Рішення № 127198786, 08.05.2025, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2025 р. № 400/2091/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаПівденного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54003,

прозобов`язання здійснити нарахування матеріальної допомоги, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач) про:

зобов`язання відповідача нарахувати згідно із заявою позивачки від 01.11.2024 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати та виплатити її позивачці, утримавши передбачені законодавством податки та збори;

стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з дня звільнення (03.12.2024) по день фактичного розрахунку (день сплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань);

стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування моральної шкоди в сумі 3000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона у період з 18.03.2024 по 03.12.2024 працювала у відповідача на посаді державного службовця. 01.11.2024 позивачка звернулась до відповідача із заявою про надання їй матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500 «Про затвердження порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань». 03.12.2024 вона була звільнена із займаної посади на підставі частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін. Однак, матеріальну допомогу згідно з вищенаведеною заявою від 01.11.2024 вона не отримала. На переконання позивачки, не виплативши їй матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, відповідачем було грубо порушено частину другу статті 54 Закону України «Про державну службу», Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500 (далі - Порядок № 500) та пункт 5.1.7 Колективного договору на 2024-2027 роки, затвердженого протоколом від 21.03.2024 № 1. Це призвело до того, що відповідач провів не повний з нею розрахунок при її звільненні з державної служби, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку. Вказана протиправна бездіяльність відповідача завдала їй моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 3000,00 гривень.

У відзиві на позовну заяву від 24.03.2025 № ПД/10.6/2885-25 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повному обсязі. У відзиві закцентовано увагу на тому, що до звільнення позивачки 03.12.2024 вона перебувала на лікарняному у період з 18.11.2024 по 02.12.2024. Комісія з призначення страхових виплат відповідача правомірно здійснила призначення позивачці допомоги з тимчасової непрацездатності, на підставі листків непрацездатності 18.11.2024-22.11.2024, 23.11.2024-27.11.2024, 28.11.2024-02.12.2024, у належний спосіб, у межах встановленого Пенсійним фондом України терміну 10 робочих днів з дня набуття статусу лікарняних «готовий до сплати». Відповідні платіжні інструкції підтверджують своєчасну виплату позивачці належних їй коштів при звільненні у законні терміни. Водночас кошти на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань на підставі заяви позивачки від 01.11.2024 № З-895/ПД-К не можуть бути спірною сумою при звільненні, оскільки вони взагалі не підлягали виплаті, адже своє право на їх отримання нею належно не реалізовано, оскільки вона порушила порядок звернення для їх отримання. Таким чином, відповідач здійснив своєчасне правомірне нарахування та виплату усіх належних позивачці сум при звільненні, у межах, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, що виключає можливість спричинення будь-якої моральної шкоди позивачці.

У встановлений судом строк позивачка правом на подання відповіді на відзив не скористалась.

Однак, 01.04.2025 вона надала суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що з липня по грудень 2024 року матеріальну допомогу отримали 180 працівників відповідача із 181, які звернулись за її отриманням, тобто кошти для виплати такої матеріальної допомоги були в наявності. Вона не була виплачена тільки їй з надуманих підстав. Що стосується виплати їй допомоги по тимчасовій втраті працездатності за перші 5 календарних днів, то їх виплата повністю залежала від відповідача. Тому він зобов`язаний був виплатити їй відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У письмових поясненнях від 18.04.2025 № ПД/10.6/3798-25 відповідач звернув увагу на порушення позивачкою порядку подання заяви на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань від 01.11.2024 № З-895/ПД-К, а саме: відсутність віз даної заяви її безпосереднім керівником, відділами персоналу та бухгалтерського обліку. Відповідач вважає, що доданий позивачкою лист відповідача від 06.03.2025 № ПД/1/135-ЗВ-25 не є належним при розгляді цієї справи, оскільки кожна кадрова заява є окремим предметом для розгляду та прийняття відповідного рішення, тому можливе намагання позивачки співставити кількість осіб, отримавших і не отримавших матеріальну допомогу, є безпідставним. Крім цього, віну належні терміни правомірно розглянув і призначив позивачці допомогу по тимчасовій непрацездатності - у термін, що не перевищував 10 робочих днів з дня набуття листками непрацездатності позивачки статусу «готовий до сплати» відповідно до встановленого Пенсійним фондом України алгоритму.

У додаткових пояснення у справі від 22.04.2025 позивачка заперечила проти аргументів відповідача, наведених у його письмових поясненнях від 18.04.2025 № ПД/10.6/3798-25. Так, на її переконання посилання відповідача на недотримання нею при подачі заяви на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань вимог доручення відповідача від 08.02.2024 № Д-ПД/1/16-24 є повністю безпідставним, оскільки це доручення не є нормативно-правовим актом і його зміст не був належним чином доведений до її відома. Жодний нормативно-правовий документ щодо порядку надання вказаної допомоги не має посилання на будь-яке доручення про встановлення порядку візування такої заяви чи взагалі можливість його встановлення. Також вона закцентувала увагу на тому, що виплата працівнику допомоги з тимчасової втрати непрацездатності за перші 5 календарних днів цілком і повністю залежить від роботодавця. Навіть з врахуванням алгоритму виплати за лікарняним Пенсійного фонду України, який не є нормативно-правовим актом, листок непрацездатності № 14553126-2027125077-1 (дата видачі 02.12.2024) станом на 03.12.2024 був готовий до сплати. В даному випадку вимоги статей 116, 117 КЗпП України мають вищу юридичну силу над алгоритмом виплати за лікарняним Пенсійного фонду України, який не є нормативно-правовим актом взагалі. Більше того, процесуальна діяльність комісії роботодавця з призначення допомоги в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю повністю залежить від самого роботодавця та, враховуючи звільнення позивачки 03.12.2024, роботодавець мав не тільки обов`язок виплатити всі суми, що належали їй виплаті в день звільнення, а й мав можливість це здійснити. Як наслідок, невиплата належних коштів у строк, відмова у наданні матеріальної допомоги та загальний контекст зневажливого ставлення відповідач спричинив позивачці психоемоційне навантаження, втрату відчуття правової захищеності і порушення гідності як державного службовця з бездоганною репутацією.

06.03.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі, про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до наказа відповідача від 11.03.2024 № 131/ПД-К «Про призначення ОСОБА_1 » позивачку було призначено з 18.03.2024 на посаду головного спеціаліста відділу юридичного забезпечення та присвоєно 9 ранг державного службовця.

31.05.2024 позивачку було звільнено із займаної посади за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення та виплачено грошову компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 18.03.2024 по 31.05.2024 згідно із наказом відповідача від 21.05.2024 № 328/ПД-К «Про звільнення ОСОБА_1 »

Наказом відповідача від 24.05.2024 № 343/ПД-К «Про призначення ОСОБА_1 » позивачку було призначено на посаду головного спеціаліста відділу управління персоналу.

01.11.2024 позивачка звернулась до в.о. начальника відповідача із заявою (реєстраційний № З-895/ПД-К) про надання їй відповідно до Порядку № 500 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме на лікування, у розмірі середньомісячної заробітної плати.

06.11.2024 вона також подала відповідачу заяву (реєстраційний № З-911/ПД-К) про звільнення її із займаної посади головного спеціаліста відділу управління персоналу відповідача за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення згідно з частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» з 03.12.2024.

Згідно з наказом відповідача від 12.11.2024 № 899/ПД-К «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено з посади головного спеціаліста відділу управління персоналом 03.12.2024 за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення за частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу» та виплачено їй компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 03.06.2024 по 03.12.2024.

У період з 18.11.2024 по 22.11.2024, з 23.11.2024 по 27.11.2024 та з 28.11.2024 по 02.12.2024 позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності від 02.12.2024 № 14553126-2027125077-1, від 05.12.2024 № 14553126-2027259527-1 і від 10.12.2024 № 14718568-2027415753-1 відповідно.

Згідно з листом відповідача від 22.01.2025 при звільненні позивачки їй було виплачено заробітну плату та допомогу по тимчасовій непрацездатності в грудні 2024 року.

Натомість матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позиваці виплачена не була, що відповідач підтвердив у відзиві на позовну заяву від 24.03.2025.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити їй матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12 частини першої статті 92 Основного Закону України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Частиною першою статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

6) премії.

Відповідно до частини другої статті 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Пунктами 2 і 3 Порядку№ 500 встановлено, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби.

Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Отже, допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується один раз на рік на підставі заяви працівника, за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі № 809/3057/15 і від 29.09.2022 у справі № 420/7083/21.

Згідно з абзацом другим підпункту 5.1.7 пункту 5.1 розділу 5 Колективного договору Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, затвердженого загальними зборами трудового колективу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (протокол від 21.03.2024 № 1) (далі - Колективний договір відповідача), до зобов`язань роботодавця належить надавати державним службовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Порядком № 500 та Порядком надання державним службовцям Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (додаток 4).

Пунктами 2.1-2.2, 2.4-2.5 розділу 2 Порядку надання державним службовцям Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого наказом відповідача від 27.09.2023 № 437/ПД (далі - Порядок № 437/ПД), державним службовцям Міжрегіонального управління матеріальна допомога може надаватися відповідно до Порядку на підставі особистої заяви. Державним службовцям Міжрегіонального управління матеріальна допомога може надаватися один раз на рік. Розмір матеріальної допомоги не може бути меншим розміру посадового окладу, визначеного законодавством та не може перевищувати розмір середньомісячної заробітної плати. Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником Міжрегіонального управління в межах затвердженого кошторису та за рахунок економії фонду оплати праці та оформляється відповідним наказом.

Таким чином, надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника державної служби відповідача, тобто його дискреційними повноваженнями, а не його обов`язком. Відповідно, твердження позивачки про обов`язок відповідача виплатити їй вказану допомогу є безпідставним та необґрунтованим.

Водночас суд врахував, що у листі-відповіді від 06.03.2025 № ПД/1/135-ЗВ-25 на запит позивачки на публічну інформації відповідач повідомив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була виплачена державним службовцям у період з липня 2024 року по грудень 2024 року.

Згідно з пунктами 3.1 і 3.3 розділу 3 Порядку № 437/ПД відділ бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Міжрегіонального управління розраховує фонд оплати праці Міжрегіонального управління та можливість надання державним службовцям Міжрегіонального управління матеріальну допомогу, доводить зазначену інформацію до відома керівника Міжрегіонального управління. Виплата матеріальної допомоги здійснюється разом із виплатою заробітної плати за відповідний місяць.

Підпунктом 5.1.20 пункту 5.1 розділу 5 Колективного договору відповідача встановлено, що виплату заробітної плати проводиться за 2 половину місяця (остаточна виплата) не пізніше останнього числа поточного місяця.

З наведеного слідує, що частині державних службовців відповідача матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була виплачена в кінці грудня 2024 року.

Крім цього, у грудні кожного року державним службовцям виплачується премія за результатами оцінювання службової діяльності за відповідний рік, виплата якої є обов`язковою.

Тобто на день звільнення позивачки з державної служби 03.12.2024 відповідач не володів остаточними достовірними відомостями про економію фонду оплати праці, який міг бути спрямований на виплату в грудні 2024 року вказаної допомоги.

Тому суд відхилив як неаргументоване твердження позивачки, що відповідач мав фінансову можливість виплати їй при звільненні її з державної служби матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування).

Основними джерелами коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування є внески роботодавців (роботодавців - фізичних осіб), працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 254 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-ХIV) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Абзацом четвертим пункту 3 розділу І Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 за № 728/36350, встановлено, що тимчасова непрацездатність особи відповідно до медичного висновку (далі - тимчасова непрацездатність) - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру, та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи. Тимчасова непрацездатність обраховується в календарних днях.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. (перше речення частини першої статті 23 Закону № 1105-XIV).

Допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзаци перший і другий частини другої статті 15 Закону № 1105-XIV).

Уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України (абзац перший частини першої статті 4 Закону № 1105-ХIV).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням особливостей для страхових випадків, передбачених абзацом третім частини третьої статті 36 цього Закону.

Отже, законодавство про загальнообов`язкове державне соціальне страхування допомогу по тимчасовій непрацездатності поділяє на:

1) допомогу за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, оплата якої здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) допомогу, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності, оплата якої здійснюється роботодавцем після отримання коштів на оплату від уповноваженого органу управління (Пенсійного фонду України) в передбаченому Законом № 1105-XIV порядку.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Верховний Суд у постановах від 04.092019 у справі № 404/3447/17, від 07.04.2020 у справі № 591/1079/19 і від 26.07.2023 у справі № 552/16890/20 виснував, що оскільки у статті 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 24 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), інших підставах, передбачених законом, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати.

Абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1105-XIV встановлено, що документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти робочих днів з дня їх надходження, а для призначення допомоги по вагітності та пологах - не пізніше трьох робочих днів з дня їх надходження.

Рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат (частина третя статті 23 Закону № 1105-XIV).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв`язку з тимчасовою працездатністю, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від 19.07.2018 № 13 (далі - Положення № 13), комісія (уповноважений) із страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства), створюється (обирається) та діє на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство), що використовує найману працю, незалежно від форм власності і господарювання.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу ІІІ Положення № 13 комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства приймає рішення про призначення або відмову в призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах, на поховання) і передає його роботодавцю для проведення виплат, здійснення розрахунків тощо. Приймає рішення про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково). Перевіряє правильність видачі та заповнення документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення.

Таким чином, оплата допомога у зв`язку із тимчасовою втратою працездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності проводиться роботодавцем на підставі відповідного рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, а тому до прийняття такого рішення роботодавець не може виплатити працівнику суму допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 591/1079/19.

Суд встановив, що у зв`язку з перебуванням позивачки на лікарняному було видано три листки непрацездатності:

02.12.2025 № 14553126-2027125077-1 КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 2» за період з 18.11.2024 по 22.11.2024;

05.12.2024 № 14553126-2027259527-1 КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 2» за період з 23.11.2024 по 27.11.2024;

10.12.2024 № 14718568-2027415753-1 КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «МІСЬКА ЛІКАРНЯ № 3» за період з 28.11.2024 по 02.12.2024.

Відповідно до протоколу засідання комісії із соціального страхування (рішення уповноваженого) відповідача від 11.12.2024 прийнято рішення про виплату позивачці допомогу по тимчасовій втраті працездатності за листками непрацездатності № 14553126-2027125077-1 і № 14718568-2027415753-1 за рахунок коштів роботодавця, а за листком непрацездатності (продовжений) № 14553126-2027259527-1 - за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Цього ж дня 11.12.2024 відповідач подав Пенсійному фонду України заяву-розрахунок № 44742194-2024-47 щодо фінансування для надання матеріального забезпечення, зокрема, позивачці за 5 днів тимчасової непрацездатності на підставі листка непрацездатності № 14553126-2027259527-1.

Перерахунок коштів відповідачу за заявою-розрахунком № 44742194-2024-47 Пенсійний фонд України здійснив 11.12.2024, що підтверджується знімком з екрану кабінету роботодавця вебпорталу Пенсійного фонду України.

Згідно з платіжних інструкцій від 13.12.2024 № 754 і від 13.12.2024 № 759 відповідач виплатив позивачці допомогу по тимчасовій втраті працездатності відповідно 13.12.2024 за рахунок коштів роботодавця, а 17.12.2024 за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Тобто вказані виплати відбулись протягом 10 робочих днів, встановлених частиною першою статті 24 Закону № 1105-XIV, з дня надходження листків непрацездатності до відповідача.

Таким чином, встановлені у справі обставини, а саме: видача листків непрацездатності 02.12.2024, 05.12.2024 і 10.12.2024, звільнення позивачки 03.12.2024, прийняття рішення комісією із соціального страхування відповідача про призначення позивачці соціальної допомоги по тимчасовій втраті працездатності 11.12.2024, подання відповідачем Пенсійному фонду України заяви-розрахунку 11.12.2024 виплата позивачці грошових коштів 13.12.2024 у сумі 6174,39 грн у рахунок погашення перших п`яти днів непрацездатності за листками непрацездатності № 14553126-2027125077-1 і № 14718568-2027415753-1 та 17.12.2024 в сумі 3147,13 грн за рахунок коштів Пенсійного фонду України за лиском непрацездатності № 14553126-2027259527-1, свідчать про те, що відповідач не порушив вимог трудового законодавства при здійсненні оплати позивачці допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача юридичної відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, що встановлені статтею 117 КЗпП України, а саме: стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

У зв`язку з відмовою в задоволенні основних позовних вимог, не підлягає також задоволенню похідна позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000,00 гривні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на те, що позивачці відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003; код ЄДРПОУ 44742194) - відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 08 травня 2025 року