Ухвала суду № 127162371, 23.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 квітня 2025 рокуСправа № 160/9387/25 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду, -

УСТАНОВИВ:

31.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровські області:

- ППР №0017545-2411-0462-UA12020010000033698 від 04.02.2025 року на суму 2517,62 грн. (за 2020 рік);

- ППР №0017546-2411-0462-UA12040050000057182 від 04.02.2025 року на суму 423,45 грн. (за 2020 рік);

- ППР №1584119-2412-0463-UA12040050000057182 від 15.07.2024 року на суму 537,95 грн. (за 2021 рік);

- ППР №1584120-2412-0463-UA12020010000033698 від 15.07.2024 року на суму 3198,33 грн. (за 2021 рік);

- ППР №1584122-2412-0463-UA12040050000057182 від 15.07.2024 року на суму 699,33 грн. (за 2022 рік);

- ППР №1584121-2412-0463-UA12020010000033698 від 15.07.2024 року на суму 2771,88 грн. (за 2022 рік);

- ППР №1584123-2412-0463-UA12020010000033698 від 15.07.2024 року на суму 7250,85 грн. (за 2023 рік);

- ППР №1584124-2412-0463-UA12040050000057182 від 15.07.2024 року на суму 2857,17 грн. (за 2023 рік).

За порушення граничних строків надання вручення платнику ППР з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки контролюючим органом у порядку, визначено статтею 42 ПКУ у загальній сумі 20256,85 грн.

Ухвалою від 01.04.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

18.04.2025 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, зважаючи на пропуск позивачем строків звернення до суду. Так, керуючись підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПКУ контролюючим органом сформовані в автоматизованому режимі ППР форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код бюджетної класифікації 18010200) за період 2021-2023 роки на загальну суму 10 785,51 грн та направлені на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначене поштове відправлення повернуто 05.08.2024 року до ГУ ДПС у Дніпропетровській області з відміткою ПАТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання». Тож, у зв`язку з поверненням поштовою службою рекомендованого листа з повідомленням про вручення, яким було надіслано на адресу ( АДРЕСА_1 ) фізичної особи ОСОБА_1 ППР від 15.07.2024 року, на підставі норм пункту 58.3 статті 58 ПКУ вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення. Разом з тим, сформовані ППР від 15.07.2024 року по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2021-2023 роки є в особистому електронному кабінеті платника податків з розрахунками та доступні для друку в PDF форматі. Враховуючи те, що оскаржувані рішення у відповідності до п. 42.5 ст. 42 ПК України вважаються належним чином врученими позивачу, в той час як з позовом до суду позивач звернувся у 31.03.2025 року, що свідчить про те, що строк на оскарження рішень згідно з абз. 1 ч.2 ст. 122 КАС України сплинув.

Тож, на думку представника відповідача, позивачем не надано доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність об`єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій, а саме звернення до суду з адміністративним позовом в межах 6 місячного строку визначеного КАС України починаючи з 25.07.2015 року моменту як позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору в даній справі є рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 15.07.2024 року та від 04.02.2025 року, а позивач звернулася з даним позовом до суду 31.03.2025 року.

Відповідачем у клопотанні про залишення позову без розгляду вказано, що спірні ППР були направлені на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а 05.08.2024 року це поштове відправлення повернуто до ГУ ДПС у Дніпропетровській області з відміткою ПАТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання».

До клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відповідачем долучено копії корінців ППР та зокрема копію рекомендованого повідомлення №0600942952900 з відміткою ПАТ «Укрпошта» - 05.08.2024 року «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з даного поштового відправлення адресою позивача вказано: 49126, м. Дніпро, вул. Слави, 30, корп. 3,5.

Відтак, спірним у цій справі є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення.

Надаючи правову оцінку означеному клопотанню представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Заявляючи клопотання про залишення позову без розгляду, представник Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області покликається на докази направлення оскаржуваного рішення позивачу рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним доказом вручення оскаржуваного рішення позивачу.

Слід зазначити, що питання листування платників податків та контролюючих органів унормовано статтею 42 ПК України.

Відповідно до пункту 42.2. статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до пункту 42.2. статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З аналізу наведених норм слідує, що надіслання рішення здійснюється контролюючим органом за адресою місця проживання чи останнього відомого місця перебування фізичної особи (місцезнаходження - для юридичної особи). При цьому, на платника податку покладено обов`язок із повідомлення контролюючого органу про зміну ним свого місця проживання (місцезнаходження). У разі виконання платником такого обов`язку є підстави для звільнення його від виконання документів, надісланих податковим органом за неактуальною адресою.

Таким чином, за загальним правилом неотримання позивачем кореспонденції за зареєстрованим місцем знаходження позбавляє його можливості посилатися у відповідному спорі на обставини невручення йому відповідних документів, якщо буде встановлено, що такі документи були направлені на визначену платником при взятті на облік адресу.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом у постанові від 27.02.2020 у справі №814/1469/17 висловлено правову позицію з приводу такої причини невручення поштового відправлення як «за закінченням строків зберігання». Так, судом зазначено, що положення Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист.

У цій справі суд встановив, що направлена контролюючим органом поштова кореспонденція повернулася із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Позивач вказує, що дізналась про оскаржувані нею ППР після отримання 23.01.2025 року листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якому зазначено, що Рішенням №0001022-1305-0436 від 16.01.2025 року про опис майна у податкову заставу та додатку 2 «Податкова вимога» від 16.01.2025 року №0001022-1305-0436, що станом на 14.01.2025 року виник податковий борг у сумі 10785,51 грн. Проте на момент отримання цього листа позивач не отримувала ППР.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 27.01.20225 року позивачем подавався запит до Уповноваженої особи Правобережного відділу по роботі з податковим боргом управління по роботі з податковим боргом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо надіслання позивачу ППР, на які виник податковий борг у сумі 10785,51 грн.

Також, 27.01.2025 року позивач подала скаргу до ДПС України з вимогою про скасування Рішення №0001022-1305-0436 від 16.01.2025 року про опис майна у податкову заставу.

Відповідач листом №11056/6/04-36-24-11-11 від 14.02.2025 року надав відповідь на запити позивача, до якого долучено корінці ППР форми «Ф» від 15.07.2024 року.

ДПС України листом №7897/6/99-00-06-02-06 від 20.03.2025 року оформлено Рішення про результати розгляду скарги, відповідно до якого ДПС України:

- залишає без розгляду скаргу ОСОБА_1 від 01.03.2025 року в частині оскарження податкової вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.01.2025 року №0001022-1305-0436, рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 16.01.2025 року №0001022-1305-0436 про опис майна у податкову заставу та ППР ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 15.07.2024 року №1584119-2412-0463-UА12040050000057182, №1584120-2412-0463- UА12020010000033698 про визначення податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- залишає без змін ППР ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 04.02.2025 року №0017545-2411-0463- UА12020010000033698, №0017546-2411-0462- UА12040050000057182, а скаргу в зазначеній частині без задоволення.

Інших доказів, котрі би свідчили про обізнаність позивача щодо спірних ППР матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що органи державної влади повинні уникати проявів надмірного формалізму при реалізації наданих їм повноважень та сприяти іншим учасникам публічних правовідносин у реалізації їх прав, зокрема щодо належного та своєчасного сповіщення про прийняті суб`єктом владних повноважень відносно них рішення.

Враховуючи викладене, за наявності у розпорядженні контролюючого органу сумнівів про статус платника єдиного податку, невжиття контролюючим органом дій щодо реального повідомлення позивача про існування оскаржуваного рішення може бути розцінено судом як відсутність порушення позивачем строку звернення до суду.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, §36, суд дійшов висновку, що право доступу до правосуддя є однією із невід`ємних складових права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції. У цьому ж рішенні (§35) ЄСПЛ зазначив, що було б немислимо, щоб частина перша статті 6 Конвенції містила детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій в цивільних справах і не захищала в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися цими гарантіями доступу до суду. Ступінь доступу, який надає національне законодавство, також повинен бути достатнім для забезпечення «права на суд», беручи до уваги принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право доступу було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити дію, яка становить втручання у його права (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, §36).

Щодо обмеження права доступу до правосуддя, у рішенні по справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany, §44), ЄСПЛ зазначив, що при цьому повинно бути забезпечено, що застосовані вимоги не обмежують або не зменшують доступу до суду особи таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть цього права. Крім того, обмеження не буде сумісним з ч.1 ст.6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Крім того, у рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» (рішення від 9-го жовтня 1979 року у справі Airey v. Ireland, §24) ЄСПЛ вказав, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними. Особливо це стосується права доступу до суду з огляду на визначне місце, яке в демократичному суспільстві належить праву на справедливий судовий розгляд. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»). Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 18.12.2018 по справі №761/5894/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення клопотання представника відповідача без задоволення.

Керуючись статтями 121, 123, 243, 248, 256 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позову без розгляду по справі №160/9387/25 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала окремо від судового рішення оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко