Рішення № 127303132, 13.05.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/11241/20

13 травня 2025 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зелений Замок» до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Зелений Замок» (далі позивач, Кооператив, ОК ЖБК «Зелений Замок») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України (далі відповідач, Міністерство), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури, молоді та спорту України від 11.02.2020 №1842/6.11.6;

визнати протиправними дії начальника відділу контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини Директорату культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України Є.А. Богдана щодо складання акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 03.04.2020;

визнати протиправною та скасувати постанову Міністерства культури та інформаційної політики України від 07.05.2020 №177/6.11.6 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На підставі пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Тернопільському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зелений Замок» до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, розгляд справи розпочато спочатку.

Позов обґрунтовано тим, що позивач отримав припис про припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво житлового будинку» по вул. Мирній, 2/1 у Шевченківському районі м. Києва. Згодом від відповідача надійшов акт про порушення законодавства про охорону культурної спадщини та постанова про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства.

Позивач не погоджується з прийнятими рішеннями й діями відповідача та зазначає, що заява про погодження історико-містобудівного обґрунтування подавалася ним у листопаді-грудні 2018 року до компетентних органів у межах процедури надання адміністративної послуги, однак жодної відповіді позивачу не направлено. Вважає, що за таких умов застосовується принцип мовчазної згоди.

З 01.01.2019 інститут ІМО ліквідовано, тому у подальшому Кооператив подав до Міністерства культури України проекту документацію на погодження, яке надало відповідь про те, що проектна документація на нове будівництво у межах історичних ареалів населених місць розробляється із врахуванням вимог затвердженого в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану та Міністерство культури України позбавлене правових підстав погодження проектної документації.

Натомість межі та режим використання історичних ареалів у місті Києві не затверджені у встановленому порядку та визначені діючим Генеральним планом розвитку м.Києва на період до 2020 року і відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу загального Генерального плану м.Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

Забудовники не зобов`язані отримувати від Міністерства культури України будь-які дозволи або погодження, пов`язані із здійсненням капітального будівництва, погоджувати проектну документацію, отримувати дозвіл на земляні роботи тощо у випадку відсутності належним чином затверджених меж історичних ареалів.

Ще позивач вказує, що в акті перевірки зазначено про будівництво 11-поверхового будинку, проте поверховість об`єкта така: підвал, 4 поверхи з антресоллю, технічні поверхи, крівля. На земельній ділянці проведені археологічні дослідження; археологічних об`єктів та/або археологічного культурного шару, об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню не виявлено.

Також звертає увагу на те, що відповідачем порушено процедуру проведення державного нагляду (контролю), передбачену Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», не видано процесуальних документів про перевірку та не надано позивачу. Рішення про накладення фінансових санкцій прийняте з порушенням строків, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» (10 днів після отримання документів), бо в даному випадку акт складений відповідачем 03.04.2020, а оскаржувана постанова 07.05.2020. Позовні вимоги просив задовольнити повністю.

07.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Міністерство зазначає, що заява керівника Кооперативу Влада І.Ю. щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування надійшла на розгляд до Міністерства 28.12.2018. Міністерство культури України листом від 29.12.2018 відмовило у погодженні історико-містобудівного обґрунтування у зв`язку з необхідністю доповнення поданих матеріалів висновком органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації щодо можливості реалізації вказаних містобудівних перетворень на території пам`яток місцевого значення. Оскільки станом на період спірних правовідносин відсутній історико-архітектурний опорний план міста Києва, у Міністерства культури України були відсутні правові підстави щодо погодження проектної документації на будівництво.

Міністерством встановлено факт будівництва Кооперативом 11-поверхової будівлі, тоді які містобудівні умови та обмеження видані на допустиму поверховість об`єкта не більше 4-х поверхів.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені загальні правові та організаційні основи містобудівної діяльності, в той час, як Закон України «Про охорону культурної спадщини» є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері охорони культурної спадщини та має перевагу при розбіжностях між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом. Містобудівне законодавство не звільняє замовника від обов`язку виконувати законодавство України про охорону культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених місць України, до якого увійшов Київ. Межі історичного ареалу міста Києва визначені Генеральним планом міста Києва від 28.03.2002, який затверджений рішенням Київської міської ради, до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 05.04.2002 № 318, якою встановлено порядок розробки, затвердження та погодження науково-проектної документації із визначення меж та режимів використання історичних ареалів.

Генеральним планом міста Києва від 28.03.2002, який затверджений рішенням Київської міської ради, визначені межі Центрального історичного ареалу, до якого належить земельна ділянка за адресою: вул. Мирна 1/2 у Шевченківському районі м. Києва. Рішення Київської міської ради в судовому порядку не скасоване, є чинним.

Безпідставними вважає відповідач посилання позивача на порушення процедури проведення державного нагляду (контролю), передбаченої статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Міністерство не здійснювало планового заходу державного нагляду (контролю), а здійснило охоронюваний захід, пов`язаний із перевіркою стану збереження історичного ареалу та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на предмет додержання вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини в межах повноважень, наданих Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Міністерство культури та інформаційної політики культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885. Державний нагляд (контроль) у сфері охорони культурної спадщини, не є сферою застосування Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини направлений листом Міністерства від 10.04.2020 та отриманий ОК ЖБК «Зелений Замок» 17.04.2020, пояснення щодо акту позивач мав надати до 28.04.2020 (3 робочі дні для надання пояснень та 3 дні з урахуванням термінів доставки відправлень «Укрпоштою»). Після дотримання всіх термінів відповідачем прийнято оскаржувану постанову про накладення фінансових санкцій на позивача.

З огляду на вищевикладене Міністерство просить відмовити у позові (а.с.44-55).

У відповіді на відзив позивач не погоджується з аргументами відповідача та зазначає, що ним не отримано жодної відповіді від 29.12.2018. Крім того, позивач здійснював всі необхідні заходи для погодження необхідних документів у відповідача, а пояснення на оскаржуваний акт, який дублює по суті оскаржуваний припис, позивач не міг надати у зв`язку з введенням карантинних заходів по всій країні з 12.03.2020. Оскаржувані рішення вважає необґрунтованими та незаконними, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі (а.с.63-64).

Після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом цієї справи до провадження від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшли додаткові пояснення, в яких підтримана позиція, викладена у відзиві на позовну заяву від 07.08.2020. Наведена судова практика розгляду справ касаційним судом у подібних правовідносинах. Звернута увага на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2024 №1028 Міністерство культури та інформаційної політики України (ЄДРПОУ 43220275) перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (ЄДРПОУ 43220275). Відповідач врахувати постанови Верховного Суду від 31.01.2023 по справі № 640/8728/21 та від 14.02.2023 по справі № 640/22377/18 при прийнятті рішення. У задоволені позовних вимог просить відмовити (а.с.71-72).

Враховуючи повідомлені відповідачем обставини про зміну його найменування, враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2024 №1028 «Про перейменування Міністерства культури та інформаційної політики України і Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України», суд ухвалив змінити найменування відповідача з Міністерства культури та інформаційної політики України (ЄДРПОУ 43220275) на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (ЄДРПОУ 43220275).

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 як керівник ОК ЖБК «Зелений Замок» звернувся з заявою від 04.11.2018 до Департаменту культурної спадщини виконавчого комітету Київської міської ради про погодження історико-містобудівного обґрунтування по будівництву житлового будинку за адресою: вул. Мирна, 2/1 у Шевченківського району в м. Києві (а.с.21). На копії заяви, долученої до позову, стоїть відмітка з вхідним номером та датою 07.11.2018.

З такою ж заявою від 03.12.2018 ОСОБА_1 як керівник ОК ЖБК «Зелений Замок» звернувся до Міністерства та просив розглянути і погодити історико-містобудівне обґрунтування по будівництву житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22). На копії заяви, долученої до позову, стоїть відмітка з вхідним номером та датою 28.12.2018.

Міністерство культури України листом від 29.12.2018 відмовило у погодженні історико-містобудівного обґрунтування у зв`язку з необхідністю доповнення поданих матеріалів висновком органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації щодо можливості реалізації вказаних містобудівних перетворень на території пам`яток місцевого значення (а.с.56).

Далі Міністерством культури, молоді та спорту України було видано ОК ЖБК «Зелений Замок» припис від 11.02.2020 №1842/6.11.6, у якому відповідач за результатами проведеного 12.12.2019 візуального обстеження містобудівної ситуації по вул. Мирній, 2/1 у Шевченківського району в м. Києві, вимагав негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво житлового будинку» по вул. Мирній, 2/1 у Шевченківському районі м. Києва, які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва, у зоні охоронюваного ландшафту, на території пам`ятки археології національного значення «Культурний шар городища» на горі Щекавиця, з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України від 08.06.2000 за № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-III, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (а.с.11).

Листом від 10.04.2020 №5352/6.11.6 Міністерством культури та інформаційної політики України направлено Кооперативу акт про порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 03.04.2020.

В акті зазначено, що земельна ділянка за адресою: вул. Мирна, 2/1 у Шевченківському районі м. Києва, згідно з історико-містобудівним опорним планом м. Києва входить до складу «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, входить до меж історичного ареалу міста Києва й розташовується на території пам`ятки археології національного значення Культурний шар городища ІХ-ХІІІ століття на горі Щекавиця (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 охоронний №260058-Н).

На земельній ділянці зафіксовано облаштування будівельного майданчика та продовження проведення будівельних робіт (не виконано вимог припису від 11.02.2020): на огородженій парканом території розташовується об`єкт незавершеного будівництва висотою в 11 наземних поверхів (продовжує будуватися), наявні ознаки проведення масштабних будівельних (земельних) робіт. За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства встановлено, що погоджень історико-будівельних обґрунтувань, проектів будовництв та дозволів на проведення земляних робіт за вказаною адресою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізовує державну політику у сфері охорони культурної спадщини не надавалося. Здійснення робіт із будівництва на території історичного ареалу міста Києва за відсутності погодженої у встановленому порядку науково-проектної, проектної документації та без відповідного дозволу містить ознаки порушення частини четвертої статті 32 Закону №1805-III (а.с.15-17).

07.05.2020 Міністерством культури та інформаційної політики України прийнято оскаржувану постанову про застосування до Кооперативу фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, винесену на підставі акта від 03.04.2020 за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць та накладено штраф у розмірі 170 000 грн (а.с.19).

Вважаючи вказані припис, постанову та дії щодо складання акту перевірки протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування (постанови від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, від 12.12.2023 у справі № 380/13557/21 та інші).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь закріплено у Законі України від 08.06.2000 за № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до пунктів 17, 18, 23 частини другої статті 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Відповідно до статті 30 Закону №1805-III органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Таким чином, Законом №1805-III передбачено дві самостійні підстави для заборони діяльності юридичних або фізичних осіб:

створення загрози пам`ятці,

порушення законодавства, державних стандартів, норм і правил у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Київ.

Абзацами першим - третім пункту 2 вказаної постанови Уряду України, Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями постановлено забезпечити протягом 2001 - 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

28.03.2002 на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».

Відповідно до розділу 7 «Збереження та охорона історико-культурної спадщини» текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради № 370/1804 від 28.03.2002, на історико-опорному плані позначено об`єкти архітектурної спадщини та об`єкти містобудівної спадщини; на історико-містобудівному плані позначено: історичне розпланування та його цінні втрачені елементи; межі історичних районів, історичного центру та історичних ареалів міста; цінні фронти історичної забудови; містобудівні комплекси (житлові, громадські, оборонні, культові, промислові); значні містобудівні об`єкти; історичні архітектурні домінанти; основні елементи ландшафту; пам`ятки природи, цінні природні ландшафти; пам`ятки садово-паркового мистецтва; межі історико-архітектурних та історико-культурних заповідників, заповідних територій, зон охорони пам`яток, а також землі історико-культурного призначення (згідно Земельного Кодексу України).

Графічний матеріал Генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва «Історико-містобудівний опорний план міста» міститься у загальному доступі в мережі Інтернет.

Судом встановлено, що будівельні роботи позивачем виконуються в межах Центрального історичного ареалу, до якого належить земельна ділянка вул. Мирна, 2/1, Шевченківський район м. Києва.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону №1805-III на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Позивач проводив будівельно-земляні роботи без дозволу Міністерства, за що отримав припис та постанову про накладення штрафу, які є предметом оскарження у цій справи.

Справи за подібних правовідносин неодноразово розглядалися Верховним Судом, висновки якого в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватися і в цій справі в частині застосування норм права.

Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21, в якій спір виник в аналогічних правовідносинах, зазначив, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

Суд також вказав, що Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проєкти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

У силу вимог частини першої статті 26 Закону №1805-III позивач як суб`єкт містобудування під час проектування об`єкта будівництва й отримання документа, який дає право на виконання підготовчих і будівельних робіт, а також при виконанні цих робіт, зобов`язаний додержуватися положень Генерального плану м. Києва.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21 також наголосив, що відповідно до пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495, Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Зі змісту наведених правових норм Суд дійшов висновку, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерства культури та інформаційної політики України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

На підставі вищезазначеного, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого положення, зокрема статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» необхідно розуміти так:

обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Подальші постанови, прийняті Верховним Судом у подібних правовідносинах (від 23.06.2023 у справі №640/27822/20, від 10.08.2024 у справі № 640/16069/20) свідчать про те, що касаційний суд не відступав від вищезазначених правових висновків.

Таким чином, містобудівна документація на місцевому рівні, основним видом якої є генеральний план населеного пункту, є обов`язковою для врахування всіма суб`єктами правовідносин у сфері містобудівної діяльності, а тому, якщо у складі такої документації наявний історико-архітектурний опорний план з визначенням меж історичного ареалу населеного пункту, то виконання всіх земляних, будівельних та інших робіт на об`єктах, що розміщені на території історичного ареалу населеного пункту, має здійснюватися із дотриманням встановлених Законом №1805-III обмежень, зокрема після отримання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону №1805-III комплекс (ансамбль) пам`яток з усією сукупністю компонентів, що становить культурну, історичну та наукову цінність, просторово, планувально і функціонально виділений у структурі населеного пункту або локалізований поза його межами, може бути оголошений історико-культурним заповідником державного або місцевого значення.

За змістом частин третьої, четвертої статті 33 Закону №1805-III залежно від домінуючого виду об`єктів культурної спадщини історико-культурні заповідники чи історико-культурні заповідні території можуть бути історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними. У межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об`єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання.

Містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи, проведення масових і видовищних заходів здійснюються:

у межах історико-культурного заповідника - за погодженням з органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник;

у межах історико-культурної заповідної території - за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі висновку органу, що забезпечує дотримання режиму історико-культурної заповідної території.

За змістом наведених норм, проведення будівельних робіт на історико-культурній заповідній території допускається виключно за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Недотримання таких вимог є порушенням законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що в силу приписів статті 30 Закону №1805-III є підставою для заборони будівельних робіт та винесення відповідачем відповідного припису.

При цьому, необхідність отримання погодження на виконання будівельних робіт Закон №1805-III не пов`язує з віднесенням розташованих на історико-культурній заповідній території об`єктів до пам`яток культурної спадщини чи їх пошкодженням.

Позивач 28.12.2018 звернувся до Міністерства з проханням розглянути та погодити історико-містобудівне обґрунтування. Листом від 29.12.2018 Міністерство повідомило про те, що подані документи потребують доповнення висновком органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Додаткові документи Кооперативом не подані; позивачем без погодження центрального органу виконавчої влади проводилися будівельні роботи. До акта долучені матеріали фотофіксації містобудівної ситуації, яка свідчить про будівельні роботи на об`єкті (а.с.17 зворот-18).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що у спірному випадку історичний ареал м. Києва станом на час виникнення спірних правовідносин визначався в історико-архітектурному опорному плані, що є частиною Генерального плану міста Києва, а тому висновки Міністерства щодо протиправності здійснення будівельних робіт на об`єкті, що знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, є обґрунтованими.

У даному випадку не погоджуючись з приписом від 11.02.2020, діями посадових осіб відповідача щодо складання акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 03.04.2020, постановою про накладення штрафу Кооператив зазначає, що 07.11.2018 звертався з заявою від 04.11.2018 до Департаменту культурної спадщини виконавчого комітету Київської міської ради про погодження історико-містобудівного обґрунтування по будівництву житлового будинку за адресою вул. Мирна, 2/1 у Шевченківського району в м. Києві (а.с.21) та з такою ж заявою від 03.12.2018 до Міністерства (зареєстрованою 28.12.2018) (а.с.22) в межах адміністративної послуги, та вважає, що через не прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру підлягає застосуванню принцип мовчазної згоди. Іншою підставою позову є неправомірність проведення перевірки і винесення припису без дотримання процедури та умов її проведення, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Щодо погодження історико-містобудівного обґрунтування та віднесення цього погодження до адміністративних послуг, то суд зазначає таке.

Закон України 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон 3038-VI) визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з пунктом 8 частини 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до статті 2 цього Закону планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, у тому числі визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів, встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності.

Закон України від 06.09.2012 № 5203-VI «Про адміністративні послуги» (далі також Закон № 5203-VI) визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.

Згідно із статтею 1 цього Закону адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; суб`єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг; суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджений Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318).

Пунктом 9 Порядку № 318 передбачено, що у разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.

Отже, цим пунктом передбачені випадки у яких виникає необхідність розробки історико-містобудівного обґрунтування (далі - ІМО), а також визначено, що опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань.

У подальшому із посиланням на Порядок № 318, наказом Міністерства культури України від 17.02.2012 № 122 затверджені Методичні рекомендації щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань (далі - Наказ № 122).

За приписами пункту 1 Наказу № 122 методичні рекомендації розроблені відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою впорядкування та аргументованого вирішення питань будівництва, реконструкції будівель і споруд у межах історичних ареалів населених місць України.

Згідно із пунктом 3 цього наказу Історико-містобудівне обґрунтування (ІМО) - це науково-проектна документація, яка визначає наукову концепцію врахування пам`яток, об`єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища як містоформувальних чинників при проектуванні будівель і споруд.

Відповідно до пункту 4 Наказу № 122 Історико-містобудівне обґрунтування повинне визначати принципову можливість будівництва, реконструкції будівель і споруд на відповідній земельній ділянці, а також граничні параметри цих будівель і споруд (тут і далі Закони та нормативні акти, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Порядок погодження ІМО визначався пунктом 11 Наказу № 122.

Згідно з цим пунктом розроблене історико-містобудівне обґрунтування замовник подає на погодження до Міністерства культури України або до іншого органу охорони культурної спадщини у разі делегування йому відповідних повноважень Міністерством культури України. Після отримання зазначеного погодження історико-містобудівне обґрунтування затверджується замовником у складі проектної документації.

Отже, Міністерство культури України було органом погодження ІМО, яке є складовою проектної документації.

Суд зазначав, що заява Кооперативу від 03.12.2018 зареєстрована 28.12.2018, а рішення про відмову у погодженні Міністерством прийняте 29.12.2018.

Щодо неприйняття рішення по іншій заяві, яка подавалася позивачем у листопаді 2018 до Департаменту культурної спадщини виконавчого комітету Київської міської ради про погодження історико-містобудівного обґрунтування по будівництву житлового будинку за адресою вул. Мирна, 2/1 у Шевченківського району в м. Києві, то такі правовідносини не є предметом оскарження у цій справі.

Наведене спростовує підстави позову у цій частині.

Щодо підстав проведення перевірки, процедури її проведення, правомірності винесення припису та пріоритетності законів, які регламентують ці правовідносини, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Закону №1805-III охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Отож, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону №1805-III, зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

У спірному випадку відповідач не здійснював захід державного контролю, оскільки не перебував на території будівництва, не здійснював перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживав охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду, а тому позивач помилково застосовує до такого заходу положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Дія цього Закону не поширюється на спірні правовідносини. Відповідний висновок був зроблений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №826/2440/18 та підтриманий у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №640/22377/18.

Суд вже зазначав, що відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (далі - Положення), Міністерство культури України (Мінкультури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.

Пункт 3 Положення визначає, що основними завданнями Мінкультури є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.

Згідно з підпунктом 59 пункту 4 Положення, Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до закону нагляд за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування і музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках, об`єктах археологічної спадщини і в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1805-III консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Також суд вже наводив положення статті 30 Закону №1805-III, згідно з якими органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Отже, відповідач у цій справі є контролюючим органом уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням суб`єктами господарювання вимог законодавства в галузі охорони культурної спадщини, зокрема шляхом проведення перевірок та оглядів а також приймати обов`язкові до виконання суб`єктами господарювання рішення.

Своєю чергою частина третя статті 32 Закону №1805-III встановлює, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 37 Закону №1805-III будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об`єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Роботи на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.

Отже, будівельні роботи у зоні історико-культурного значення можуть здійснюватися суб`єктами господарської діяльності тільки на підставі проектної документації, погодженої з органом охорони культурної спадщини, і відповідного дозволу такого органу.

Оскільки Кооператив не отримав відповідного погодження та дозволу центрального органу, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, то оскаржуваний припис від 11.02.2020 Міністерством культури України винесений правомірно, як і в подальшому проведено візуальне обстеження та фотофіксацію містобудівельної ситуації за адресою вул. Мирна, 2/1 у Шевченківського району в м. Києві зі складанням акту про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 03.04.2020.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції, зокрема, за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 45 Закону №1805-III передбачено, що фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.

Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

Кошти, одержані у вигляді стягнень, передбачених у статті 44 цього Закону, зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету.

Зі змісту вищенаведених норм права вбачається, що Міністерство у разі виявлення порушень законодавства у сфері охорони культурної спадщини складає акт, в якому здійснює фіксацію такого правопорушення; на підставі розгляду матеріалів цього акта уповноважений орган протягом десяти днів приймає постанову про накладення штрафної санкції на суб`єкта, стосовно якого складено акт, у межах встановленого законом розміру.

Судом встановлено, що 10.04.2020 відповідачем складено акт про вчинення позивачем порушення законодавства про охорону культурної спадщини на земельній ділянці по вул. Мирній, 2/1 у Шевченківському районі м. Києва.

Акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини направлений листом Міністерства від 10.04.2020 та отриманий Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Зелений Замок» 17.04.2020, що позивачем не заперечується, адже зазначає, що не зміг дати пояснення у термін через карантинні заходи. З урахуванням того, що пояснення щодо акту позивач мав надати до 28.04.2020 (3 робочі дні для надання пояснень та 3 дні з урахуванням термінів доставки відправлень «Укрпоштою») то суд вважає, що відповідачем дотримано всі можливі терміни та винесено постанову з дотриманням строків, встановлених частиною другою статті 44 Закону № 1805-III.

На підставі вказаного акта Міністерством прийнято постанову про накладення фінансових санкцій на Кооператив за порушення законодавства про охорону культурної спадщини №177/6.11.6 від 07.05.2020.

Отже, оскільки об`єкт за адресою: вул. Мирна, 2/1 Шевченківський район м. Києва є частиною Генерального плану міста Києва, знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, відповідачем дотримано встановлену статтею 45 Законом № 1805-III процедуру прийняття постанови про накладення штрафної санкції за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, а розмір штрафної санкції відповідає виявленому порушенню, то, відповідно, спірна постанова Міністерства від 07.05.2020 №177/6.11.6 відповідає критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України.

Також варто зазначити, що надані позивачем довідки погодження Інституту археології Національної академії наук України та лист від Міністерства культури України від 20.03.2019 не є дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі яких можуть здійснюватися будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу та на території історико-архітектурного заповідника та не звільняють позивача від його отримання.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави для висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування припису від 11.02.2020 та постанови від 07.05.2020, а також визнання протиправних дій щодо складання акту від 03.04.2020 є безпідставними та необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зелений Замок» (вулиця Січових Стрільців, 21, приміщення 501, місто Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 41312704) до Міністерства культури та інформаційної політики України (вулиця Івана Франка, 19, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43220275) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений і підписаний 13 травня 2025 року.

СуддяЧепенюк О.В.