Ухвала суду № 127198611, 08.05.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/5138/25

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

08 травня 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправними та нечинними рішень, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та нечинним рішення відповідача від 30.12.2024 року №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Про внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с.Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об?єднаної територіальної громади»;

- визнати протиправними та нечинним рішення відповідача від 30.12.2024 року №1371 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту села Сокільники Львівського району Львівської області»;

- зобов?язати відповідача розглянути питання щодо внесення змін в містобудівну документацію стосовно винесення червоних ліній, яка встановлена генеральним планом с.Сокільники, який затверджено рішенням Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 року №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Про внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с.Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об?єднаної територіальної громади», за межі земельної ділянки з кадастровим номером 4623686400:02:000:0063 та належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 24.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження в порядку ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України; призначено у справі підготовче засідання.

06.05.2025 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень Сокільницької сільської ради: від 30.12.2024 року №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Про внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області зі зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади»; від 30.12.2024 року №1371 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту села Сокільники Львівського району Львівської області»; від 28.01.2025 року №1418 «Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільники Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області»; від 14.04.2025 року №1520 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж території Сокільницької сільської ради»; від 14.04.2025 року №1521 «Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільники Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області».

В обґрунтування заяви посилається на те, що предметом оскарження є рішення Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 року №1370 «Про затвердження містобудівної документації «Про внесення змін в генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області зі зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с.Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади», яким внесено зміни до генерального плану с.Сокільники, що є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, а він не відповідає проекту землеустрою, та рішення Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 року №1371 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту села Сокільники Львівського району Львівської області», тому невжиття заходів забезпечення позову, а саме не зупинення дії оспорюваних рішень №1370 від 30.12.2024 року, №1371 від 30.12.2024 року, №1418 від 28.01.2025 року, №1520 від 14.04.2025 року, №1521 від 14.04.2025 року може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду, а також поновлення порушених прав та інтересів позивача. Зазначила, що вжиття заходів забезпечення позову не призводять до зупинки діяльності відповідача, а лише спрямовані на запобігання подальшим діям, які можуть ускладнити виконання рішення суду. Вказане, на думку представника позивача, обґрунтовує необхідність забезпечення позову.

Від представника відповідача надійшли заперечення на вищевказану заяву про забезпечення позову, в яких посилається на те, що позивач, обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваних рішень Сокільницької сільської ради №1370 від 30.12.2024 року та №1371 від 30.12.2024 року, а також рішень Сокільницької сільської ради №1418 від 28.01.2025 року, №1520 від 14.04.2025 року, №1521 від 14.04.2025 року, які ще не є предметом спору, вказує на те, що такі рішення можуть істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду, а також поновлення порушених прав та інтересів позивача. При цьому, позивач у заяві не наводить жодних аргументів та доводів і не додає до заяви жодних доказів щодо порушення спірними рішеннями його прав та інтересів, а також заява не містить доводів, що у який спосіб невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або неможливість подальшого захисту прав чи докладання значних зусиль і витрат на їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову. У контексті наведеного зазначив, що твердження позивача стосовно того, що внаслідок прийняття оспорюваних рішень Сокільницької сільської ради №1370 від 30.12.2024 року та №1371 від 30.12.2024 року відбудеться зміна цільового використання земельної ділянки позивача, і що позивач не зможе використовувати земельну ділянку для будівництва парників для вирощування сільськогосподарської продукції, є необґрунтованими, оскільки положеннями ч.2 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. Відтак, зміна згідно рішення Сокільницької сільської ради №1370 від 30.12.2024 року функціонального призначення відповідної території, в межах якої знаходиться земельна ділянка позивача, із «озеленені території обмеженого користування та спецпризначення» на території «території вулиць та доріг» не призводить до автоматичної зміни цільового призначення земельної ділянки та позивач у зв`язку з цим не позбавляється права на її використання за існуючим цільовим призначенням. А тому, відповідач вважає, що у позивача відсутнє порушене у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень сільською радою. Також, вказав, що необґрунтовано в чому саме полягає «очевидна» протиправність оспорюваних рішень Сокільницької сільської ради, оскільки як в позовній заяві, так і зазначеній заяві відсутні правові обґрунтування з посиланням на відповідну правову норму, яким суперечать затверджені зміни до генерального плану та рішення про надання дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою. Зазначив, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування та його дія поширюється на всіх суб`єктів, які планують здійснювати та які здійснюють відповідні містобудівні перетворення в межах території дії генерального плану. Позивач у заяві про забезпечення позову, серед іншого, просить зупинити дію рішення Сокільницької сільської ради №1370 від 30.12.2024 року «Про внесення змінв генеральний план с.Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с.Сокільники території, що знаходиться в межах Сокільницької об`єднаної територіальноїгромади». Такі зміни до генерального плану села Сокільники фактично стосуються змін усієї території населеного пункту. Відповідно, у випадку зупинення дії генерального плану населеного пункту, таке рішення суду може вплинути та призвести до порушення прав та інтересів третіх осіб, а саме прав та інтересів відповідних суб`єктів містобудівних перетворень в селі Сокільники, в тому числі власників земельних ділянок та землекористувачів на території села Сокільники, та унеможливити для них видачу містобудівних умов та обмежень, розроблення і затвердження детальних планів території в межах генплану та призвести до зупинення проектів будівництва. Отже, заявлені позивачем заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки як зазначалось вище, зміна функціонального призначення відповідної території, в межах якої знаходиться земельна ділянка позивача, не призводить до автоматичної зміни цільового призначення земельної ділянки та позивач у зв`язку з цим не позбавляється права на її використання за існуючим цільовим призначенням, а також, у випадку задоволення судом заяви позивача, не буде забезпечено баланс між її інтересами, про захист яких вона просить, із наслідками вжиття таких заходів забезпечення позову для третіх осіб. Просить відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень.

Крім того, подав клопотання, в якому просить призначити подану позивачем заяву про забезпечення позову до розгляду в судовому засіданні з повідомленням та викликом сторін у встановлений судом строк.

07.05.2025 року від представника позивача надійшла заява, в якій просить збільшити розмір позовних вимог, додавши наступні:

- визнати протиправним та нечинним рішення №1418 від 28.01.2025 року «Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільники Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області»;

- визнати протиправним та скасувати рішення №1520 від 14.04.2025 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж території Сокільницької сільської ради»;

- визнати протиправним та нечинним рішення №1521 від 14.04.2025 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільники Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області».

Постановляючи ухвалу, суд враховує наступне.

Інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві врегульовано положеннями Глави 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

За правилами ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк (ч.ч.2, 3 ст.154 КАС України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 року у справі №826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 року у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 року у справі №500/4200/22.

Поряд з наведеним, слід зауважити, що відповідно до ч.5 ст.151 КАС України, зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

З наведеного слідує, що у справах про оскарження нормативно-правового акта, забезпечення позову шляхом зупинення такого нормативного документу допускається лише за умови встановлення очевидних ознак його протиправності та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 21.02.2024 року у справі №420/11311/23 та від 18.07.2022 року у справі №380/9646/21.

У ст.4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Повертаючись до матеріалів даної справи, суд звертає, зокрема, увагу, що оспорюваними актами погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільки Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж території Сокільницької сільської ради. А тому, слід дійти висновку, що положення ч.5 ст.151 КАС України є застосованим у спірних правовідносинах під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки оскаржувані рішення відповідача мають ознаки нормативно-правових актів.

Відтак, розглядаючи заяву про забезпечення позову щодо скасування нормативно-правового акта, суд має з урахуванням аргументів, наведених позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існують очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта та ним порушуються права чи інтереси позивача; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

При цьому основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень та порушення такими рішеннями прав, свобод або інтересів позивача, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22.12.2020 року у справі №640/9593/20.

Суд вважає, що надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту (аналогічний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 року у справі №640/9167/19 та від 21.02.2024 у справі №420/11311/23).

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача, як на очевидні ознаки протиправності рішень, на те, що в один день 14.04.2025 року відповідачем приймаються рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж території Сокільницької сільської ради, доручення на укладення договору на виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж території Сокільницької територіальної громади з суб`єктом господарювання, що має право на здійснення діяльності у сфері землеустрою (рішення №1520), укладається такий договір, та одразу приймається рішення про погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільники Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області (рішення № 1521), який виготовлено в той самий день суб`єктом господарювання ТОВ «МВ-Захід», оскільки такі не обґрунтовані жодною нормою права.

Крім того, твердження представника позивача про можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушені в майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.

Разом з ти, суд звертає увагу, що відповідно до п.3 рішення Сокільницької сільської ради від 14.04.2025 року №1521 «Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Сокільники Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області» рішення Сокільницької сільської ради від 28.01.2025 року №1418 визначено таким, що втратило свою чинність. Отже, вимога позивача у цій частині щодо зупинення дії рішення Сокільницької сільської ради від 28.01.2025 року №1418, є необґрунтованою та безпідставною.

Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд приходить висновку, що представником позивача не доведено необхідності вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.

При цьому, суд роз`яснює, що заявник не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення його позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.

У відповідності до Закону України «Про судовий збір», підстави для повернення судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст.150-154, 243, 248, 250, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правових актів відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.