Рішення № 127265539, 12.05.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/6165/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 01.05.2020 року по 20.04.2024 року з урахуванням положень пункту 1 статті 117 Кодексу законів про працю України за шість місяців та зобов`язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 01.05.2020 року по 20.04.2024 року з урахуванням дати набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", від 01.07.2022 №2352-ІХ, 19.07.2022, що регулюються редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України до та після внесення змін вказаним Законом, виходячи з розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача на загальну суму 736767,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем при звільненні позивача 30.04.2020 року зі служби в поліції не було повністю виплачено грошове забезпечення, а виплату проведено на виконання судового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року у справі №440/10077/23. З цих підстав позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на одержання за період з 01.05.2020 року по 18.07.2022 року середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, а також за період з 19.07.2022 року по 20.04.2024 року за шість місяців. Відповідач не виплатив позивачу таку компенсацію, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/6165/24. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві від 11.06.2024 року представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області зазначив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу на посадах в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області з 07.11.2015 року по 30.04.2020 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 року у справі №440/4476/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги, невиплаченої суми індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не врахуванні індексації грошового забезпечення при здійсненні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області перерахувати позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, розрахованої на підставі положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (12 та 13 років), а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби (12 та 13 років), а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

10.02.2023 року на виконання рішення суду від 14.07.2022 у справі № 440/4476/22 ОСОБА_1 нарахована та виплачена сума 55783,81 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року у справі 440/2329/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з органів Національної поліції в розмірі 37 045,03 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року у справі 440/2329/23 набрало законної сили 13.11.2023 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року у справі №440/10077/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 у справі №440/4476/22. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб на суму, що була виплачена на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 у справі №440/4476/22.

20.04.2024 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року у справі №440/10077/23 ОСОБА_1 нарахована та виплачена сума 12473,40 грн.

Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошового забезпечення при розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Регулювання правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням служби в поліції, здійснюється відповідно до спеціального законодавства, зокрема Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини першої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону України "Про Національну поліцію").

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Однак, цим Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, набрання чинності 19.07.2022) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін, введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні наведених норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, наведено: з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зазначає, що такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Вищенаведені правові висновки підтримані Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

Згідно матеріалів справи, а саме згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 28.04.2020 року № 180 о/с позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 через хворобу з 30.04.2020 року.

Разом з тим, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року у справі 440/2329/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з органів Національної поліції в розмірі 37 045,03 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року у справі 440/2329/23 набрало законної сили 13.11.2023 року.

Вказаним рішенням суду вирішено спір позивача з Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 01.05.2020 року по 10.02.2023 року.

В свою чергу аналіз частини 1 статті 117, частини 1 статті 116 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку по ст. 117 КЗпП України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Таким чином, суд вважає, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України за період з 01.05.2020 року по 10.02.2023 року призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

З приводу періоду затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2023 року по 20.04.2024 року суд зазначає, що у відповідності з статті 117 КЗпП України, чинної на час виникнення цих правовідносин стягнення з роботодавця середнього заробітку за період більш як шість місяців чинним законом не передбачено.

Згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 01.05.2020 року по 20.04.2024 року не підлягають задоволенню повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Матвійчука Юліана, 83, м. Полтава, 36014; ідентифікаційний код 40108630) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.Б. Головко