Постанова № 12720949, 03.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2010 року <Час проголошення >№ 2а-12073/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., при секретарі судового засідання Мостовій Н., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

до Приватного підприємства «Будмонтажтехнолоджі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліа Інвестус»

про стягнення коштів

за участю представників сторін:

від позивача: Кривобок Ю. М. (діє на підставі довіреності від 28.04.2010 року №2263/9/10)

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 грудня 2010 pоку проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва (далі ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду з позовом з урахуванням поданих уточнень позовних вимог від 29.11.2010 року про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом стягнення з Приватного підприємства «Будмонтажтехнолоджі»(далі ПП. «Будмонтажтехнолоджі») (ідентифікаційний код 36515656) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліа Інвестус»(ТОВ «Еліа Інвестус») (ідентифікаційний код 35757320) кошти одержані за усним договором вчиненим з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства у звязку з його нікчемністю у розмірі 41699272,00 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліа Інвестус»(ідентифікаційний код 35757320) на користь державного бюджету України кошти у розмірі 41699272,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки дії підприємств, а саме, операції з продажу товарів (робіт, послуг) за лютий-березень 2010 року на загальну суму 41699272,00 грн. не породжують виникнення податкових правовідносин та є протиправними з огляду на той факт, що договори між ПП «Будмонтажтехнолоджі» та його контрагентами є недійсними в силу закону, оскільки не відповідають загальними умовам дійсності правочину, зокрема, відсутнє вільне волевиявлення учасника провочину та його відповідність внутрішній волі, то, відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, стягується в дохід держави одержане за господарським зобовязанням, вчиненим з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідачі заперечення на позов не надали, явку своїх представників в судові засідання не забезпечили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі та повістки направлялися Приватному підприємству «Будмонтажтехнолоджі», Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліа Інвестус» на адреси, зазначені у Витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до змісту ч.2 ст.17, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»з урахуванням вимог ч.8 ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України така адреса вважається достовірною, а повістка, направлена за нею, врученою юридичній особі.

За таких обставин відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку з питань правомірності нарахування та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ПП. «Будмонтажтехнолоджі»за період з 01.06.2009 року по 30.04.2010 року, за результатами якої складено Акт від 17.06.2010 року №2167/23-621-36515656 про результати невиїзної документальної перевірки з питань правомірності нарахування та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ПП «Будмонтажтехнолоджі»за період з 01.06.2009 року по 30.04.2010 року.

Вказаним актом перевірки встановлено, що за період який перевірявся ПП «Будмонтажтехнолоджі» задекларовано податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 0 грн.

Разом з тим при опрацюванні даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що контрагент в деклараціях за лютий, березень 2010 року заявлено обсяг придбання від ПП «Будмонтажтехнолоджі» на загальну суму 41699272,00 грн.

Зокрема актом перевірки встановлено, що між ПП «Будмонтажтехнолоджі»та ТОВ «Еліа Інвестус» відбулись операції з продажу товарів (робіт, послуг) за лютий-березень 2010 року на загальну суму 41699272,00 грн.

Вищевказані дії підприємств не породжують виникнення податкових правовідносин та є протиправними з огляду на той факт, що договори між ПП «Будмонтажтехнолоджі» та його контрагентами є недійсними в силу закону, оскільки не відповідають загальними умовам дійсності правочину. Зокрема, відсутнє вільне волевиявлення учасника провочину та його відповідність внутрішній волі.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину. До зазначених умов відноситься: законність змісту правочину; наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника провочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам закону; спрямованість правочину; захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину потрібна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Отже, волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи дістає свій вираз зовні. Для чинності правочину волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено судом, співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Львові 14 травня 2010 року було відібрано пояснення у засновника та директора ПП «Будмонтажтехнолоджі» ОСОБА_2. Відповідно до яких встановлено, що він не має жодного відношення до діяльності ПП «Будмонтажтехнолоджі», документи фінансово-господарської звітності та податкову звітність ПП «Будмонтажтехнолоджі» не підписував, а також не видавав жодних довіреностей на право підпису від свого імені.

Про те, що він є засновником та директором ПП «Будмонтажтехнолоджі» гр. ОСОБА_2 дізнався після того, як його викликали до податкової міліції.

Крім того, судом встановлено, що ПП «Будмонтажтехнолоджі» не мало можливості фактично здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Також у ПП «Будмонтажтехнолоджі» відсутні необхідні умови для досягнення економічних результатів у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, укладені договори між відповідачами обєктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п.1 ст.2 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року, доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України.

Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обовязкові платежі, згідно зі ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування», під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування. Таким чином, протизаконні дії відповідача 1 руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

При укладенні зазначеного договору, сторони не могли не усвідомлювати їх протиправність і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства і прагнули настання протиправних наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, що потягнуло б за собою збитки у великих розмірах для державного бюджету.

Таким чином, правочин не відповідає моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, відповідно така мета в свою чергу, є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно, даний правочин не відповідає обовязковим умовам чинності правочину, а саме ч.1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є недійсним (нікчемним), оскільки його недійсність встановлена законом та визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договори між відповідачами, є нікчемними. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобовязання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Укладення договорів та видача податкових накладних з порушенням вищевикладених вимог законодавства обєктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави її бюджетної системи, вимог Закону України «Про систему оподаткування», Конституції України, оскільки протизаконні дії відповідачів руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

При укладенні зазначеного договору відповідач 1 не міг не усвідомлювати його протиправність і суперечність його мети інтересам держави і суспільства і прагнув настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків, що потягнуло б за собою збитки в великих розмірах для державного бюджету.

Судом також було встановлено, що за період з 01.06.2009 року по теперішній час ПП «Будмонтажтехнолоджі» задекларовано податкових зобовязань по податку на додану вартість у сумі 0.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Отже, положення ст. 208 Господарського кодексу України відповідають ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

З аналізу викладених норм вбачається, що стягнення в дохід держави одержаного за господарським зобовязанням, вчиненим з метою, за відомо суперечними інтересам держави і суспільства, передбачене ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційною санкцією, яка стягується виключно на підставі рішення суду, а тому підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судом, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва при зверненні до суду з позовом про стягнення з ПП «Будмонтажтехнолоджі» в дохід держави коштів, одержаних за усним договором, вчиненим з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, дотримано вимог ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) згідно ч. 4 ст. 94 КАС України стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Будмонтажтехнолоджі»(02002, м. Київ, вул.Степана Сагайдака, буд.101, ідентифікаційний код 36515656) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліа Інвестус»(03049, м. Київ, вул. Курська, буд.7, ідентифікаційний код 35757320) кошти одержані за усним договором вчиненим з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства у звязку з його нікчемністю у розмірі 41699272,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліа Інвестус»(03049, м. Київ, вул. Курська, буд.7, ідентифікаційний код 35757320) на користь державного бюджету України кошти у розмірі 41699272,00 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І. П. Васильченко

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 07.12.2010 року.