Ухвала суду № 127261937, 12.05.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у задоволенні клопотання

12 травня 2025 року ЛуцькСправа № 640/12023/21 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульський В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28.04.2021 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України в якому заявлені наступні вимоги:

1) бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014 визнати протиправною;

2) стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в сумі 12 312 грн. 83 коп.

3) зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/12023/21, вирішено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Згідно із переліком судових справ за формою додатку 3 до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 адміністративна справа №640/12023/21 передана на розгляд Волинського окружного адміністративного суду (https://court.gov.ua/gromadjanam/perelik_rozpodil/).

27.02.2025 справа №640/12023/21 зареєстрована у Волинському окружному адміністративному суді та за результатами автоматизованого розподілу справи між суддями визначено склад суду (суддя Мачульський В.В.) для розгляду цієї справи.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 прийнято до провадження дану адміністративну справу та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Як слідує з матеріалів справи 14.12.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання від представника Апарату Верховної Ради України про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

В обгрунтування заявленого клопотання, представник відповідача зазначив, враховуючи постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, а також ряд інших постанов Верховного суду стосовно позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 при подані адміністративного позову, необхідно застосовувати місячний строк звернення до суду.

При цьому, поняття заробітної плати визначено у Законі України «Про оплату праці», за змістом статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.У свою чергу, оплата щорічних відпусток віднесена до інших гарантій в оплаті праці у розумінні статті 12 згаданого Закону. Таким чином, ототожнення заробітної плати із компенсацією за невикористані дні щорічної відпустки, в контексті строків звернення, визначених статтею 233 КЗпП України, є нелогічним, оскільки останнє не входить до поняття заробітної плати та має іншу природу, натомість, спір про виплату такої компенсації є трудовим спором, визначеним частиною першою статті 233 КЗпП України.

Наголошує на тому, що за твердженням позивача компенсація за невикористані дні відпустки є складовою заробітної плати, тому в будь-якому разі її розмір та факт виплати має бути відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо отримання нею відповідної компенсації.

Відтак на думку представника відповідача місячний строк звернення до суду про вирішення даного спору розпочався з дати вчинення порушення щодо невиплати у повному обсязі компенсації у день звільнення, зокрема, щодо останнього періоду роботи - 27.11.2014. Зважаючи на те, що позовна заява надійшла до суду 06.05.2021 року, тобто, 7 років 5 місяців з часу виникнення спірних правовідносин, за відсутності пояснень причин пропуску позивачем строку звернення до суду, підстави для визнання їх поважними відсутні

Отже позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, відтак є наявність підстави для залишення позову без розгляду.

Дане клопотання залишилось невирішеним ні Окружним адміністративним судом міста Києва ні Київським окружним адміністративним судом.

Розглянувши подане клопотання, дослідивши письмові докази, суд вважає, що воно не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Особливості строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог в частині).

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Відтак на переконання суду, на спірні правовідносини в частині вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, та про наявність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 122 КАС України.

У той же час, щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 сформулював правову позицію щодо обмеження строку звернення до адміністративного суду з такою вимогою одним місяцем, установленим частиною п`ятою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня проведення фактичного розрахунку з працівником.

Проте зазначений висновок Верховного Суду не є застосовним у цій справі, оскільки пред`явлена позивачем позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не зумовлена фактом проведення з позивачем остаточного розрахунку, а є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачу сум при звільненні.

Відтак, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241, 243, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Апарату Верховної Ради України про залишення позовної заяви без розгляду, відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.

Суддя В.В. Мачульський