Рішення № 127229332, 17.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 рокуСправа №160/545/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Самарівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням її уточнень від 20.02.2025 р., просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови №352-к від 09.12.2024 року «Про скасування розпорядження міського голови від 08.07.2024 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 »;

- ??? зобов?язати Перещепинську міську раду поновити його на роботі з 29.01.2024 року та внести відповідні зміни до трудової книжки;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.01.2024 року до набрання чинності рішення суду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що розпорядження міського голови №352-к від 09.12.2024 року «Про скасування розпорядження міського голови від 08.07.2024 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » є протиправним та підлягає скасуванню. Так, Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», КЗпП України визначені підстави та обставини звільнення працівників. Однак, підстава яка б дозволяла міському голові одноосібно, без жодних підстав скасовувати попереднє розпорядження про поновлення працівника на роботі відсутня. Крім того, 09.12.2024 року йому не було видано копію спірного розпорядження, не видано належно оформлену трудову книжку та не проведено розрахунків у строки визначенні в ст.116 КЗпП України, що є порушенням норм трудового законодавства. Відповідач приймаючи розпорядження від 09.12.2024 р. №352-к помилково вказує, що підставою для скасування розпорядження про його поновлення на роботі 08.07.2024 р. є постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 р. у справі №160/5619/24. Оскільки, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 р. не надано оцінку розпорядженню міського голови від 08.07.2024 року №186-к, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу протягом десяти днів усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, яку привести відповідно до вимог п.4 ч.5 ст.160 КАС України, а саме: конкретизувати позовні вимоги шляхом зазначення дати з якої він просить поновити його на роботі, та за який саме період стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і надати докази сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

На виконання ухвали суду 05.02.2025 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме надано до суду докази сплати судового збору та уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 07.02.2025 року прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду 19.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 30.03.2021 р. повноваження старости Шандрівського старостинського округу ОСОБА_1 були достроково припиненні з підстави не забезпечення здійснення наданих йому повноважень, згідно із рішенням міської ради від 30.03.2021 р. № 6-6/VIIІ «Про дострокове припинення повноважень старости Шандрівського старостинського округу ОСОБА_1 ». Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 року по справі №160/7757/21 було скасовано рішення суду першої інстанції та визнано протиправним та скасовано рішення Перещепинської міської ради №6-6/VIII від 30.03.2021 р. «Про дострокове припинення повноважень старости Шандрівського старостинського округу ОСОБА_1 », та було зобов`язано Перещепинську міську раду поновити ОСОБА_1 на посаді старости Шандрівського старостинського округу. З 07.07.2022 р. в Перещепинській міській раді діяла тимчасова структура на підставі ч.9 ст.9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та розпорядження міського голови від 07.07.2022 р. № 170 «Про затвердження тимчасової структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів на період дії воєнного стану». Рішенням міської ради від 29.01.2024 р. № 2-34/VIII «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України» було вирішено звільнити старосту Шандрівського старостинського округу Перещепинської міської ради ОСОБА_1 , у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Не погодившись з рішенням Перещепинської міської ради, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання рішення про звільнення протиправним, про його скасування та поновлення на роботі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 року по справі №160/5619/24 було зобов`язано Перещепинську міську раду поновити ОСОБА_1 на посаді старости Шандрівського старостинського округу Перещепинської міської ради з 29.01.2024 р. та внести відповідні зміни до трудової книжки, допустити до негайного виконання рішення суду. У зв`язку з чим було винесено розпорядження Перещепинського голови від 08.07.2024 р. № 186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ». Не погодившись з рішенням суду, Перещепинська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Третім апеляційним адміністративним судом постановою від 05.12.2024 р. по справі №160/5619/24 апеляційну скаргу Перещепинської міської ради задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 року у справі №160/5619/24 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідач вважає, що суд скасувавши рішення суду визнав звільнення ОСОБА_1 правомірним, у зв`язку з чим чинність розпорядження Перещепинського міського голови від 08.07.2024 р. № 186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » припиняється з дати його видання, а позивач вважається звільненим з дати, зазначеної в рішенні міської ради від 29.01.2024 р. №2-34/VIII «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України», а саме 29.01.2024 р. Тому, міським головою було винесено розпорядження від 09.12.2024 р. №352-к «Про скасування розпорядження міського голови від 08.07.2024 року №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким останнього звільнено з посади старости Шандрівського старостинського округу Перещепинської міської ради 29.01.2024 р., скасовано розпорядження міського голови від 08.07.2024 р. №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та розпорядження від 08.07.2024 р. №194 «Про оголошення простою ОСОБА_1 », чинність яких припиняється з дати їх видання, а трудові відносини, що були укладені відповідно до вищенаведеного розпорядження, вважаються такими, що не відбулися. Крім того, сплачені суми заробітної плати за один місяць по рішенню суду та за весь період простою поверненню не підлягають. Відповідачем акцентовано, що скасовуючи розпорядження про поновлення на роботі Перещепинська міська рада не звільняє позивача, оскільки його звільнено на підставі рішення міської ради від 29.01.2024 р. №2-34/VIII «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України», яке позивач оскаржував та яке визнано судом правомірним, та позивачем не оскаржене в касаційному порядку. За наведених обставин, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що згідно із рішенням 1-ї сесії VII скликання Шандрівської сільської ради №1 від 05.11.2015 року ОСОБА_1 обрано сільським головою Шандрівської сільської ради.

29.01.2024 року рішенням Перещепинської міської ради № 2-34/VI позивача звільнено у зв?язку із скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 К3пП України.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 року по справі №160/5619/24 позов ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради про визнання протиправним рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку - задоволено повністю, а саме:

-визнано протиправним та скасовано рішення Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 2-34/VI від 29.01.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 у зв?язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст. 40 К3пП України»;

-зобов?язано Перещепинську міську раду поновити ОСОБА_1 на посаді старости Шандрівського старостинського округу Перещепинської міської ради з 29.01.2024 року та внести відповідні зміни до трудової книжки;

-стягнуто з Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.01.2024 року до набрання чинності рішення суду;

-здійснено розподіл судових витрат.

08.07.2024 року міським головою Перещепинської міської ради прийнято розпорядження №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 року апеляційну скаргу Перещепинської міської ради задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 року у справі №160/5619/24 скасовано та прийнято нову постанову. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Керуючись п.20 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у зв?язку з прийняттям постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 року у справі №160/5619/24, якою визнано протиправним та скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 року у справі №160/5619/24 про визнання протиправним рішення міської ради від 29.01.2024 року №2-34/VIII «Про звільнення ОСОБА_2 у зв?язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України», поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, та прийнято нову постанову про відмову в задоволені позову ОСОБА_3 09.12.2024 року міським головою Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області прийнято розпорядження №352-к «Про скасування розпорядження міського голови від 08.07.2024 №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким:

- звільнено ОСОБА_1 з посади старости Шандрівського старостинського округу Перещепинської міської ради з 29.01.2024 р.;

- скасовано розпорядження міського голови від 08.07.2024 р. №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » від 08.07.2024 р. №194 «Про оголошення простою ОСОБА_4 », чинність яких припиняється з дати їх видання, а трудові відносини, що були укладені відповідно до вищенаведеного розпорядження, вважаються такими, що не відбулися.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.04.2025 року по справі №160/5619/24 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 року за позовом ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III (далі - Закон № 2493-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно із ст.2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Частина 3 статті 7 Закону №2493-III передбачає, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є, зокрема додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави (ст.8 Закону № 2493-III).

У статті 20 Закону №2493-III наведені підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частини 1 цієї статті крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі:

- порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;

- порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);

- виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);

- досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до ч.1 ст.54-1 Закону № 280/97-ВР староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, що вноситься за результатами громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), проведеного у межах відповідного старостинського округу.

Кандидатура старости вноситься на громадське обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) сільським, селищним, міським головою та вважається погодженою з жителями відповідного старостинського округу, якщо в результаті громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю) отримала таку підтримку у старостинському окрузі:

з кількістю жителів до 1500 - більше 20 відсотків голосів жителів від загальної кількості жителів відповідного старостинського округу, які є громадянами України і мають право голосу на виборах;

з кількістю жителів від 1500 до 10 тисяч - більше 17 відсотків голосів;

з кількістю жителів від 10 тисяч до 20 тисяч - більше 14 відсотків голосів;

з кількістю жителів від 20 тисяч до 30 тисяч - більше 10 відсотків голосів;

з кількістю жителів більше 30 тисяч - більше 7 відсотків голосів жителів від загальної кількості жителів відповідного старостинського округу, які є громадянами України і мають право голосу на виборах.

За результатами проведеного громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю) кандидатури (кандидатур) старости складається протокол, який має містити такі відомості: дата (період) і місце проведення громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), кількість жителів відповідного старостинського округу, які є громадянами України і мають право голосу на виборах, відомості про кандидатуру (кандидатури) старости, кількість учасників громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), які підтримали відповідну кандидатуру (кожного із кандидатів), із зазначенням прізвища, власного імені (усіх власних імен) та по батькові (за наявності), числа, місяця і року народження, серії та номера паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України - для осіб, недавно прийнятих до громадянства України), що засвідчується підписом таких учасників.

Результати громадського обговорення кандидатури (кандидатур) старости оприлюднюються на офіційному веб-сайті сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж на третій день після встановлення результатів такого обговорення.

Кандидатура старости відповідного старостинського округу, не підтримана сільською, селищною, міською радою, не може бути повторно внесена для затвердження в цьому старостинському окрузі протягом поточного скликання відповідної сільської, селищної, міської ради.

Згідно із частиною 2 статті 54-1 Закону № 280/97-ВР староста працює на постійній основі в апараті відповідної ради та її виконавчого комітету, а в разі обрання членом цього виконавчого комітету - у виконавчому комітеті ради. На старосту поширюються вимоги щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови.

Статтею 74 Закону № 280/97-ВР передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із ст.75 Закону № 280/97-ВР органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень. Порядок і випадки дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальними громадами визначаються цим та іншими законами.

Частиною 1 статті 76 № 280/97-ВР визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України.

За приписами пункту 6-1 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання утворення старостинських округів, затвердження Положення про старосту, затвердження на посаду та звільнення з посади старости відповідно до закону.

Згідно із частиною 4 статті 20 Закону № 2493-ІІІ рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Суд зазначає, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку інституту старост» від 14.07.2021 р. №1638-IX, тобто з 01.08.2021, яким виключено статтю 79-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» («Дострокове припинення повноважень старости»), звільнення старости з посади відбувається на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), а також на особливих підставах, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Прийняття рішення про звільнення старости відповідно до закону належить до виключних повноважень ради. Прийняття такого рішення є законодавчо передбаченим правом відповідної ради, реалізація якого має відбуватися у порядку та спосіб, визначені законом.

Отже, припинення трудових відносин з позивачем може бути з підстав, передбачених КЗпП України, так і з підстав передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У статті 22 КЗпП України, якою передбачені гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, наголошено, що будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Підстави припинення трудового договору наведені у статті 36 КЗпП України, а підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця - у статтях 40, 41 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 24.11.2022 року у справі №160/7757/21 наголосив, що здійснення таких дискреційних повноважень, як звільнення, в рамках встановленої процедури дострокового припинення повноважень старости, має відбуватися з дотриманням критеріїв правової (справедливої) процедури, як складової принципу верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України) і принципу законності (частина 2 статті 19 Конституції України).

Системний аналіз наведених вище норм через призму їх правозастосування, визначених, зокрема, у згаданій вище постанові Верховного Суду, дає підстави для висновку, що у спірному випадку міська рада наділена дискреційними повноваженнями щодо дострокового припинення повноважень старости, яка має здійснюватися із дотриманням нормативно встановленої процедури.

Так, 29.01.2024 року рішенням Перещепинської міської ради № 2-34/VI позивача звільнено у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п.1 ст.40 К3пП України.

Правомірність вищевказаного рішення була предметом розгляду у справі 160/5619/24 та Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 05.12.2024 року дійшов наступних висновків:

«У зв`язку із зменшенням старостинських округів у відповідній територіальній громаді, що мало місце у спірному випадку, та у зв`язку з цим зменшення кількості посад старост, відповідач правомірно, при вирішенні питання щодо звільнення позивача, керувався положеннями п.1 ст.40 КЗпП України, про які зазначено в рішенні Перещепинської міської ради № 2-34/VI як правова підстава для звільнення позивача.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, визначених п.1 ст.40 цього кодексу, допускається, якщо не можливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 28.11.2023 відповідачем винесено розпорядження №273-к «Про попередження ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку із скороченням штатної одиниці, у порядку п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Разом із попередженням ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади, які були наявні в апараті Перещепинської міської ради: водій Перещепинської міської ради; інспектор військово-облікового бюро (по території Голубівського старостинського округу). Оскільки вказані документи не були вручені позивачу 28.11.2023, про що складено акт №19 від 28.11.2023, то їх, в цей же день, відправлено позивачу засобами поштового зв`язку.

Відповідачем також було складено акт №21 від 28.01.2024 про те, що 15.01.2024 позивачу було запропоновано написати згоду чи не згоду на переведення його на іншу вакантну посаду, але останнім цього зроблено не було.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідачем було попереджено позивача про майбутнє звільнення та запропоновано вакантні посади для працевлаштування.

Вказані обставини, з огляду на підстави заявленого позову, не заперечуються позивачем.

В той же час, позивач вказує на порушення відповідачем процедури звільнення, яка, за позицією позивача, полягає в недотриманні відповідачем вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту Перещепинської міської ради, в частині не обговорення питання про звільнення на засіданнях постійно діючих комісій.

З приводу таких аргументів позивача слід зазначити те, що а ні Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», а ні Регламент Перещепинської міської ради не містять положень, які б свідчили про те, що в процедурі звільнення працівника з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України, обов`язковим є обговорення цього питання на засіданнях постійно діючих комісій, з висновками та пропозиціями постійно діючих комісій щодо цього питання. При цьому, слід звернути увагу на те, що постійно діючими комісіями міської ради завчасно були розглянуті всі питання, включені до проєкту порядку денного сесії, у тому числі і питання звільнення позивача, про що свідчать відповідні протоколи комісій.

Стосовно аргументів позивача про недотримання відповідачем строків оприлюднення проєкту рішення про звільнення позивача, що є порушенням ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», слід зазначити те, що по-перше, надані відповідачем докази свідчать про дотримання встановлених строків щодо оприлюднення проєктів рішень, а саме проєкт рішення про звільнення позивача був оприлюднений 15.01.2024 (а.с.169), тобто за 10 днів до розгляду цього питання, як то передбачено ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». По-друге, Закон України «Про доступ до публічної інформації» не визначає того, що наслідком недотримання строків оприлюднення проєктів рішень є недійсність самих рішень.

Стосовно аргументів позивача про недотримання відповідачем вимог ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботи.

Так, за позицією позивача, з метою дотримання вимог ст.42 КЗпП України, відповідач повинен був прийняти до уваги наявність у позивача переважного права на залишення на роботі в порівнянні з усіма старостами Перещепинської міської ради.

З приводу такої позиції позивача, насамперед, слід зазначити те, що посада старости є виборною в органах місцевого самоврядування, на яку особа затверджується відповідною радою. У спірному випадку відбулося зменшення старостинських округів, внаслідок чого перестав існувати саме Шандрівський старостинський округ. Старостою Шандрівського старостинського округу був обраний та затверджений позивач, інших старост в цьому окрузі не було. А тому встановлювати переважне право залишення на роботи позивача у відповідача не існувало. Щодо врахування переважного права в порівнянні з усіма старостами Перещепинської міської ради, то усі інші старостинські округи Перещепинської міської ради збереглися і у кожному старостинському окрузі були обрані та затверджені старости, про що зазначено вище».

Суд зауважує, що оскільки рішенням Перещепинської міської ради від 29.01.2024 року № 2-34/VI про звільнення позивача у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст. 40 К3пП України визнано правомірним, чинність розпорядження міського голови Перещепинської міської ради від 08.07.2024 р. № 186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » припиняється з дати його видання, а позивач вважається звільненим з дати, зазначеної в рішенні міської ради від 29.01.2024 р. № 2- 34/VIII «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України».

Відповідно до п.20 ч.4 ст.42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

А тому, на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 року у справі №160/5619/24 міським головою Перещепинської міської ради було винесено розпорядження від 09.12.2024 р. №352- к «Про скасування розпорядження міського голови від 08.07.2024 року №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Крім того, суд зазначає, що скасовуючи розпорядження міського голови Перещепинської міської ради від 08.07.2024 р. №186-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » Перещепинська міська рада не звільняла цим розпорядженням позивача, оскільки останнього звільнено на підставі рішення міської ради від 29.01.2024 р. №2-34/VIII «Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України».

За вказаних обставин, суд вважає, що розпорядження міського голови №352-к від 09.12.2024 року «Про скасування розпорядження міського голови від 08.07.2024 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 », прийнято відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, що в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для його скасування.

Разом з тим, заявлені позовні вимоги про зобов?язання відповідача поновити його на роботі з 29.01.2024 року та внести відповідні зміни до трудової книжки та стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.01.2024 року до набрання чинності рішення суду не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог, у задоволенні яких судом було відмовлено.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без задоволення повністю з викладених вище підстав.

З огляду на положення ч.1 ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Перещепинської міської ради Самарівського району Дніпропетровської області (вул.Шевченка, 43, м.Перещепине, Новомосковський р-н., Дніпропетровськ обл., 51220, код ЄДРПОУ 04338463) про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма