Рішення № 127304603, 13.05.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5835/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області від 03.12.2024 року, про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії ІН 174200, видана 12.11.2018 , строком дії «безстроково».

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у зв`язку з досягненням ним 25-річного віку він звернувся до міграційної служби для здійснення обміну посвідки на постійне проживання на території України. Однак, отримав рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини першої статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».

Позивач вважає, що рішення міграційного органу є протиправним та просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити. У відзиві відповідач посилається на те, що при поданні заяви про обмін посвідки на постійне проживання позивач надав про себе свідомо неправдиві відомості, приховавши свою належність до громадянства України на підставі ст. 13 ЗУ «Про громадянство» від 08.10.1991 р. У зв`язку з вказаними обставинами відповідач прийняв рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини першої статті 12-1 Закону України «Про імміграцію».

Рух справи у суді

Судом відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.05.1999 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Сучаві, країна Румунія, батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.8-9).

Суд встановив, що у 2018 році позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Новоселицького відділу УДМС у Чернівецькій області із заявою про надання дозволу йому на імміграцію, оскільки його мати, ОСОБА_4 , є громадянкою України. (а.с.10-11).

Після проведення перевірок, у зв`язку із не виявленням підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію УДМС у Чернівецькій області позивачу 17.08.2018 року надано дозвіл на імміграцію в Україну та 12.11.2018 року документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 . (а.с.5).

У зв`язку із досягнення 25-річного віку, 30.11.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 12.11.2018 р.

У відзиві на позовну заяву УДМС в Чернівецькій області вказані наступні обставини.

УДМС у Чернівецькій області було надіслано лист від 31.10.2024 року №7301.4/15834-24 до сектору з питань громадянства УДМС у Чернівецькій області, щодо перевірки належності/неналежності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до громадянства України.

Згідно відповіді, наданої сектором з питань громадянства УДМС у Чернівецькій області від 05.11.2024 № 7301.14/16026-24, встановлено, що мати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (після шлюбу ОСОБА_5 ) є громадянкою України згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року, в тому числі на момент народження дитини ОСОБА_1 , та документована паспортом громадянина України НОМЕР_3 , виданим 27.11.2000 р. Новоселицьким РВ УМВС України в Чернівецькій області у зв?язку зі зміною прізвища замість паспорта НОМЕР_4 , виданого 15.03.1996 р. Новоселицьким РВ УМВС в Чернівецькій області.

З питання виїзду на постійне проживання за кордон ОСОБА_6 не зверталася, постійно проживає та зареєстрована за адресою: с. Магала Чернівецького району (колишній Новоселицький) з 28.11.2000 р. Ураховуючи викладене ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України згідно статті 13 Закону України «Про громадянство України» від 08.10.1991 року в редакції 1997 року з дня народження.

У зв`язку з викладеними обставинами, відповідач виніс рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію №7301.4/11751-18 від 17.08 2018 на підставі п. 1 ч. 1. ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію». (а.с.12).

Мотивувальна частина

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом частини 14, 15, 16 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій і дев`ятнадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений відповідно у частинах другій - тринадцятій і дев`ятнадцятій цієї статті.

Іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання, які видаються на підставі дозволу на імміграцію.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону України "Про імміграцію".

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 затверджено "Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень" (надалі - Порядок №1983) територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів); здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Приписами пункту 14 Порядку № 1983 провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію" надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.

За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України Про імміграцію та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).

Органи, які прийняли рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні такого дозволу, надсилають його копію протягом трьох робочих днів з дня прийняття безпосередньо заявнику або через МЗС відповідній дипломатичному представництву чи консульській установі України.

Отже, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Суд враховує, що після проведення перевірок, у зв`язку із не виявленням підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію Управління ДМС у Чернівецькій області 17.08.2018 року позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та 12.11.2018 року та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 . У зв`язку із досягнення 25-річного віку, 30.11.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 12.11.2018 р., однак, Управління ДМС у Чернівецькій області за результатами розгляду цієї заяви прийняло рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 17.08.2018 року.

Разом з тим, суд зазначає, що підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію визначені статтею 12-1 Закону України "Про імміграцію", а саме, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності;

2) з`ясується, що його надано на підставі документів, що не підтверджують законність перебування/тимчасового проживання на території України на дату подання документів на отримання дозволу на імміграцію або наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або документів, що підтверджують підстави, які припинилися.

У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом 5 календарних днів ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.

Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" та положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного обґрунтованого висновку. Разом із тим, відповідачем не надано під час розгляду справи до суду матеріалів обґрунтованого висновку на підставі якого Управлінням Державної міграційної служби у Чернівецькій області прийнято оскаржуване рішення.

Згідно абз. 1 пункту 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі Порядок №321), посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Пунктом 42 Порядку №321 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.

Пунктом 7 Порядку №321 передбачено перелік підстав, згідно з якими здійснюється обмін посвідки, зокрема і досягненням іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Згідно з пункту 40 Порядку №321 для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:

1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);

2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства;

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;

7) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності);

8) витяг з реєстру територіальної громади (у разі наявності).

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дня прийняття документів.

Якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.

Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Отже, Порядком №321 чітко визначено, що повноваження органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 64 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Суд, звертає увагу, що на підставі наданого дозволу на імміграцію позивачу 12 листопада 2018 року видано посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до пункту 64 Порядку №321, посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію;

2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2-1) у разі прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства або скасування рішення про визнання особою без громадянства;

Суд також зазначає, що при наданні дозволу на імміграцію у 2018 році, Управління Державної міграційної служби Чернівецькій області проводило перевірку матеріалів справи щодо надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, надало дозвіл на імміграцію, а пізніше посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Відповідач у відзиві, обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення від 03.12.2024 року про скасування дозволу на імміграцію, посилається на те, що ОСОБА_1 є громадянином України відповідно до ст. 13 Закону України «Про громадянство» від 08.10.1991 року, в редакції 1997 року, вважаючи, що заявник надав про себе свідомо неправдиві відомості, приховавши свою належність до громадянства України. З цього приводу суд зазначає, що Закон України «Про громадянство» № 1636-XII від 08.10.1991 року, на який посилався відповідач, втратив чинність 01.03.2001, тому доводи відповідача про те, що позивач є громадянином України за походженням, суд вважає необґрунтованими.

Крім того, згідно із пунктом 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування.

Саме відповідач як суб`єкт владних повноважень має відомості щодо громадян Україні і доводи про те, що під час надання дозволу на імміграцію в Україну позивач не повідомив відомості, які в силу повноважень органу мають бути у володінні самого органу, є неспроможними. Доказів того, що позивач є громадянином України, підтверджене відповідними документами, суду надано не було.

З урахуванням встановлених обставин по справі, суд вважає дії відповідача непослідовними зважаючи на те, що відповідачем у 2018 році надано ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання, а в грудні 2024 року, коли особа звернулась із заявою про обмін посвідки, скасував дозвіл на імміграцію в Україну, хоча обставини надання такого дозволу не змінились. Також суд зауважує, що відповідач, викладаючи свою позицію у відзиві на позовну заяву, не заперечує факту наявності у позивача громадянства Румунії.

Отже, із вказаного у ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію» переліку підстав для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію відсутні підстави, які б надавали відповідачу право на скасування дозволу на імміграцію щодо позивача.

У постанові по справі №820/3610/17 Верховний Суд зауважує, що: «Органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію зобов`язані провести всебічну перевірку на підставі відповідного подання. Враховуючи те, що при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, Управління проводило перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Таким чином, доводи скаржника щодо надання позивачці посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими».

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 по справі №820/3610/17 та 26.06.2020 по справі №820/1861/17.

З наведеного слід зробити висновок, що рішення про скасування дозволу на імміграцію має ґрунтуватися на ретельній, об`єктивній та всебічній перевірці, яка проводиться компетентним органом на підставі обґрунтованого висновку. Якщо така перевірка вже була здійснена уповноваженим органом під час первинного розгляду питання про надання дозволу на імміграцію, і порушень виявлено не було, то подальші твердження про порушення вимог законодавства мають бути належним чином обґрунтовані та підтверджені, інакше - вони не можуть бути підставою для скасування дозволу.

При перевірці рішення суб`єкта владних повноважень суд з`ясовує, чи прийнято воно у відповідності до норм чинного законодавства, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу, між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача.

Суд констатує, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення не було дотримано принципу пропорційності, який, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього, що в свою чергу також є підставою для визнання рішення протиправним і його скасування.

Щодо позовних вимог повторно розглянути заяву позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії. Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).

Таким чином, суд погоджується із обраним позивачем способом захисту порушеного права та зобов`язує Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності підстав, передбачених статтею 12-1 Закону України "Про імміграцію" для прийняття уповноваженим органом рішення, суд вважає, що спірне рішення від 03.12.2024 №7301.4/17355-24 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну №7301.4/11751-18 прийняте відповідачем необґрунтовано, непослідовно, без врахування всіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, судом не встановлено жодних підстав для визнання недійсним дозволу на імміграцію, в тому числі також, під час судового розгляду відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували законність прийнятого міграційною службою рішення. Разом з тим, станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, уповноважений державний орган перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області №7301.4/17355-24 від 03.12.2024 року, про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну №7301.4/11751-18 від 17.08.2018 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зобов?язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.

4. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн відповідно до квитанції від 13.12.2024 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ).

відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області (вул. Шептицького, 25, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 37767440).

Суддя Т.М. Брезіна