Рішення № 127162786, 07.05.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2025 року Справа№640/16274/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, стягнення шкоди.

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, стягнення шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він брав участь у бойових діях під час проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та отримав статус учасника бойових дій. Як учасник бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він набув право на отримання разової грошової допомоги, виплата якої проводиться кожного року до 5 травня. 25 грудня 1998 року Законом України від 25.12.1998 № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено ст. 12 Закону № 3551 частиною четвертою наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком». Таким чином, нормою матеріального права законодавець визначив чіткий розмір разової грошової допомоги - 5 мінімальних пенсій за віком. Позивач зауважив, що йому у 2022 році було проведено виплату разової грошової допомоги, виплата якої проводиться кожного року до 5 травня, в розмірі 1 491 грн., замість 9 670 грн., згідно з вимогами ч. 4 ст. 12 Закону №3551 (в редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Маючи обґрунтовані законні підстави вважати, що відповідач, всупереч положенням ст. 12 Закону № 3551, здійснив призначення та виплату разової грошової допомоги у зменшеному розмірі, він 20.08.2022 звернувся до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплатити разової грошової допомоги у 2022 році, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідач своїм листом від 30.08.2022 року повідомив позивача, що разова грошова допомога у 2022 році виплачена у розмірі, який визначався Урядом (1 491 грн.), а відтак було відмовлено позивачу у відповідності норм ст. 12 Закону № 3551 здійснювати перерахунок та виплату допомоги, з урахуванням раніше виплаченої суми. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що прямо порушує його конституційні права. Також позивач зазначив у своїй позовній заяві, що він оцінює моральну шкоду, завдану йому бездіяльністю відповідача в сумі 81 790,00 грн., шо становить десятикратний розмір недоотриманої разової допомоги за 2022 рік. З урахуванням наданих письмових пояснень від 12.03.2025 року позивач закцентував свою увагу на тому, що невиконання державою в особі відповідача своїх соціальних зобов`язань щодо позивача стосовно виплати у 2022 році разової грошової допомоги до 5 травня щорічно у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, як це передбачено статтею 12 Закону № 3551 в редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» сильно впливає на його емоційний стан та призводить до душевних страждань, оскільки усвідомлення такого ставлення держави в особі відповідача, до військовослужбовців-учасників бойових дій, які в період дії воєнного стану несуть весь тягар щодо відсічі збройної агресії, що в свою чергу призводить до підриву довіри військовослужбовців до органів державної влади.

Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі відповідачем) було надано відзив на позовну заяву, в якому було зазначено наступне, що перерахування щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік в розмірі 1491,00 грн. позивачу здійснювалось на підставі списку, наданого Міністерством Оборони України, платіжним дорученням № 2511 від 13.06.2022 на спеціальний рахунок Міністерства. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня провадилася за місцем служби, а саме Міністерством Оборони України. Центр є проміжною ланкою між Міністерством соціальної політики та місцем роботи позивача, а саме Центр проводить перерахунок коштів, які надходять від Міністерства соціальної політики на рахунок місця служби (в даному випадку це Міністерство Оборони України), а ті проводять безпосередню виплату особам, які мають права на отримання допомоги до 5 травня. Отже, Центр ніяким чином не може вплинути на розмір самої допомоги. Відповідач зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 5 травня. Розміри щорічних виплат до 5 травня встановлено, виходячи з видатків, передбачених на ці цілі законом про держбюджет на відповідний рік, як це і передбачено Конституцією України, Бюджетним кодексом України, а також, статтею 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в якій визначено, що фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. З огляду на викладене, Центр при проведенні перерахування коштів на виплату щорічної разової допомоги діяв в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства і ніяким чином не порушив права та законні інтереси позивача. Беручи до уваги те, що Центром не порушено право позивача на отримання щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, відповідні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо вимоги позивача стягнути з Центру 81 790,00 грн. в якості компенсації за заподіяну моральну шкоду відповідач зауважив, що як зазначено у пунктах 3, 4, 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 25.05.2001 № 5 та від 27.02.2009 № 1) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідач зазначив, що позивачем у позові не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, не доведено наявності у нього втрат немайнового характеру, а також не визначено, якими доказами це підтверджується. Відповідач вважає, що заявлена позивачем вимога про зобов`язання виплатити моральну шкоду є такою, що не підлягає задоволенню. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/16274/22 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, стягнення шкоди - прийнято до свого провадження.

Позивач та відповідач про прийняття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, про що свідчить наявність у них реєстрації кабінету електронного суду та відповідної відмітки в графі «доставлено» та графі «дата встановлення статусу» зазначено - 04.03.2025 року.

В свою чергу, судом додатково було повідомлено позивача про наявність процесуального документу від 03.03.2025 року, шляхом надіслання на зазначену ним у його позовній заяві електронну скриньку - ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідної копії документу, що підтверджується карткою обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року №640/16274/22.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач: ОСОБА_1 відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 виданим Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України від 12.12.2016 року є учасником бойових дій.

Відповідач: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ЄДРПОУ: 22886300), в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом та підтверджується копією роздруківки з карткового рахунку АТ «Приватбанк» від 25.09.2022 року, позивач отримав грошову допомогу як учасник бойових дій до 5 травня 2022 року у розмірі - 1491,00 грн. у червні 2022 року.

Позивач не погоджуючись з розміром даної виплати звернувся до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат з заявою від 20.08.2022 року, в якій він просив нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмір п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, а саме провести доплату у сумі 8 179,00 грн.

Відповідачем було надано відповідь від 30.08.2022 року на заяву позивача наступного змісту: «Повідомляємо, що частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено щорічно до 5 травня учасникам бойових дій надавати разову грошову допомогу у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, на виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня Вам, як учаснику бойових дій, в 2022 році в розмірі 1491 грн здійснювалось на підставі списку, наданого Міністерством оборони України платіжним дорученням на спеціальний рахунок Міністерства. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня провадилась Вам за місцем служби, а саме Міністерством оборони України. Враховуючи викладене, разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році надана Вам в розмірі відповідно до прийнятої постанови Кабінету Міністрів України, списку, який надійшов до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та виділених бюджетних коштів на 2022 рік. Підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого Вам розміру грошової допомоги немає.».

На адресу суду була надана відповідь відповідачем від 10.03.2025 року, в якій було зазначено, що перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік в розмірі 1491 грн. учаснику бойових дій ОСОБА_1 здійснювалась на підставі списку, наданого Міністерством оборони України, платіжним дорученням №2511 від 13.06.2022 на спеціальний рахунок Міністерства. Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня провадилась за місцем служби, а саме Міністерством оборони України.

Отже судом встановлено, що не заперечується сторонами по справі, що позивачу у 2022 році відповідач виплатив як учаснику бойових дій разову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», у розмірі 1491,00 грн.

Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367- XIV, далі - Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

До даної норми були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28.12.2007 №107-VІ, відповідно до якої частину п`яту викладено в такій редакції: Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2007 року №107-VI.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин, який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги», передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань", де, зокрема, передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується громадянам пільгових категорій, у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491,00 грн.

Саме керуючись цією нормою, в 2022 році відповідачем було виплачено позивачу грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491,00 грн.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-Р/2020 (справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

На час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 № 367-ХІV, якою передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №540 установив, що у 2022 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1491,00 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 12 цього Закону.

Отже, на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV і Постанова КМУ №540.

Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасників бойових дій у 2022 році слід застосовувати не Постанову №540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

При цьому, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 9 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік установлено з 1 січня 2022 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1934,00 гривень.

Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік учасникам бойових дій повинен становити 9670,00 грн. (1934 грн. х 5).

Згідно із ч.4 ст.28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 9 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 9 липня 2003 року є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме ч.1 ст.28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 9 липня 2003 року.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2019 по зразковій справі №440/2722/20, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін.

Так, рішенням від 29.09.2020 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов особи задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність органу щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язав орган нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При цьому, суд відмічає, що ч.1, 2 ст.152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення закріплено статтею 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII Про Конституційний Суд України.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 вбачається, що окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, беручи до уваги викладене, суд вважає, що з 27 лютого 2020 року (дати прийняття рішення Конституційного Суду України №3-р/2020) позивач набув право на соціальне забезпечення відповідно до статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-ХІV, яким передбачено розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Слід також звернути увагу на висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22:

«Судова палата Верховного Суду вважає, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові КАС ВС від 01 грудня 2022 у справі №580/2869/22 (№ в ЄДРСР 107632056) щодо правомірності нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком №540, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважає за необхідне відступити від його висновків щодо застосування положень статті 13 Закону №3551-XII, частини другої статті 20 Закону №389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку №540 у подібних правовідносинах, та дійшла висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах в такий спосіб:

1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;

2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону №3551-ХІІ;

3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;

4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 гривня, II групи -3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;

5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV, у таких розмірах:

I групи - десять мінімальних пенсій за віком;

II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;

III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, Судова палата виходить із того, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону №3551-XII і Порядку №540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок №540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, та виходячи з визначених у частині четвертої статті 7 КАС України загальних засадах пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2022 році слід застосовувати не Постанову №540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Судом вже було встановлено, що відповідачем позивачу було виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 1491,00 грн. замість - 9670,00 грн.

Відтак, в процесі судового розгляду, відповідач не довів правомірність не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Оскільки в обставинах цієї справи, разова щорічна грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу у розмірі, встановленому Постановою №540, - суд констатує протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, меншому, ніж визначений Законом №3551-XII.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в сумі 8179,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, вирішуючи дану справу, суд, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує правовий висновок, викладений у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20 (№Пз/9901/14/20), у відповідності до якого Велика Палата Верховного Суду визнала, що рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року, в тому числі, і в частині вибору способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання нарахувати та виплатити особі недоплачену грошову допомогу, ухвалено внаслідок повного з`ясування обставин справи, що мають значення для її вирішення, з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне: визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, та як похідна вимога, зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати і виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги за 2022 рік.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача компенсацію за нанесену моральну шкоду у розмірі 81790,00 грн., суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України) (п. 57).

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Суд, досліджуючи матеріали справи, встановив, що позивач, зазначаючи про негативні емоції, психологічне напруження, розчарування, душевні страждання тощо не обґрунтував належним чином взаємозв`язок цього факту з діями відповідача.

Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач є учасником бойових дій, а отже звільнений від сплати судового збору.

З урахуванням наведеного підстави для розподілу судового збору відсутні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (адреса: 03165, м. Київ, пр-т. Любомира Гузара, буд.7, ЄДРПОУ: 22886300) про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, стягнення шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ЄДРПОУ: 22886300) щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ЄДРПОУ: 22886300) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги за 2022 рік.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 травня 2025 року.

Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець