Рішення № 127304738, 13.05.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/1025/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 22.01.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач 1), Пенсійного фонду України (далі ПФУ, відповідач 2), у якому просить:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови йому у включенні до розрахунку розміру пенсії підвищення, передбаченого частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати ГУПФУ в Чернігівській області провести йому перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 13.01.2023 відповідно до статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із врахуванням підвищення розміру пенсії за віком у разі відстрочки часу її призначення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він має право на перерахунок пенсії з урахуванням підвищення, встановленого частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки із заявою про призначення пенсії за віком звернувся на 1 рік 02 місяці 09 днів пізніше досягнення пенсійного віку.

Ухвалою судді від 17.03.2025 позовну заяву повернуто в частині позовних вимог за період з 13.01.2023 до 21.07.2024.

Ухвалою судді від 17.03.2025 відкрито провадження у справі в решті позовних вимог за правилами спрощеного позовного провадження. Також установлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач 1 у встановлений судом строк відзив на позов не подав.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позов, у якому ПФУ позовні вимоги не визнає, у їх задоволенні просить відмовити, покликаючись на те, що надані позивачу на звернення листи не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, а є фізичним носієм інформації, що містить відповіді на поставлені питання. Незгода позивача з наданими відповідями не свідчить про вчинення ПФУ протиправних дій стосовно ОСОБА_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Чернігівській області.

З 13.12.2017 позивач отримував пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 20).

З дня призначення пенсії по інвалідності позивач продовжував працювати і досяг пенсійного віку.

Відповідно до поданої позивачем заяви ГУПФУ в Чернігівській області з 13.01.2023 переведено ОСОБА_1 на пенсію за віком з урахуванням страхового стажу 41 рік 05 місяців 09 днів. Станом на день переведення на зазначений вид пенсії позивач досягнув ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та продовжував працювати (а.с. 16-19).

На запит позивача листом від 26.05.2023 ГУПФУ в Чернігівській області надало для ознайомлення матеріали пенсійної справи, із яких ОСОБА_1 встановив, що при призначенні пенсії йому не було нараховане підвищення, передбачене частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 16).

На запит позивача листами від 24.07.2024 та від 28.08.2024 ПФУ повідомило про відсутність у ОСОБА_1 права на встановлення вказаного підвищення, оскільки на дату досягнення пенсійного віку він отримував пенсію (а.с. 22, 24)

Вважаючи відмову у встановленні спірного підвищення протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058; в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком).

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Положеннями статті 29 Закону №1058-IV (у редакції станом на 13.01.2023) передбачено, що особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток:

на 0,5 % - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;

на 0,75 % - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.

При цьому підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу не здійснюється.

Верховний Суд у постанові від 17.05.2019 по справі №511/777/17 надав правову оцінку вказаній нормі та виснував, що для збільшення розміру пенсії у зв`язку з відстрочкою її призначення необхідними умовами є: досягнення пенсійного віку, встановленого Законом №1058, та наявність страхового стажу, здобутого після досягнення пенсійного віку.

Матеріалами справи підтверджується, що пенсійного віку ОСОБА_1 досягнув ІНФОРМАЦІЯ_3 , але продовжував працювати. Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області 13.01.2023, тобто за більш пізнього віку, ніж передбачений частиною першою статті 26 Закону №1058-IV.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про наявність у нього станом на день призначення пенсії за віком (13.01.2023) права на встановлення підвищення, передбаченого частиною першою статті 29 Закону №1058-IV.

При цьому щодо доводів відповідачів, що спірне підвищення позивачу не може бути встановлене з огляду на отримання ним до 13.01.2023 пенсії по інвалідності, суд звертає увагу на таке.

До 23.06.2024 стаття 29 Закону №1058-IV не містила такої умови для отримання підвищення, передбаченого частиною першою, як «не призначення будь-якої пенсії раніше».

Законом України від 25.04.2024 №3674-IX, який набув чинності 23.06.2024, внесено зміни у частину другу статті 29 Закону №1058-IV та викладено її в такій редакції: «Підвищення розміру пенсії відповідно до частини першої цієї статті не встановлюється за неповний місяць страхового стажу, а також у разі призначення за нормами цього Закону пенсії особам, яким раніше призначалася пенсія іншого виду, за іншими законами України або в іншій державі».

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в Рішенні від 09.02.1999 №21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відтак, застосування до правовідносин, які виникли до червня 2024 року, положень Закону №1058-IV, в редакції чинній після 23.06.2024, порушуватиме конституційний принцип незворотності дії законів в часі, з урахуванням і тієї обставини, що відповідні зміни погіршують правове становище позивача.

З огляду на викладене, суд вважає, що даний спір повинен вирішуватися за законодавством, чинним на момент виникнення у позивача права на призначення пенсії за віком.

Таким чином, на час призначення позивачу пенсії за віком (13.01.2023) у ГУПФУ в Чернігівській області не існувало підстав для незастосування спірного підвищення, з покликанням на те, що ОСОБА_1 раніше призначалася пенсія по інвалідності.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ПФУ щодо відмови у включенні до розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 підвищення, передбаченого частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звертався до ПФУ із запитами, у яких просив повідомити чи враховано йому під час призначення пенсії за віком підвищення, передбачене частиною першою статті 29 Закону №1058-IV. У випадку відсутності підвищення, позивач просив надати обґрунтування такої бездіяльності (а.с. 56-57, 58).

Вказані запити розглянуті ПФУ в межах наданих повноважень, відповідь надана листами від 24.07.2024 та від 28.08.2024 (а.с. 57, 58 зворот).

Суд звертає увагу, що листи ПФУ є відповіддю на звернення позивача, а не рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні приписів статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, тому не породжують прав та обов`язків для ОСОБА_1 . Незгода позивача з наданими відповідями не свідчить про вчинення відповідачем 2 протиправних дій стосовно позивача.

Так, як встановлено судом, у спірних правовідносинах саме ГУПФУ в Чернігівській області, яке обраховувало ОСОБА_1 пенсію за віком, не врахувало чинних на той час положень статті 29 Закону №1058-IV, що призвело до порушення прав позивача на отримання підвищення розміру пенсії за віком у разі відстрочки часу її призначення.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог до ПФУ необхідно відмовити.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (пункт 268).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 08.01.2025, рахунок-фактуру від 20.01.2025, квитанцію від 20.01.2025 №48456254, ордер на надання (правничої) правової допомоги. Відповідно до наданих документів вартість наданих юридичних послуг є фіксованою та становить 7000,00 грн. Позивач сплатив аванс за надану правову допомогу в сумі 3500,00 грн. (а.с. 26-29).

Разом з тим, проаналізувавши предмет та підстави позову, суд зазначає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та ціною позову, а відтак, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з огляду на часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Чернігівській області коштів в сумі 2500,00 грн.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо включення ОСОБА_1 до розрахунку розміру пенсії за віком підвищення, передбаченого частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 22.07.2024 із врахуванням підвищення, передбаченого частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13 травня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).

Відповідач 2: Пенсійний фонд України (код ЄДРПОУ 00035323, вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601).

Суддя С.В. Бородавкіна