Рішення № 127285492, 07.05.2025, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.05.2025м. СумиСправа № 920/1558/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Ковтуна В.М., при секретарі судового засідання Павлючок І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/1558/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні

мережі України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116,

код ЄДРПОУ 45202808)

в особі Сумської філії Товариства з обмеженою

відповідальністю «Газорозподільні мережі України»

(вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40021)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»

(вул. Харківська, п/в12, м. Суми, 40003)

про стягнення 12004168 грн 54 коп.,

За участі представників сторін:

від позивача: Сіденко Л.В.;

від відповідача: не з`явився;

Суть спору: 30.12.2024 Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з Відповідача 12004168 грн 54 коп., в тому числі: 11 158 561 грн 58 коп. заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за період серпень-листопад 2024 року, 488968 грн 17 коп. пені, 55357 грн 63 коп. 3% річних, 301281 грн 16 коп. інфляційних втрат відповідно до типового договору розподілу природного газу № 094205LA9WAP036 від 01.10.2023, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-приєднання.

Ухвалою від 01.01.2025 Господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1558/24; призначив підготовче засідання з повідомленням сторін на 29.01.2025, 10:30; надав Відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; надав Позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив; надав Відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

14.01.2025 Відповідачем через систему «Електронний суд» надано відзив на позовну заяву від 13.01.2025 № 25/85 (вх. № 160 від 14.01.2025), відповідно до змісту якого Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи про необґрунтованість, безпідставність та недоведеність позовних вимог через недотримання позивачем порядку врегулювання спорів сторонами, також просить суд у разі ухвалення рішення про стягнення основного боргу, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Також Відповідач зазначає про наявність форс мажорних обставин через які не має можливості здійснювати належну виробничу та господарську діяльність, та як наслідок несе значні збитки та фінансові втрати, що унеможливлює вчасно виконувати свої зобов`язання.

20.01.2025 Позивачем надано через систему «Електронний суд» Відповідь на відзив (вх. 224 від 20.01.2025), відповідно до змісту якого наводить доводи на спростування тверджень Відповідача, викладених ним у відзиві та в свою чергу просить суд позов задовольнити у повному обсязі, у задоволенні клопотання про зменшення пені відмовити.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.01.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача 10.06.2024, що підтверджується довідкою Господарського суду Сумської області.

Через загрозу безпеці учасників справи та працівників суду, у зв`язку з тим, що з у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу «Тривога. Сумська область»), судове засідання у справі № 920/1558/24, призначене на 29.01.2025 не відбулося, про що складено акт суду від 29.01.2025.

Ухвалою від 29.01.2025 господарський суд призначив підготовче засідання у справі на 10.02.2025, 10:00.

10.02.2025 Позивачем надано до суду Заяву (вх. № 650/2 від 10.02.2025), відповідно до змісту якої просить розглянути справу без участі представника Позивача, також зазначає, що проти закінчення підготовчого провадження та призначення справи по суті не заперечує.

Відповідачем надано Заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх. № 548 від 10.02.2025), відповідно до якої просить розглянути справу по суті без участі представника ПАТ «Сумихімпром» за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою суду від 10.02.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 920/1558/24 до судового розгляду по суті; призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 05.03.2025, 11:30.

Через загрозу безпеці учасників справи та працівників суду, у зв`язку з тим, що з у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу «Тривога. Сумська область»), судове засідання у справі № 920/1558/24, призначене на 05.03.2025 не відбулося, про що складено акт суду від 05.03.2025.

Ухвалою суду від 05.03.2025 призначено розгляд справи по суті на 24.03.2025, 14:30.

Через загрозу безпеці учасників справи та працівників суду, у зв`язку з тим, що з у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу «Тривога. Сумська область»), судове засідання у справі № 920/1558/24, призначене на 24.03.2025 не відбулося, про що складено акт суду від 24.03.2025.

Ухвалою суду від 24.03.2025 призначено розгляд справи по суті на 14.04.2025, 14:30.

Через загрозу безпеці учасників справи та працівників суду, у зв`язку з тим, що з у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу «Тривога. Сумська область»), судове засідання у справі № 920/1558/24, призначене на 14.04.2025 не відбулося, про що складено акт суду від 14.04.2025.

Ухвалою суду від 14.04.2025 призначено розгляд справи по суті на 07.05.2025, 14:30.

Представник Відповідача в судове засідання 07.05.2025 не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини не прибуття суду не повідомив.

В судовому засіданні 07.05.2025 представник Позивача підтримала позовну заяву та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Під час судового розгляду, відповідно до статей 209, 210 ГПК України були з`ясовані всі обставини, на які сторони у справі посилалися, як на підставу своїх вимог та/або заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

У судовому засіданні в порядку абз. 1 ч. 1 ст. 219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

01.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Сумської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі Оператор ГРМ) і Публічним акціонерним товариством «Сумихімпром» (далі Споживач) було укладено договір розподілу природного газу шляхом підписання Заяви-приєднання № 094205LA9WAP036 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498.

Типовий договір розподілу природного газу є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи (п. 1.1. договору).

Договір укладається на невизначений строк (п. 12.1 Договору).

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. Договору розподілу, Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки і порядку, визначені цим Договором; обов`язковою умовою надання Споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у Споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем (в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2080 від 07.10.2019).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2080 від 07.10.2019).

Відповідно до п. 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ з 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за:

39 куб.м для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі;

126 куб.м для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі;

314 куб.м для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об`єкта споживача, що не є побутовим.

Річна замовлена потужність об`єкта Споживача на 2024 рік визначена на рівні 20 818 211,83 м3. Таким чином, 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача становить 1 734 850,99 м3.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 29.09.2023 № 1777 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 30.12.2022р. № 1944» установлено наступний тариф на послуги розподілу природного газу для Сумської філії: 1) на період з 01 жовтня 2023 року - у розмірі 1,34 грн. за 1 м3 (без урахування ПДВ), тобто 1,608 грн. за 1 м3 (з урахуванням ПДВ).

Щомісячний платіж за розрахунком Сумської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» на 2024 рік дорівнює 1 734 850,99 м3 х 1,608 грн за 1 м3 (тариф на послуги розподілу природного газу з ПДВ) = 2 789 640,40 грн.

Періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць (п. 2 гл.6 р. VI Кодексу газорозподільних систем).

У пункті 6.4 договору визначено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно з п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

За умовами п. 6.8. Договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач за період з серпня 2024 року по листопад 2024 надав Відповідачу послугу з розподілу природного газу (річна замовлена потужність) на загальну суму 11158561 грн 58 коп., що підтверджується наступними актами:

- акт № CMSM0014417 про надані послуги розподілу газу від 31.08.2024 на суму 2789640,42 грн;

- акт № CMSM0016442 про надані послуги розподілу газу від 30.09.2024 на суму 2789640,35 грн;

- акт № CMSM0018472 про надані послуги розподілу газу від 31.10.2024 на суму 2789640,40 грн;

- акт № CMSM0020363 про надані послуги розподілу газу від 30.11.2024 на суму 2789640,441 грн. /а.с. 39-40/.

Вищезазначені акти підписані та скріплені печатками обох сторін без будь-яких зауважень.

Крім того, між сторонами 30.09.2024 підписано акт звіряння взаємних розрахунків за 3 квартал 2024 р., відповідно до якого сторонами погоджено, що 30.09.2024 заборгованість на користь Сумська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» становить 43261386 грн 27 коп.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує на те, що Відповідач не виконав договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг з розподілу природного газу за період з серпня по листопад 2024 року, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 25.12.2024 року становить 11158561,58 грн.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує на недотримання Позивачем порядку врегулювання спорів сторонами.

Суд критично оцінює таку позицію Відповідача, враховуючи наступне.

Досудове врегулювання є початковим етапом у процесі вирішення господарського спору, який передує поданню позовної заяви до суду. Воно охоплює різні дії, спрямовані на досягнення домовленості з контрагентом шляхом проведення переговорів, медіації або альтернативних методів вирішення конфліктів. Досудове врегулювання спору надає сторонам можливість дослідити варіанти та потенційно досягти згоди без ініціювання судового процесу.

Чинне господарське законодавство України передбачає процедуру досудового врегулювання спору шляхом пред`явлення претензії, яка має бути оформлена з дотриманням відповідних вимог законодавства (стаття 222 Господарського кодексу України). За загальним правилом, претензійний порядок захисту своїх порушених прав є додатковим, а не основним засобом правового захисту, і використання чи невикористання такого засобу ніяк не впливає на можливість подати відразу позов до суду, в даному випадку використання такого засобу не є обов`язковим.

Так, питання обов`язкового досудового спору розглядалось Конституційним судом України в рішенні від 09.07.2002р. В якому останній прийшов до висновку: «Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист».

Таке рішення Конституційного суду України є чинним та остаточним. Між тим, як свідчить судова практика (постанова ВГСУ від 24.10.06 р. у справі № 2/238), попри те що сторони включили в договір (контракт) умову про застосування досудового врегулювання спору, це не позбавляє їх права і в такому разі відразу звертатися до господарського суду, не пред`являючи претензію. Як зазначає суд, вибір способу правового захисту є правом, а не обов`язком сторін, тому заборона «щодо звернення особи до суду одразу після порушення її прав та інтересів порушує її право на судовий захист.

02.06.2016 Законом України № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Основного закону, й тепер частина третя цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви. Отже головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.

Закон не забороняє одразу звернутися до суду, минаючи стадію досудового вирішення конфлікту. В ст.19 Господарського процесуального кодексу зазначається, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. При цьому особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Факт надання Позивачем Відповідачу послуг за договором у спірний період загальною вартістю 11158561 грн 58 коп., підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг розподілу газу за серпень, вересень, жовтень та листопад 2024 року, що підписані сторонами, підписи скріплені печатками.

Відповідач не здійснив оплату послуг у встановлений договором строк, докази протилежного Відповідачем не подані.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу в сумі 11158561 грн 58 коп.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому, норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з розрахунком Позивача, за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг Відповідачу нараховані 3% річних в сумі 55357 грн 63 коп. за період з 11.09.2024 до 25.12.2024 та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 301281 грн 16 коп. за період з вересня по листопад 2024 року, виходячи з суми заборгованості за надані послуги у спірний період за кожен місяць, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що за період з 11.09.2024 до 25.12.2024, виходячи з суми заборгованості за надані послуги у період з серпня по листопад 2024 року, 3% річних становить 55335 грн 48 коп., а не 55357 грн 63 коп., як зазначено Позивачем у розрахунку.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 55335 грн 48 коп. 3% річних, 301281 грн 16 коп. інфляційних втрат, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 22 грн 15 коп. суд відмовляє за безпідставністю.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Пунктом 8.2 Договору в разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з розрахунком Позивача, за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг Відповідачу нарахована пеня у розмірі 488968 грн 17 коп. за період з 11.09.2024 до 25.12.2024, виходячи з суми заборгованості за надані послуги у спірний період за кожен місяць, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що за період з 11.09.2024 до 25.12.2024, виходячи з суми заборгованості за надані послуги у період з серпня по листопад 2024 року, розмір пені становить 483537 грн 67 коп., а не 488986 грн 17 коп., як зазначено Позивачем у розрахунку.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення Відповідачем грошового зобов`язання перед Позивачем та те, що право на стягнення пені самостійно встановлено сторонами у Договорі, то вимога Позивача про стягнення з Відповідача 483537 грн 67 коп. пені є правомірною та обґрунтованою.

В частині стягнення пені у розмірі 5430 грн 50 коп. вимога є безпідставною.

У відзиві на позовну заяву, Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені. В обґрунтування якого зазначає, що Позивачем не доведено завдання йому збитків саме через порушення Відповідачем зобов`язань за Договором, а також розмір збитків, який би відповідав нарахованим штрафним санкціям. На даний час ПАТ «Сумихімпром» знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості. Несвоєчасність розрахунків за вищезазначеним договором являється не наслідком несумлінного виконання своїх зобов`язань відповідачем, а існування об`єктивних причин, що не дозволяють ПАТ «Сумихімпром» своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов`язання.

Також, Відповідач посилається на положення ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розглянувши клопотання Відповідача про зменшення розміру нарахованої пені, суд дійшов висновку про його необґрунтованість.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є норми про неустойку, передбачені статтями 549- 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, ч. 3 ст. 551 ЦК України визначена можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Неустойкою у відповідності до ч. 1 ст. 549 ЦК України є штраф, пеня.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Типовим договором розподілу природного газу передбачена Відповідальність сторін, так відповідно ч.1 п.8.2 у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем відповідно до умов договору заявлено до стягнення суму пені, яка з урахуванням розрахунку суму є обґрунтованої у розмірі 483537 грн 67 коп.

Зменшення розміру визначених вище сум є правом суду, а не обов`язком, і за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18, від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Суд враховує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

Суд зауважує, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи. Зменшення розміру штрафу, пені, річних відсотків є правом суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання грошових зобов`язань конкретно для відповідача, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а саме лише твердження про наявність об`єктивних причин не може слугувати належними та допустимим доказом в рамках зменшення штрафних санкцій.

Відповідачем також не надано доказів неможливості виконати грошове зобов`язання за Договором розподілу природного газу.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Як встановлено ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і оціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно ст. 6 вказаного Кодексу одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Стаття 42 Господарського кодексу України встановлює, що підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно, свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно на власний ризик здійснювати з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання, а, отже, господарської діяльності.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.(ч.2 ст.193 Господарського кодексу України).

Щодо зазначення Відповідачем, як неможливості вчасно виконувати договірні зобов`язання, наявності обставин повномасштабної військової агресії відносно України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року з боку рф, суд бере до уваги доводи ТОВ «Газорозподільні мережі України» про те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що Відповідач перебував та перебуває в кращому становищі порівняно з Позивачем з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі обставини, стосуються обох сторін договору, а тому не можуть у даному випадку бути підставою для задоволення клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині суми основного боргу у розмірі 11158561 грн 58 коп., інфляційних втрат у розмірі 301281 грн 16 коп., 3 % річних у сумі 55335 грн 48 коп. та пені у розмірі 435183 грн 90 коп. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню в цій частині з урахуванням вищевикладеного.

В частині стягнення 5430 грн 50 коп. пені та 22 грн 15 коп. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на Відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог. Виходячи з суми задоволених позовних вимог, розмір судового збору, який належить до стягнення з Відповідача становить 143984 грн 60 коп. В інший частині судовий збір покладається на Позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Сумської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення 12004168 грн 54 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (вул. Харківська, п/в12, м. Суми, 40003, код ЄДРПОУ 05766356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44907200) в особі Сумської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ ВП 45202808) 11 158 561 грн 58 коп. заборгованості, 301 281 грн 16 коп. інфляційних втрат, 55 335 грн 48 коп. 3% річних, 483537 грн 67 коп. пені, 143984 грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повне рішення складене та підписане суддею 13.05.2025.

СуддяВ.М. Ковтун