Рішення № 127262048, 09.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2025 рокуСправа №160/1936/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача - 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, відповідача - 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача - 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, відповідача - 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним рішення №047250018959 від 14.01.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) з 01.01.2025 дострокову пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV з 28.02.2024 року, зарахувавши при призначенні пенсії, додатково до зарахованого, стаж роботи позивача з 01.01.1992 по 01.05.1997 у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 20.07.1992 у кратному розмірі один рік за півтора.

Ухвалою суду від 28.01.2025 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус учасника бойових дій, достатній страховий стаж та досяг встановленого віку, а тому має право на признання дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 01 січня 2025 ОСОБА_1 звернувся засобами ВЕБ порталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи. Листом №0400-010223-8/1976 від 06.01.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії з підстав недостатності загального стажу роботи. При цьому рішення № 047250018959 від 03.01.2025 про відмову в призначенні пенсії виносило Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (згідно п. 4.2 Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності). Отримавши відмову в призначенні пенсії позивач повторно звернувся через ВЕБ-портал Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, надавши додатково документи про стаж та заяву в довільній формі, про те, що він не отримує будь-якої пенсії на території інших держав (на даний час позивач перебуває в лавах ЗСУ). Також в заяві позивач просив призначити йому пенсію як учаснику бойових дій за наявними документами, з урахуванням періоду роботи з 20.07.1989 по 01.05.1997рр., у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 20.07.1992 у кратному розмірі (робота у районах Крайньої Півночі по договору) до страхового стажу. Листом № 0400-010225-8/10877 від 17.01.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250018959 від 14.01.2025 позивачу повторно відмовлено в призначенні пенсії з підстав недостатності загального стажу роботи. Не зараховано частину його стажу з 20.07.1989 по 01.05.1997, кратність стажу не застосована. Згідно вказаного рішення позивачу зараховано 19 років 12 днів. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача - 1, вважає, що таке рішення суперечать вимогам діючого законодавства. Просить позов задовольнити повністю.

12.03.2025 року на адресу суду від відповідача - 1 надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач - 1 просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що 07.01.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надавши пакет документів.

Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Відповідно до пункту 4.8. Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». 3 Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій. Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».

Відповідно до пункту 4.10. Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Таким чином, оскаржуване рішення за принципом екстериторіальності було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 14.01.2025 № 047250018959.

Відповідно до частини 1 статті 24-1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вік позивача 57 років.

Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить 25 років.

Відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, військовий квиток, посвідчення учасника бойових дій) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача становить 19 років 12 днів.

До страхового стажу не зараховано періоди: за записами трудової книжки з 03.09.1992 по 25.09.1994, оскільки відсутній наказ та дата наказу про звільнення; зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 19.07.1985: період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги; період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 01.05.1997, оскільки відсутні будь - 5 які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією.

Для зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю, необхідно надати уточнюючу довідку за час перебування на обліку в центрі зайнятості, видану цим органом, на підставі первинних документів.

Оскільки, на дату звернення за призначенням пенсії позивач не набув відповідного страхового стажу, право на призначення пенсії згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відсутнє.

Враховуючи вищенаведене, Головне управління не вбачає в своїх діях порушення чинного Пенсійного законодавства України і вважає, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані та безпідставні.

09.05.2025 року на адресу суду від відповідача - 2 надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач - 2 просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 07.01.2025 року звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За принципом екстериторіальності, заяву та надані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області, та прийнято рішення від 14 січня 2025 року № 047250018959, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність страхового стажу, передбаченого законом.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є суб`єктом прийняття рішення.

Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відмовило позивачу в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу не менше ніж 25 років. Згідно з наданими позивачем документами, страховий стаж становить 19 років 0 місяців 12 днів.

За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 19 липня 1985 року: період отримання допомоги по безробіттю з 21 липня 2003 року, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги.

Для зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю необхідно надати уточнюючу довідку за час перебування на обліку в центрі зайнятості, видану цим органом на підставі первинних документів; період роботи в російській федерації з 1 січня 1992 року по 1 травня 1997 року.

Також зазначив, що відповідно до наданих документів, до страхового стажу за даними трудової книжки НОМЕР_2 , довідок №983 від 26 квітня 2012 року, №1736/01 від 22 травня 2020 року, №2653 від 30 квітня 2020 року, копії договору №681 від 20 липня 1989 року не зараховано період роботи з 20 липня 1989 року по 1 травня 1997 року, оскільки відсутня інформація про призначення пенсії заявникові в іншій державі згідно зі статтею 24 Закону №1058.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2025 року № 461 Про припинення дії Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення припинено дію Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 року в місті Москві.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся засобами ВЕБ порталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи.

Листом №0400-010223-8/1976 від 06.01.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії з підстав недостатності загального стажу роботи, долучивши до вказаного листа рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047250018959 від 03.01.2025 про відмову в призначенні пенсії (згідно п. 4.2 Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності).

Отримавши відмову в призначенні пенсії позивач повторно звернувся через ВЕБ-портал Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, надавши додатково документи про стаж та заяву в довільній формі, про те, що він не отримує будь-якої пенсії на території інших держав (на даний час позивач перебуває в лавах ЗСУ). Також в заяві позивач просив призначити йому пенсію як учаснику бойових дій за наявними документами, з урахуванням періоду роботи з 20.07.1989 по 01.05.1997рр., у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 20.07.1992 у кратному розмірі (робота у районах Крайньої Півночі по договору) до страхового стажу.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250018959 від 14.01.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.

В рішенні, зокрема, зазначено:

Вік позивача на дату звернення до органів Фонду 57 років.

Страховий стаж позивача становить 19 років 00 місяці 12 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 19.07.1985:

- період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги;

- період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 01.05.1997, оскільки відсутні будь-які угоди, які регулюють питання пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією.

Оскільки, на дату звернення за призначенням пенсії позивач не набув відповідного страхового стажу, право на призначення пенсії згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відсутнє.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача - 1, вважає, що таке рішення суперечать вимогам діючого законодавства.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування № 1058-IV (надалі Закон №1058).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають:

- військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, - дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення,

- особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6,

- особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",

- особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6,

- особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту",

- дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону , а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, -

після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Наведеною вище нормою п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено вичерпний перелік осіб, що мають право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6; особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6; військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях.

Відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачу надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .

Відмовляючи в призначенні дострокової пенсії за віком, відповідач - 1 посилається на відсутність відповідного страхового стажу.

Щодо зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю, суд зазначає наступне.

Приписами п. «ж» ч.1 ст.4 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI) визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Згідно з п.12 ч.1 ст.1 Закону України від 02.03.2000 №1533-ІІІ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-ІІІ) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).

Відповідно до ст.21 Закону №1533-ІІІ передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.

Згідно зі ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до підпункту "е" п.2.18 Інструкції №58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення.

Позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №174/658/16-а оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Верховний Суд у постанові №677/277/17 від 06.03.2018 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі №593/283/17.

Згідно зі ст.62 Закону №1788-ХІІ та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, пенсійним органом не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.

Оскільки право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене у залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, відтак слідує, що відповідач діяв протиправно відмовляючи позивачу у зарахуванні спірного періоду.

Згідно з відомостями з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , а саме: записом №17 від 21.07.2003 у відомостях про роботу зазначено Нікопольський міськрайонний центр зайнятості. Розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття» (наказ від 21.07.2003).

Таким чином, суд приходить до висновку, що період з 21.07.2003, коли позивач фактично отримував допомогу по безробіттю, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача для призначення пенсії.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 01.05.1997 у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 20.07.1992 у кратному розмірі один рік за півтора, суд зазначає наступне.

З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. У зв`язку з викладеним, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: "виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення".

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача немає підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону від 09.07.2003 № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Підпунктом "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Відповідно до статті 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 №1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960, з п`яти до трьох років та передбачено надання зазначених пільг особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану два роки.

Згідно з п. 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, після 01.03.1960 року зараховувати за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на які розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до ст. 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди від 13.03.1992).

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (далі - Інструкція №58).

Пунктом 1.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

Згідно відомостей, які містяться у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 19.07.1985 року є запис № 9 про зарахування ОСОБА_1 матросом мотористом на т/х (Наказ № 468/л від 25.07.1989 року).

Запис № 11 - 01.05.1997 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням.

Крім того, факт роботи позивача у спірний період також підтверджується копією трудового договору № 681, укладеного між Камчатським морським пароплавством та ОСОБА_1 від 20.07.1989 року.

В матеріалах справи міститься архівна довідка від 22.05.2020 року за № 1736/01 «Муніципальної казенної установи «Петропавловськ-Камчатський міський архів» про роботу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у ліквідованому ВАТ «Камчатське морське пароплавство» (КМП) з 20.07.1989 р. по 01.05.1997 р.

Як вбачається зі змісту довідки, відомості про тривалість робочого дня, тижня, навчальні відпустки, прогули, курси підвищення кваліфікації, відпустки по догляду за дитиною, періоди простою, відсторонення від посади, участь у виборчій кампанії відсутні, в резерві без оплати не перебував.

Крім того, у матеріалах справи міститься архівна довідка від 22.05.2020 року за № 1736/02 «Муніципальна казенна установа «Петропавловськ-Камчатський міський архів», в якій, зокрема, зазначено, що в документах архівного фонду ліквідованого підприємства ВАТ "Камчатське морське пароплавство" (КМП) у розрахунково-платіжних відомостях, особових рахунках містяться відомості про роботу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 20.07.1989 р. по 01.05.1997 р. та його заробіток.

Згідно вказаної довідки, заробітна плата вказана з урахуванням районного коефіцієнта і північних надбавок, а також зазначено, що з усіх включених в довідку сум виплат зроблено утримання до Фонду соціального страхування СРСР і (або) Пенсійний фонд РФ по встановленим тарифам.

Суд зазначає, що довідки містять інформацію, що не викликає сумніву в її достовірності, а тому приймаються як належні докази у справі.

Таким чином, суд зазначає, що наданими до суду архівними довідками та записами в трудовій книжці повністю підтверджено факт роботи ОСОБА_1 з 20.07.1989 року по 01.05.1997 року на Камчатському морському пароплавстві, яке знаходилось в м. Петропавловську - Камчатському, Камчатського краю, який відноситься до районів Крайньої Півночі російської федерації.

Перевіряючи доводи позивача про необхідність врахування до страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у пільговому (кратному) обчисленні, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Пунктом "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року) постановлено робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк трьох років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються на цей час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 03.08.1972 року №590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 року №1029.

Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, у період з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148.

При цьому основним документом, що підтверджує факт роботи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, є трудова книжка. Для пільгового обчислення страхового стажу може бути надана або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупності.

Водночас, чинним пенсійним законодавством в Україні, зокрема міжнародними договорами з пенсійного забезпечення, не передбачено пільгового обчислення стажу за період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 року.

Факт роботи ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР до 01.01.1991 року підтверджується записами у його трудовій книжці з відповідними штампами. Спору про те, що населені пункти/місцевості, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі і до місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, між сторонами немає.

Отже, наявні підстави для зарахування періодів роботи позивача в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а саме з 20.07.1989. по 31.12.1990р. до страхового стажу у пільговому (кратному) обчисленні - один рік за один рік і шість місяців.

Підстави для зарахування у пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі відсутні. Такі періоди роботи, підтверджені записами у трудовій книжці, повинні бути враховані до страхового стажу в одинарному розмірі.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 року у справі №459/2778/16-а, від 17.01.2023 року у справі №211/1910/17, від 14.03.2023 року у справі №160/20914/21 у подібних правовідносинах.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази та їхні письмові доводи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250018959 від 14.01.2025 року підлягають задоволенню.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003 згідно запису № 17 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , а також період роботи з 01.01.1991 по 01.05.1997 у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 31.12.1990 у кратному розмірі один рік за півтора.

Щодо вимоги про призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов`язати належний орган призначення пенсії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.01.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Стосовно підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах та призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р.за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 07.01.2025 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви про призначення пенсії позивачу саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як визначений суб`єкт призначення.

Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Враховуючи викладене та задоволення адміністративного позову в основній частині вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн., підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача - 1: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, відповідача - 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047250018959 від 14.01.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003 згідно запису № 17 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , а також період роботи з 01.01.1991 по 01.05.1997 у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 31.12.1990 у кратному розмірі один рік за півтора.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.01.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник