Постанова № 12720992, 09.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 листопада 2010 року 16:33 № 2а-7000/10/2670

за позовом Акціонерного комерційного банку «Інтеграл»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з

великими платниками податків

про визнання нечинним і скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя Смолій І.В.

Секретар Бузінова І.Ю.

Представники:

Від позивача: Бавсуновська Т.С. (довіреність № 321 від 07.09.10),

Верба Л.В. (довіреність № 320 від 07.09.10)

Від відповідача: Туман Н.В. (довіреність № 376/9 від 25.02.10)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.11.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерний комерційний банк «Інтеграл»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним і скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2010р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду 27.05.2010р.

27.05.2010р. розгляд справи відкладався на 17.06.2010р. в звязку з необхідністю отримати ознайомитись відповідача з уточнюючими позовними вимогами., а також зобовязано відповідача надати розрахунки штрафних санкцій.

В судовому засіданні 17.06.2010р. оголошено перерву до 08.09.2010р.

В судовому засіданні 08.09.2010р. оголошено перерву до 28.09.2010р. для підготовки сторонами взаємних розрахунків.

В судовому засіданні 28.09.2010р. оголошено перерву до 13.10.2010р.

13.10.2010р. розгляд справи відкладався на 09.11.2010р. в звязку з неявкою відповідача.

В судових засіданнях представник позивача з урахуванням уточнень позовні вимоги підтримав та пояснив, що в результаті проведеної перевірки, відповідачем зроблено невірний висновок щодо порушення позивачем норм чинного законодавства, в звязку з чим позивач просить суд позов задовольнити,

Представник відповідача проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою державної податкової інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків 17.12.2009р. проведено планову перевірку АКБ «Інтеграл»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.06.2009р.

За результатами перевірки складено акт № 579/43-10/22932856 від 17.12.2009р., яким встановлено порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п.8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.1 та 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено з урахуванням завищення податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 1429249,46грн.; пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено збиток від операцій з акціями в ІІ кварталі 2007р. у сумі 1550,00грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, з урахуванням п. 6.5 ст. 6, п. 4.7 ст. 4, з урахуванням п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 64 618,95грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 29.12.2009р. № 0001234310/0 на суму 2829805,00грн. (основний платіж 1408064, 08грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1421740,92грн.), від 29.12.2009р. № 0001244310/0 на суму 96928,43грн. (за основним платежем 64618,95грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32309,48грн.), від 29.12.2009р № 0001254310/0 на суму 69690,00грн. (основний платіж 23230,00грн., штрафні (фінансові) санкції 46460,00грн.).

Не погоджуючись в вказаними податковими-рішення позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до СДІ по роботі з ВПП у м. Києві, за результати розгляду скарги позивача відповідачем скаргу залишено без задоволення та винесено податкові повідомлення-рішення від 16.03.2010р. № 0001234310/1, яким збільшено суму на21185,38грн., від 16.03.2010р. № 0001244310/1, від 16.03.2010р. № 0001254310/1, від 16.03.2010р. № 0000554310/1.

Не погоджуючись з винесеними повідомленнями-рішенням після розгляду первинної скарги позивач оскаржив їх до ДПА у м. Києва, за результатами розгляду вторинної скарги податковим органом скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін. В звязку з чим винесено податкові повідомлення-рішення від 29.04.2010р. № 0001234310/2, від 19.05.2010р. № 0001254310/2, від 19.05.2010р. № 0000554310/1, від 21.05.2010р. № 0000854310/2.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 16.03.2010р. № 0001234310/1 та від 19.05.2010р. № 0000554310/1, щодо порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п.8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, пп. 12.2.1 та 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»судом встановлено.

Перевіркою встановлено, що банком укладались договори про надання гарантій та здійснювалось формування страхового резерву за такими договорами. А саме в перевіряємому періоді Банком завищено суму валових витрат в частині формування страхового резерву, сформованого Банком під нестандартні позабалансові зобовязання по наданим гарантіям в розрізі контрагентів. Представник відповідача зазначає, що Актом перевірки встановлено, що вимог по сплаті зазначених гарантій до Банку не надходило та не встановлено фактичного перерахування Банком коштів по гарантіям, фактична заборгованість по гарантіям була відсутня.

Суд з даними твердженнями відповідача не може погодитись виходячи з наступного.

Податковий орган доводить порушення позивачем норм пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.2.1, 12.2.2, 12.2.4 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». На думку податкового органу, позивач безпідставно формує страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу за рахунок валових витрат за гарантіями та акредитивами. В момент розформування страхового резерву невикористана його частина, як надлишкова, включається до складу валового доходу.

Суд вважає, що позивачем правомірно включено суми невикористаної частини коштів, що повертається із страхових резервів, у порядку, передбаченому пп. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткуванню прибутку підприємств», до складу валових доходів, відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 даного Закону. Порушень зазначених норм стосовно формування валового доходу податковий орган не навів.

Крім того, пп. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткуванню прибутку підприємств», визначений склад валових витрат, до яких, відповідно до пп. 5.2.4 даного пункту, відносяться суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею цього Закону, яка передбачає формування страхових резервів за рахунок валових витрат.

Відповідно до зазначених норм Закону, він формується за рахунок валових витрат страхових резервів під заборгованості по гарантіям та акредитивам.

Формування страхового резерву Банк здійснює згідно з Положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»№ 279 від 06.07.2000р., п. 1.4 якого визначено, що до заборгованості за кредитними операціями, які становлять кредитний портфель банку, серед інших належать гарантії, поруки, підтверджені акредитиви.

Передумовою формування резерву згідно вимог ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є наявність обов'язку надати кошти за гарантією та акредитивом, страховий ризик виникає саме з зобов'язання надання коштів за цими активними операціями банку.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності законодавством.

Відповідно до пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та положень пп. 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

При цьому розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

З огляду на зазначені норми, законодавцем зобов'язано банківські установи створювати страховий резерв, тобто це є обов'язком, а не правом банку. Передумовою формування такого резерву є наявність основного боргу, на упередження можливих негативних наслідків якого спрямовано формування страхового резерву, та віднесення операції, за якою такий борг виник, до активної банківської операції.

Надані гарантії та підтверджені акредитиви прирівнюються до зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам. Вірним є висновок про належність операцій з надання гарантій та відкриття акредитивів (прийняття зобов'язань про надання коштів) так само, як і надання безпосередньо коштів у користування до активних банківських операцій, які утворюють заборгованість. При цьому, незважаючи на те, що за економічною природою заборгованість внаслідок прийняття зобов'язань про надання коштів та заборгованість з надання коштів у користування відрізняються, обидві операції відносяться до кредитних.

Гарантія, відповідно до ст. 561 Цивільного Кодексу України, діє протягом строку її видання, зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у випадках передбачених ст. 568 ЦК України, у тому числі шляхом сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію, або закінчення строку дії гарантії.

З огляду на зміст та правові наслідки страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством, є обов'язком банку. Спірні операції належать до господарської діяльності банку в розумінні ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Сам факт видачі гарантії та підтверджуючого акредитиву має наслідок прийняття на банк зобов'язань, формування основного боргу для повного покриття ризиків неповернення якого створюється страховий резерв.

Формування страхового резерву за рахунок валових витрат здійснено позивачем відповідно до Методики яка затверджена на виконання приписів пп. 12.2.2 п. 12 ст. 12, з урахуванням граничних розмірів визначених пп. 12.2.3 зазначеного підпункту, та правил податкового обліку, а саме правомірності включення до складу рядка страхового резерву, сформованого за правилами ст. 12, норми якої слід розглядати в сукупності оцінюючи спірні операції.

Крім того, відповідачем зазначено, що позивачем порушив вимоги пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п.8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме відніс до основних фондів - «комутатори»та «маршрутизатор», які встановлювались у примушенні банку, до 4 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи, в результаті чого банком завищено амортизаційні відрахування.

Суд з доводами відповідача не може погодитись виходячи з наступного.

У своїй господарській діяльності позивачем використовується: комутатор Switsh 24 port HP ProCurve 25 інвентарний номер № 1504, отриманий згідно накладної № 110708-002 від 11.07.2008р. на суму 1886,98грн, ведений в експлуатацію згідно акту від 21.07.2008р.; комутатор ATEN KH 0116 16 ports 19, інвентарний номер № 1501, отриманий згідно накладної № 533 від 10.06.2008р. на суму 5414,40грн., ведений в експлуатацію згідно акту від 13.06.2008р.; комутатор Swith 24 port 3 Com Super інвентарний номер № 1502, отриманий згідно накладної № 150708 від 15.07.2008р. на суму 6850,00грн., ведений в експлуатацію згідно акту від 18.07.2008р.; маршрутизатор Cisco 851-K9, інвентарний номер 1536, отриманий згідно накладної № 101302 від 13.10.2008р. на суму 1808,10грн., ведений в експлуатацію згідно акту від 13.10.2008р.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що податковим органом в акті перевірки зроблено вірний висновок, що витрати на обладнання «комутатор»та «маршрутизатор»повинні відображатись в податковому обліку як створення основних фондів групи 1, виходячи з наступного.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування п. 5.9 ст. 5 цього Закону.

Згідно пп. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Відповідно групи 4 цього підпункту даної статті, електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, повязані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, компютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Законом України «Про телекомунікації», визначено, що телекомунікаційна мережа це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на Закону України «Про телекомунікації», оскільки придбані «комутатори»і «маршрутизатори»не може відноситись до передавальних пристрої в розумінні даного Закону та групи 1 (пп. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 даного Закону).

Щодо доводів представника відповідача про порушення позивачем пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд звертає увагу на наступне.

Позивачем укладено договір купівлі-продажу цінних паперів від 19.04.2007р. № 26Д-02/07 з ТОВ «МГ-Капітал», за яким придбано акції ВАТ «Металспецпром»у кількості 34172 шт., номінальною вартість однієї акції 0,25грн., на загальну суму 8500,00грн. Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.04.2007р. № 28Д-02/07 укладеного з ТОВ «КУА «Капітал Груп», було продано акції ВАТ «Металспецпром»у кількості 34172 шт., номінальною вартість однієї акції 0,25грн., на загальну суму 8500,00грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2004р. № 2-1841 припинено державну реєстрацію ВАТ «Металспецпром».

Позивачем відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2007р. № 37Д-02/07, укладеного з ТОВ «МГ-Капіпал», за яким придбано акції ВАТ «Укренегозабезпечення» у кількості 16948760 шт., номінальна вартість однієї акції 0,25грн. на загальну суму - 435920,00грн. Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2007р. № 38Д-02/07, укладеного з ТОВ «КУА «Капітал Груп», було продано акції ВАТ «Укренергозабезпечення»у кількості 16948760 шт., номінальна вартість однієї акції 0,25грн. на загальну суму - 435920,00грн. Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.05.2007р. № 41Д-02/07, укладеного з ТОВ «МГ-Капітал», придбано акції ВАТ «Укренергозабезпечення»у кількості 5051240 шт., номінальна вартість однієї акції 0,25грн. на загальну суму 1262530,00грн. Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.05.2007р. № 42Д-02/07, укладеного з ТОВ «КУА «Капітал», продано акції ВАТ «Укренергозабезпечення»у кількості 5051240 шт., номінальна вартість однієї акції 0,25грн. на загальну суму 1262530,00грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.04.2007р. № 2-2352/15 визнано недійсним статут та установчий договір ВАТ «Укренергозабезпечення»з моменту їх реєстрації, 23.05.2003р., та виключено з ЄДР підприємців, установ та організацій.

На підставі зазначених податковим органом зроблено висновок про те, що акції ВАТ «Металспецпром»та ВАТ «Укренергозабезпечення», після скасування державної реєстрації підприємств, не є підтвердженням майнових прав акціонера та не можна вважати цінними паперами в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з матеріалів справи, перехід права власності акцій ВАТ «Металспецпром» ВАТ «Укренергозабезпечення»відбувались у відповідності з вимогами Закону України «Про Національну депозитну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», оскільки придбання та відчуження простих іменних зазначених емітентів укладених за участю АБК «Інтеграл», укладені в період коли акції емітентів знаходились в вільному обороті і обіг таких акцій не був зупинений державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Крім того, суд звертає увагу на наступне, що факт визнання недійсними установчих документів та припинення підприємницької діяльності не свідчить про нікчемність договорів, укладених про придбання або відчуження акцій таких емітентів.

Представником відповідача не надано доказів того, що зазначені договори купівлі-продажу були визнанні недійсними в судовому порядку.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо податкового повідомлення-рішення від 19.05.2010р. № 0001254310/2, до порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд звертає увагу на наступне.

Позивачем укладено договір з міжнародною платіжною системою Visa International (Власник) про членство та використання товарного знаку, згідно з яким Власник приймає АКБ «Інтеграл»(Користувач) як Члена асоціації Власника та дає дозвіл на участь Користувача у Затверджених програмах (п. 1 даного договору).

Відповідно до п. 2 даного договору - Власник надає Користувачу не виключну, безкоштовну ліцензію без права переуступки на використання Ліцензованих торгових знаків під час роботи за Затвердженими програмами у Затвердженій країні.

Крім того, відповідно до інвойсу від 21.04.2008р. № NM1101/CMC банк перерахував нерезиденту Visa International кошти у сумі 46000,00 дол. США, які еквівалентні 232300,00 грн., у якості членського внеску у Visa International.

Підпунктом 13.2. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Членській внесок це грошове перерахування або майновий внесок, що сплачується (передається) членам Асоціації щорічно в порядку та розмірі, визначених відповідно до його Положення, для здійснення поточної діяльності. В звязку з чим позивачем не було включено зазначену суму до валових витрат.

Суд, звертає увагу на наступне, Конвенцією укладеної між Урядом України та Урядом США про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, яка ратифікована 26.05.1995р., членські внески не підпадають під категорії доходів, які підлягають оподаткуванню.

Таким чином, позивачем не порушено вимог п. 13.2. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки ним було сплачено членські внески у відповідності до укладеного договору з міжнародною платіжною системою Visa International (Власник) про членство та використання товарного знаку.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 21.05.2010р. № 0000854310/2, яким встановлено порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, з урахуванням п. 6.5 ст. 6, п. 4.7 ст. 4, з урахуванням п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підлягає частковому скасування виходячи з наступного.

Суд не може погодитись з доводами відповідача про правомірність встановлено порушення, а сам заниження податку на додану вартість за послуги, отримані від нерезидента по зовнішньоекономічному контракту № 55012150 між АКБ «Інтеграл» та компанією S.W.I.F.T., а саме встановлено порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 з урахуванням п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»не включено до обєкта оподаткування обсяг операцій з імпорту послуг від нерезидента компанії S.W.I.F.T. та відповідно не нараховані та не включені до рядку 7 Податкових декларацій з податку на додану вартість податкові зобов'язання на вартість імпорту послуг.

Відповідно до угоди № 55012150 АКБ «Інтеграл»здійснювалась оплата згідно до інвойсів виставлених компанією S.W.I.F.T. за фактично використаний трафік системних повідомлень, що за своєю суттю є здійсненням відповідних банківських операцій з використанням автоматизованої системи проведення міжнародних грошових розрахунків і платежів, яка в свою чергу є системою передачі даних.

Представник позивача в судовому засідання надав пояснення, що відповідно до даної угоди здійснювалась оплата не за отримання ліцензійного та програмного забезпечення товариства S.W.I.F.T., а здійснювалась оплата розрахункових операцій, що проводиться з використанням системи S.W.I.F.T., а саме: послуг з передачі та обробки повідомлень електронних розрахункових документів (Fin Traffic).

В судовому засіданні встановлено, що операції з передачі та обробки повідомлень з використанням системи S.W.I.F.T. є аналогом послуг, що надаються Національною Системою Електронних Платежів Центральної Розрахункової Палати Національного Банку України, тобто послуги, які зазначені в електронних розрахункових документах, як обробка електронних розрахункових документів/повідомлень замовника в СЕП та містить графи «одиниця виміру», «кількість», «тариф», «сума»не може оподатковуватись податком на додану вартість через належність її до розрахункових операцій.

Згідно пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не є обєктом оподаткування надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Також, суд звертаю увагу на спільний лист ДПА України та НБУ № 12-210/1023-5614 (№ 12049/7/15-2317) від 04.08.2003р., яким затверджений перелік операцій розрахунково-касового обслуговування, здійснюваних установами банків в Україні. Відповідно до якого не зараховується до обєкту оподаткування податком на додану вартість операції з розрахунково-касового обслуговування.

Щодо порушень позивачем п. 4.1 та 4.7 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 з урахуванням п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податку на додану вартість»суд вважає за доцільне залиши податкове повідомлення-рішення чинним в частині 19663,42 грн., виходячи з наступного.

Між АКБ «Інтеграл»та ТОВ «Будівельна компанія «Альтаір профі»підписано кредитний договір № 760 від 03.03.2007р., згідно з яким ТОВ «Будівельна компанія «Альтаір профі»отримало від АКБ «Інтеграл»кредит в розмірі 3000 000,00 дол. США. Строком до 02.09.2008р.

В забезпечення виконання зобовязання ТОВ «Будівельна компанія «Альтаір профі»по договору № 760, позивачем та ЖКІЗ «Ісари»підписано договір іпотеки № 1511.

За умовами договору № 1511 ЖКІЗ «Ісари»передано в іпотеку АКБ «Інтеграл»земельну ділянку загальною площею 8,3513га, кадастровий номер 0111947900:08:001:0494, що розташована за адресою: Ісарське шосе, 5, смт. Виноградне, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, а також розташовані на ній будівлі, оскільки ЖКІЗ «Іскра»є майновим поручителем ТОВ «Будівельна компанія «Альтаір профі»у відповідності п. 5 Договору № 1511.

У відповідності п. 7.1 кредитного договору № 760 встановлено, що за порушення п. 4.8 договору ТОВ «Будівельна компанія «Альтаір профі»сплачує штраф у розмірі 1,7% від суми кредиту.

Як встановлено перевіркою, АКБ «Інтеграл» листом № 003-03/747/1 ТОВ «Будівельна компанія «Альтаір профі» та ЖКІЗ «Ісари»вимагав, сплатити 1,7% від суми кредиту в звязку з ненаданням АКБ «Інтеграл»у строки документів передбачених п. 4.8 кредитного договору. Також в зазначеному листі зазначено, що в разі невиконання зобовязання по сплаті штрафних санкцій протягом 30 днів, відповідно до ст. 33, 35, 38 Законом України «Про іпотеку»АБК «Інтеграл»буде укладено договір купівлі-продажу переданого іпотеку майна, в частині необхідній для задоволення вимог банку.

Між АКБ «Інтеграл»та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу від 21.05.2007р. серії ВЕК № 905219.

АКБ «Інтеграл»на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» продав належні ЖКІЗ «Ісари», а ОСОБА_6 купив обєкти нерухомого майна.

Відчужене нерухоме майно належить ЖКЗІ «Ісари»на підставі договору купівлі-продажу, посвідчене 08.07.2004р. приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Тимчиною Н.О., за реєстром № 1595, актів № 1 та 2 прийом передачі від 23.07.2004р.

Згідно п. 3.1 Договору купівлі-продажу, продаж частини майна здійснено за узгодженою сторонами вартістю 257550,00грн., а покупець ОСОБА_6 здійснив оплату за нерухомість за вказаним договором.

Згідно абз. 2 п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 даного Закону встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Отже, позивачем порушено вимоги пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 даного Закону, оскільки не включено до обєкта оподаткування обсяг операцій з поставки товарів у межах договору іпотеки на суму 257550,00грн. та відповідно не збільшено податкове зобовязання.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.04.2010р. № 0001234310/2, від 19.05.2010р. № 0001254310/2, від 19.05.2010р. № 0000554310/1, від 21.05.2010р. в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 21.05.10р. № 0000854310/2 в частині нарахованого податкового зобовязання в розміні 19663,42грн.,

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 КАС України.

Суддя Смолій І.В.