Рішення № 127129458, 06.05.2025, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4389/25

РІШЕННЯ

іменем України

06 травня 2025 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом від 19.03.2025 в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №133923 від 12 березня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що період з 15 січня 2025 року до 30 квітня 2025 року особою, яка фактично володіє та користується транспортним засобом марки Renault моделі Master, VIN НОМЕР_1 , 2011 року виписку, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 . Вважає, що за таких обставин, 20 лютого 2025 року ОСОБА_1 , яка не є автомобільним перевізником, не здійснювала на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортним засобом.

Відповідно до ухвали від 20.03.2025, суд відкрив спрощене провадження без повідомлення учасників справи.

31.03.2025 до суду надійшов Відзив на позов від 25.03.2025, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ Про автомобільний транспорт автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Долучені до матеріалів адміністративного позову документи не свідчать про пред`явлення всіх визначених документів на момент складання акта про проведення перевірки. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наданого на момент перевірки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_1 . Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу винесена саме відносно ОСОБА_1 як до автомобільного перевізника, тобто суб`єкта господарювання.

26.03.2025 до суду поступила заява, в якій позивач вказує, що оскільки користування транспортним засобом здійснювалось безоплатно, позивачем було сформовано вимогу до ОСОБА_2 щодо укладення нотаріального договору за рахунок останнього. Однак, враховуючи дороговартісність нотаріальних послуг з посвідчення договору позики, ОСОБА_2 відмовився щодо нотаріального посвідчення договору. Після утримання ухвали від 20 березня 2025 року позивач повторно звернулась до ОСОБА_2 щодо нотаріального посвідчення договору. Листом від 26 березня 2025 року ОСОБА_2 повідомив про відмову від нотаріального посвідчення договору.

28.03.2025 до суду поступили додаткові пояснення, в яких відповідач вказує, що позивач з`явився на розгляд справи 12.03.2025, проте не надав а ні договорів на які безпосередньо звертає увагу у позовній заяві а ні тимчасовий реєстраційний талон а ні ТТН, та не заперечував той факт, що він є перевізником. Це може свідчити про свідоме ненадання таких документів контролюючому органу, а надання таких лише до суду з метою уникнення відповідальності.

З`ясувавши обставини, на які учасники посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши надані докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

20.02.2025 посадовою особою Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на а/д М-30 280км. При проведенні рейдової перевірки перевірено транспортний засіб номерний знак НОМЕР_2 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом. Водій транспортного засобу не надав для перевірки індивідуально контрольну книжку водія, копію графіку змінності водія та товарно транспортну накладну. Встановлено що транспортний засіб з повною масою 3,5 тонн, який не обладнано тахографом.

Відсутність необхідних документів, визначених положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт», на момент проведення рейдової перевірки, відображено в акті від 20.02.2025 № 111917.

Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 133923 від 12 березня 2025 року на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III Про автомобільний транспорт (далі - Закон № 2344-III), відповідно до ч. 12 ст. 6 якого, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Статтею 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Вказаною статтею Закону №2344-III, також встановлено перелік документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 49 Закону №2344-III визначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Верховним Судом у постановах від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21, від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22 сформовано сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема, до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21.

Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

З матеріалів справи вбачається, що водієм ( ОСОБА_2 ) було надано посадовій особі Укртрансбезпеки під час зупинки транспортного засобу посвідчення водія, Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, Товарний чек та накладні.

Позивач, заперечуючи проти застосування до нього адміністративно-господарського штрафу, вказує, що він є власником вантажного автомобіля Renault моделі Master, VIN НОМЕР_1 , 2011 року виписку, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Разом з тим указаний транспортний засіб був переданий позивачем у володіння та користування ОСОБА_2 на підставі Договору позички транспортного засобу від 15 січня 2025 року.

Суд пропонував позивачу надати до суду докази нотаріального посвідчення Договору позички від 15.01.2025 (вимоги ч. 4 ст. 828 ЦК України), однак позивач ствердив, що Договір позички від 15.01.2025 нотаріально не посвідчений.

Натомість, суд зауважує, що відповідно до частини четвертої статті 828 Цивільного кодексу України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

При цьому, частиною першою статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Суд звертає увагу на те, що укладений позивачем з ОСОБА_2 договір позички транспортного засобу від 15.01.2025 не був нотаріально посвідчений, а отже, є нікчемним, внаслідок чого суд відхиляє посилання позивача на цей договір як на підставу правомірності свого позову.

Також, суд враховує, що позивач з`явився на розгляд справи 12.03.2025, проте не надав а ні договорів на які безпосередньо звертає увагу у позовній заяві, та не заперечував той факт, що він є перевізником

Суд враховує, що статтею 1 Закону №2344-III визначено поняття автомобільного перевізника та водія відповідно до якої автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, а водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Отже, Актом від 20.02.2025 встановлено факт порушення позивачем вимог законодавства, а саме надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону №2344-III.

Статтею 60 Закону №2344-III передбачений вичерпний перелік порушень законодавства про автомобільний транспорт, за які застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Так, згідно з абз. 3 ст. 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підсумовуючи наведене, суд погоджується з висновками відповідача про порушення позивачем Закону №2344-III, які виявлені та стверджені Актом від 20.02.2025, і як наслідок, суд вважає правомірною оскаржувану постанову.

Інші твердження позивача в позовній заяві не спростовують наведений вище висновок суду, а свідчать про бажання позивача уникнути від відповідальності у вигляді сплати штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд робить висновок, що позивач не довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов не задовольняється.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір не підлягає відшкодуванню на його користь.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Судові витрати, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 06 травня 2025 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) Відповідач:Відділ державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Соборна, 75,м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 39816845)

Головуючий суддя А.І. Петричкович