Ухвала суду № 127215318, 09.05.2025, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/7705/25

Провадження № 2-з/638/88/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Штих Т. В. розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільної справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , звернулась до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради в якому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_4 за адресою її реєстрації або проживання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 06 травня 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. Призначено підготовче судове засідання.

02.05.2025 на адресу суду надійшла заява від позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа-Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без нотаріально посвідченої згоди матері - ОСОБА_1 - до набрання судового рішення законної сили.

В обґрунтування своєї заяви, заявник посилається на те, щопісля розлучення, син постійно проживав, і на сьогоднінній день постійно проживає з позивачкою, за адресою: АДРЕСА_1 . Про місцезнаходження відповідача позивачці невідомо, однак у своїх смс повідомленнях відповідач неодноразово погрожував позивачці, що вивезе дитину за кордон, де буде жити з дитиною і буде самостійно займатись її вихованням.

01.04.2025 року позивачка звернулась до органів Державної прикордонної служби із заявою про обмеження у праві виїзду за ?ордон малолітньому сину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 до часу отримання та направлення Державній прикордонній службі України відповідного рішення суду.

02.04.2025 року позивачка отримала відповідь Державної прикордонної служби України на свою заяву, якою їй відмовлено у застосуванні заходів обмеження виїзду за кордон її малолітньому сину.

Таким чином, в зв`язку з правовим режим воєнного стану, були внесені зміни щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку у супроводі одного із батьків, баби, діда та ін. уповноважених осіб без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.

Позивачка вважає, що за таких обставин є ризик вивезення за межі України її малолітнього сина відповідачем, який є батьком дитини, або іншими його родичами, в тому числі матір`ю відповідача, яка є бабою дитини, що створить умови для неможливості розгляду справи та виконання рішення суду.

Захистити своє право в обмеженні виїзду її малолітньої дитини за межі України, на час розгляду справи за позовом про визначення місця проживання дитини, у будь який інший спосіб окрім як за рішенням суду чинним законодавством не передбачено.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Вивчивши заяву та додані до неї документи, суд доходить такого висновку.

За правилами ч. 1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Положеннями ч. 2 ст. 149 ЦПК України унормовано, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правилами ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» закріплено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Так, положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову, в тому числі: заборона вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

З огляду на наведене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21).

Тим паче, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022).

Так, законодавчо визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу вимагає в супереч закону заборонити дитині в супроводі матері, яка, до речі, не позбавлена батьківських прав відносно дитини, виїзд за кордон України на безпечну територію без його згоди, навіть, якщо на то буде реальна загроза життю дитини.

Крімтого, відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Згідно із Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 10 листопада 2024 року до 07 лютого 2025 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дітей, наявність заборони щодо їх виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей й нестиме загрозу для їх благополуччя.

У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та продовженням воєнного стану, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вивезення малолітніх/неповнолітніх дітей за межі території України до інших держав може створити небезпеку їх життю і здоров`ю, а відтак не відповідає інтересам дітей, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами батька.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без нотаріально посвідченої згоди матері - ОСОБА_1 - до набрання судового рішення законної сили,не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України, а відтак у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитини не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку в задоволенні вказаної заяви необхідно відмовити в повному обсязі за наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 7, 76, 77, 89, 129 ч. ч. 1, 2 ст. 149, п. 2, 6, ч. 1, 10 ст. 150, ст. 153, 260-261, 263, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільної справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали суду виготовлено 09.05.2025.

Суддя Т. В. Штих