Рішення № 127252067, 22.04.2025, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/3582/24

Провадження № 2/314/209/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

09.04.2025 року м.Вільнянськ

Справа № 314/3582/24;

провадження № 2/314/209/2025;

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.,

секретар судового засідання Румянцева А.М.,

учасники справи:

-позивач ОСОБА_1 ;

-відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вільнянськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ«ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

стислий виклад позицій сторін.

до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовною заявою звернувся позивач, від імені якої діє представник адвокат Кофанов А.В., в якій, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, посилаючись на статті 116-117 КЗпП України, просить:

- стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«ДІЄСА» на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 70503 гривень 88 копійок;

- стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«ДІЄСА» на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 215033грн.28коп.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач ОСОБА_1 03.01.2024 був прийнятий на роботу відповідачем на посаду керуючого магазином департаменту з роздрібної торгівлі, тобто працював за трудовим договором, про що наявний запис у його трудовій книжці.

Починаючи з січня 2024 року відповідач став сплачувати заробітну плату нерегулярно та не у повному обсязі, внаслідок чого у нього станом на 08.04.2024 утворилася заборгованість перед позивачем по заробітній платі.

8.04.2024 позивач звільнився з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні позивача, діючи в порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України, не повідомили позивача письмово про нараховані суми заробітної плати та про розмірі заборгованості по ній, і у подальшому відмовився це робити, незважаючи на неодноразові усні звернення позивача.

22.05.2024 представником позивача на адресу відповідача був надісланий адвокатський запит , в якому він прохав надати довідку-розрахунок заборгованості по заробітній платі на момент звільнення, а також довідку про розмір середнього заробітку на момент звільнення. Після отримання запита, відповідач ніяким чином на нього не прореагував та залишив без відповіді.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує .

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення та просив суд врахувати їх при прийнятті рішення.

Заяви, клопотання інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 05.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням осіб, у якій роз`яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

29.11.2024 на адресу суду від відповідача надійшли пояснення.

24.01.2025 від представника позивача надійшла уточнена позовна заява.

27.01.2025 на адресу Вільнянського районного суду Запорізької області надійшли додаткові пояснення у справі від відповідача.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, надані сторонами, суд

встановив

що позивач ОСОБА_1 03.01.2024 був прийнятий на роботу відповідачем на посаду керуючого магазином департаменту з роздрібної торгівлі, тобто працював за трудовим договором, про що наявний запис у його трудовій книжці.

Починаючи з січня 2024 року відповідач став сплачувати заробітну плату нерегулярно та не у повному обсязі, внаслідок чого у нього станом на 08.04.2024 утворилася заборгованість перед позивачем по заробітній платі.

8.04.2024 позивач звільнився з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні позивача, діючи в порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України, не повідомили позивача письмово про нараховані суми заробітної плати та про розмірі заборгованості по ній, і у подальшому відмовився це робити, незважаючи на неодноразові усні звернення позивача.

На данний час відповідач має заборгованість по зароботній платі перед позивачем у розмірі 70503,88грн.

Оцінка аргументів учасників справи та доводів щодо порушення прав, застосовані норми права.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст.22цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст.47КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 08.04.2024 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно д ост.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

На час розгляду справи відповідач має заборгованість перед позивачем по заробітній платі у розмірі 70503,88грн.

На підставі викладеного суд приходить до висновку що вимога щодо стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно із частиною першою статті 47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до часини першої статті 117КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

За положеннями статті 117КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Разом з тим, згідно зі статтею 4КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно, частина перша статті 9ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Враховуючи зміст позовних вимог у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню також підлягають положення цивільного законодавства.

У свою чергу, статтею 617ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України, Закону України«Про правовийрежим воєнногостану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

24.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХвстановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3статті 10 Закону № 2136-ІХроботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили ; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а також знищення майна підприємства (що підтверджується матеріалами справи) чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

Так, із долученого представником відповідача до матеріалів справи сертифіката №3000-24-0827 від 23.04.2024 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд.1-А, с. Квітневе, Броварський район, Київська область, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл) щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст.10Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» у термін з 12.03.2022 року за статтями 94 та 115-117 КЗпП України, статтями 1 та 24Закону України«Про оплатупраці» з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 12.03.2022 року, дата закінчення тривають на 23.04.2024 року.

Отже, виходячи з вище встановлених обставин справи, можна дійти висновку, що унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів). Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Тобто, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом від 23.04.2024 № 3000-24-0827, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Судові витратиу справіскладаються ізсудового зборув сумі2422,40грн.,вони понесеніпозивачем ів силуч.1ст.141ЦПК України підлягають стягненню на його користь в повному розмірі з відповідача.

Керуючисьст.ст.258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471, адреса: 03150, Київська область, м. Київ, вул. Велика Васильківка, буд. 45) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )заборгованість із заробітної плати в сумі 70503 (сімдесяттисяч п`ятсоттри)гривні 88копійок без утримання із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (кодЄДРПОУ 36483471,адреса:03150,Київська область,м.Київ,вул.Велика Васильківка,буд.45)на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області, протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку після закінчення строку для подання апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 22.04.2025.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство зобмеженою відповідальністю«ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471, адреса: 03150, Київська область, м. Київ, вул. Велика Васильківка, буд. 45)

Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко

22.04.2025