Рішення № 127255977, 30.04.2025, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/3130/24

Провадження № 2-о/376/30/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Ловінської С.С.,

за участю секретаря судового засідання Кропивлянської С.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Сквира в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Бекірова Сірана Нусрєтовича, заінтересована особа: Територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Сквирського районного суду Київської області знаходилась цивільна справа за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Бекірова Сірана Нусрєтовича, заінтересована особа : Територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2010 року і по 22 червня 2024 року громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву мотивовано тим, що на початку 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали спільне проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де її в подальшому було зареєстровано. У цій квартирі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без укладення шлюбу до 2013 року. На початку 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у зв`язку із захворюванням матері останнього - ОСОБА_3 , і необхідністю догляду за нею, переїхали за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому 05.09.2016 дана квартира була подарована ОСОБА_2 його матір`ю ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 , з огляду на недоцільність сплати за неї комунальних послуг, знялася з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . 03 лютого 2022 року ОСОБА_1 виїхала у Чеську Республіку відвідати свою подругу, але 24.02.2022 відбулося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, та з метою збереження свого життя і здоров`я була вимушена тимчасово залишитися за кордоном. Зазначає, що ОСОБА_2 відмовився виїхати до Німеччини на час активних бойових дій на території України. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_2 помер. В зв`язку з чим ОСОБА_1 25 червня 2024 прибула в Україну, однак у морзі і у Солом`янському УП ГУНП у м. Києві відмовили ОСОБА_1 у видачі тіла ОСОБА_2 і свідоцтва про смерть, оскільки вона не була його дружиною або родичкою. Заявниця вказує, що весь час, починаючи із 2010 року вона і ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю як дружина та чоловік, вели спільне господарство і мали спільний сімейний бюджет, проводили свята в колі рідних та друзів, але шлюб не реєстрували, оскільки не бачили в цьому потреби. На теперішній час ОСОБА_1 для прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , зокрема і квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , необхідно встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з березня 2010 року і по 22 червня 2024 року, її ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 11.11.2024 року відкрито провадження по справі.

18.12.2024 представник Київської міської ради надала пояснення, в якому просила суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви в повному обсязі, оскільки ОСОБА_2 за своє життя не склав заповіт на користь ОСОБА_1 , заявницею не надано доказів на підтверження того, що вона проживала разом з ОСОБА_2 останні п`ять років до моменту смерті, вели спільний бюджет, брали участь у витратах по утриманню квартири АДРЕСА_3 . Вказала, що у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження ведення спільного господарства, наявності взаємних прав та обов`язків між заявницею та спадкодавцем.

В судовому засіданні заявниця підтримала заяву з підстав, викладених в ній, просила заяву задовольнити. Також повідомила, що вона з ОСОБА_2 в 2006 році познайомилась, і вони разом проживали як одна родина в АДРЕСА_4 , вели спільне господарство, мали спільне майно. З ними проживала бабуся, яка у 2008 році продала квартиру. І вони стали проживати разом за адресою за адресою: АДРЕСА_5 .

Вказала, що була зареєстрована за цією адресою з 2010 по 2013 рік. У 2013 році, коли захворіла мама чоловіка, ОСОБА_3 , вони переїхали до її квартири, що знаходиться на АДРЕСА_2 , де проживали до 2022 року. Вона купувала продукти харчування, готувала. В 2022 році виїхала за кордон, потім почалася війна. З ОСОБА_2 спілкувалася по телефону по «вацапу», кликала його до себе, але він не хотів виїжджати з Києва. 21.03.2024 вона приїхала з-за кордону до себе додому в с. Токарівка Сквирського району Київської області, щоб зробити зубні протези, однак чоловіка бачила тільки один день, він уже хворів, у нього боліло серце, але це не було критично, назад виїхала 30.03.2024. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , про що дізналася від його кума ОСОБА_4 . В той час перебувала в Німеччині, приїхала 25.06.2024. Тіло ОСОБА_2 знаходилось в одному із моргів м. Києва, однак де було тіло, їй відмовились працівники правоохоронних органів повідомити, до яких вона звернулася по телефону, оскільки вона не його родичка та не дружина. Їй відомо, що тіло чоловіка тримали в морзі приблизно два місяці, та що поховали його десь на Північному кладовищі в м.Києві. Однак, де саме похований ОСОБА_2 станом на день розгляду справи, їй не відомо. За весь час спільного проживання разом з ОСОБА_2 придбали майно: у 2019 році - телевізор, робили ремонт в квартирі в 2019 році, де придбали унітаз та комп`ютер. Вказала, що оскільки в ОСОБА_2 була мінімальна пенсія, вона працювала і висилала йому кошти в 2023 році, однак скільки точно не пам`ятає, вроді 200 Євро, квитанції не має.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , показав суду, що товаришував з ОСОБА_2 з 1978 року, разом навчалися і працювали. ОСОБА_2 був хресним батьком його старшого сина. Познайомився з ОСОБА_1 в 2008 році на день народженні у ОСОБА_6 . Часто бував в гостях у ОСОБА_2 , приїжджав до них на АДРЕСА_8. В 2024 році спілкувався з ОСОБА_2 тільки по телефону. Повідомив, що ОСОБА_7 допомагала доглядати за бабусею, яка померла у 2018 році, а мати ОСОБА_2 в 2019. Нартова також була на похоронах і організовувала поминки. Після смерті матері ОСОБА_2 вони разом проживали на АДРЕСА_9. ОСОБА_8 завжди працювала, приносила продукти. ОСОБА_9 по педагогічному стажу з 2008 року на пенсії. Вони робили в квартирі ремонт в 2015-2017 роках. Зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що ОСОБА_8 виїхала в Німеччину на початку 2022 року, постійно була на зв`язку з ОСОБА_2 . Коли помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 він подзвонив до ОСОБА_1 , вона відразу ж приїхала. Разом з ОСОБА_8 ходили до моргу, в прокуратуру, в поліцію, щоб поховати ОСОБА_9 , однак їм відмовили. У ОСОБА_2 був тяжкої форми псоріаз. В 2022 році йому добавили трішки пенсію, однак йому не вистачало цих коштів і щомісячно, коли 200грн, коли іншу суму, він перераховував ОСОБА_2 безкорисно. Після виїзду ОСОБА_8 за кордон в ОСОБА_9 іншої жінки не було.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , показала суду, що проживає в Німеччині з дитиною. ОСОБА_11 знає з 2006 року, оскільки орендувала кімнату у матері ОСОБА_2 до 2012 року. ОСОБА_9 з ОСОБА_8 проживали на АДРЕСА_10, привозили продукти. У 2018 році вона купила дачу у них.

Коли померла його мама, у 2019 році, похованням займалися ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , більше родичів у нього не було. ОСОБА_8 до війни працювала, ОСОБА_9 не працював. У ОСОБА_12 була сильна екзема, зі здоров`ям було погано.

Свідок ОСОБА_13 показав суду, що був сусідом ОСОБА_2 , проживав на одній площадці в АДРЕСА_6 . ОСОБА_2 і ОСОБА_1 проживали в цій квартирі довгий час. Перед війною ОСОБА_1 поїхала за кордон, більше її не бачив.

Заслухавши пояснення заявника, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто ті самі правила, що й для подружжя.

За ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. Правило частини другої коментованої статті є спеціально розрахованим на майнові відносини осіб, які проживають однією сім`єю.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (стаття 23 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав на підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).

Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження цивільні справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України та п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно вимог ч. 4 ст.3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення чоловіком та жінкою спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Факт спільного проживання не доводить факту проживання однією сім`єю, оскільки поняття сім`ї включає в себе не лише наявність інтимних стосунків, а й інші відносини, які визначають поняття «чоловіка та дружини». В судовому засіданні таких відносин не встановлено.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо періоду спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з березня 2010 року по 22.06.2024р., суд доходить наступного. Заявник в обґрунтування змісту заяви щодо факту спільного проживання однією родиною без шлюбу, посилається на спільні фото та показання свідків. Крім того, під час судового розгляду заявником не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, зокрема, що заявниця з ОСОБА_2 постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з ОСОБА_2 .

Суд не бере до уваги надані заявницею фотознімків, адже з них неможливо встановити у якій період часу та з ким на фото ОСОБА_1 . Суд також звертає увагу, що в своїх поясненнях ОСОБА_1 вказала, що проживала разом з ОСОБА_2 до 2022 року, однак жодних доказів у період часу з 2019 року по 2024 рік суду не надала щодо спільних витрат на утримання двох квартир, які належали ОСОБА_2 в м. Києві, ведення спільного господарства. За весь період їхнього життя спільно, вказує, що ними було зроблено ремонт в квартирі на АДРЕСА_11 у 2019 році, в той же час свідок ОСОБА_5 у своїх показаннях вказав, що ОСОБА_2 та заявниця робили в квартирі ремонт в 2015-2017 роках. Крім того, жодним доказом не було підтвердження, що при виїзді за кордон на початку 2022 року, залишись будь-які речі ОСОБА_1 в квартирі ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 заявниця не зверталася в правоохоронні органи з письмовими заявами щодо повернення своїх речей з квартири, щодо можливості поховання ОСОБА_2 . Щодо пояснень, наданих ОСОБА_14 в судовому засіданні, що зверталася усно до слідчої по телефону, щоб з`ясувати, де знаходиться тіло померлого ОСОБА_2 , суд ставиться критично, так як жодних активних дій щодо можливості поховання ОСОБА_2 заявницею не було вчинено. Крім того, заявниця вказує, що перебувала в Україні протягом з 21.03.2024 по 30.03.2024, де вона приїхала до себе додому в с. Токарівка Сквирського району Київської області, щоб зробити зубні протези, однак чоловіка бачила тільки один день, не ночувала в нього, він уже хворів, у нього боліло серце, але це не було критично. Такі покази заявниці жодним чином не підтверджують сімейних відносин між заявницею та ОСОБА_2 , а доводять байдужість заявниці до стану здоров`я ОСОБА_2 , який тривало хворів, та їх відносини суперечать ознакам Сім`ї, де сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Як зазначено у пункті 21 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення чоловіком та жінкою спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Суд критично відноситься до наданих заявницею показів та доказів, оскільки, вони носять узагальнений характер, стосується здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін до 2022року, та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю, є очевидно недостатнім доказом, за відсутності сукупності інших доказів. Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, встановив, що заявником не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог про встановлення факту спільного проживання заявника та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу.

На підставі викладеного, 258, 259, 265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 - адвоката - Бекірова Сірана Нусрєтовича, заінтересована особа: Територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 громадян ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу проголошення рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_7 .

Заінтересована особа: Київська міська рада, код ЄДРПОУ 22883141, адреса: м.Київ, вул.Хрещатик,36.

Повний текст судового рішення виготовлено 09.05.2025.

Суддя С.С.Ловінська