Рішення № 127141889, 28.04.2025, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 610/185/25

провадження № 2/610/676/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2025 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Тімонової В.М.,

з участю секретаря судового засідання Черепахи А.А.,

представника позивача адвоката Омельницької Т.В. (в режимі відеоконференції),

представників відповідача Фіци О.В., Пальчика В.О. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 610/185/25 (провадження № 2/610/676/2025) за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди за несвоєчасне виконання рішення суду,-

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2025 року до Балаклійського районного суду Харківської області надійшла вказана позовна заява у якій представник позивача просила стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 135 227,81 грн. інфляційних втрат, 35 530,17 грн. 3% річних від суми простроченої оплати, 45 600,00 грн. моральної шкоди, а всього 216 357,98 грн., у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення суду протягом 20.09.2023-18.12.2024.

В обґрунтування позову представник позивача адвокат Омельницька Т.В. посилалася на те, що рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 24.06.2021 стягнуто на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди 1170000,00 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 10.02.2022 рішення Балаклійського районного суду Харківської області змінено, зменшена сума відшкодування, яка підлягала стягненню на користь Позивача до 818 800,00 грн. Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24.06.2021 та постанову Харківського апеляційного суду від 10.02.2022 скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнуто на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди 950 000,00 грн. гривень.

Вказала, що відповідно до положень ст. 129 Конституції України, ст. 11 ЦК України у Держави виникло зобов`язання здійснити виплату через Державну казначейську службу України Позивачу 950 000,00 грн.

На виконання зазначеного судового рішення Новомосковським районним судом Дніпропетровської області 02.05.2023 виданий виконавчий лист.

17.05.2023 відповідно до п. 35, 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року за №845 Позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області із заявою про виконання судового рішення.

07.05.2023 Позивач звернувся до Відповідача та Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області із заявою про надання інформації щодо стану виконання судового рішення.

Листом від 12.06.2023 за №04-22/2805 Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області позивача повідомлено, що заява від 17.05.2023 разом із виконавчим листом та іншими документами зареєстрована 19.05.2023 за номером 10-8610, розглянута та прийнята до виконання.

25.07.2023 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про надання інформації щодо стану виконання постанови Верховного Суду від 22 лютого 2023 у цивільній справі №610/381/19.

Листом від 17.08.2023 вих. №5-11-11/14810 Відповідач повідомив, що у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхозяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадової і службових осіб» з 19.06.2023 обліковується виконавчий лист Новомосковського районного суду Дніпропетровської області по справі №610/381/19 про відшкодування шкоди в розмірі 950 000,00 гривень. На сьогодні у Казначействі за бюджетною програмою обліковується невиконаних виконавчих документів на суму понад 215,73 млн. грн., які надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа Новомосковського районного суду Дніпропетровської області по справі №610/381/19…. Питання щодо перерахування коштів за виконавчим листом по справі №610/381/19 розглянеться Казначейством в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше….. відповідно до законодавства Казначейство не наділене повноваженнями щодо зміни черговості виконання судових рішень чи збільшення обсягу бюджетних призначень.

08.11.2023 Позивач повторно звернувся до Відповідача із заявою про виконання судового рішення, посилався на ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до якої перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Також Позивач зазначав, що вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали її до виконання судового рішення, а наявність невиконаного судового рішення не вселятиме надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції. Також Позивач нагадував, що 19 вересня 2023 року скінчився строк, визначений законодавством для виконання обов`язку держави за виконавчим листом Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 у цивільній справі №610/381/19 на користь ОСОБА_1 , але рішення суду залишається невиконаним.

Листом від 28.11.2023 вих. №5-11-11/22471 надав аналогічну за змістом до листа від 17.08.2023 вих. №5-11-11/14810 відповідь.

28.02.2024 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виконання судового рішення, в якій додатково наголошував, що відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України (п.126).

На підставі ст. 625 ЦК України Позивач вимагав від Відповідача негайного виконання судового рішення у справі №610/381/19, а також просив за період з 20.09.2023 по 26.02.2024 (період прострочення) додатково сплатити 23 001,21 грн. інфляційних втрат та 12 493,15 грн. 3% річних у зв`язку із несвоєчасним виконанням Державою грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням, надавши Відповідачу розрахунок суми боргу із урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Листом від 11.03.2024 вих. №5-11-11/5127 Відповідач повідомив, своєчасному перерахуванню коштів за судовими рішеннями заважає недостатнє фінансування бюджетної програми, а Казначейство постійно звертається до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою. З посиланням на ч.1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Відповідач стверджував, що не передбачена виплата компенсації за судовими рішеннями, виконання яких здійснюється за бюджетною програмою 3504030.

01.05.2024 Позивач в черговий раз звернувся до Відповідача із заявою та просив перерахувати грошові кошти за судовим рішенням, надавши відповідні банківські реквізити.

Листом від 20.05.2024 вих. №5-11-11/10934 Відповідач повідомив Позивачу, що у Казначействі на виконанні перебуває виконавчих документів на загальну суму 103,61 млн. грн., які надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа у справі №610/381/19. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150,00 млн. гривень, отже строки виконання судових рішень залежать від суми коштів, встановленої у зазначеному законі. Також Відповідач повідомляв, що Казначейство не наділене повноваженнями щодо зміни черговості виконання судових рішень чи збільшення обсягу бюджетних призначень……. Питання щодо перерахування коштів розглянеться в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань, лише після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого листа у справі №610/381/19.

30.09.2024 Позивач в черговий раз звернувся до Відповідача із заявою про забезпечення виконання судового рішення у справі №610/381/19, надавши дані про реквізити банківського рахунку для зарахування грошових коштів.

Лише 19.12.2024 о 14:16:18 грошові кошти в сумі 950 000,00 грн. за виконавчим листом Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 у справі №610/381/19 надійшли на банківський рахунок Позивача.

Вважає, що Відповідач допустив прострочення виконання судового рішення та відповідно сплату грошового зобов`язання, визначеного судовим рішенням з 20.09.2023 по 18.12.2024 включно, тобто 456 календарних днів, а тому має сплатити на користь Позивача інфляційні втрати та 3% річних від суми грошового зобов`язання за весь час прострочки.

Відповідно до розрахунку Відповідач має сплатити на користь Позивача 135 227,81 грн. інфляційних втрат та 35 530,17 грн 3% річних від суми простроченої оплати.

Крім того, у зв`язку з тим що Відповідач у супереч визначеному чинним законодавством терміну виконання рішення суду його не виконав, чим фактично позбавив Позивача права використовувати кошти на свій розсуд, змусив вживати додаткових заходів для налагоджування власних життєвих справ, Позивач поніс душевні страждання та має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої оцінює в грошовому вимірі в 45 600,00 гривень (100,00 грн. за кожен день прострочення).

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 27.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

25.02.2025 представником відповідача подано відзив з клопотанням про прийняття його поза межами встановленого ухвалою суду від 27.01.2025 через технічну помилку, який ухвалою суду від 27.02.2025 прийнято до судового розгляду.

У відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначив, що на виконання постанови суду Новомосковським районним судом 02.05.2023 виданий виконавчий лист (далі Виконавчий лист), який разом із заявою позивача про виконання судового рішення надійшов на адресу Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області (далі Головне управління Казначейства). Боржник у Виконавчому листі - Державний бюджет України. У Казначействі 19.06.2023 за № 08-50780 зареєстрований лист Головного управління Казначейства від 14.06.2023 № 04-20-10/2840 про направлення пакету документів у справі № 610/381/19, зокрема, заяви позивача (стягувача) та Виконавчого листа. Казначейство при визначенні норм права, які підлягали застосуванню під час виконання Виконавчого листа, та відповідної бюджетної програми, передбаченої законом про державний бюджет, виходило з такого.

У ході опрацювання документів у справі № 610/381/19 встановлено, що постанова суду

прийнята відповідно до статті 1176 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) з метою відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями правоохоронних органів по відношенню до позивача. Відповідно до пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі ? БК України), відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі Порядок № 845). Отже, опрацювання документів щодо виконання постанови від суду здійснювалось Казначейством та його органами відповідно до розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку № 845. Верховна Рада України у Державному бюджеті України для виконання судових рішень відповідної категорії щорічно передбачає асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі ? КПКВК 3504030). Натомість, Казначейство встановило, що відсутні підстави для застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі ? Закон про гарантії) під час виконання Рішення суду, оскільки вказаний закон регулює правовідносини винятково про стягнення коштів зі створених Державою юридичних осіб (зокрема, державних органів, підприємств, установ), однак НЕ є застосовним до випадків виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Держави Україна (Державного бюджету України). Отже, саме з 19.06.2023 пакет документів у справі № 610/381/19 обліковувався на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030. Безспірне списання коштів державного бюджету у справі № 610/381/19 не було здійснено протягом другого півріччя 2023 року та січня-листопада 2024 року, оскільки; Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за КПКВК 3504030 було передбачено 150 мільйонів гривень. Казначейством протягом січня - червня 2023 року за КПКВК 3504030 виконано 276 судових рішень на суму 67 838,37 тис гривень (залишок коштів станом на 30.06.2023 складав 82 161,63 тис гривень). Разом з тим, станом на 30.06.2023 на виконанні за КПКВК 3504030 залишалися 820 судових рішень на суму понад 243 828,90 тис гривень. Для забезпечення виконання усіх судових рішень, що прийняті Казначейством до обліку за КПКВК 3504030, у 2023 році не вистачало щонайменше 161 667,27 тис гривень; Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за КПКВК 3504030 було передбачено 150 мільйонів гривень.

Вказав, що строки виконання судових рішень за КПКВК 3504030 насамперед залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Перерахування коштів за Виконавчим листом на користь позивача, було здійснено Казначейством в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше Виконавчого листа, а саме кошти у сумі 950 000,00 грн у справі № 610/381/19 перераховані позивачеві згідно з платiжною інструкцією вiд 17.12.2024 № 1418489 (#536706778).

Зазначив, що Казначейство, у передбачений законодавством України спосіб, вжило всіх можливих заходів, спрямованих на виконання Виконавчого листа. Також Казначейством дотримано вимоги пункту 39 Порядку № 845 та відповідні норми бюджетного законодавства.

Вказав, що позивач обґрунтовує вимогу про відшкодування шкоди винятково оціночними судженнями та не надає ані доказів заподіювання йому шкоди, ані фактичного підтвердження цього факту у встановленому законодавством порядку, що вказує на неможливість задоволення таких вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат вказав, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який підлягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Натомість, спір у цій справі виник внаслідок тривалого (на думку позивача) невиконання судового рішення про відшкодування шкоди Державою. Казначейство є органом виконання рішень, однак у справі № 610/381/19 не є боржником за Виконавчим листом (у розумінні статті 625 ЦК України).

Щодо посилання позивача на норми Закону про гарантії вказав, що згідно зі статтею 2 Закону про гарантії, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація. Стаття 3 Закону про гарантії передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Частина друга статті 5 Закону про гарантії визначає, що компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейством). Механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону про гарантії, регламентований пунктами 33, 47 52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» Порядку №845. Зокрема, зазначена у статті 3 Закону про гарантії бюджетна програма у Законах про Державний бюджет має найменування КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Отже, Закон про гарантії встановлює строк для виконання та визначає підстави для нарахування компенсації у виглядів 3% річних за рішеннями суду про стягнення коштів з державного органу. Однак, як зазначалося вище, поданий позивачем виконавчий документ містить резолютивну частину про стягнення шкоди з Державного бюджету України, однак не з державного органу.

Вважає, що позивач помилково не взяв до уваги, що правова регламентація відносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, а в іншому держава (бюджет), відрізняється, тому застосування нормативних положень із однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.

Щодо неможливості стягнення коштів з Казначейства як окремого суб?єкта зазначив, що позивач на власний розсуд застосував визначену ним норму права (частину другу статті 625 ЦК України) без урахування висновків щодо її застосування, викладених у:

- постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у cправі № 902/21/21 про те, що під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Грошові кошти не можуть примусово стягуватись з міністерства чи іншого державного органу, оскільки примусове стягнення коштів з міністерства чи іншого державного органу може призвести до неможливості виконання ними покладених на неї функцій, а відтак до розбалансування державної влади;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 про те, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Вважає, що позовні вимоги про стягнення з Казначейства індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України, а також моральної шкоди є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню (а.с. 131-137).

03.03.2025 представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Омельницькою Т.В. подано відповідь на відзив, у якому зазначила, що частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду зазначала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45),від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)). Вважає, що в даному випадку за період 20.09.2023 по 18.12.2024 відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою), несе Державна казначейська служба України, яка є відповідачем у даній справі. Відповідачем (Державною казначейською службою України) не наведено належних доводів та обґрунтувань, які б звільняли його від відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України.

Щодо доводів Відповідача про неможливість нарахування та стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством вказала, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункт 31,45) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови). Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо доводів про те, що ДКС України не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання зазначила, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних праві обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу. Відтак, неправильним є розмежовувати відповідальність держави як боржника у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в рішенні суду, та відповідальність органу державної влади, який це рішення виконує. Відповідно до пунктів першого та сімнадцятого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках. Таким чином, Державна казначейська служба України, апріорі (а priori), є державним органом. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з боржників (тобто визначених в рішенні про стягнення коштів державних органів), встановлений Порядком № 845. Зазначене вище спростовує посилання ДКС України у відповідній частині поданого відзиву (а.с. 159-165).

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 27.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Омельницька Т.В. позов підтримала та наполягала на його задоволенні з підстав зазначених у позові та у відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав вказаних у відзиві.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 24.06.2021 у цивільній справі №610/381/19 частково задоволений позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі голови комісії з припинення, Харківської обласної прокуратури, Ізюмської окружної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області в особі Відділу поліції №1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом, а саме стягнуто на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди 1170000,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10.02.2022 рішення Балаклійського районного суду Харківської області змінено, стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 818 800 гривень. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено (а.с.15-18).

Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2023 рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 950 000 гривень. У задоволенні іншої частини позову відмовлено (а.с. 19-28).

На виконання зазначеного судового рішення Новомосковським районним судом Дніпропетровської області 02.05.2023 було видано виконавчий лист (а.с. 28).

17.05.2023 відповідно до п. 35, 36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року за №845 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області із заявою про виконання судового рішення (а.с. 30).

07.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області із заявою про надання інформації щодо стану виконання судового рішення (а.с. 48).

Листом від 12.06.2023 за №04-22/2805 Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області ОСОБА_1 повідомлено, що заява від 17.05.2023 разом із виконавчим листом та іншими документами зареєстрована 19.05.2023 за номером 10-8610, розглянута та прийнята до виконання (а.с. 47).

25.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про надання інформації щодо стану виконання постанови Верховного Суду від 22 лютого 2023 у цивільній справі №610/381/19 (а.с. 46).

Листом від 17.08.2023 вих. №5-11-11/14810 Державна казначейська служба України повідомила, що у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхозяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадової і службових осіб» з 19.06.2023 обліковується виконавчий лист Новомосковського районного суду Дніпропетровської області по справі №610/381/19 про відшкодування шкоди в розмірі 950 000,00 гривень. На сьогодні у Казначействі за бюджетною програмою обліковується невиконаних виконавчих документів на суму понад 215,73 млн. грн., які надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа Новомосковського районного суду Дніпропетровської області по справі №610/381/19…. Питання щодо перерахування коштів за виконавчим листом по справі №610/381/19 розглянеться Казначейством в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше….. відповідно до законодавства Казначейство не наділене повноваженнями щодо зміни черговості виконання судових рішень чи збільшення обсягу бюджетних призначень (а.с. 45).

08.11.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання судового рішення, посилався на ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до якої перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Також Позивач зазначав, що вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали її до виконання судового рішення, а наявність невиконаного судового рішення не вселятиме надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції. Також Позивач нагадував, що 19 вересня 2023 року скінчився строк, визначений законодавством для виконання обов`язку держави за виконавчим листом Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 у цивільній справі №610/381/19 на користь ОСОБА_1 , але рішення суду залишається невиконаним (а.с. 43).

Листом від 28.11.2023 вих. №5-11-11/22471 Державна казначейська служба України надала аналогічну відповідь за змістом до листа від 17.08.2023 вих. №5-11-11/14810 (а.с. 42).

26.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання судового рішення, в якій додатково наголошував, що відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України (п.126). Закон №4901-У1 не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливості стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (п.127). Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (п.128). У зв`язку із наведеним вимагав негайного виконання судового рішення у справі №610/381/19, а також просив за період з 20.09.2023 по 26.02.2024 (період прострочення) додатково сплатити 23 001,21 грн. інфляційних втрат та 12 493,15 грн. 3% річних у зв`язку із несвоєчасним виконанням Державою грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням, надавши Відповідачу розрахунок суми боргу із урахуванням інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 39-40).

Листом від 11.03.2024 вих. №5-11-11/5127 Державна Казначейська служба України повідомив, що своєчасному перерахуванню коштів за судовими рішеннями заважає недостатнє фінансування бюджетної програми, а Казначейство постійно звертається до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою. З посиланням на ч.1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (а.с. 37).

01.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про перерахування грошових коштів за судовим рішенням, надавши відповідні банківські реквізити (а.с. 34).

Як убачається з листа від 20.05.2024 вих. №5-11-11/10934 Державна казначейська служба України повідомила ОСОБА_1 про те, що у Казначействі на виконанні перебуває виконавчих документів на загальну суму 103,61 млн. грн., які надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа у справі №610/381/19. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150,00 млн. гривень, отже строки виконання судових рішень залежать від суми коштів, встановленої у зазначеному законі. Також повідомили, що Казначейство не наділене повноваженнями щодо зміни черговості виконання судових рішень чи збільшення обсягу бюджетних призначень……. Питання щодо перерахування коштів розглянеться в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань, лише після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого листа у справі №610/381/19 (а.с. 33).

30.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Держаної казначейської служби України із заявою про забезпечення виконання судового рішення у справі №610/381/19, надавши дані про реквізити банківського рахунку для зарахування грошових коштів (а.с. 31).

Як убачається з роздруківки «Ощадбанк», 19.12.2024 грошові кошти в сумі 950 000,00 грн. за виконавчим листом Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 надійшли на банківський рахунок ОСОБА_1 , номер посилання НОМЕР_1 (а.с. 29).

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зобов`язання виникають і із завдання шкоди.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц , від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц , 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 приписи частини другої статті 625 ЦК України поширюються на спірні правовідносини.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов`язки можуть виникати з делікту та з рішення суду. Грошове зобов`язання має бути виконаним із дня набрання судовим рішенням законної сили, оскільки з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизованим і визначеним. У випадку якщо у рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір та ці зобов`язання належно не виконані, підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

У справі № 646/14523/15-ц спірні правовідносини подібно до справи № 686/7081/21 стосувалися стягнення з ДКС України шляхом безспірного списання, зокрема, 3 % річних від простроченої суми й інфляційних утрат через прострочення виконання основного зобов`язання, визначеного у рішенні суду про стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних за період з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання до дня фактичного виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 жовтня 2023 року (Справа № 686/7081/21) наголошувала на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22; № у ЄДРСР 78215459), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20; № у ЄДРСР 81329465), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26; № у ЄДРСР 84573553), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21; № у ЄДРСР 87053622), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35; № у ЄДРСР 89252052),від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5; № у ЄДРСР 98483103), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80; № у ЄДРСР 101829985), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45; № у ЄДРСР 104827808), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75; № у ЄДРСР 105852860), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16; № у ЄДРСР 106841700) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1; № у ЄДРСР 108285268), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55; № у ЄДРСР 109390156), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34; № у ЄДРСР 109364576), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5; № у ЄДРСР 111742765), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37; № у ЄДРСР 112516535)).

Отже, помилковим є розмежування відповідальності держави як боржника у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в судовому рішенні, та відповідальності органу державної влади, який це рішення виконує. Органи державної влади, зокрема органи прокуратури і ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35; № у ЄДРСР 80854809), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27; № у ЄДРСР 84573553), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81; № у ЄДРСР 101829985), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76; № у ЄДРСР 105852860), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17; № у ЄДРСР 106841700) і № 922/1830/19 (пункт 7.2; № у ЄДРСР 108285268), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55; № у ЄДРСР 109390156), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35; № у ЄДРСР 109364576), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.6; № у ЄДРСР 111742765), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38; № у ЄДРСР 112516535)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27; № у ЄДРСР 84573553), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81; № у ЄДРСР 101829985), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18; № у ЄДРСР 106841700) і № 922/1830/19 (пункт 7.3; № у ЄДРСР 108285268), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55; № у ЄДРСР 109390156), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38; № у ЄДРСР 112516535)).

Тому те, що позивач вказав відповідачем за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретні органи державної влади - ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган). Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц(пункт 39; № у ЄДРСР 112516535). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71; № у ЄДРСР 112516535)).

Отже, позивач вправі заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Постановою Верховного суду від 22.02.2023 у справі № 610/381/19 визнано грошові зобов`язання держави перед ОСОБА_1 та визначено їх розмір; ці зобов`язання виконані у повному обсязі лише 19.12.2024, тому позивач має право на компенсаційні виплати, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено, що 17 травня 2023 року позивач звернуся до Головного управління ДКС України у Харківській області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Верховного суду від 25.11.2022 про стягнення з Держави України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання із Єдиного казначейського рахунку 950000 грн на відшкодування моральної шкоди. 19.06.2023 виконавчий документ прийнято до виконання ГУ ДКС України у Харківській області (а. с. 30, 47).

Отже, три місяці для виконання рішення суду у справі № 610/381/19 сплинули 19.09.2023. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3 % річних й індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 20.09.2023, а днем завершення 18.12.2024 (переддень повного виконання рішення суду). У цьому періоді було 456 днів прострочення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 135227,81 грн та 3% річних у розмірі 35530,17 грн, за період з 20.09.2023 по 18.12.2024, виходячи з наступного розрахунку:

Індекс інфляції за весь період = (100,8 (жовтень 2023) :100)*(100,5 (листопад 2023) :100)*(100,7 (грудень 2023) :100 )*(100,4 (січень 2024) :100) )*(100,3 (лютий 2024) :100) )*(100,5 (березень 2024) :100) )*(100,2 (квітень 2024) :100) )*(100,6 (травень 2024) :100) )*(102,2 (червень 2024) :100) )*(100,0 (липень 2024) :100) )*(100,6 (серпень 2024) :100) )*(101,5 (вересень 2024) :100) )*(101,80 (жовтень 2024) :100) )*(101,9 (листопад 2024) :100) )*(101,4 (грудень 2024) :100)= 1,14234507.

Інфляційне збільшення: 950000*1,14234507-950000=135227,81 грн.

3% річних: 950000*3%*353:366:100=35530,17 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 45600,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктами 4, 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок щодо відшкодування шкоди.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що Відповідач усупереч визначеному чинним законодавством терміну виконання рішення суду його не виконав, чим фактично позбавив його права використовувати кошти на свій розсуд, змусив вживати додаткових заходів для налагоджування власних життєвих справ, він поніс душевні страждання.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, причинний зв`язок між протиправністю поведінки заподіювача шкоди і заподіяною шкодою.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 і 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обґрунтування позову зведено до невиконання рішення суду у встановленому законодавством терміну.

Позивачем не доведено факту зазначених ним як підставу позову неправомірних рішень, дій чи бездіяльності відповідача, які б могли б заподіяти йому моральної шкоди.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що погіршення його стану здоров`я відбулося саме з вини відповідача, що саме їх протиправні дії були цьому причиною, між діями та наслідками є причинно-наслідковий зв`язок.

Тобто, позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між цими діями та спричиненою шкодою, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦПК України, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Проте позивач не довів, що за наведених ним підстав відповідачем порушені, не визнаються або оспорюються його права, свободи чи законні інтереси, внаслідок чого вони підлягають судовому захисту, тому в цій частині позову слід відмовити.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов частково підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до положень ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи необхідно віднести за рахунок держави.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди за несвоєчасне виконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 135 227,81 грн. (сто тридцять п`ять тисяч двісті двадцять сім гривень 81 коп.) інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за період з 20.09.2023 по 18.12.2024 включно, 35 530,17 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять гривень 17 коп.), що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за той самий період, а всього 170 757,98 грн (сто сімдесят тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 98 коп).

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України про стягнення моральної шкоди за несвоєчасне виконання рішення суду відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Державна Казначейська служба України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст рішення складено 07 травня 2025 року.

Суддя В.М. Тімонова