Постанова № 127140361, 06.05.2025, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1490/25

Провадження № 3/346/784/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області

Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Сольський В.В., за участі захисника Ноцького О.В., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши матеріали, які надійшли від військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, військовослужбовця, солдата військової частини НОМЕР_1 ,-

заст.172-10 ч. 1 Кодексу України про адміністративніправопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 допустив відмову від виконання законних вимог командира.

Правопорушення вчинено за наступних обставин.

ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 26 лютого 2025 року близько 08 год на території вказаної військової частини, в порушення вимог Статуту відмовився від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 321 «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», чим міг підірвати бойову готовність та боєздатність підрозділу, погіршити морально-психологічний стан особового складу, завдати шкоди авторитету керівної ланки військової частини НОМЕР_1 , що могло призвести до суспільно небезпечних наслідків.

Захисник адвокат Ноцький О.В. пояснив, що ОСОБА_1 з 2003 року прийняв хрещення, був дияконом протягом дванадцяти років, а з 18 вересня 2022 року став пастором, у зв`язку із чим не може брати участь у військових діях, а отже не міг виконувати наказ командира про вибуття в район виконання завдань. Стверджує, що з релігійних переконань ОСОБА_1 не може брати до рук зброю, а тому оголошений йому командиром частини наказ порушує його конституційні права на свободу віросповідання. Тому вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-10 ч. 1 КУпАП, і просить закрити провадження по справі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав та підтримав надані захисником доводи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників справи суд дійшов таких висновків.

Ст. 7 КУпАПвстановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1ст.172-10 КУпАПвстановлена адміністративна відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. в Україні з 24.02.2022 р. введений воєнний стан строком на 30 діб, який надалі продовжувався указами Президента України та триває досі.

Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період.

Відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат ОСОБА_1 зобов`язаний свято та непорушно додержуватися Конституції України та законі України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу зразково виконувати свої службові обов`язки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників).

Що стосується тверджень ОСОБА_1 щодо його неможливості брати в руки зброю та прийняти присягу у зв`язку релігійними переконаннями, то суд не бере їх до уваги виходячи з наступних підстав.

П.3Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. встановлено, що «на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.3034,38,39,4144,53 Конституції України»

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України«Про свободусовісті та релігійні організації», відповідно до якого видаються інші вітчизняні законодавчі документи. Стаття 3 цього Законукожному громадянину в Україні гарантує право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Згідно зположеннями ч.3 ст.4 вказаного Закону ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Закон України від 20.12.91 №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає право на задоволення духовних потреб військовослужбовців у понятті соціального захисту.

Військовослужбовці вправі сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відкрито висловлювати свої релігійні абоатеїстичні переконання. Командири (начальники) військових з`єднань та частин надають можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах у вільний від виконання обов`язків військової служби час (ч.1 ст.6 Закону №2011).

Можливість брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах під час виконання обов`язків військової служби надається військовослужбовцям з дозволу командира (начальника) військового з`єднання чи частини. Військовослужбовці не мають права відмовлятися абоухилятися відвиконання обов`язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто немає права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб (ч.2, 3, 4 ст.6 Закону №2011).

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення доводиться дослідженими судом матеріалами справи: наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2025 року № 321 "Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення військової частини", письмовими поясненнями військовослужбовців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтверджують доведення до солдата ОСОБА_1 змісту наказу командира від 25.02.2025 року № 321, що втім не заперечується й самим ОСОБА_1 в судовому засіданні.

За таких обставин, на підставі вищевикладених норм закону, суд вважає докази, що містяться в матеріалах справи, належними та допустимим і у своїй сукупності такими, що доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1ст. 172-10 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні не довів, що наказ командира військової частини від 25.02.2025 року № 321 є незаконним та порушує його конституційне право на свободу віросповідання. Вказаний наказ командира військової частини передбачає переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення військової частини, прямо не зобов`язує солдата ОСОБА_1 брати до рук зброю чи застосовувати її.

Суд не може взяти до уваги рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 визнано протиправними та скасовано накази про призов та напправлення для проходження військової служби, а також наказу про зарахування до списків особового складу частини ОСОБА_1 , оскільки не надано доказів, що вказане рішення набрало законної сили. Надана стороною захисту ухвала Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року про забезпечення позову та заборону в/ч НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо переведення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншої частини також не може вплинути на висновки суду, оскільки ухвалена вже після описаних в протоколі подій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі № 573/406/24, викладену у постанові від 15.04.2025 року, відповідно до якої, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку всіма громадянами України, не залежно від віросповідання. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).

Суд, при вирішенні питання про накладення стягнення за допущене адміністративне правопорушення, враховуючи характер вчиненого правопорушення, дані про особу порушника, вважає за можливе застосувати до правопорушника адміністративне стягнення у вигляді штрафу, у розмірі, передбаченому санкцією ч. 1ст. 172-10 КУпАП.

З огляду на викладене та зважаючи на вимоги статті 40-1 КУпАП з особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі ставки, визначеної ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

А тому, із порушника слід також стягнути судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн.

Керуючись ст.ст.40-1,172-10ч.1,268,285,287 КупАП,-

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 визнати винним заст.172-10 ч.1 КУпАПі застосувати до нього адміністративне стягнення у видіштрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок у дохід держави: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; кодкласифікації доходів бюджету: 22030106.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Суддя: Сольський В. В.