Ухвала суду № 127226103, 09.05.2025, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/330/25

Провадження №1-і/145/2/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2025 р. селище Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів приміщенніТиврівського районногосуду Вінницькоїобласті клопотання прокурора Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Гнівань Тиврівськогорайону Вінницькоїобласті,проживаючого заадресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, у кримінальному провадженні №1202502008000017 від 13.01.2025

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Тиврівського районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1202502008000017 від 13.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, який затверджений 07.03.2025 прокурором Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_3 .

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями Тиврівського районного суду Вінницької області від 10.03.2025 у справі № 145/330/25 (провадження №1-кп/145/105/2025) головуючим суддею визначено суддю ОСОБА_6

06.05.2025 до суду надійшло клопотання прокурора Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_7 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 .

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 16 від 30.04.2025 суддю Тиврівського районного суду Вінницької області ОСОБА_6 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" з дня ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади суддя автоматично відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.

Зазначена обставина призвела до неможливості розгляду суддею ОСОБА_6 клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 у визначений КПК України строк.

Суд зауважує, що пунктом 20-5 Перехідних положень КПК України визначено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), було встановлено певні особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження. Зокрема цим пунктом визначено, що у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Із запровадженням на території України воєнного стану, питання продовження строку тримання під вартою у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом такого питання у встановленому КПК порядку, стало регулюватися положеннями ч. 6 ст. 615 КПК України. Зокрема, ч. 6 ст. 615 КПК України було передбачено, що у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 8-р(II)/2024 від 18.07.2024 року у справі № 3-88/2022(205/22, 114/24) частину шосту статті 615 КПК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

При цьому суд наголошує, що мотивами, які слугували для прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України, стала виключно неприпустимість автоматичного продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та наголошення на необхідності розгляду вказаного питання судом, що завершується ухваленням вмотивованого та належним чином обґрунтованого судового рішення.

У зв`язку з цим, на теперішній час склалась ситуація, за якої положення ч. 6 ст. 615 КПК України є такими, що втратили чинність, та відповідно не можуть бути застосованими при продовженні строку тримання під вартою, а Верховною Радою України не вироблено новий механізм, який врегулював би окреслене вище питання.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться:

- верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави;

- забезпечення прав на свободу та особисту недоторканість, яка означає, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом;

- розумність строків, відповідно до якого під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.;

- доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень, відповідно до якого кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 5 листа Верховного суду від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» у разі неможливості у визначений КПК України строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.

Враховуючи викладене зазначене клопотання прокурора із службовою запискою судді ОСОБА_6 мотивованим розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 08.05.2025 № 02/25-к передано для проведення автоматизованого розподілу.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями Тиврівського районного суду Вінницької області від 08.05.2025 у справі № 145/330/25 (провадження №1-кп/145/105/2025) головуючим суддею для розгляду клопотання прокурора визначено суддю ОСОБА_1 .

Судове засідання із розгляду клопотання прокурора про провадження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою призначено на 09.05.2025.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що, застосовуючи загальні засади судочинства, з урахуванням вимог Конституційного Суду України, враховуючи лист Верховного Суду, суд не здійснює продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого автоматично, а розглядає вказане питання, із забезпеченням прав учасників судового розгляду, здійснюючи судовий контроль на предмет наявності чи відсутності ризиків, що виправдовують потребу в подальшому триманні обвинуваченого під вартою та постановляючи вмотивоване рішення.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, яке мотивував тим, щопідставою продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри та обвинувачення у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

- переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_5 усвідомлює тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні. Зазначені обставини підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «XV проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_5 , який на теперішній час обвинувачується у скоєні тяжкого злочину, будучи обізнаним та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

- незаконного впливу обвинуваченого на свідків, оскільки згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Перебуваючи на волі ОСОБА_5 матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих для себе умов.

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 не має стійких соціальних зв`язків.

Застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого, запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки:

- особисте зобов`язання є недостатньо суворим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу обвинуваченого, його репутацію та соціальні зв`язки;

- особиста порука не може бути застосована, оскільки в ОСОБА_5 відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу;

- домашній арешт також не може бути застосований, оскільки антисоціальна поведінка ОСОБА_5 свідчить про те, що він, перебуваючи на волі, може продовжити свою злочину діяльність, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих для себе умов.

Всі вищевказані обставини у своїх сукупності свідчать про те, що застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_5 в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам. У зв`язку із цим, існує необхідність продовження ОСОБА_5 забіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Враховуючи викладене прокурор просить продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

Судом з`ясовано думки інших учасників судового провадження з приводу заявленого прокурором клопотання.

Захисник ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання в повному обсязі з посиланням на те, що прокурором не доведено неможливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу. Його підзахисний не збирається переховуватись від суду, будь-яким чином впливати на свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, отже, прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та продовження їх існування, а тяжкість покарання, яке може загрожувати його підзахисному у разі доведення його вини, згідно практики ЄСПЛ не може слугувати єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Його підзахисний має постійне місце реєстрації та проживання, стійкі соціальні зв`язки, постійне спілкування з дітьми. Враховуючи викладене просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, а у разі неможливості його застосування визначити заставу у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію свого захисника, просив застосувати до нього запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи наявна її заява про розгляд кримінального провадження у її відсутності.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора та додані до нього матеріали, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали, згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 КПК України, повинно також містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини справи виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Судом встановлено, що відповідно до формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_5 , викладеному в клопотанні та обвинувальному акті, досудовим розслідуванням встановлено, що в ранковий час доби 12 січня 2025 року ОСОБА_5 , перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , розпивав алкогольні напої із раніше знайомим ОСОБА_9 . В подальшому під час спільного вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 відбувся конфлікт на побутовому ґрунті, в ході якого у ОСОБА_5 з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин по відношенню до ОСОБА_9 виник умисел, направлений на спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень останньому. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на нанесення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільнонебезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно- небезпечні наслідки, діючи умисно, маючи суттєву фізичну перевагу над потерпілим, із прикладанням значної фізичної сили, неодноразово завдав цілеспрямовані удари руками по різним частинам тулуба ОСОБА_9 , в тому числі в ділянку життєво важливих органів - серця та легенів, порушення функцій яких спричиняє загрозливі для життя явища, чим спричинив останньому тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких ОСОБА_9 в подальшому помер.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи на тілі трупа ОСОБА_9 виявлено тупу травму грудної клітини з переломом грудини, з численними переломами ребер справа - 2, 3, 4, 5, 6-те подвійні по середньоключичній та по пригрудинній лініях, 7, 8, 9, 10-те одинарні переломи по косій лінії від середньо-ключичної до передньої пахвинної ліній, зліва - переломи 2, 3, 4-го ребер подвійні по середньо-ключичній та пригрудинних лініях та переломи 5, 6, 7-го ребер одинарні по середньо-ключичній лінії, з масивними крововиливами навколо переломів, пошкодженням пристінкової, вісцеральної плеври, з пошкодженням паренхіми легень з масивними крововиливами у вигляді просякання клітковини середостіння та серозних оболонок органів середостіння, з двостороннім пневмотораксом та гемотораксом справа 0,8л, зліва 0,6л. Дана травма за ознакою небезпеки для життя належить до тяжких тілесних ушкоджень та стоїть в причинному зв`язку зі смертю (п.2.1.3.о) Правил судовомедичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, таке, що спричинило смерть потерпілого.

В обґрунтування клопотання прокурором зазначено, що обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_5 підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколом огляду місця події від 12.01.2025, протоколом огляду місця події від 13.01.2025, висновком експерта від 17.02.2025 № 02, протоколом про результати аудіо, відео контролю місця від 12.02.2025, копії яких надано в судовому засіданні, іншими матеріалами та документами кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд приймає до уваги наступне.

Ухвалою слідчого судді Тиврівського районногосуду Вінницькоїобласті від16.01.2025до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 14.03.2025 (включно), без визначення застави.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області 14.03.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 12.05.2025 включно, без визначення застави.

Згідно вимогст. 177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У ч. 1 ст. 183 КПК України зазначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

На переконання суду, в клопотанні обґрунтовано наявність низки ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, які на даний час не зменшились, враховуючи обставини кримінального правопорушення, його наслідки, стадію судового розгляду кримінального провадження, тяжкість покарання у разі доведення вини за скоєний злочин, особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, який проживає один, не працює, є пенсіонером. Тому суд під час розгляду клопотання дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може: переховуватися від суду, оскільки йому може загрожувати покарання, передбачене санкцією ч.2ст.121КК України,у видіпозбавлення волітерміном до10років,а томуусвідомлюючи можливувідповідальність завчинення кримінальногоправопорушення,з метоюуникнення кримінальноївідповідальності заскоєне,може спробуватипереховуватись відсуду; незаконно впливати на свідків, оскільки кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а за встановленою КПК процедурою допиту свідків суд отримує показання безпосередньо в судовому засіданні, а також іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, тобто існують ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.177 КПК України.

Суд вважає, що клопотання прокурора, крім наведених у клопотанні правових позицій ЄСПЛ, узгоджується також з правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду з прав людини у справі за скаргою «Москаленко проти України», де зазначено, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Також вказано, що суворість покарання, яке може бути призначене, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

При цьому суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання за кримінальне правопорушення, у їх взаємозв`язку з можливими ризиками по справі, а тому суд не вбачає ґрунтовних підстав для можливості застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, як таких, що недостатні для запобігання ризикам.

Враховуючи наведене, суд дійшов переконання, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно продовжити строк тримання під вартою, оскільки застосування саме такого запобіжного заходу здатне запобігти встановленим ризикам та забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків..

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 183 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства, а також щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Враховуючи встановленні під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обставини та те, що злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , вчинено із застосуванням насильства та він спричинив загибель людини, суд вважає за доцільне не визначати розмір застави.

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що прокурором в ході розгляду даного клопотання доведено, що вказані в його клопотанні ризики, передбачені п.п.1,3,4ч.1ст.177КПК України, є достатніми для переконання та не перестали існувати, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів в даному випадку є недоцільним, і саме тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 може запобігти встановленим в судовому засіданні ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому клопотання прокурора суд вважає обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 31, 35, 49, 54, 177, 197, 199, 314-316,331, 350, 369,370,372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Гнівань Тиврівськогорайону Вінницькоїобласті,проживаючому заадресою: АДРЕСА_1 ,запобіжний західу видітримання підвартою строком на 60 (шістдесят) діб, починаючи з09травня 2025року по 07 липня 2025 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвала суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою діє з 09травня 2025року по 07липня 2025року включно.

Копію ухвали суду вручити прокурору та обвинуваченому.

Копію ухвали суду направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Ухвала суду в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду впродовж 5 днів з дня її оголошення, а особою,яка тримаєтьсяпід вартою,з моментувручення копіїухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя ОСОБА_1