких тесних ушкоджень, могли виникнути 21.11.2020 року, від дії твердого гого предмета, чи співударянням об такий, в причинному зв?язку зі смертю ОСОБА_12 не перебувають. При судово-хімічній експертизі крові від трупа гр. ОСОБА_12 , наявність метилового, етилового спиртів, а також пропилового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів у крові не виявлено, що свідчить про тверезий стан останньої на момент настання смерті;

висновком експерта № 3396 (т. , а.с. 124), відповідно до якого при судово-медичній експертизі крові трупа ОСОБА_12 , 1976 р.н., методом гозово-рідинної хроматографії, наявність метилового, етилового спиртів, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;

протоколом проведення слідчого експерименту від 09.12.2020 із схемою до нього (т. 2 а.с. 125-130) відповідно до якого за участі спеціаліста, ОСОБА_5 було проведено слідчий експеримент по вул. Жданова в с. Жданівка Хмільницького району Вінницької області в ході якого було з`ясовано обставини події ДТП, яка відбулась 21.11.2020;

висновком експерта № СЕ-19/102-21/737-ІТ від 20.01.2021 (т. 2, а.с. 133-139), яким встановлено, що в ситуації, яка склалася, при заданому механізмі розвитку ДТП та вказаних в постанові про призначення експертизи і містяться в матеріалах кримінального провадження комплексі технічних параметрів, водій автомобіля Renault-Kangoo ОСОБА_5 мав технічну можливість попередити наїзд на велосипедиста шляхом виконання вимог п.12.3 Правил дорожного руху. В ситуації, яка склалася, при заданому механізмі розвитку ДТП та вказаних в постанові про призначення експертизи і містяться в матеріалах кримінального провадження комплексі технічних параметрів, в діях водія автомобіля Renault- ОСОБА_16 вбачається невідповідність вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв?язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди. В заданій дорожній обстановці, при врахуванні висновку експерта від 07.12.2020 № CE-19/102-20/16824-IT, в діях велосипедиста ОСОБА_12 вбачається невідповідність вимогам п.п.6.2,6.6 (а) Правил дорожнього руху;

висновком експерта № СЕ -19/102-21/4097-ІТ від 15.03.2021 (т. 2, а.с. 142-150), яким встановлено, що наїзд на велосипед під керуванням Renault-Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 стався на проїзній частині вул.Жданова с. Жданівка Хмільницького району на смузі руху в напрямку с. Семки. В момент первинного контакту кут між подовжньою віссю автомобіля Renault-Kangooдерж.номер НОМЕР_1 та подовжньою віссю велосипеда «Дорожник» складав величину близько 10°;

висновком експерта № 13 (т.2, а.с. 151-154), яким встановлено, що смерть гр. ОСОБА_12 настала від відкритої черепно-мозкової травми у вигляді синців на голові крововиливу в м?які тканини голови, епідурального, субдурального субарахноїдального крововиливів головного мозку, кров?янистого ліквору, забою речовини головного мозку, перелому кісток склепіння та основи черепа. Виявлені тілесні ушкодження н тілі трупа гр. ОСОБА_12 , утворились від дії твердого тупого предмету, можливо за умов дорожньо-транспортної пригоди яка мала місце 21.11.2020, та не несуть щодо індивідуальних характеристик травмуючого предмета, тому визначитись в якому положенні (розташуванні) гр. ОСОБА_12 перебувала відносно дії травмуючого предмету не представляється можливим;

висновком експерта № 24-3244 з додатками (т. 3, а.с. 62-70), яким встановлено, що небезпека для руху водію автомобіля виникла в момент об?єктивно можливого виявлення ним попутної велосипедистки попереду, відстань між учасниками пригоди в цей момент визначалася видимістю велосипедистки з робочого місця водія, яку можливо встановити виключно на місці ДТП в аналогічних дорожніх умовах. Велосипедистка в умовах пригоди рухалася попутно автомобілю попереду. В якості механізму ДТП можливо розглядати наступний: при русі автомобіля зі швидкістю близько 50 км/г вдовж дороги біля правого краю проїзної частини відбувся наїзд правою передньою кутовою частиною на велосипедистку, яка рухалася попутно з меншою швидкістю в його смузі попереду. Дії велосипедистки не відповідали вимогам пункту 6.2 ПДР, відповідно яких її рух без, світла фари по дорозі в темний час був категорично заборонений;

протоколом проведення слідчого експерименту від 20.01.2025 із план-схемою до нього (т. 3, а.с. 173-177) відповідно до якого за участю обвинуваченого ОСОБА_5 , його захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , спеціаліста в присутності понятих було проведено слідчий експеримент;

висновком експерта № СЕ-19/102-25/3827-ІТ від 11.03.2025 (т. 3, а.с. 200-207), яким встановлено, що у дорожньо-транспортній ситуації, яка досліджується, за вказаного в копії ухвати про призначення експертизи та містяться в наданих матеріалах кримінального провадження комптексі вихідних даних, водій автомобіля Renault- ОСОБА_17 мав технічну можливість попередити наїзд на велосипед шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожного руху. У дорожньо-транспортній ситуації, яка досліджується, за вказаного в колії ухвали про призначення експертизи та містяться в наданих матеріалах кримінального провадження комплексі вихідних даних, в діях водія автомобіля Renault- ОСОБА_18 не вбачається невідповідностей вимогам п.12.2 Правил дорожнього вуху та вбачається невідповідність вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху.

Крім письмових доказів винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується показами свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні повідомив, що він є працівником поліції та за обставин справи виїхав разом із слідчим на місце ДТП, де також проводив допит свідків. Коли вони прибули на місце, то автомобіль FiatDoblo перебував на узбіччі, його бампер та фара були розбиті. Зазначає, що дорожнє покриття було сухе, а на узбіччі було болото. Зазначає, що освітлення було біля магазину, а в місці, де відбулась подія освітлення було погане. В огляді місця події приймав участь також водій.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні повідомив, що момент зіткнення він не бачив, а коли під`їхав до місця ДТП (19:10 год.-19:50 год.) побачив людину, яка перебувала на узбіччі на відстані приблизно 20 см від дороги, велосипед знаходився на відстані 2 м від неї, в цей час ОСОБА_5 йшов до неї, останній повідомив свідку, що потерпіла переїжджала дорогу. В цей час дорога була слизькою, однак світили ліхтарі.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні повідомила, що очевидцем події вона не була. 21.11.2020 біля 20:00 год. слюсар повідомив її, що запізниться, бо сталася ДТП за участі ОСОБА_12 , після чого вона зателефонувала чоловіку ОСОБА_12 та повідомила про ДТП.

Свідок ОСОБА_21 очевидцем події не був, здійснював огляд потерпілої в лікарні. Постраждала внаслідок ДТП мала черепно-мозкову травму, забій голови і мозку. Вся медична допомога надавалася ОСОБА_12 згідно з медичними протоколами, її тілесні ушкодження були характерні для ДТП.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні повідомив, що біля 20:00 год. їхав біля місця ДТП, перед ним на відстані приблизно 25-30 м. їхав мікроавтобус зі швидкістю 40-50 км/год, який почав різко гальмувати, далі він об`їхав місце ДТП. При цьому він бачив пікап червоного кольору, який був на місці ДТП (навпроти магазину) та потерпілу, яка була в крові, важко дихала і була без свідомості.

Свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_24 в судовому засіданні повідомили, що очевидцями події вони не були та не були присутні під час огляду місця події.

Допитаний свідок ОСОБА_23 повідомив суду, що на місці події він не був, будь-яких документів не підписував. Про те, що його анкетні дані зазначені у протоколі огляду місця події, йому не відомо.

Свідок ОСОБА_24 у судовому засіданні повідомив, що на місці події він не був, очевидцем ДТП не був. Знаходився у районному відділі поліції, протокол підписав на прохання слідчого, який є його племінником.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні надав суду покази, у відповідності до яких на лінію 102 надійшло повідомлення про ДТП в с. Війтівці (до перейменування с. Жданівка) (дати не пам`ятає). На місце події виїхали СРПП та СОГ і відповідальний Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області. Коли вони прибули, то на місці знаходився автомобіль швидкої медичної допомоги та обвинувачений ОСОБА_5 та особи зі сторони потерпілої Транспортний засіб знаходився майже біля магазину. Далі потерпілу було доставлено до лікарні. В подальшому були залучені поняті, здійснені відповідні заміри та ним складено протокол огляду місця події. Після чого відповідальний по Хмільницькому РВП ОСОБА_26 доставив ОСОБА_5 спочатку до лікарні для освідування, а потім до Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області. Щодо участі понятих під час огляду місця події слідчий повідомив, що їх особу було встановлено з їхніх слів. Зазначив, що ОСОБА_23 як працівник Хмільницького РВП не залучався в якості понятого, а в протоколі міститься інформація проособу, яка є його однофамільцем. На запитання учасників про понятого ОСОБА_24 , який в судовому засіданні повідомив, що його на місці ДТП не було, свідок зазначив, що останній так міг сказати, оскільки перебуває на диспансерному обліку через алкоголізм. Також свідок повідомив, що саме ним проводився слідчий експеримент та при його проведенні йому допомагали працівники ГУНП у Вінницькій області. Під час проведення слідчого експерименту були залучені також поняті за допомогою яких він проводив відповідні заміри. Також в ході експерименту ним враховувався одяг потерпілої, момент, де обвинувачений побачив потерпілу, а також залучався автомобіль обвинуваченого.

Судом було задоволено клопотання сторони захисту щодо повторного допиту свідка ОСОБА_24 , однак усіма вжитими судом неодноразовими заходами (виклики, приводи) забезпечити його явку в судове засідання не представилось можливим, а тому з метою недопущення затягування судового розгляду та порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, судом визнано недоцільним здійснювати його повторний виклик.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Оцінюючи доводи клопотання сторони захисту про визнання протоколу огляду місця події від 21.11.2020 року недопустимим доказом з мотивів того, що в ньому містяться підписи осіб, які зазначені понятими, та які не були присутні при огляді місця події, суд виходить з такого.

Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми.

У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.

Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2023 року в справі №455/844/16-к.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Зважаючи на доводи сторони захисту, суд вважає за необхідне також зауважити, що при розгляді кримінального провадження суд має приймати інформоване рішення, тобто робити свої висновки щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, виходячи з усієї релевантної інформації, яку сторонам вдалося отримати і надати суду. Правила недопустимості доказів становлять собою обмеження цього загального принципу, дозволяючи або зобов`язуючи виключати з процесу доказування інформацію, яка потенційно може мати істотне, а іноді й вирішальне значення для справи.

Тому виключення потенційно важливих відомостей, тобто визнання їх недопустимими незалежно від їх стосунку до справи і доказового значення, є крайнім заходом, до якого слід звертатися у разі, якщо іншими засобами неможливо забезпечити справедливого судового розгляду.

Водночас порушення формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Перед тим, як визнати доказ недопустимим, суду належить встановити, чи відбулося порушення певного права або свободи людини, визначене відповідними правовими актами, та чи було це порушення настільки істотним, щоб виправдати виключення доказу як недопустимого.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

Тобто понятий - це особа, яку запрошують слідчий або прокурор бути присутніми при проведенні обшуку, виїмки, огляду, пред`явленні осіб, трупа і предметів для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, освідування особи, відтворенні обстановки і обставин події (слідчий експеримент), або інших процесуальних діях. Ця фізична особа своїм підписом засвідчує відповідність записів у процесуальних документах виконаним діям і має бути особисто не заінтересована у результатах проведених дій, тобто не мати власного процесуального інтересу у кримінальному провадженні.

В ході судового розгляду справи та під час досудового розслідування жоден із учасників процесу (обвинувачений, захисники, прокурор, потерпілі, їх представники) не заперечували достовірності інформації (в тому числі слідової), зафіксованої в протоколі огляду місця події, та не вказували на невідповідність даних, викладених у цьому документі, тим, що були зафіксовані під час проведення цієї слідчої дії. Технічна неспроможність вказаних відомостей не з`ясована і в ході проведення відповідних експертиз.

Частиною 7 статті 223 КПК не передбачено обов`язкової участі понятих при огляді місця події, а тому в даному конкретному провадженні зазначення осіб, які не були присутніми при огляді місця події не тягне визнання недопустимим процесуального документу,оформленого у результаті огляду місця події. Ця обставина сама по собі не означає недопустимість відомостей, зафіксованих в протоколі огляду.

В ході досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження було проведено ряд експертиз, в яких експертами були використані відомості, які містяться в протоколі огляду місця події, будь-яких зауважень, що вказані відомості не несуть в собі доказової інформації, не можуть бути оціненими експертом, матеріали провадження не містять. Також судом було допитано в якості свідка слідчого СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_25 , який під присягою повідомив, що ним складався протокол огляду місця події та відомості, які в ньому містяться, відповідають дійсності. Також відомості, зазначені у протоколі огляду місця події, узгоджуються із показаннями свідків, допитаних у ході судового розгляду, які перебували на місці події, і їх покази відповідають встановленим в ході судового розгляду обставинам та не суперечать відомостям, вказаним у протоколі.

Крім того, в ході розгляду справи було проведено слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_5 в присутності інших учасників кримінального провадження, проведено додаткову судову автотехнічну експертизу, що усуває у суду сумніви щодо достовірності зазначеної в протоколі огляду місця події інформації. Не зважаючи на об`єктивно встановлені обставини, пов`язані з порядком оформлення протоколу огляду місця події, у суду в сукупності з іншими доказами відсутні сумніви у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення огляду місця події, а тому суд не вбачає підстав для визнання протокол огляду місця події від 21.11.2020 недопустимим доказом.

Що стосується клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 про визнання неналежним і недопустимим висновку експерта від 11.03.2025, суд керується тим, що висновок експерта як процесуальне джерело доказів має бути оцінений з урахуванням належності, допустимості та достовірності, що закріплено законодавцем для кожного доказу у ч. 1 ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України. Встановлення відсутності або наявності порушень КПК України при проведенні експертизи впливає на визначення допустимості висновку експерта. Разом з тим, доказове значення має зокрема і вивідне знання, одержане в результаті дослідження об`єктів, які надано слідчим або іншим ініціатором проведення експертизи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 при перевірці й оцінці експертного висновку суд, серед інших обставин повинен з`ясувати, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень, що безпосередньо пов`язано з визнанням висновку експерта допустимим джерелом доказів. При оцінці висновку експерта від 11.03.2025 року таких обставин і фактів судом не встановлено. Експерт був попереджений судом про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України, а питання щодо притягнення його до відповідальності в установленому порядку сторонами кримінального провадження не ініціювалася. Разом з тим, незгода сторони захисту із обсягом досліджуваних вихідних даних, надання (на думку сторони захисту) переваги одним вихідним даним поряд з іншими, не спростовують висновків, зроблених експертом в межах його компетенції і відповідно до питань, ініційованих, в тому числі і стороною захисту. Судом також не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України), які тягнуть за собою безумовне визнання висновку експерта недопустимим.

За змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Згідно з вимогами статті 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Верховний Суд в своїй практиці зазначав, що, як правило, не можна без залучення експерта визначити, яким чином зміна в даних, на яких ґрунтувався експертний висновок, вплинула на правильність експертного висновку в цілому (Постанова від 29 вересня 2020 року у справі №601/1143/16).

Суд зазначає, що дорожній рух становить діяльність з підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації як в силу певних зовнішніх факторів, так і в силу людських помилок, необережності, необачності, а також і порушення правил дорожнього руху.

Тому на всіх учасників дорожнього руху покладається обв`язок дотримуватися не лише чітко визначених правил, як, наприклад, обмеження швидкості або заборони проїзду, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою, що склалася.

Водій юридично зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну (пункт 2.3 ПДР) та в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди (пункт 12.3 ПДР). Закон не передбачає модифікації цих обов`язків або звільнення від них залежно від причин виникнення перешкоди.

Згідно вимог п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.5. ПДР України визначено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Пункт 2.3. (б) ПДР України визначає, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити (п. 12.3 ПДР), він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Виходячи з цих міркувань, суд дотримується думки, що визначальним фактором для визначення відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення негативних наслідків. На цих підставах суд не погоджується з аргументом сторони захисту, що обвинувачений ОСОБА_5 не міг уникнути небезпеки, що виникла за обставин ДТП. Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 достеменно знав про заборону керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного чи іншого сп`яніння, а також того факту, що перебування у стані алкогольного сп`яніння знижує швидкість реакції, нехтуючи приписами закону, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, здійснював керування транспортним засобом, в ході чого, з урахуванням інших істотних обставин (пори року, часу доби, освітлення, стану дорожнього покриття тощо), не виконавши вимоги п. 12.3 ПДР України, здійснив наїзд на велосипед під керуванням потерпілої ОСОБА_12 , яка внаслідок отриманих внаслідок ДТП тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

За змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд зазначає, що дорожній рух становить діяльність з підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації як в силу певних зовнішніх факторів, так і в силу людських помилок, необережності, необачності, а також і порушення правил дорожнього руху. Діяльність, пов`язана з використанням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки.

Тому на всіх учасників дорожнього руху покладається обв`язок дотримуватися не лише чітко визначених правил, як, наприклад, обмеження швидкості або заборони проїзду, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою, що склалася.

Водій юридично зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди (пункт 12.3 ПДР). Закон не передбачає модифікації цих обов`язків або звільнення від них залежно від причин виникнення перешкоди. В процесі керування транспортним засобом водій зобов`язаний не тільки реагувати на конкретну небезпеку, але й вміти по окремих ознаках передбачати виникнення небезпеки для руху.

Виходячи з цих міркувань, суд дотримується думки, що визначальним фактором для визначення відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення негативних наслідків. На цих підставах суд не погоджується з аргументом сторони захисту, що обвинувачений ОСОБА_5 не міг знати про небезпеку, що виникла за обставин ДТП, зокрема і через те, що потерпіла ОСОБА_12 , рухаючись на велосипеді, могла різко змінити напрямок руху, в тому числі маневрувати вліво в напрямку траєкторії руху автомобіля під керуванням ОСОБА_5 , однак така версія подій поза розумним сумнівом не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.

Суд також відхиляє доводи сторони захисту про те, що в матеріалах кримінального провадження момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_5 був визначений невірно і помилково, що потягнуло недостовірність відомостей, що містяться у матеріалах справи. Так, під небезпекою розуміють зміну дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Оцінка дорожньо-транспортної ситуації потребує вирішення трьох основних питань: чи існує джерело небезпеки, які заходи необхідно виконати для запобігання ДТП та в який момент слід задіяти ці заходи. Визначальним фактором для встановлення відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення цих наслідків.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_5 поза розумним сумнівом мав об`єктивну можливість виявити в полі зору водія рух велосипедистки ОСОБА_12 в попутному напрямі в темну пору доби вздовж правого краю дороги, та мав технічну можливість уникнути зіткнення, однак не дотримався вимог ПДР і допустив зіткнення. Подальші наслідки (заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої), вчинення ДТП у стані алкогольного спєяніння охоплюються в цілому характером суб`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення - злочинної необережності.

Аналіз досліджених та оцінених по справі доказів свідчить про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, повністю доведена зібраними у справі і дослідженими судом доказами. Його дії вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

У кримінальному провадженні потерпілими ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 до ОСОБА_5 заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи на загальну суму 1000000 грн. (по 250000 грн. стягнення компенсації завданої моральної шкоди кожному з цивільних позивачів) та 10000 грн. витрат на правову допомогу. Цивільний відповідач, представники цивільного відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні згідно з ч. 5 ст. 128 КПК України розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ст. 129 КПК України).

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки .

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ст. 1168 ЦК України).

Щодо цивільного позову заявленого ОСОБА_15 , суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час судового розгляду потерпілий (цивільний позивач) ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (т.3, а.с. 221).

Згідно з п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Таким чином, враховуючи, що потерпілий (позивач) ОСОБА_15 під час судового провадження до постановлення судового рішення по суті обвинувачення, при цьому, відповідно до ст. 1230 ЦК України, право на відшкодування моральної шкоди, за правонаступництвом у даному випадку не допускається, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження в частині цивільного позову потерпілого ОСОБА_15 до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що узгоджується з позицією, викладеною у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №155/98/19 (провадження №51-572км22).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки .

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ст. 1168 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

Суд, враховуючи характер та обсяг страждань (душевних, психічних), яких зазнали цивільні позивачі, характеру немайнових втрат (неможливість повернення до попереднього стану, близькість стосунків між потерпілими та загиблою ОСОБА_12 ), а також те, що між діями обвинуваченого і шкодою, існує безпосередній причинний зв`язок, вважає, що позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 510 000 грн. (по 170 000 грн. стягнення компенсації завданої моральної шкоди кожному з цивільних позивачів).

Що стосується питання відшкодування ОСОБА_5 витрат, понесених потерпілими та цивільним відповідачем на правничу допомогу (що заявлено у межах цивільного позову, слід зазначити наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).

До такого висновку дійшов Верховний суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 19.08.2024 в справі № 521/3869/22.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілими, цивільним позивачами ОСОБА_13 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та адвокатом ОСОБА_11 було укладено договір про надання останнім правничої допомоги на підставі якого були видані відповідні ордера (т. 1, а.с. 79, 81,83), однак копії вказаного договору матеріали кримінального провадження не містять, що позбавляє суд можливості встановити умови договору, якими обумовлена оплата правничої допомоги. Крім того, до цивільного позову не додано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. За таких обставин, суд не вбачає підстав встановити суму фактичних понесених витрат на правничу допомогу (в тому числі в розрізі кожного із потерпілих), а тому вимога цивільного позову про її стягнення задоволенню не підлягає.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ст. 370 КПК України).

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд згідно з вимогами ст. 65, 68 КК України враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винного, який раніше не судимий, учасник бойових дій на сході України, є членом громадської організації "Спілка учасників АТО м. Хмільника та Хмільницького району", позитивно характеризується за місцем проживання і проходження військової служби, Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога.

Обставиною, що обтяжує покарання згідно зі ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Обставин, що пом`якшують покарання згідно зі ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Згідно досудової доповіді ризик вчинення повторного кримінального правопорушення середній, виправлення особи без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Суд вважає, що згідно зі ст. 50 КК України необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 і попередження нових кримінальних правопорушень є призначення покарання в межах санкції статті ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами. При цьому суд не знаходить підстав для призначення ОСОБА_5 іншого більш м`якого виду покарання.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався, підстави для його застосування на даний час відсутні.

Питання про речові докази вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України. Питання щодо процесуальних витрат вирішити відповідно до ст. 124 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 370-374, 376 КПК України, суд ,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Початок строку основного покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду.

Строк відбуття додаткового покарання рахувати з моменту відбуття основного покарання (ст. 55 КК України).

Арешт, накладений на речові докази ухвалою слідчого судді Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24.11.2020 - скасувати.

Речові докази: транспортний засіб «Renault Kangoo PHA 4», червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2004 року випуску, власником якого є ОСОБА_27 , користувачем - ОСОБА_5 ; свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу серійний номер НОМЕР_4 ; велосипед марки «Дорожник» - повернути власникам.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в сумі 16122,71 грн.

Цивільний позов у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_13 170 000 гр.н грошового відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 170 000 грн. грошового відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 170 000 грн. грошового відшкодування моральної шкоди.

Провадження щодо цивільного позову у кримінальному провадженні в частині позовних вимог ОСОБА_15 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди закрити - у зв`язку із смертю цивільного позивача.

В решті заявлених вимог цивільного позову у кримінальному провадженні - відмовити.

Вирок суду може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Хмільницький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Копії вироку в день проголошення його резолютивної частини вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_1