Ухвала суду № 127304111, 13.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

13 травня 2025 р. Справа № 520/11283/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599), Національної поліції України (вул. Богомольця Академіка, буд. 10,м. Київ,01024, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України, в якому просять суд:

- визнати протиправними дії посадових осіб ГУНП в Харківській області, які полягають у підміні майна яке повинно бути повернуто;

- визнати протиправними дії посадових осіб Національна поліція України, які полягають у неналежному розгляді скарги про компенсації витрат завданих уповноваженими особами ГУНП в Харківській області;

- зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані позивачу в результаті ущемлення його прав власності на майно яке не повернуто у відповідності ухвал суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Розглянувши позовну заяву, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з наступних підстав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень, у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Пункт 2 частини другої статті 19 КАС передбачає, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на помилковості поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, зазначаючи, що визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанови від 30.01.2020 у справі №817/623/18, від 03.02.2021 у справі №804/4362/18, від 17.02.2021 у справі №821/669/17, від 21.09.2021 у справі №905/2030/19).

Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов`язаність із сферою реалізації публічної влади.

Проте, суд зазначає, що специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб`єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов`язане з цим питання межі повноважень адміністративного суду.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, 02.12.2024 Київський районний суд м. Харкова закрив кримінальне провадження 42021222040000017 від 15.04.2021, в рамках якого у позивача було вилучено системні блоки, жорсткі диски та відеокарти, станом на березень 2025 року майно не повернуто у повному обсязі.

Вказаною ухвалою постановлено повернути речові докази вилучені у кримінальному провадженні №42021222040000017 від 15.04.2021 володільцю - ОСОБА_1 .

З матеріалів справи встановлено, що позивач 28.12.2024 прибув до дізнавача ХРУП №2 ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, буд. 30 для отримання свого майна однак майна позивача не було у дізнавача більшь того не відповідала навіть кількість наявного майна та майна вказаного в ухвалі суду від 02.12.2024 по справі №643/11507/24.

Позивачем 13.04.2025 була направлена скарга, в якій він вказав на порушення посадовими ГУНП в Харківській області чинного законодавства, яке полягало в викликах позивача для виконання відповідних дій (повернення майна, ознайомлення з фактом надіслання відповіді), відтак позивач був змушений відриватися від звичних занять, втрачаючи заробіток.

Листом №656822025 від 06.05.2025 Управління дізнання Національної поліції України повідомило позивача про те, що дізнавачем сектору дізнання Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021222040000017 від 15.04.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України (далі КК України). Нагляд за додержанням законів у ході проведення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва здійснює відповідний прокурор Салтівської окружної прокуратури міста Харкова. Досудове розслідування в указаному кримінальному провадженні завершено шляхом направлення до суду клопотання про його закриття на підставі пункту 31 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України). На цей час у визначеному законодавством України порядку прийняте рішення про закриття не скасовано. У зв`язку з цим роз`яснюємо, що статтею 303 (Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження) КПК України передбачено рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Відповідно до вимог статей 304-308 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду.

Також в зазначеному листі зазначено, що за інформацією, наданою відділом дізнання ГУНП в Харківській області встановлено, що на виконання ухвали Київського районного суду міста Харкова від 02.12.2024 у справі № 643/11507/24 (провадження № 1-кп/953/1157/24) позивача було запрошено до Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області для отримання вказаного в ухвалі майна. 28.12.2024 прибувши до згаданого районного управління поліції позивач відмовились отримувати вказане майно, про що написали власноручно свої заперечення в протоколі повернення майна. У зв`язку із цим 28.12.2024 дізнавачем винесено постанову про неможливість виконання згаданої ухвали суду, а копію направлено до Київського районного суду міста Харкова.

Відтак, предметом спору в цій справі є правомірність дій посадових осіб ГУНП в Харківській області з приводу неповернення позивачу майна, яке було тимчасово вилучено під час проведення обшуку в межах кримінального провадження №42021222040000017 від 15.04.2021.

Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України, гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 131 КПК України тимчасове вилучення майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, порядок здійснення якого врегульовано главою 16 розділу ІІ КПК України.

Згідно з частиною першою статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

За приписами пункту 1 частини першої статті 303 КПК України бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, на досудовому провадженні може бути оскаржена, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Отже, оскарження бездіяльності слідчого (дізнавача) щодо неповернення тимчасово вилученого майна здійснюється у порядку, встановленому КПК України.

Конституційний Суд України у Рішенні 14.12.2011 у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій та дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Також суд зауважує, що у Рішенні від 23.05.2001 №6рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Таким чином, повернення тимчасово вилученого майна є процесуальною дією під час здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження, а тому орган досудового розслідування, вчиняючи пов`язані з поверненням тимчасово вилученого майна дії, виконує не владні управлінські функції, а процесуальні функції, що з огляду на пункт 7 частини першої статті 4 КАС України виключає можливість розгляду такого спору в адміністративній юрисдикції. Спір щодо таких дій повинен розглядатися за правилами кримінальної юрисдикції в порядку, передбаченому КПК України.

Стосовно порядку розгляду позовної вимоги щодо зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані позивачу в результаті ущемлення його прав власності на майно яке не повернуто у відповідності ухвал суду, суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Оскільки цей позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, то і вимоги позивача про відшкодування шкоди не можуть бути розглянуті адміністративним судом.

Водночас згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Отже, оскільки позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди позивачу пред`явлені до ГУНП в Харківській області у зв`язку із неповерненням тимчасово вилученого майна, то позовна вимога про відшкодування шкоди, якщо така і була спричинена позивачу, випливає із дій відповідача щодо розслідування кримінального провадження №42021222040000017, а тому порядок відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування, повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верхового Суду від 24.07.2024 у справі № 520/2579/24.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене вище, оскільки звернення позивача до суду з цим позовом спрямоване на відновлення його прав, порушених внаслідок на його думку незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, то спір у цій справі не підлягає розгляду в адміністративному суді.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками (п.36 рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п.30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013, заява №49069/11).

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Як вказано у ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Таким чином, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599), Національної поліції України (вул. Богомольця Академіка, буд. 10,м. Київ,01024, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Суддя Супрун Ю.О.